Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №420/15800/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15800/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 року по 10.05.2026 року;

стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 по 18.07.2022 у сумі 398 528,00 грн та за період з 19.07.2022 по 10.05.2026 у сумі 43 828,50 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 14.09.2016 по 28.12.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 14.09.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 14.09.2016 по 28.12.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 14.09.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Адміністративний позов поданий за допомогою системи “Електронний суд”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивачка з 14.09.2016 по 28.12.2017 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 28.12.2017 наказом командира військової частини НОМЕР_2 була виключена зі списків особового складу частини та знята з усіх видів забезпечення. Однак зазначає, що у день виключення зі списків особового складу з нею не було проведено усіх необхідних розрахунків. 10.05.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24 було виплачено кошти у сумі 50 798,52 грн. Проте, відповідачем не було виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок, а також компенсацію втрати частини доходів, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Як вважає позивачка, оскільки її виключено зі списків особового складу 28.12.2017 року, а остаточний розрахунок проведено 10.05.2026 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні. Отже, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, вона має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу позивачка, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, зокрема, у справі № 264/6796/16-а, зазначає, що виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу, що не зроблено відповідачем, чим порушені його права. При цьому, невиплата компенсації у місяць виплати заборгованості сама по собі свідчить про відмову її виплатити та не потребує окремого досудового звернення з цього приводу.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.

Також цією ухвалою суд витребував від Військової частини НОМЕР_2 довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення); довідку про розмір нарахованого та виплаченого позивачу при звільненні грошового забезпечення; розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 10.05.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року у справі №420/5295/24, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

07.06.2026 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує.

Відповідач зазначив, що середній заробіток за час затримку розрахунку не входить до структури заробітної плати та позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

30.09.2026 року до суду надійшов лист Військової частини НОМЕР_2 , у якому повідомлено, що у військової частини НОМЕР_2 відсутня можливість надати довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення), оскільки платіжні відомості про грошове забезпечення позивача за вказаний період здані до Одеського територіального архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України (65012 м. Одеса пров. Штабний, 1).

Ухвалою суду від 02.10.2026 року витребувано від Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України передані Військовою частиною НОМЕР_2 платіжні відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (28.12.2017 року) (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення).

19.10.2026 року від Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України надійшла Архівна відомість з документів військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з жовтня по грудень 2017 року.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались.

З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно із записами Військового квитка серії НОМЕР_4 :

14.09.2016 року позивачка зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

29.12.2017 року позивачка зарахована до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , де проходила службу до 29.06.2022 року;

30.06.2022 року позивачка зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_5 .

Судом встановлено, що 10.05.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24 на рахунок позивачки зараховані кошти у сумі 50 798,52 грн.

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.09.2016 року по 28.12.2017 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 28.12.2017 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 53472,13 грн. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації.

Звернення позивачки до суду з даним позовом обумовлено невиплатою середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період за період з 28.12.2017 року по 10.05.2026 року та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24 грошового забезпечення.

11.05.2026 року позивачка звернулась до військової частини НОМЕР_2 із заявою, якою просила:

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки її виплати.

Листом військової частини НОМЕР_2 від 15.05.2026 року надано відповідь на вказану заяву, відповідно до якої прохання позивачки не задоволено.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 з 28.12.2017) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 з 28.12.2017), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.

З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Згідно обставин справи, 10.05.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24 на рахунок позивачки зараховані кошти у сумі 50 798,52 грн.

Як вважає позивачка, оскільки його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 28.12.2017 року, а остаточний розрахунок проведено 10.05.2026 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період, відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Однак, у даному випадку суд не погоджується з доводами позивача.

Судом встановлено, що у межах спірних правовідносин позивачка не була звільнена з військової служби з військової частини НОМЕР_2 , а вибула до нового місця проходження військової служби.

Згідно із записами Військового квитка серії НОМЕР_4 :

14.09.2016 року позивачка зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

29.12.2017 року позивачка зарахована до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , де проходила службу до 29.06.2022 року;

30.06.2022 року позивачка зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_5 .

Вирішуючи спір суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Таким чином, оскільки ст.117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, відсутні правові підстави для її застосування в разі переведення особи з одного місця служби до іншого.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи вказані висновки до спірних правовідносин, враховуючи, що позивачка з 29.12.2017 року зарахована до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , де проходила службу до 29.06.2022 року, тобто не була звільнена з військової служби з військової частини НОМЕР_2 , суд доходить висновку, що відповідач не може нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд висновує про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за спірний за період з 28.12.2017 року по 10.05.2026 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 року по 10.05.2026 року та про стягнення з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 по 18.07.2022 у сумі 398 528,00 грн та за період з 19.07.2022 по 10.05.2026 у сумі 43 828,50 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, - слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

При цьому, у зв`язку із тим, що у даному випадку у позивачки не виникло права на виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд не надає оцінку наведеному у позові розрахунку суми середнього заробітку.

Що стосується позовних вимог в частині компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Спірні правовідносини у цій частині врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі також – Закон № 2050-III).

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтями 3, 4, 7 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок №159).

Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (п. 1).

Згідно п.п. 2-5, 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі – Порядок № 159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата (грошове забезпечення) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Згідно обставин справи, 10.05.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24, яке набрало законної сили 14.04.2025 року, на рахунок позивачки зараховані кошти у сумі 50 798,52 грн.

З огляду на вищевикладене, оскільки грошове забезпечення виплачено позивачу 10.05.2026 року, а не на дату коли позивач набув таке право, то у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення, яке є доходом.

Висновки суду у даній справі відповідають висновкам Верховного Суду України, які викладені, зокрема, у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, а також висновкам Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 826/12938/16, від 16 жовтня 2020 року у справі № 825/2381/16.

Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що відповідачем разом із заборгованістю позивачу не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а отже допущено протиправну бездіяльність.

За таких обставин, враховуючи обставини справи, правові висновки Верховного Суду, релевантні до спірних правовідносин, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, а саме:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 10.05.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати час доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 10.05.2026 року на виконання на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати час доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Що стосується доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною 1 статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем, а саме з урахуванням нарахованих сум грошового забезпечення згідно судового рішення по справі №420/5295/24, було проведено 10.05.2026 року, а тому саме з цієї дати слід обраховувати строк звернення до суду з даним позовом. Із цим позовом позивач звернувся 27.05.2026 року, тому строк звернення дотриманий.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розподіл судових витрат згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 10.05.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати час доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 10.05.2026 року на виконання на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі №420/5295/24, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати час доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

У іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук