Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №369/20073/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/9140/26

Справа № 369/20073/24

Головуючий у першій інстанції Кремер І. О.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Таварткіладзе О.М., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 до приватного виконавця Київської області Горелика Євгена Борисовича, приватного виконавця Київської області Микитин Оксани Степанівни, ОСОБА_1 , третя особа: Міністерство юстиції України про зобов`язання вчинити дії

встановив:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , звернувся до суду з вказаним вище позовом до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

В обґрунтування дотримання правил підсудності при зверненні саме до цього суду, посилаючись на положення ч.15 ст. 28 ЦПК України, а також те, що позов пред`явлено до декількох відповідачів, позивач зазначив, що він обирає саме той суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка контролює кошти дитини, а саме - приватний виконавець Київської області Горелика Є.Б.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року, з урахуванням ухвали цього суду від 19 грудня 2024 року про виправлення описки, справу передано до Суворовського районного суду м. Одеси.

Не погодившись з вказаною вище ухвалою суду, ОСОБА_2 оскаржив таку в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року, та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року про виправлення описки скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не застосовано положення ч.15 ст. 28 ЦПК України, яка дозволяє позивачу подати позов до кількох відповідачів за місцем проживання одного з них за вибором позивача. Оскільки спір стосується зобов`язання вчинити певні дії приватними виконавцями та зловживання правом на розпорядження аліментами, підсудність обрано позивачем за місцем знаходженням одного з відповідачів, що не суперечить нормам ЦПК України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2025 року справу передано до Ірпінського міського суду Київської області.

Ухвала суду мотивована тим, що адресою приватного виконавця Київської області Горелика Є.Б. є: Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Нове Шосе, 3, оф. 73, на яку поширюється адміністративно-територіальна юрисдикція Ірпінського міського суду Київської області. Ця ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 липня 2025 року справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання.

26 лютого 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з клопотанням у якому посилаючись на положення ч.15 ст. 28 ЦПК України, просив передати справу на розгляд до Пересипського районного суду м. Одеси, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_1 проживає у межах адміністративно-територіальної юрисдикції Пересипського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2026 року клопотання ОСОБА_2 задоволено. Справу передано до Пересипського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 13 березня 2026 року справу повернуто до Ірпінського міського суду Київської області.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30 квітня 2026 року справу передано до Пересипського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2026 року справу повернуто до Ірпінського міського суду Київської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами апеляційної скарги, передаючи справу за підсудністю, Ірпінський міський суд Київської області в ухвалі від 30 квітня 2026 року виходив із буквального змісту статті 32 ЦПК України та обов`язку суду-одержувача прийняти передану справу. Пересипський районний суд м. Одеси, повертаючи справу для розгляду до Ірпінського міського суду Одеської області виходив із того, що справа була прийнята цим судом із дотриманням правил підсудності, а тому відповідно до ч.2 ст. 31 ЦПК України має розглядатися цим судом незалежно від зміни правової позиції позивача щодо підсудності справи.

Прийняття судом процесуальних рішень про передачу справи з одного суду до іншого суперечить меті, визначеній ст. 32 ЦПК України та не забезпечує правову визначеність.

Саме апеляційний суд, реалізуючи повноваження за статтями 367, 374 і 379 ЦПК України, може перевірити доводи оскаржуваної ухвали, співвіднести статті 31 і 32 ЦПК України, врахувати чинні ухвали Ірпінського міського суду Київської області та надати обов`язковий висновок щодо суду, який має продовжити розгляд. Такий перегляд припинить подальші взаємні передачі справи й забезпечить правову визначеність для всіх учасників.

В судовому засіданні представниця скаржниці наголосила, що визначальним є розгляд справи судом, встановленим законом, та висловила позицію, що таким судом є Ірпінський міський суд Київської області. Скаржниця не відмовляється від цієї принципової тези та не стверджує, що справа має розглядатися в Одесі лише з огляду на її місце проживання чи процесуальну зручність.

Після ознайомлення з повним текстом оскаржуваної ухвали стало очевидно, що між двома місцевими судами сформувалися взаємовиключні процесуальні підходи: один суд посилається на статтю 32 ЦПК України та чинність ухвали про передачу, інший — на частину другу статті 31 ЦПК України, первісний вибір позивача й право на суд, встановлений законом. За таких обставин саме звернення до апеляційного суду є послідовним продовженням позиції скаржниці: остаточне визначення законного порядку розгляду повинно бути здійснене судом, наділеним повноваженням перевірити оскаржувану ухвалу, а не залежати від подальшого обміну справою між судами одного рівня.

