Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №480/140/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року Справа № 480/140/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/140/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 16.12.2025 № 184050010133 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 10.12.2025 позивач звернулася із заявою до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1. Однак рішенням від 16.12.2025 № 184050010133 відповідач відмовив в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. При цьому до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 22.04.1996 по 21.03.1997 на території республіки Узбекистан через відсутність міжнародної угоди в галузі пенсійного забезпечення, а також до пільгового стажу позивача не було зараховано періоди з 12.05.2003 по 01.08.2004, з 03.01.2005 по 10.03.2023, оскільки посада "рентгенлаборант" відсутня у переліку професій Постанови № 461 від 24.06.2016. Позивач не погоджується з даним рішення відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує її права. При цьому позивач вважає, що має право на пенсію за віком на пільгових умовах (список №1), у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачам для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача.

Крім того даною ухвалою було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи позивача, в тому числі заяву про призначення пенсії, розписку-повідомлення та розрахунок стажу.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області було надано суду через систему "Електронний суд" витребувані докази.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , позивач, зокрема, у період з 22.04.1996 року по 21.03.1997 року працювала на посадах медсестри анестезистки реанімаційного відділення та медсестри неврологічного відділення в Центральному військовому госпіталі МОР Узбекистана, у період з 12.05.2003 по 01.08.2004 - на посаді рентгенлаборанта поліклініки Глухівської ЦРЛ, з 03.01.2005 по 10.03.2023 - на посадах рентгенлаборанта стаціонару рентгенологічного відділення, рентгенлаборанта рентгенологічного відділення КНП "Глухівська міська лікарня" Глухівської міської ради (а.с. 12-49).

Про факти роботи на посаді рентгенлаборанта в шкідливих умовах праці у періоди з 12.05.2003 по 01.08.2004 та з 03.01.2005 по 10.03.2023 також зазначено у довідці від 09.12.2025 року № 1248/01-13 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої КНП "Глухівська міська лікарня" Глухівської міської ради (а.с. 52).

Позивач 10.12.2025 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 (а.с. 147 зв. бік -а.с. 148).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням від 16.12.2025 № 184050010133 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (а.с. 51).

При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявниці 48 років 10 місяців 5 днів. Страховий стаж особи становить - 26 років 02 місяці 27 днів. Пільговий стаж за Списком №1 становить - 0 років.

Крім того в оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 22.04.1996 по 21.03.1997 - це робота на підприємстві, яке знаходиться на території Узбекистану. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", вчиненої 13.03.1992 в м. Москві, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Узбекистан по 31.12.1991. До пільгового стажу не зараховано період з 12.05.2003 по 01.08.2004 та з 03.01.2005 по 10.03.2023 згідно пільгової довідки №1248/01-13 від 09.12.2025, оскільки посада “рентгенолаборант” відсутня у переліку професій Постанови №461 від 24.06.2016 року.

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213-VІІІ) (далі по тексту - Закон №1788-XII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “а”, зокрема. для жінок - 45 років. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, зокрема, на 1 рік 4 місяці – жінкам.

Законом від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" статтю 13 Закону №1788-XII викладено в новій редакції, пунктом “а” якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Отже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року (далі Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, на 1 рік 4 місяці – жінкам.

З 01.01.2004 року набув чинності Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі по тексту - Закон №1058-IV), який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом України №2148-VIII від 03.10.2017 року, далі Закон №2148-VIII) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 регламентувались п. “а” статті 13 Закону №1788-XII.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом №2148-VIII (до 11.10.2017 року), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.

Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: ст.13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VIII та ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.

Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за Списками були повністю ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.

Відповідно до п.2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: „На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам".

Також, у пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:

застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. “а” ст.13 Закону України №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи Закону №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020р. №1-р/2020 зазначив, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, визначальним у даному випадку є з`ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII).

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом по зразковій справі №360/3611/20 в постанові від 21.04.2021 року.

Аналогічна позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 16.06.2025 року по справі № 200/4104/24.

З матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки НОМЕР_1 , довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.12.2025 року № 1248/01-13, виданої КНП "Глухівська міська лікарня" Глухівської міської ради, суд вбачає, що позивач, у спірний період, працювала на посадах визначених у нормах статті 13 Закону №1788-XII до 1 квітня 2015 року, а саме: з 12.05.2003 по 01.08.2004, з 03.01.2005 по 10.03.2023 (а.с. 12-49, 52).

