Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №946/6238/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4220/26

Справа № 946/6238/24

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Пащенко Т.П., у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи – Ізмаїльський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, яка в подальшому була уточнена 20 лютого 2025 року, про встановлення факту батьківства, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_4 та відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька, крім нього інших спадкоємців немає. Однак, у заявника відсутнє підтвердження батьківська ОСОБА_4 , внаслідок чого для реалізації спадкових прав необхідним є встановлення родинних відносин в судовому порядку.

У 1996 році ОСОБА_3 (мати заявника) познайомилась з ОСОБА_4 , з яким почала зустрічатися. В наступному з травня 1997 року вони почали проживати разом в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у батьків ОСОБА_3 . Будинок є 5-тикімнатним, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживали в окремій кімнаті, вели спільне господарство, підтримували правовідносини подружжя. ОСОБА_4 неодноразово висказував бажання одружитися і мати спільну дитину. В 1997 році ОСОБА_3 завагітніла. 20.02.1998 року, за чотири з половиною місяці до народження дитини, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (у хрещенні Іоанна) повінчалися в Свято-Константино-Єленинському чоловічому монастирі Одеської Єпархії Української православної церкви, про що свідчить свідоцтво про вінчання від 20.02.1998 року. З цього приводу було влаштовано весілля, яке відбулось в будинку батьків нареченої за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у пологовому будинку міста Ізмаїлу народився ОСОБА_2 , на виписку з пологового будинку прийшов батько дитини ОСОБА_4 , а також привітати з випискою прийшли родичі, як з боку матері, так і з боку батька дитини.

Проте, оскільки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в органах реєстрації актів цивільного стану шлюб не зареєстрували, в актовому записі про народження ОСОБА_2 відомості про батька дитини були записані зі слів матері. Після народження дитини ОСОБА_4 і ОСОБА_3 разом з дитиною проживали в будинку по АДРЕСА_1 , разом доглядали та піклувалися про сина, разом сім`єю гуляли, фотографувались, неодноразово відвідували разом батьків ОСОБА_6 , святкували свята, вечеряли. ОСОБА_4 завжди визнавав ОСОБА_2 рідним сином, що можуть підтвердити свідки.

В 1999 році ОСОБА_4 і ОСОБА_3 припинили сумісне проживання, проте продовжили спілкуватись. ОСОБА_7 залишився проживати із матір`ю ОСОБА_3 , про що у його батьків суперечок не було. ОСОБА_4 приходив до ОСОБА_3 в гості, дбав про сина і виховував його, брав його на прогулянки, привозив до своїх батьків. Коли ОСОБА_7 подорослішав, він самостійно їздив до батька, який проживав в будинку по АДРЕСА_2 .

З огляду на викладене, заявник просив суд встановити факт того, що він, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним сином ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести зміни до актового запису № 448 від 14.08.1998 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області про народження Дімова А.К., зазначивши в графі «відомості про батька» - ОСОБА_4 .

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2025 року заяву ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Склярова Л.Ю., звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 залишити без розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не була залучена до участі у справі, проте наявний правовий зв`язок із заявником – ОСОБА_2 , оскільки померлий ОСОБА_4 є її рідним братом, а тому у відповідності до ст. 1262 ЦК України вона є спадкоємцем другої черги, у зв`язку із чим 15.04.2024 року звернулася до приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини на підстав чого заведено спадкову справу № 58/2024.

Скаржником також зауважується, що після спливу шести місяців повторно звернулася до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріусом повідомлено, що заяву про прийняття спадщини також подав ОСОБА_2 , який намагається в судовому порядку довести, що померлий ОСОБА_4 є його батьком, а тому у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено.

З огляду на викладене, скаржником зазначається, що між нею та заявником фактично виникли правовідносини, що стосуються права на спадщину після смерті ОСОБА_4 , отримання якої залежить від черговості спадкування за законом, при цьому черговість заявника та право на спадщину скаржника залежать від доведення факту батьківства, а тому вказана справа не може бути розглянута в порядку окремого провадження, оскільки наявний спір про право.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначається, що звернення скаржника із апеляційною скаргою спрямоване на затягування процесу встановлення факту батьківства та скасування оскаржуваного рішення з формальних міркувань.

В судове засідання, призначене на 20 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 175, 176, 176 зв.б., 189-190).

До суду від представника Ізмаїльського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява про розгляд справи без участі представника (а.с. 191-193).

До суду від адвоката Склярової Л.Ю., представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без їх участі (а.с. 194).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, встановивши обставини та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає, з огляду на наступне.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених вимог.

Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, за положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.7 ст. 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст. 315 ЦПК України та роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з ч. 4 ст. 235 ЦПК України якщо під час розгляду справу в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішуєтья в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

За ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Отже, обов`язком суду при розгляді справи окремого провадження є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Як роз`яснено в п.п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту батьківства, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька, крім нього інших спадкоємців немає, однак, у нього відсутнє підтвердження батьківська ОСОБА_4 , внаслідок чого для реалізації спадкових прав йому необхідне встановлення родинних відносин в судовому порядку.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначала, що після смерті ОСОБА_4 , який є її рідним братом відкрилась спадщина, до складу якої входить право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

З приводу оформлення спадщини ОСОБА_1 , як спадкоємець другої черги після смерті брата звернулась 15 квітня 2024 року до приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої було заведено спадкову справу №58/2024.

Після повторного звернення ОСОБА_1 до нотаріуса їй було повідомлено, що заяву про прийняття спадщини також подав ОСОБА_2 , у зв`язку з чим видати свідоцтво про право на спадщину нотаріус не може.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «[…] у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Аналіз встановлених судом обставин справи дає підстави для висновку, що в даному випадку виник спір про право на спадщину.

За змістом роз`яснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Відповідно до ч. 6 ст. 294, ч. 4 ст. 315 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Зазначені вимоги процесуального права районний суд не врахував та помилково вирішив спір по суті.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції задовольняючи заяву у своєму рішенні зазначив про те, що встановлення факту родинних відносин та внесення змін до актового запису про народження необхідно заявнику для реалізації його спадкових прав.

Тобто, суд першої інстанції не взяв до уваги, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично виникли правовідносини, що стосуються права на спадщину після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим вказана справа не може бути розглянута в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви вбачається спір про право.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.

Оскільки, допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених ч. 6 ст. 294 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_2 право на звернення до суду на загальних підставах - у порядку позовного провадження.

Керуючись ст.ст. 294, 367, 368, 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2025 року – скасувати.

Заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи – Ізмаїльський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства – залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 28 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

_______________________________________ М.М. Драгомерецький