Днем вручення судового рішення є день: отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України) .

Учасники справи отримали копію ухвали Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2026 року відкриття апеляційного провадження у електронний кабінет, що підтверджується довідками про доставку електронних документів.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2026 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про передачу справи на розгляд до іншого суду, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу цієї справи на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що спір про підсудність розгляду цієї справи вже було вирішено постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року, в якій зазначено, що розгляд цього позову згідно ч. 15 ст. 28 ЦПК України повинен здійснювати суд за місцем знаходження відповідача приватного виконавця Горелика Є.Б. (м. Буча, вул. Нове Шосе). Позивач ОСОБА_2 не тільки скористався та вичерпав своє право альтернативної підсудності, передбачене ч. 15 ст. 28 ЦПК України, але й захистив таке право у Київському апеляційному суді. Підсудність розгляду вказаної справи визначена моментом звернення ОСОБА_2 в порядку ч. 15 ст. 28 ЦПК України до суду за місцем знаходження відповідача приватного виконавця Горелика Є.Б., який діє в межах Київської області – м. Буча, вул. Нове Шосе, а безпосередньо право позивача, яке передбачає вибір суду за правилами альтернативної підсудності за ч. 15 ст. 28 ЦПК України є таким, що реалізувалося та вичерпувалось моментом пред`явлення позовної заяви до суду. Також суд врахував, що упродовж 17 липня 2025 року по 26 лютого 2026 року, тобто 7 місяців, справа перебувала у провадженні Ірпінського міського суду Київської області, яким вживалися заходи забезпечення позову, витребовувалися докази у справі. Також суд зазначив, що під час розгляду справи позивач не змінював кола учасників справи, окрім того, не встановлено обставин, які б свідчили про те, що справа належить до виключної підсудності іншого суду. Відтак, справа була прийнята Ірпінським міським судом Київської області до свого провадження з додержанням правил підсудності та повинна бути розглянута цим судом. Обрання суду у разі реалізації права вибору альтернативної підсудності ст. 28 ЦПК України вирішується позивачем виключно на стадії пред`явлення позову шляхом подання відповідної заяви. У такий спосіб позивач реалізує своє право на доступ до правосуддя. Таке право вважається реалізованим та вичерпаним моментом подання до вибраного суду позовної заяви. Зміна наміру ОСОБА_2 вже після відкриття провадження по справі не є підставою для передачі справи за підсудністю, оскільки жодною діючою нормою ЦПК України не передбачено права позивача вже після пред`явлення позову до суду та відкриття провадження по справі вибору суду за правилами альтернативної підсудності ч. 15 ст. 28 ЦПК України, так як такою нормою чітко визначено момент реалізації такого права (пред`явлення позову), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у справі №207/4752/23.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду про передачу справи за підсудністю.

Особливістю цієї справи є виняткова ситуація, яка склалася між судами в частині визначення питання про те, який саме суд має розглядати цю справу, Ірпінський міський суд Київської області, адміністративно територіальна-юрисдикція якого поширюється на місце знаходження відповідача приватного виконавця Київської області Горелика Є.Б., на що посилався позивач при звернення з позовом до суду та у подальшому звертаючись з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду, чи Пересипський районний суд

м. Одеси, адміністративно-територіальна юрисдикція якого поширюється на місце проживання відповідачки ОСОБА_1 , до якого справу передано за клопотанням позивача, заявленого під час розгляду справи Ірпінським міським судом Київської області.

Надаючи відповідь на питання, яке постало перед апеляційним судом, колегія суддів виходить із такого.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20).

Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі N 229/7156/19 (провадження N 61-4283св24)).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК України).

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. ЄСПЛ у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).

Подібні висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі N 127/30671/18 (провадження N 61-19925св19).

За загальним правилом, визначеним частиною 2 статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, коли позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів лише у деяких категоріях справ, коли доцільно або необхідно зробити судовий захист суб`єктивних прав більш зручним для позивача.

Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (ч.15 ст. 28 ЦПК України).

Отже, законодавець передбачив юридичну можливість для особи, яка звертається до суду із позовом до декількох відповідачів, обрати на власний розсуд, якими правилами територіальної підсудності керуватися при зверненні до суду за захистом своїх порушених прав. У процесуальному законодавстві запроваджено для такої категорії справ правило альтернативної підсудності, що надає право саме позивачу обирати уповноважений суд з-поміж тих, що визначені або загальними правилами підсудності цивільних справ, або спеціальним правилом альтернативної підсудності.