А отже в даному випадку до позивача підлягають застосуванню положення ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII та, відповідно, не підлягають застосуванню положення ст. 114 Закону №1058-ІV.

Так, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії від 10.12.2025 досягла віку 48 років 10 місяців 5 днів, а отже відповідала віковому критерію, визначеному Законом № 1788-ХІІ, необхідному для звернення із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, відтак посилання відповідача у спірному рішенні про недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку є безпідставними.

Водночас з оскаржуваного рішення, суд вбачає, що до пільгового стажу позивача не враховано періоди роботи з 12.05.2003 по 01.08.2004, з 03.01.2005 по 10.03.2023 згідно довідки від 09.12.2025 року № 1248/01-13, оскільки посада "рентгенлаборант" відсутня у переліку професій Постанови № 461 від 24.06.2016 року.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: - періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; - професія або посада; - характер виконуваної роботи; - розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; - первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

З метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок №383).

Згідно з пунктом 10 цього Порядку для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N637.

Як визначено пунктом 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Згідно Списку №1 розділу XIX Установи охорони здоров`я, затвердженого постановою КМУ від 11.03.1994 № 162, а саме п. 12300000-24577 передбачено посада рентгенолаборанта, у тому числі у рентгеноопераційних, ангіографічних і флюорографічних кабінетах, а також середній медичний персонал рентгенівських відділень (кабінетів), а також п.12300000-24713 середній медичний персонал, постійно зайнятий у ентгеноопераційних, ангіографічних кабінетах.

Відповідно до розділу XIX Охорона здоров`я, Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою КМ України від 24.06.2016 № 461, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи, за результатами атестації робочих місць та повної трудової зайнятості, мають серед іншого молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів).

При цьому, професійна назва "рентгенлаборант" міститься у Національному класифікаторі професій України ДК 003:2010, затвердженому наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 року № 327.

Згідно п. 4.14 Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23 листопада 2007 року № 742 (який був чинний протягом спірних періодів роботи позивача) робота на посаді рентгенлаборантів зараховується до стажу роботи за спеціальністю "рентгенологія", що включена до номенклатури спеціальностей й молодших спеціалістів з медичною освітою.

Відповідно можливо дійти висновку, що позиція Списку №1 "молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенлаборант інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок)" поширюється на рентгенлаборантів, у разі їх зайнятості повний робочий день на роботах і в умовах передбачених цією позицією Списку.

Аналіз наведених норм дає підстав вважати, що необхідними умовами для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Суд зазначає, що періоди роботи позивача відображені у трудовій книжці позивача, зауваження щодо роботи позивача на зазначених посадах відсутні.

Водночас з довідки від 09.12.2025 року № 1248/01-13 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої КНП "Глухівська міська лікарня" Глухівської міської ради, судом встановлено, що позивач з 12.05 2003 по 01.08.2004 працювала на посаді рентгенлаборната поліклініки та з 03.01.2005 по 10.03.2023 працювала на посаді рентгенлаборната стаціонару рентгенологічного відділення (а.с. 52).

В даній довідці зазначено, що позивач працювала повний робочий день та виконувала роботу по безпосередньому обслуговуванню хворих на рентгенівських установках, робила рентгенограми, проводила фото обробку, стежила за дозою рентгенологічного випромінення, готувала контрастні речовини для проведення досліджень ШКТ (барій для рентгеноскопій) та хімікати для фотохімічної обробки плівки, розчин проявника та фіксажу.

Крім того, в вище зазначеній довідці зазначено, що посада рентгенлаборант рентгенологічного відділення передбачена Списком № 1, розділ ХІХ код КП 12300000-24577 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461.

Крім того, в матеріалах справи містяться накази Глухівської ЦРЛ "Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці" (накази по лікарні від 20.12.2002 № 242, від 14.12.2007 № 277, від 06.12.2012 № 423, від 05.12.2017 № 470-ОД, від 29.07.2022 № 149-ОД, від 25.06.2018 року №197, від 23.06.2023 року №146). Додатками до наказів є переліки робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджене право на пенсійне забезпечення по Спискам № 1 та № 2 (а.с. 56-92). Зокрема до вказаних переліків включено посаду рентгенлаборанта.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для не зарахування до пільгового стажу позивача за Списком № 1 періодів роботи з з 12.05 2003 по 01.08.2004 та з 03.01.2005 по 10.03.2023 згідно довідки від 09.12.2025 року № 1248/01-13 з підстав відсутності посади "рентгенлаборант" в переліку професій Постанови № 461 від 24.06.2016.

Щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 22.04.1996 по 21.03.1997 на території Узбекистану з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", вчиненої 13.03.1992 в м. Москві, згідно якої до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Узбекистан по 31.12.1991, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами частини другою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Узбекистан.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Трудовою книжкою позивача, копія якої наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, підтверджується факт роботи позивача на території Узбекистану.

При цьому дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

Втім згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Таким чином суд вважає, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період роботи з 22.04.1996 по 21.03.1997.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 16.12.2025 № 184050010133 та необхідність його скасування та задоволення позовних вимог у цій частині.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).

А відтак, враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу позивача, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 1, періоди роботи з 12.05.2003 по 01.08.2004 на посаді рентгенлаборанта поліклініки Глухівської центральної районної лікарні та з 03.01.2005 по 10.03.2023 на посадах рентгенлаборанта стаціонару рентгенологічного відділення, рентгенлаборанта рентгенологічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Глухівська міська лікарня" Глухівської міської ради, а також зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22.04.1996 по 21.03.1997 на посадах медсестри анестезистки реанімаційного відділення, медсестри неврологічного відділення Центрального військового госпіталю Міністерства оборони Республіки Узбекистан.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Крім того у даному спорі суд не обраховує загальний та спеціальний стаж роботи позивача, що виключає можливість зобов`язання відповідача призначити позивачеві пільгову пенсію, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального трудового стажу та спеціального стажу, а обов`язковою передумовою призначення пенсії на пільгових умовах є наявність визначеного законом як загального, так і спеціального стажу.

Таким чином з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 10.12.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

А відтак позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягає.

Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).

Стосвоно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З матеріалів справи суд вбачає, що з метою отримання правової допомоги позивачем було укладено Договір про надання правової допомоги від 08.01.2026 р. № 03-01/26 (далі по тексту - Договір) з адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем (а.с. 8-9).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Адвокат зобов`язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), Представляти інтереси Клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Згідно з п. 4.1 Договору вартість послуг Адвоката є динамічною та може встановлюватися за домовленістю Сторін в погодинній та/або твердій формі. Гонорар, сплачений Адвокату визначається актами виконаних робіт, які є невід`ємною частиною договору.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано акт від 08.01.2026 № 06-01/26 виконання робіт (наданих послуг) відповідно до якого, адвокатом було надано наступні послуги: попереднє вивчення матеріалів, формування правової позиції; надання консультацій з предмету позову; складання процесуальних заяв, заяв по суті справи, інших заяв, клопотань в процесі підготовки до розгляду справи та під час розгляду справи; участь у судових засіданнях (незалежно від кількості). Загальна вартість робіт (послуг) склала 5000 грн. (а.с. 10).

Також на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 08.01.2026 року № 06-01/26, відповідно до якої від позивача прийнято 5000 грн. за послуги, згідно Договору №03-01/26 та акту №06-01/26 від 08.01.2026 року (а.с. 10 зв. бік).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №580/3324/19.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При цьому суд зазначає, що адміністративна справа №480/140/26 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, представник позивача не подавав клопотань чи заяв по справі, окрім позовної заяви.

А відтак, враховуючи складність справи та наявність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позовні вимоги задоволені частково, та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правничу допомогу, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 2000,00 грн.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суму судового збору в розмірі 532,48 грн., сплаченого згідно квитанції від 09.01.2026 (а.с. 112).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.12.2025 року №184050010133.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 1, періоди роботи з 12.05.2003 по 01.08.2004 на посаді рентгенлаборанта поліклініки Глухівської центральної районної лікарні та з 03.01.2005 по 10.03.2023 на посадах рентгенлаборанта стаціонару рентгенологічного відділення, рентгенлаборанта рентгенологічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Глухівська міська лікарня" Глухівської міської ради, а також зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22.04.1996 по 21.03.1997 на посадах медсестри анестезистки реанімаційного відділення, медсестри неврологічного відділення Центрального військового госпіталю Міністерства оборони Республіки Узбекистан.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10.12.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) суму судового збору в розмірі 532,48 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек