Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №471/1427/24 — Миколаївський апеляційний суд

Суд: Миколаївський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: що виникають з договорів оренди

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №471/1427/24

Суддя: Царюк Л. М.

28.10.26

22-ц/812/2120/26

Провадження № 22-ц/812/2120/26 Суддя першої інстанції Гукова І.Б.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 471/1427/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Коростієнко Н.С.,

за участі позивачки – ОСОБА_1 ,

представниці позивачки – Мірошниченко О.В.,

представниці відповідача – Козиревич О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Скорпіон» на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 16 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гукової І.Б., в залі судового засідання в с-ще Братське, за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Скорпіон» про визнання відсутнім права оренди,

В С Т А Н О В И В:

18 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Скорпіон» (далі – ФГ «Скорпіон») про скасування державної реєстрації речового права.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 10,32 га з кадастровим номером 4821484800:02:000:0060 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Братської селищної ради Миколаївської області.

В 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки терміном на п`ять років. Оскільки ОСОБА_1 отримала грошові кошти «наперед» до 2021 року вона не пред`являла претензій до використання відповідачем земельної ділянки.

Починаючи з 2021 року вона зверталася до ОСОБА_3 щодо повернення їй земельної ділянки, однак останній відмовляв їй посилаючись на те, що орендна плата за вказаний період отримана наперед. Згодом їй стало відомо, що за ФГ «Скорпіон» зареєстровано право оренди вказано терміном на 49 років.

Однак вказаного договору оренди позивачка не підписувала, а підпис у цьому договорі їй не належить.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати відсутнім право оренди земельної ділянки.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 16 червня 2026 року позов задоволено.

Визнано відсутнім право оренди, зареєстроване в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 лютого 2024 року за №: 53785010 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71680595 від 20 лютого 2024 року.

Повернуто ОСОБА_1 , земельну ділянку, кадастровий номер 4821484800:02:000:0060, площею 10,3149 га, яка розташована на території Братської селищної ради Миколаївської області.

Стягнуто з ФГ «Скорпіон» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені при сплаті судового збору в розмірі 1 955 грн 36 коп., понесені витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 6 418 грн 08 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що висновком експерта № СЕ-19/115-25/8708-ПЧ від 30 вересня 2025 року встановлено, що підпис в графі Орендодавець в договорі оренди земельної ділянки від 29 січня 2024 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Звертаючись до суду із позовом щодо визнання відсутнім права оренди в даному випадку є належним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Не погодившись з рішення суду, ФГ «Скорпіон» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно рішення єдиним доказом, який покладено в обґрунтування рішення є висновок експерта від 30 вересня 2025 року, однак висновок експертизи не може бути основним доказом, якщо інші докази по справі суперечать йому.

Експертизу проведено всього за декількома зразками почерку ОСОБА_1 , що при цьому експерт маючи такий об`єм об`єкту досліджень не міг так категорично з`ясувати істину, не на всі питання дав відповідь, а тому виникає сумнів у висновку експертизи.

В заяві поданій ОСОБА_1 21 листопада 2025 року мова йде про зміну предмету та підстав позову.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Враховуючи те, що строк для подачі будь-яких заяв передбачених статтею 49 ЦПК України позивачкою було вже пропущено, суд першої інстанції повинен був повернути “уточнену позовну заяву” подану 21 листопада 2025 року представником позивача, однак суд прийняв вказану заяву до розгляду та виніс по ній рішення.

На день розгляду справи від позивачки відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином. ФГ «Скорпіон» через підсистему «Електронний суд» надало до суду заяву з проханням слухати справу за відсутності їх представника. Позивачка про причини своєї неявки суду не повідомила. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 10,32 га з кадастровим номером 4821484800:02:000:0060 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в межах території Братської селищної ради Миколаївської області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 27 грудня 2001 року.

Відповідно до договору оренди землі від 01 червня 2011 року ОСОБА_1 передала свою земельну ділянку в оренду фізичній особі ОСОБА_3 на 49 років.

Між тим, договір оренди зазначеної земельної ділянки за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області було зареєстровано 28 грудня 2011 року, де зазначено строк оренди 5 років.

16 лютого 2024 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію речового права, право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4821484800:02:000:0060 на підставі договору оренди укладеного 29 січня 2024 року на 49 років рішення № 71680595. Орендар ФГ «Скорпіон», орендодавець ОСОБА_1 .

Висновком експерта № СЕ-19/115-25/8708-ПЧ від 30 вересня 2025 року встановлено, що підпис в графі Орендодавець в договорі оренди земельної ділянки від 29 січня 2024 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд зауважує наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі та їх реєстрацією регулювалися ЗК України, Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частини 1 статті 152 та частини 1 статті 153 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 ЦК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зазначено, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК України).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина 3 статті 640 ЦК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

За змістом частини 2 статті 125 ЗК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (частина 5 статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України (частина 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 3 статті 3 Закону № 1952-IV у вказаній редакції).

Державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом (пункт 1 частини 1 статті 19 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (стаття 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону № 161-XIV у вказаній редакції).

1 січня 2013 року набрав чинності Закон № 1878-VI. Згідно з цим законом з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключили положення про державну реєстрацію правочинів, а із Закону № 161-XIV - статті 18 і 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини 1 статті 27 Закон № 1952-IV).

Судом та матеріалами справи встановлено, що 16 лютого 2024 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію речового права, право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4821484800:02:000:0060 на підставі договору оренди укладеного 29 січня 2024 року на 49 років рішення № 71680595. Орендар ФГ «Скорпіон», де орендодавцем зазначено ОСОБА_1 .

Позивачка заперечувала укладення такого договору та наполягала на тому, що підпис у наданому відповідачем договорі оренди землі від 16 лютого 2024 року їй не належить. Стверджувала, що з 2022 року і до червня 2024 року проживала у Республіці Польща та фізично не могла підписати спірний договір оренди землі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22).

За клопотанням представниці позивачки судом першої інстанції була призначена судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

За висновком експерта № СЕ-19/115-25/8708-ПЧ від 30 вересня 2025 року встановлено, що підпис в графі Орендодавець в договорі оренди земельної ділянки від 29 січня 2024 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наданими доказами позивачкою підтверджено факт, що спірний договір оренди землі нею не підписувався, а тому право оренди землі відсутнє.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експертизи не може бути основним доказом, якщо інші докази по справі суперечать йому є безпідставними, оскільки скаржник не зазначає які саме докази протирічать висновку експерта.

Аргументи скарги про те, що висновок експерта викликає сумніви з огляду на те, що експертизу проведено всього за декількома зразками почерку ОСОБА_1 , не на всі питання надано відповіді відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

У разі наявності сумніву у висновку експерта норми ЦПК України передбачають певний процесуальний алгоритм дій. Так, згідно з частиною 5 статті 102 ЦПК України суд може як за заявою учасника справи, так і з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. Крім того, якщо висновок експерта є неясним, то суд як за клопотанням учасника справи, так і з власної ініціативи може призначити іншу експертизу (додаткову, повторну), що передбачено статтями 103, 113 ЦПК України.

Представниця відповідача не заявляла в суді першої інстанції будь-яких клопотань про виклик експерта або призначення додаткової (повторної) експертизи, а відтак твердження про недопустимість такого доказу як висновок експерта є припущенням представниці відповідача, на яких не можу ґрунтуватися доказування (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробила висновок, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача; позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права оренди щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права, не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною.

З урахуванням зазначеного апеляційний суд погоджується з висновком суду про доведеність позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Доводи скарги про те, що суд в порушення норм процесуального права прийняв до провадження та розглянув змінені позовні вимоги, викладені в заяві поданій ОСОБА_1 21 листопада 2025 року, де позивачка одночасно змінила предмет позову та його підстави є неприйнятними з огляду на наступне.

Підстава позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Предмет спору – це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів – предмета і підстави позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року по справі № 657/1024/16-ц, розмежовуючи поняття зміни предмету/підстав позову чи збільшення/зменшення ціни позову, зазначила, що оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин. А зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

У справі, що переглядається апеляційним судом предметом позову є скасування державної реєстрації, відповідно до якої зареєстровано право оренди земельної ділянки позивачки строком на 49 років.

Підстави позову є обставини, на які посилалася позивачка при звернення до суду, зокрема, у первісному позову це були обставини щодо укладення договору від 01 червня 2011 року, в подальшому ці підстави були змінені з посиланням на факти, пов`язані з реєстрацією договору оренди землі від 29 січня 2024 року.

Порядок зміни предмету або підстав позову, збільшення або зменшення ціни позову унормовано статтями 49 ЦПК України.

Позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, у випадку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до цього Кодексу, судове засідання не проводиться. Процесуальні дії, строк вчинення яких, відповідно до цього Кодексу, обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі (частина 3 статті 279 ЦПК України).

З матеріалів справи, що переглядається, встановлено, що ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 21 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ФГ «Скорпіон» про скасування державної реєстрації речового права. Розгляд справи визначено проводити у порядку спрощеного провадження на 04 грудня 2024 року на 13.00 год.

21 грудня 2025 року позивачка ОСОБА_1 через свою представницю адвокатку Мирошніченко О.В. звернулася із заявою, де змінила підстави своїх вимог. Отже, позивачка не дотрималася процесуальних строків, визначених наведеними нормами процесуального права щодо реалізації своїх процесуальних прав відповідно до статті 49 ЦПК України. Суд першої інстанції прийняв таку заяву та розглянув її по суті позовних вимог.

Між тим, порушення зазначеного процесуального строку, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Скорпіон» залишити без задоволення.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua