Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №589/5145/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №589/5145/25

Номер провадження 22-ц/816/2992/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності представника відповідача – адвоката Антонович О.С., представника позивачки – адвоката Васильчук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Антонович Ольги Сергіївни на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2026 року, ухваленого в м. Шостка у складі судді Лєвші С.Л., в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини під час вагітності та до досягнення дитиною трьох років, -

в с т а н о в и в:

29 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини під час вагітності та до досягнення дитиною трьох років.

Позов мотивувала тим, що вона та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 травня 2025 року. На час подання позову до суду позивачка була вагітною, строк вагітності становив 29 тижнів 05 діб. Відповідач нерегулярно та в незначному розмірі надає фінансову допомогу на її утримання під час вагітності. Відповідач є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та регулярно отримує грошове забезпечення, а отже має можливість утримувати вагітну дружину. Інших осіб на утриманні відповідач не має.

Посилаючись на зазначене, позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), щомісяця, під час її вагітності та до досягнення дитиною трьох років, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2026 року позов задоволено.

Вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання під час вагітності та до досягнення дитиною повноліття у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 29 жовтня 2025 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Антонович О.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на її утримання в розмірі 1/10 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною трирічного віку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, дійшов висновку про наявність у відповідача можливості надавати утримання позивачці, врахувавши його працездатність, стабільний дохід та відсутність інших осіб на утриманні. Водночас суд мав встановити не лише можливість надання утримання, а й визначити його розмір з урахуванням інтересів обох сторін, принципів розумності та справедливості.

Зазначає, що право позивачки на утримання та можливість відповідача його надавати не заперечувалися, однак визначений судом розмір аліментів у частці 1/4 заробітку (доходу) є необґрунтованим і завищеним. Суд першої інстанції не врахував стан здоров`я відповідача, який має тяжке хронічне захворювання хребта, що підтверджується документами, долученими до відзиву на позовну заяву.

Крім того, просить урахувати його матеріальне становище та специфіку проходження військової служби в Державній прикордонній службі України, зокрема виконання завдань, пов`язаних з обороною держави в умовах воєнного стану. Зазначає, що у зв`язку з недостатністю державного речового та господарського забезпечення змушений самостійно придбавати елементи військової форми, одяг, взуття, засоби особистої гігієни та тактичне спорядження, а також нести витрати на житло, харчування, лікування та інші базові потреби.

Також зазначає, що суд не врахував матеріальне становище позивачки, яка працевлаштована, працює в аптеці на 0,5 посадового окладу та отримує заробітну плату, що підтверджено її відповіддю на відзив, а також одержує державну допомогу як внутрішньо переміщена особа. На думку представника відповідача, наведені обставини не заперечують права позивачки на утримання, проте мають значення для визначення його розміру.

Крім того, звертає увагу на наявність у нього зобов`язань зі сплати аліментів на утримання спільної дитини, які стягуються з 03 квітня 2026 року в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу). При цьому виконавче провадження відкрито 30 липня 2026 року, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за попередній період, погашення якої зумовлює утримання з відповідача загалом 50 % його доходу.

Стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки долученим до відзиву квитанціям і чекам, які, за твердженням відповідача, підтверджують його участь в утриманні позивачки та дитини, зокрема придбання продуктів харчування, одягу, речей і товарів для дитини, а також систематичне перерахування коштів дружині на її потреби.

Зазначає, що його щомісячний дохід як військовослужбовця, який виконує завдання в зоні бойових дій, становить близько 120000 грн, включаючи грошове забезпечення та додаткову винагороду. За таких обставин стягнення аліментів на утримання позивачки у розмірі 1/4 частини доходу становитиме близько 30000 грн щомісячно. Разом з аліментами на утримання дитини загальний розмір відрахувань становитиме близько 60000 грн на місяць, що є надмірним та неспівмірним.

Вважає, що стягнення аліментів на утримання позивачки у розмірі 1/10 частини заробітку (доходу), що становитиме в середньому 12000 грн щомісячно, забезпечить її потреби та відповідатиме принципам розумності й справедливості. При цьому зазначає, що позивачка не надала доказів, які б підтверджували необхідність стягнення аліментів саме в розмірі 1/4 частини його доходу, а суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам.

