Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №750/10008/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/10008/25

Головуючий у першій інстанції – Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1489/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Стельмаха А.П., Шарапової О.Л.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_3

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів на оплату житлово-комунальних послуг (суддя Супрун О. П.), ухвалене в м.Чернігів,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з червня 2003 року по квітень 2025 року у розмірі 57 097,23 грн. Позов мотивовано тим, що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 29 січня 2025 року у справі №750/4483/24 визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування як спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Іншим співвласником цієї квартири є позивач. Під час розгляду вказаної справи було встановлено, що за період з 23 червня 2003 року до 16 березня 2023 року ОСОБА_4 крім заяви про прийняття спадщини жодним чином не оформлювала свої спадкові права, не заявляла їх ОСОБА_1 та надавачам житлово-комунальних послуг, своїх обов`язків щодо спірної квартири, як потенційний власник, не виконувала. За доводами ОСОБА_1 , весь указаний період часу утриманням та управлінням квартирою займався виключно він, а тому має право на компенсацію понесених ним витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів на оплату житлово-комунальних послуг, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 933,08 грн у відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період із квітня 2023 року по квітень 2025 року; відмовлено в задоволенні решти позовних вимог; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4 349,87 грн. Рішення суду мотивовано тим, що надані ОСОБА_1 розрахунки житлово-комунальних організацій підтверджують виключно оплату за надані ними послуги за адресою: АДРЕСА_1 , за спірний період, проте з їхнього змісту неможливо встановити особу, яка її здійснювала, оскільки зазначення в цих розрахунках прізвища, ім`я та по батькові позивача в якості квартиронаймача не дає достатніх підстав уважати, що ці послуги оплатив він самостійно як за свою частку в праві власності, так і за частку померлих співвласників. Разом із тим, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 попереднього власника квартири, ОСОБА_4 , позивач поза розумним сумнівом самостійно оплачував житлово-комунальні послуги з утримання майна, 1/2 частку якого згодом успадкувала ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 . Із огляду на те, що ОСОБА_2 успадкувала як права, так і обов`язки спадкодавиці ОСОБА_4 , вона має відшкодувати ОСОБА_1 як іншому співвласнику його витрати на утримання їхнього спільного майна за період із квітня 2023 року по квітень 2025 року. За період із квітня 2023 року по квітень 2025 року позивачем у загальному розмірі сплачено 21 866,15 грн за утримання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , половину з яких належить відшкодувати за рахунок відповідача в сумі 10 933,08 грн. Оскільки на позивача покладено більшу суму судових витрат, суд вважав доцільним стягнути з позивача на користь відповідача різницю судових витрат у розмірі 4 349,87 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 коштів у сумі 46 164,15 грн в якості відшкодування співвласником частки витрат по утриманню спільного майна у формі оплати за житлово-комунальні послуги за період із липня 2003 року по березень 2023 року і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 , яка є бабою позивача, в період із липня 2003 року по березень 2023 року не могла нести витрати по оплаті за житлово-комунальні послуги і такі обов`язки у неї навіть не могли виникнути, оскільки вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 протягом спірного періоду не заявляла про свої права позивачу та надавачам житлово-комунальних послуг, своїх обов`язків щодо спірної квартири не виконувала, у зв`язку з чим позивач вважає необґрунтованими висновки суду, що він не довів належними та допустимими доказами той факт, що витрати у спірний період ніс виключно ОСОБА_1 . Позивач звертає увагу, що суд не досліджував належним чином докази у формі відомостей надавачів комунальних послуг, згідно з якими особові рахунки та договори про надання відповідних послуг оформлені на ОСОБА_1 . Відповідно кошти на оплату таких послуг зараховуються на його користь як виконання його зобов`язань, а не інших осіб. Крім того, зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду не зазначено про участь у справі третьої особи – його дочки ОСОБА_3 та її позиції щодо спірних правовідносин, у той час як у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на військовій службі та отриманням ним поранення донька за кошти позивача та від його імені могла здійснювати платежі. Проте, такі оплати вона здійснювала як виконання зобов`язання перед надавачами житлово-комунальних послуг саме за батька. Окремо ОСОБА_1 зауважує про незаконність та хибність скасування судом заочного рішення у справі, адже у заяві про перегляд заочного рішення відсутні обов`язкові складові, тобто вона не відповідає формі та змісту; вимоги для перегляду заочного рішення та підстави щодо його скасування, закріплені у ст.ст.287, 288 ЦПК України, судом першої інстанції не виконані. Вважає, що скасоване заочне рішення було логічним, послідовним та належним чином обґрунтованим на відміну від рішення, що оскаржується в частині. ОСОБА_1 також стверджує, що судом незаконно були стягнуті з нього витрати на правничу допомогу, оскільки докази про їх понесення були подані поза встановленими процесуальними строками, не був заявлений орієнтовний розрахунок судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Відповідачка вказує, що стороною позивача в обґрунтування позову не було надано жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 дійсно проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та була споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються за вказаною адресою, а також доказів, що саме позивачем здійснювалась оплата таких послуг як за свою частину у праві власності, так і за частину померлого співвласника та відповідача по справі. Звертає увагу, що ані ОСОБА_4 за свого життя, ані ОСОБА_2 взагалі не проживали та не були зареєстровані в спірній квартирі, у зв`язку з чим вони ніколи не були споживачами житлово-комунальних послуг за вказаною адресою. За доводами відповідачки, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об`єкту права власності, а певному суб`єкту – власнику (співвласнику, наймачу, суб`єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. Також ОСОБА_2 посилається на пропуск позивачем строку позовної давності. Звертає увагу, що долучені позивачем до апеляційної скарги докази подано з порушенням норм процесуального права – без обґрунтування неможливості їх надання до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

По справі встановлено, що 17 травня 1993 року на ім`я ОСОБА_5 і ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на житло за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних частках (а.с.19 т.1).

Позивач зареєстрований за вказаною адресою з 05 липня 1990 року (а.с.9, 54 т.1).

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 29 січня 2025 року у справі №750/4483/24, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено; визнано за ОСОБА_2 , як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.111-124 т.1).

На підставі зазначеного рішення суду 06 червня 2025 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.125 т.1).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У ході розгляду цивільної справи №750/4483/24 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , яка ще за життя (18 червня 2003 року) склала заповіт, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , яка на день своєї смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За життя (05 січня 2023 року) ОСОБА_4 склала заповіт, у відповідності до якого усе своє майно та усе, що буде їй належати, заповіла ОСОБА_2 . До складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшло право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яку в свою чергу успадкувала за заповітом після смерті ОСОБА_5 .

Згідно з витягом з особового рахунку № НОМЕР_1 КП «Деснянське» Чернігівської міської ради Дільниця 1, відкритим 10 травня 1990 року, на квартиру АДРЕСА_3 , виданим 20 травня 2024 року, ОСОБА_1 (власник/наймач) зареєстрований 01 травня 1990 року; його батько ОСОБА_6 , зареєстрований 01 травня 1990 року, вибув 01 вересня 2001 року у зв`язку з доглядом за хворим; бабуся власника – ОСОБА_5 , зареєстрована 17 грудня 2002 року, вибула 26 червня 2003 року у зв`язку зі смертю; дочка власника – ОСОБА_3 зареєстрована 04 липня 2006 року (а.с.20 т.1).

21 листопада 2005 року між Комунальним підприємством житлово-комунального господарства Деснянського району м.Чернігова і ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є надання підприємством послуг за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21 т.1).

Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , в період з 26 грудня 2006 року по 03 вересня 2015 року (а.с.100, 101 т.1); за адресою: АДРЕСА_5 , в період з 03 вересня 2015 року по 17 лютого 2022 року (а.с.102 т.1); за адресою: АДРЕСА_6 – з 28 лютого 2024 року (а.с.10, 128 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно зі статтями 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ст.355 ЦК України).

Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Згідно зі ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (ст.1220 ЦК України).

Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК України).

За матеріалами справи встановлено, що власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , зокрема в спірний період (з червня 2003 року по квітень 2025 року) був позивач ОСОБА_1 . Іншими співвласниками квартири були: до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) – ОСОБА_5 , з 23 червня 2003 року до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) – ОСОБА_4 , з 16 березня 2023 року по теперішній час – ОСОБА_2 .

