Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №487/6067/26 — Миколаївський апеляційний суд

28.10.26

22-ц/812/2241/26

Провадження № 22-ц/812/2241/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/6067/26

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Яворської Ж.М.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 19 серпня 2026 року під головуванням судді Лагоди А.А., повне судового рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі – ТОВ «Бізнес Позика») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 31 грудня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений договір №574251-КС-001 про надання кредиту на умовах визначених офертою, за яким останній отримав кредит у розмірі 23 000 грн.

Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов`язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що станом на 09 липня 2026 року складає 77 970 грн 00 коп. з яких: 23 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 38 870 грн 00 коп. - заборгованість за процентами; 4600 грн 00 коп. – заборгованість за комісією, 11 500 грн. – заборгованість за процентами відповідно до ст. 625 ЦК України.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 серпня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором про надання кредиту №574251-КС-001 від 31.12.2025 року станом на 09.07.2026 року у розмірі 46 000 грн 00 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» 1570 грн 54 коп. судового збору.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася кредитна заборгованість, що підлягає стягненню. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів суд першої інстанції виходив з того, що нараховані позивачем проценти у розмірі 38 870 грн не є співмірними сумі кредиту, суперечать принципу розумності та добросовісності, а тому вважав достатнім розміром стягнення заборгованості за процентами у розмірі 23 000 грн. Також суд вважав, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за процентами за ст. 625 ЦК України з урахуванням положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049, 1054 ЦК України та комісії з урахуванням того, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просило його змінити в частині розміру стягнутої з відповідача заборгованості та стягнути 66 470 грн 00 коп., в решті рішення залишити без змін.

Вважає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено усі необхідні докази. Так, відсотки по кредиту нараховані в межах строку дії договору за кожен день користування кредитом на залишок кредиту та відповідно нормам ЦК України, умовам Договору та Правилам. Боржником не було сплачено жодного платежу на погашення кредиту. Разом з тим, суд зменшуючи розмір нарахованих процентів фактично змінив погоджені сторонами умови кредитного договору не навівши належного правового обґрунтування можливості такого зменшення.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 31 грудня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №574251-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний відповідачем у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктами 2.1., 2.3, 2.4, 2.5, 2.14 Кредитного договору сторони визначили, що розмір наданого кредиту 23000 грн., строк на який надається кредит 24 тижні, стандартна процента ставка за кредитом 1% в день, фіксована, комісія за видачу кредиту 4600 грн., комісія нараховується одноразово при видачі кредиту. Термін повернення кредиту – 17.06.2026 року.

Пунктом 4.2.2 Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору (в якому передбачено здійснення відповідачем платежів по сплаті тіла кредиту, процентів за користування кредиту та комісії за надання кредиту.

У справах про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, надавши відповідачу грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом перерахування на банківську картку позичальника, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» про перерахування 31 грудня 2025 року на банківську карту ОСОБА_1 № НОМЕР_1 переказу на суму 23 000 грн (а.с. 76), на підставі укладеного між ТОВ «ФК «Бізнес Позика» та ТОВ «ПрофітГід» договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-5 від 04.11.2020 року.

Разом із тим відповідачем обов`язки по своєчасному поверненню передбачених кредитним договором платежів не виконувались.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку відповідачу нараховано заборгованість за кредитним договором, яка станом на 09 липня 2026 року склала 77 970 грн 00 коп. з яких: 23 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 38 870 грн 00 коп. - заборгованість за процентами; 4600 грн 00 коп. – заборгованість за комісією, 11 500 грн. – заборгованість за процентами відповідно до ст. 625 ЦК України. (а.с.46-47).

Відповідач доказів погашення вказаної заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, не надав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Встановивши, що ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання з повернення кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 23 000 грн. Також суд першої інстанції вірно встанови, що відповідач також зобовязаний сплатити позивачу проценти за користування кредитними коштами.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що визначаючи розмір заборгованості за процентами, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що розмір процентів, що підлягає стягненню з відповідача суперечать принципам справедливості та розумності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживача послуг кредитної установи, а тому підлягає зменшенню до 23 000 грн.

Так, пунктом 4.2.1 укладеного сторонами Договору передбачено, що позичальнику здійснюється нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, вказаною у п. 2.4 Договору. П. 2.4 передбачена стандартна процентна ставка за кредитом вдень – 1 %.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України виокремлює два випадка недійсності правочинів: оспорюваний та нікчемний правочин.

Так, відповідно до наведеної норми права підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо. Наведеними вище правовими нормами не встановлено можливість суду вважати такі умови нікчемними.

Статтею 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд не має права давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України.

Так, у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків, як сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24), та зокрема зазначив, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За такого, оскільки відповідачем зустрічних позовних вимог щодо оспорювання встановленого кредитним договором розміру процентів не було заявлено, то відсутні підстави для зменшення розміру процентів з цих підстав.

Крім того, умовами укладеного ТОВ «Бізнес Позика» і відповідачем кредитного договору № 574251-КС-001 від 31 грудня 2025 року було узгоджено сплату позичальником одноразово комісії за надання кредиту у розмірі 4600грн. (пункт 2.5 Договору).

Відмовляючи у стягненні комісії суд першої інстанції виходив з того, що в кредитному договорі, не міститься зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Разом із тим, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Так, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

За такого, включення до тексту вищевказаних кредитних договорів умов про необхідність сплати відповідачем одноразової комісії за надання кредиту, а також подальше витребування позивачем нарахованої комісії з відповідача, не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому не є нікчемною.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що призвело до помилкового визначення загального розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає зміні шляхом стягнення загальної суми заборгованості в розмірі 66470 грн 00 коп. ( 23 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 38 870 грн 00 коп. - заборгованість за процентами; 4600 грн 00 коп. – заборгованість за комісією).

Рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, нарахованими відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 11 500 грн. апелянт не оскаржував.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За такого, згідно приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності покладення на сторони судового збору до задоволених позовних вимог, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за позовну заяву також підлягає зміні шляхом стягнення 2269 грн 70 коп.

Крім того у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3993 грн 60 коп. судового збору, сплаченого за апеляційну скаргу.

Згідно частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повна постанова складена 28 жовтня 2026 року.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

УХ В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 серпня 2026 року в частині розміру стягнення кредитної заборгованості та судового збору - змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором про надання кредиту №574251-КС-001 від 31.12.2025 станом на 09.07.2026 в розмірі 66 470 грн 00 коп. (шістдесят шість тисяч чотириста сімдесят гривень) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2269 (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять ) грн. 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 3993 грн 60 коп. (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026 року