Крім того, вказує на неправильне визначення судом строку стягнення аліментів на утримання дружини, оскільки в резолютивній частині рішення зазначено про їх стягнення до досягнення дитиною повноліття, тоді як відповідно до ч.2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною трирічного віку.

22 жовтня 2026 року від представника позивачки ОСОБА_2 – адвоката Васильчук І.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині — без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки зазначає, що відповідач фактично оспорює лише визначений судом розмір утримання та просить зменшити його з 1/4 до 1/10 доходу. Вважає, що апеляційна скарга не містить належних доказів обґрунтованості зменшення присудженої частки чи її невідповідності матеріальному та сімейному становищу сторін. З огляду на дохід відповідача близько 120000 грн на місяць, визначений судом розмір утримання є обґрунтованим.

Також вказує на те, що відповідач не довів наявності обставин, які б обґрунтовували зменшення визначеного судом розміру утримання з 1/4 до 1/10 доходу. Посилається на те, що відповідно до статті 84 СК України право дружини на утримання до досягнення дитиною трьох років не залежить від її працевлаштування та матеріального становища, якщо чоловік має можливість надавати матеріальну допомогу.

Зазначає, що працевлаштування позивачки на умовах неповного робочого часу та отримання допомоги внутрішньо переміщеним особам не припиняють її права на утримання.

Посилання відповідача на здійснення добровільних переказів, придбання продуктів і речей не свідчать самі по собі про регулярне та достатнє утримання позивачки. Також вказує, що наведений відповідачем діагноз не підтверджує неможливості сплачувати присуджений розмір утримання, а витрати на спорядження, проходження військової служби, утримання дитини та матері потребують належного документального підтвердження й оцінки з урахуванням обставин справи.

Крім того, представник позивачки вважає, що стягнення аліментів на дитину, розпочате після ухвалення рішення суду першої інстанції, не свідчить про його незаконність у цій частині. Зазначає, що запропонований відповідачем розмір утримання у частці 1/10 доходу ґрунтується на його власних міркуваннях, тоді як належних доказів невідповідності визначеної судом частки матеріальному та сімейному становищу сторін не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, представник позивачки заперечував проти її задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає не повною мірою.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 24 травня 2025 року Шосткинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шосткинському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 24 травня 2025 року сторони справи зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис № 131 (а.с. 4).

Згідно з інформацією ТОВ «L-MED Clinic», 28 жовтня 2025 року ОСОБА_2 перебувала на прийомі, під час якого встановлено вагітність строком 29 тижнів 5 діб (а.с. 5).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 07 січня 2026 року Шосткинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шосткинському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про її народження внесено до актового запису № 07 від 07 січня 2026 року. Батьками дитини зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 21).

Також судом установлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 , яка здійснює догляд за дитиною та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги від батька дитини — ОСОБА_1 .

Згідно довідки про доходи № 403 від 04 червня 2026 року, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та займає посаду військовослужбовця, його загальна сума доходу за період з 01 березня 2026 року по 31 травня 2026 року за винятком аліментів становить 450923 грн 20 коп. (а.с.20).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є працездатною особою, має стабільний дохід за місцем проходження військової служби та інших осіб на утриманні не має.

Водночас суд зазначив, що відповідач не надав належних доказів витрат на лікування, інших обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість надавати утримання дружині. Доводи щодо утримання непрацездатної матері суд відхилив, оскільки вона отримує пенсію. Також суд установив, що надана постанова про відкриття виконавчого провадження стосується стягнення судового збору, а не аліментів на дитину. З огляду на наведене суд дійшов висновку про наявність у відповідача можливості сплачувати аліменти на утримання дружини в розмірі 1/4 частини його доходу.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення аліментів на утримання дружини-матері дитини.

Згідно з положеннями ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з положеннями ст. 75 Сімейного кодексу України (далі - СК України), дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму встановленого законом.

За змістом ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та шостої статті 84 СК України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності.

Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Частина 4 ст. 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосуванню інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Згідно з вимогами ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Таким чином, сімейним законодавством України передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання до суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.

У Сімейному кодексі України не встановлено максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнені судом на утримання одного з подружжя. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у результаті їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. При цьому, суд у першу чергу виходить з прожиткового мінімуму й життєвих потреб особи. Аліменти мають бути достатніми й співрозмірними з огляду на цілі зобов`язання по утриманню. Критерії, якими має керуватися суд при визначенні розміру аліментів, в законі значно розширені. Як і раніше, в першу чергу суд виходить з матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів.

Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості належного йому майна, розміру заробітку (доходу). Про матеріальне становище також свідчить розмір витрат, що здійснюються платником на утримання себе й членів своєї сім`ї.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалась на те, що відповідач є працездатним, може та зобов`язаний відповідно до закону надавати матеріальну допомогу на її утримання.

Позивачка підтвердила право на своє утримання від чоловіка як дружина під час вагітності та з якою проживає дитина, на підставі статті 84 СК України.

Встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення аліментів на утримання дружини з відповідача на користь позивачки, до досягнення їх дитиною трьох років.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який відхилив доводи відповідача про неможливість утримання позивачки через перебування на його утриманні непрацездатної матері, яка є пенсіонеркою за віком. Належних та допустимих доказів на підтвердження обставин перебування на утриманні матері відповідачем не надано.

Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо неврахування судом першої інстанції стану його здоров`я. Надані медичні документи вказують на те, що відповідач має незадовільний стан здоров`я, проте відсутні відомості, які б вказували на те, що такий стан негативно позначився на його працездатності, а також розмір понесених витрат, які він несе внаслідок лікування, про що він наполягає в апеляційній скарзі.

Колегія суддів апеляційного суду також погоджується з висновками суду першої інстанції, який не взяв до уваги доводи відповідача про те, що він несе витрати під час проходження служби з підстав їх недоведеності належними та допустимими доказами.

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги про те, що відповідач надає кошти на утримання позивачки та дитини з посиланням на надані квитанції та чеки, які долучені до відзиву на позовну заяву, оскільки відсутні відомості про те, що між сторонами погоджений відповідний розмір та періодичність надання коштів.

Отже, відповідач є таким, що має можливість надавати матеріальну допомогу дружині, однак, судом першої інстанції не було встановлено, чи відповідач має об`єктивну можливість надавати матеріальну допомогу дружині у заявленому позивачкою розмірі, з урахуванням того, що він має обов`язок по утриманню спільної малолітньої дитини та сплачує аліменти у розмірі 1/4 частини від свого доходу.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами представника позивачки наведеними у відзиві на апеляційну скаргу щодо надання нових доказів про звернення до примусового стягнення на дитину аліментів з 30 липня 2026 року, тобто після постановлення рішення суду, оскільки за обставинами справи ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки та відповідача народилася дочка ОСОБА_3 , обов`язок утримання якої з боку відповідача виник з моменту народження, а не з моменту постановлення судового рішення про стягнення аліментів.

Отже, виходячи із принципу справедливості та розумності, з урахуванням вищевказаних обставин, зважаючи на інтереси сторін та малолітньої дитини, судова колегія апеляційного вважає, що аліменти, які підлягають стягненню на користь позивачки на її утримання у розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу), починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною трирічного віку - наразі відповідають справедливому балансу інтересів усіх учасників справи.

За наведених умов, висновки суду першої інстанції про фактично повне задоволення позову не повністю відповідають обставинам справи, а тому рішення має бути змінено в частині розміру стягнутих аліментів.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не повністю виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції строку стягнення аліментів на утримання дружини, оскільки зазначене в резолютивній частині рішення формулювання «до досягнення дитиною повноліття» не відповідає положенням частини другої статті 84 СК України, відповідно до якої дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною трьох років.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру аліментів на утримання дружини.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного до стягнення розміру аліментів з 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) на 1/8 частку усіх видів заробітку (доходу) та в частині визначення строку стягнення аліментів на утримання дружини шляхом зазначення про їх стягнення до досягнення дитиною трьох років.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.

Таким чином, в зв`язку з частковим задоволення апеляційної скарги та звільнення позивачки від сплати судового збору відповідачу слід компенсувати за рахунок держави судовий збір за подачу апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог (20%), що становить 363,36 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Антонович Ольги Сергіївни задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2026 року змінити в частині розміру аліментів, виклавши перший та другий абзаци резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини під час вагітності та до досягнення дитиною трьох років задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ; адреса проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_2 на час вагітності та до досягнення дитиною трьох років у розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 29 жовтня 2025 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.».

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 363 грн 36 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 28 жовтня 2026 року.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: О. І. Собина

Д. В. Сізов