Заявляючи позовні вимоги про стягнення грошових коштів у відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з червня 2003 року по квітень 2025 року, ОСОБА_1 вказував, що такі витрати мала сплачувати за життя ОСОБА_4 в порядку успадкованих обов`язків, а також після прийняття спадщини – ОСОБА_2 .

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими доводами позивача, оскільки в порядку спадкування до відповідачки після смерті ОСОБА_4 перейшли усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, в тому числі і обов`язок оплати житлово-комунальних послуг за свою частку у праві власності.

Водночас, у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 вказувала на пропуск позивачем строку позовної давності за період з червня 2003 року по 19 липня 2022 року.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому, встановивши доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що судом встановлено наявність порушеного права позивача, суд застосовує позовну давність.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що у спірний період він не був обізнаний про іншого співвласника квартири АДРЕСА_3 , оскільки не знав, що його покійна баба ОСОБА_5 за життя склала заповіт на ім`я ОСОБА_4 , а про ОСОБА_2 не знав і не повинен був знати в зв`язку з нотаріальною таємницею.

Із судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій у справі №750/4483/24 встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом у квітні 2024 року. ОСОБА_1 у травні 2024 року звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, яким визнано за ОСОБА_2 як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку 14 травня 2025 року. Тобто ОСОБА_1 фактично дізнався про порушення свого права 14 травня 2025 року, отже в межах строку позовної давності має право на стягнення з відповідачки грошових коштів на оплату житлово-комунальних послуг за три роки – з 14 травня 2022 року.

Разом із цим під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався та був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а із 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено по 03 вересня 2025 року включно.

Отже, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, далі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинено по 03 вересня 2025 року включно.

Враховуючи, що у цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів на оплату житлово-комунальних послуг за період з 02 квітня 2017 року не спливла, то позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 02 квітня 2017 року по квітень 2025 року (включно) (в межах заявлених позовних вимог).

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 до суду першої інстанції надав, серед іншого, розрахунки за надані житлово-комунальні послуги.

До суду апеляційної інстанції позивачем подано клопотання про подання доказів на підтвердження достовірності та достатності наявних доказів, у якому вказує на те, що їх подання викликано доводами відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу, на цих документах маються підписи керівників та печатки організацій, які надають житлово-комунальні послуги, вказані докази не є новими та не розкривають нових обставин спору, а усувають сумніви суду у оскаржуваній частині рішення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, виходив із відсутності доказів на підтвердження оплати житлово-комунальних послуг саме позивачем. Відповідачка також не надала доказів на підтвердження оплати іншою особою вказаних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому стверджувала, що ані вона, ані попередній власник ОСОБА_4 , спадкоємцем якого вона є, не проживали за вказаною адресою і відповідно ніколи не були споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються за вказаною адресою.

Саме на підтвердження достовірності і достатності наданих у справі доказів ОСОБА_1 і подав до апеляційного суду докази, серед яких розрахунки заборгованості за житлово-комунальні послуги, судові накази про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 і його доньки.

Виходячи з приписів ч. 2 ст.80, ч.7 ст.81 ЦПК України, з метою встановлення обставин справи та достатності доказів, суд апеляційної інстанції приймає подані до апеляційного суду в якості належних докази. Заперечення ОСОБА_2 на клопотання про подання доказів суд відхиляє, дотримуючись принципу змагальності у цивільному процесі.

Згідно з листом КП «Теплокомуненерго» від 09 липня 2026 року особовий рахунок № НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) відкрито на ОСОБА_1 . Відповідальна особа по даному особовому рахунку з жовтня 2023 року не змінювалась. Оплати за послуги по вищезазначеній адресі проводились нерегулярно. Відповідно до реєстрів платежів Приватбанку платником зазначено ОСОБА_1 30 квітня 2025 року було проведено 2 оплати, в призначенні платежу зазначено ПІБ платника – ОСОБА_7 (а.с.85 т.2).

Відповідно до листів-розрахунків КП «Теплокомуненерго» за період з жовтня 2023 року по квітень 2025 року абонентом особового рахунку № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено оплату: абонентської плати в розмірі 605,69 грн (а.с.86 т.2); за опалення – 12 173,68 грн (а.с.86 зворот).