Право вибору між судами, яким згідно з правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві (заявникові).

Водночас, реалізація такого права має темпоральні (часові) обмеження, тобто право визначення конкретного суду для звернення з позовом, серед декількох можливих, позивач реалізує саме у момент подачі такого позову, після чого таке право вважається вичерпаним.

Апеляційний суд зауважує, що право звернення до суду за правилами альтернативної підсудності не є абсолютним у розумінні часового періоду можливості його реалізації, оскільки у іншому випадку таке б суперечило завданням та меті цивільного судочинства, створювало для інших учасників стан правової невизначеності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що підсудність справи визначається на момент пред`явлення позову (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №757/39258/18-ц, 13 листопада 2024 року у справі №175/4316/19, від 01 жовтня 2025 року у справі №207/4752/23).

Тобто така судова практика є установленою.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу (ч.1 ст. 31 ЦПК України).

У частині другій цієї статті зазначено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Тобто, положення частини другої статті 31 ЦПК України застосовуються в тому випадку, коли територіальна підсудність справа змінилася вже після відкриття провадження у справі (наприклад, відповідач змінив своє зареєстроване місце проживання).

Водночас, якщо на час відкриття провадження справа була підсудна іншому суду, про що суду стало відомо після прийняття її до свого провадження, застосуванню підлягає пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №334/6223/20).

Недопустимість спорів про підсудність чітко визначено статтею 32 ЦПК України, за змістом частини другої цієї норми, справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що повернення справи, яка передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, не передбачено процесуальним законом, оскільки така справа повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З матеріалів справи убачається, що під час звернення з позовом до суду позивач ОСОБА_2 , реалізуючи надане йому право обрати конкретний за правилами альтернативної підсудності (ч.15 ст. 28 ЦПК України), зазначив, що цей позов має розглядати суд адміністративно-територіальна юрисдикція якого поширюється на місце знаходження приватного виконавця Київської області Горелика Є.Б., як одного з відповідачів у цій справі.

Цю ж позицію позивач підтримав і під час звернення з апеляційною скаргою на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року.

Скасовуючи ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року та направляючи справу для продовження розгляду, Київський апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не враховано положення ч.15 ст. 28 ЦПК України, які дозволяють позивачу звернутися за місцем знаходження одного з відповідачів, зокрема приватного виконавця Київської області Горелика Є.Б.

З викладеного вище убачається, що питання щодо підсудності цієї справи вже було предметом апеляційного перегляду та вирішено судом апеляційної інстанції.

Прийнявши від Києво-Святошинського районного суду Київської області справу до свого провадження ухвалою від 17 липня 2025 року та здійснюючи розгляд до 26 лютого 2026 року, тобто упродовж 225 днів, Ірпінський міський суд Київської області не дивлячись на клопотання позивача ОСОБА_2 про передачу справи за підсудністю до Пересипського районного суду м. Одеси, мав продовжувати розгляд цієї справи, що відповідає положенням ч.2 ст. 31 ЦПК України, зважаючи на те, що справа прийнята судом до свого провадження з додержанням правил альтернативної підсудності, оскільки на місце знаходження одного з відповідачів - ОСОБА_4 поширюється адміністративно-територіальна юрисдикція саме Ірпінського міського суду Київської області.

Вичерпний перелік підстав для передачі справи на розгляд іншого суду визначений ч.1 ст. 31 ЦПК України, не містить такої підстави, як клопотання іншої сторони про передачу справу на розгляд до іншого суду.

Системний аналіз ст. ст. 31,32 ЦПК України, дає підстави дійти висновку, що суд який прийняв справу до свого провадження з дотриманням правил підсудності, зі сплином певного проміжку, у тому числі за клопотанням позивача, не вправі приймати рішення про передачі справи на розгляд іншого суду, посилаючись на правила альтернативної підсудності, оскільки право звернення до суду за такими правилами вже було реалізовано позивачем під час звернення з позовом до суду, та з огляду на його темпоральну дію, воно вичерпалося у момент подачі позову.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для повернення справи для розгляду до Ірпінського міського суду Київської області, який в силу наведених вище положень норм процесуального права та з урахуванням фактичних обставин цієї справи, має продовжувати здійснювати її розгляд.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими вказані вище висновки суду з якими не погоджується скаржниця.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення вказаного питання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.М. Таварткіладзе

М.В. Назарова