У листі КП «Деснянське» від 10 липня 2026 року зазначено, що особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_3 за послугу з управління багатоквартирним будинком (квартирна плата), починаючи з липня 2003 року по теперешній час відкрито на ОСОБА_1 . З листа-розрахунку по ор №6972 вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за послугу з управління багатоквартирним будинком, починаючи з серпня 2017 року по теперішній час. Періодично на рахунок підприємства надходять грошові кошти за спожиті послуги, але разом з тим повного розрахунку немає. Станом на 01 січня 2017 року заборгованість становила 30,60 грн, за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2026 року підприємством всього нараховано 33 789,08 грн, перераховано відділом субсидій 2157,98 грн, оплочено грошовими коштами 27 403,00 грн. Підприємство в 2021 році зверталось до Деснянського районного суду м.Чернігова із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком в сумі 4420,85 грн за період 01 жовтня 2019 року - 28 лютого 2021 року. Вищезазначена сума утримана з боржника та перерахована Державною виконавчою службою на рахунок підприємства 10 квітня 2023 року. Інформацією, хто саме (прізвище, ім`я, по батькові платника) здійснював оплати за послуги з управління багатоквартирним будинком підприємство не володіє, так як платежі надходять в електронном вигляді, а корінці квитанцій зберігаються лише у платника або у разі оплати за допомогою онлайн сервісів (через особисті кабінети, мобільні застосунки, платіжні системи та інше) інформація також у платника (а.с.89 т.2).

З листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 встановлено, що абонентом здійснено оплату квартплати за період з квітня 2017 року по квітень 2025 року в розмірі 24 566,85 грн (а.с.90 зворот-91 т.2). За вказаний період споживачу нараховано субсидію в розмірі 1806,56 грн.

Статтею 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством. Гранична норма витрат на управління житлом громадян, які відповідно до законодавства мають пільги або користуються субсидією на оплату житлово-комунальних послуг, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Гранична норма витрат на оплату комунальних послуг для громадян, які відповідно до законодавства мають пільги або користуються субсидією на оплату житлово-комунальних послуг, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За визначенням пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива», житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку.

Виходячи з викладеного, надані державою позивачеві в якості безповоротної грошової допомоги кошти (субсидія) не може враховуватися як оплата ним комунальних послуг, а тому не можуть бути стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1806,56 грн субсидії при розрахунку квартплати. Таким чином, загальний розмір квартплати за період з квітня 2017 року по квітень 2025 року становить 22 760,29 грн (24 566,85 – 1806,56).

Відповідно до листа ТОВ фірма «ТехНова» від 07 липня 2026 року (з урахуванням уточнюючого листа від 13 липня 2026 року) за період з січня 2003 року до жовтня 2023 року мали місце випадки затримки по сплаті за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно судового наказу Деснянського районного суду м.Чернігова по провадженню №2-н/750/2104/23 від 08 червня 2023 року (справа №750/8037/23) винесено рішення стягнути заборгованість за період з 01 жовтня 2020 року до 01 травня 2023 року солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в сумі 24 606,32 грн, втрати від інфляційних процесів у сумі 1008,23 грн, три проценти річних у сумі 324,27 грн, судовий збір у сумі 168,4 грн. Стосовно надання інформації особи-платника (інформація про те, хто саме здійснював платіж): в програмі обліку відображається факт надходження коштів (дата, сума, адреса, призначення платежу) на конкретний особовий рахунок. Враховуючи велику кількість особових рахунків, інформація про те, з якого рахунку та ким фінансувалися платежі, реквізити банківських рахунків та даних осіб, які фактично здійснювали оплату житлово-комунальних послуг в програмі не відображається (а.с.92, 97, 98 т.2).

З розрахунку заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води вбачається, що споживачем здійснено оплату послуг за період з квітня 2017 року по квітень 2025 року в розмірі 45 250,25 грн (а.с.93-96 т.2). За вказаний період споживачу нараховано субсидію в розмірі 10 279,44 грн, тобто загальний розмір вказаних витрат становить 34 970,81 грн (45 250,25 - 10 279,44).

Враховуючи викладене, за період з квітня 2017 року по квітень 2025 року (включно) позивачем у загальному розмірі сплачено за утримання квартири АДРЕСА_3 , 74 931,32 грн, з яких: (абонентська плата за теплопостачання «КП «Теплопостачання») - 605,69 грн; опалення «КП «Теплопостачання» - 12 173,68 грн; квартплата КП «Деснянське» - 22 760,29 грн + 4420,85 (стягнуто за судовим наказом); опалення ТОВ фірма «ТехНова» - 34 970,81 грн), половину з яких належить відшкодувати за рахунок відповідачки в розмірі 37 465,66 грн.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такими, що підтверджені належними доказами, доводи ОСОБА_1 про те, що саме він здійснював оплату житлово-комунальних послуг, зокрема в період з квітня 2017 року по квітень 2025 року, враховуючи, що: на його ім`я відкриті особові рахунки, в організаціях, які надають житлово-комунальні послуги; попередня власниця 1/2 частини квартири – ОСОБА_4 не була зареєстрована і не проживала за адресою спірної квартири; відповідачка ОСОБА_2 не здійснювала оплату житлово-комунальних послуг за адресою квартири АДРЕСА_3 , про що сама вказує; судовими рішеннями заборгованість за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не стягувалась; судовими наказами заборгованість стягувалась з ОСОБА_1 , а також з його доньки ОСОБА_7 . Крім того, КП «Теплокомуненерго» у відповіді на адвокатський запит повідомляло, що відповідно до реєстрів платежів банку платником зазначено ОСОБА_1 , у 2025 році (під час проходження позивачем військової служби) платіж було проведено його донькою ОСОБА_7 КП «Деснянське» у відповіді на адвокатський запит повідомило, що ОСОБА_1 має заборгованість за послугу з управління багатоквартирним будинком з серпня 2017 року, а також про те, що судовим наказом в 2021 році стягнуто з нього заборгованість і стягнута сума утримана з боржника виконавчою службою. За умови відсутності заборгованості, яка не сплачена іншим співвласником, відсутні підстави стверджувати, що позивач не здійснював оплату житлово-комунальних послуг за співвласника спірної квартири.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що відповідачка ОСОБА_2 ніколи не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , та не користувалася житловим приміщенням і не повинна нести витрати на житлово-комунальні послуги, не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, спірні комунальні платежі є поточними зобов`язаннями щодо обслуговування об`єкта нерухомості, підтримання його в належному стані і спадкоємець, який фактично прийняв спадщину, зобов`язаний уживати заходів для збереження майна.

Твердження позивача, що в заяві про перегляд заочного рішення суду відсутні її обов`язкові складові, спростовуються змістом такої заяви (а.с.81-95 т.1), з якої вбачається, що заявником виконано передбачені ст.285 ЦПК України вимоги до форми та змісту такої заяви.

Доводи апеляційної скарги про незаконність скасування судом першої інстанції заочного рішення в даній справі не можуть бути оцінені виключно крізь призму факту отримання відповідачкою судових повісток, повідомлень, матеріалів позовної заяви та процесуальних рішень і не подання нею відзиву на позов.

Відповідно до ч.1 ст.288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню за наявності передбачених цією нормою умов, зокрема поважних причин неявки відповідача та неподання ним відзиву, а також істотного значення доказів, на які він посилається, для правильного вирішення справи.

Отже, законодавець передбачив можливість перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив. Сам по собі факт належного повідомлення відповідачки про судовий розгляд не позбавляє її права звернутися із заявою про перегляд заочного рішення та не виключає можливості його скасування за наявності встановлених законом підстав.

Отримання відповідачкою процесуальних документів свідчить про її обізнаність щодо наявності судового провадження, однак ця обставина має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи, доводами заяви про перегляд заочного рішення та поданими доказами.

При цьому вирішальним є не сам факт подання заяви про перегляд заочного рішення, а встановлення судом передбачених статтею 288 ЦПК України умов для його скасування.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції розглянув заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення та дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення. Тому сам факт здійснення такого перегляду не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Посилання апелянта на обізнаність відповідачки із судовим провадженням у даній справі не спростовує необхідності оцінки інших обставин, покладених в основу заяви про перегляд заочного рішення.

Враховуючи викладене в сукупності, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково і змінити оскаржуване рішення суду в частині відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37 465 грн 66 коп. у відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період із квітня 2017 року по квітень 2025 року (включно)».

При цьому колегія суддів апеляційного суду враховує, що хоча рішення суду оскаржується позивачем лише в частині відмовлених позовних вимог, проте суд апеляційної інстанції визначає загальний розмір належних до стягнення витрат на оплату житлово-комунальних послуг, у тому числі з урахуванням стягнутих судом першої інстанції сум.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом сплатив 1211,2 грн судового збору (а.с.2 т.1). При цьому на виконання п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України в позовній заяві ним зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 1211,2 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Оплата ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу підтверджується квитанцією про прийняту плату за надані послуги від 19 липня 2025 року на суму 10 000 грн (а.с.31 т.1).

ОСОБА_2 сплатила за подання заяви про перегляд заочного рішення суду 665,6 грн судового збору (а.с.80 т.1). У заяві просила в тому числі стягнути з позивача на її користь усі документально підтверджені судові витрати. Також у прикінцевій та прохальній частині заяви вказувала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка понесла особисто і які очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи: 665,60 грн – сплачений судовий збір за подачу заяви про перегляд заочного рішення суду; 8 000 грн – витрати у зв`язку із наданням правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 13 січня 2026 року ОСОБА_2 сплатила на підставі договору про надання правничої допомоги 8 000 грн (а.с.147 т.1).

Після скасування заочного рішення суду відповідачка подала відзив проти позову ОСОБА_1 , в якому також просила стягнути з позивача на її користь усі понесені документально підтверджені судові витрати по справі. У відзиві зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка понесла особисто і які очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи, а саме: 8 000 грн витрат у зв`язку із наданням правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи, що відповідачка заявляла попередній розрахунок судових витрат і в заяві про перегляд заочного рішення суду, і у відзиві на позовну заяву, який було подано після скасування заочного рішення суду, докази на підтвердження понесення судових витрат нею додано до заяви про перегляд заочного рішення, відсутні підстави стверджувати про пропуск ОСОБА_2 процесуального строку для подання відповідних доказів понесення витрат на правничу допомогу, як про те стверджує позивач.

Оскільки ціна позову становить 57 097,23 грн, а судом апеляційної інстанції стягується з відповідачки на користь позивача 37 465,66 грн, позовні вимоги задоволено на 65,6%. Отже, з відповідачки на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню 794,55 грн (1211,2 х 65,6%) судового збору, а також 6560 грн (10 000 х 65,6%) витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції.

Пропорційно до відхиленої частини позовних вимог з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню 228,97 грн (665,6 х 34,4%) судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення суду, а також 2752 грн (8 000 х 34,4%) витрат на професійну правничу допомогу, понесені останньою в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Здійснивши взаєморозрахунок судових витрат, понесених сторонами в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача остаточно підлягають стягненню судові витрати в розмірі 4 373,58 грн (7 354,55 – 2 980,97), у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції належить скасувати в частині розподілу судових витрат, ухваливши в цій частині нове рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 коштів у сумі 46 164,15 грн і просить вирішити питання про розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено у загальній сумі 1 816,8 грн судового збору (а.с.12, 25 т.2). Також ОСОБА_1 поніс витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5 000 грн, що підтверджується квитанцією про прийняту плату за надані послуги від 13 травня 2026 року (а.с.13 т.2).

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги (на 57,5%), з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1044,66 грн судового збору (1816,8 х 57,5%), а також 2875 грн витрат на професійну правничу допомогу (5 000 грн х 57,5%).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила в тому числі стягнути з позивача усі документально підтверджені понесені нею витрати по справі. До відзиву нею додано, зокрема квитанцію до прибуткового касового ордера від 30 червня 2026 року про сплату нею 6 000 грн на підставі договору про надання правової допомоги (а.с.53 т.2).

Пропорційно до відхиленої частини вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню 2550 грн (6 000 х 42,5%) витрат на професійну правничу допомогу, понесені останньою в суді апеляційної інстанції.

Здійснивши взаєморозрахунок судових витрат, понесених сторонами в суді апеляційної інстанції, остаточно з відповідачки на користь позивача належить стягнути 1369,66 грн (3919,66 – 2550).

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року в частині відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37 465 грн 66 коп. у відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період із квітня 2017 року по квітень 2025 року (включно)».

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 373 грн 58 коп. судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1369 грн 66 коп. судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: