Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №487/5238/25 — Миколаївський апеляційний суд

28.10.26

22-ц/812/2138/26

Провадження № 22-ц/812/2138/26 Головуючий суду першої інстанції Гуденко О.А.

Провадження № 22-ц/812/2176/26 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 487/5238/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_2 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

27 липня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі - ТОВ «Кошельок») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 09 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір № 3521613737-513740, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Договір укладений в електронній формі, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором - 5297, на офіційному веб-сайті ТОВ «Кошельок» https://koshelok.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Договір разом із правилами надання кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та за якими позичальник був попередньо ознайомлений.

Відповідно до умов Договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на умовах: сума кредиту 7 000,00 грн; початковий строк кредитування становить 14 днів; дисконтна відсоткова ставка становить 0,01% на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період) визначений пунктами 3.6., 3.7., 3.7. договору; базова процентна ставка 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений пунктами 3.5., 3.6., 3.7., 3.8. Договору.

Позивач, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши кредит відповідачу на банківську картку, однак відповідач не виконав свої зобов`язання за Договором не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду за Договором утворилась заборгованість у розмірі 20 869,80 грн, яка складається з: заборгованість за сумою кредиту - 7 000,00 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою - 13 869,80 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Кошельок» просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 20 869,80 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за Договором № 3521613737-513740 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 09 листопада 2021 року в сумі 7 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» витрати на судовий збір у сумі 812,50 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в Договорі № 3521613737-513740 від 09 листопада 2021 року не міститься відображення ні електронного підпису, ні одноразового ідентифікатора, який би використався відповідачем для його підписання.

Позивачем також не надано будь-яких інших доказів підписання вказаного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, який був би надісланий відповідачу на його мобільний номер телефон або на його електронну пошту.

Суд доходить висновку, що позивачем не доведений факт підписання ОСОБА_1 . Договору № 3521613737-513740 від 09 листопада 2021 року, а отже і погодження останнім умов кредитування.

Враховуючи докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає підтвердженим факт перерахування позивачем кредитних коштів у сумі 7 000 грн на картковий рахунок відповідача.

При цьому, суд вважає, що якщо відповідач заперечує факт перерахування на його рахунок кредитних коштів, це є питанням доказування, яке він має підтвердити документально, а саме як власник карткового рахунку, відповідач має можливість надати суду виписку по рахунку, з якої б вбачалося, що 09 листопада 2021 року на його рахунок не надходили від позивача кошти у сумі 7 000,00 грн.

Враховуючи, що позивачем не доведено факт підписання ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора Договору позики № 3521613737-513740 від 09 листопада 2021 року, а отже погодження останнім умов кредитування, в тому числі розмір відсоткової ставки та беручи до уваги факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 7 000,00 грн та відсутності доказів повернення вказаних коштів позивачу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення тіла кредиту у сумі 7 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, в частині відмовлених позовних вимог, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач, здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання Договору, без цих дій саме з боку відповідача - укладання договору було б неможливе. Тобто, без входу відповідача на вебсайт позивача, без отримання ним SMS- повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на вебсайт до особистого кабінету, без отримання SMS повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, тобто без виконання відповідачем всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «Кошельок» не був би укладений, тобто сторони не досягли би згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані на банківську картку, що зазначив відповідач.

Отже, саме така тривала послідовність дій сторін забезпечила виконання позивачем своїх обов`язків за Договором щодо перерахування грошових коштів за реквізитами, що були зазначені відповідачем.

Ідентифікація відповідача на вебсайті позивача здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти. Договір укладено сторонами в порядку, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію». Договір є укладеним, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов правочину. Договір є укладеним з моменту перерахування кредиту на картку, що зазначив відповідач. Доказів протилежного відповідач не надав, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Позивач виконав свої зобов`язання за Договором, надіславши гроші на банківську картку, яку зазначив відповідач (факт перерахування кредиту підтверджено вищевказаними повідомленням з платіжної системи XPAY Group LLC та Довідкою про підтвердження платежу Центральне відділення Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» (далі - ЦВ ПАТ «МТБ Банк»). Отже, відповідач прийняв ці гроші, використав їх на свої потреби, саме в дату 09 листопада 2021 року та час укладення Договору від ТОВ «КОШЕЛЬОК» надійшли грошові кошти у розмірі наданого за Договором кредиту: 7000,00 грн відповідно до вищезазначеної візуальної форми послідовності дій Клієнта ОСОБА_1 .

На спростування наданих позивачем доводів та доказів щодо укладення Договору відповідач не надав жодних доказів.

Позивач є власником Інформаційно телекомунікаційної системи в якій укладався кредитний договір, якби одноразовий ідентифікатор -5297- не генерувався в ІТС Кредитодавця і не був відправлений відповідачу, а відповідачем не було здійснено акцептування (підписання одноразовим ідентифікатором -5297- Договору) то позивачем (кредитодавцем) не було б здійснено перерахування кредитних коштів на вказану відповідачем картку. Отже, відсутність підпису в договорі з підстав технічного збою в системі ІТС кредитодавця свідчить лише про дефект форми, проте, це не спростовує вільного волевиявлення сторін на укладення договору.

Сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення Договору (14 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом.

Строк кредитування з 23 листопада 2021 року до 20 лютого 2022 року є погодженим сторонами.

Суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відсутні підстави вважати що позивач якимось чином спонукав відповідача на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах. Як вбачається з детального розрахунку заборгованості за Договором, відповідач не сплатив проценти згідно з пунктом 2.2 кредитного договору, щоб продовжити лояльний період.

Разом з цим згідно з пунктом 3.6 кредитного договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом.

З розрахунку заборгованості, вбачається, що нарахування відсотків здійснювалося з 09 листопада 2021 року по 20 лютого 2022 року. Цей період становить 104 календарних дні, а тому нарахування відсотків відбувалося у межах строків, визначених пунктом 2.1 та пунктом 3.7 Договору.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми кредиту без нарахованих процентів за користування кредитом, суд не вивчив та не проаналізував Договір, за яким стягується заборгованість, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом. При цьому суд проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини.

Обставин, які б вказували на відсутність у відповідача вільного волевиявлення на отримання кредиту, а також спростували би презумпцію правомірності Договору, не встановлено. Враховуючи принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносити з позивачем. На момент укладення Договору він не заявляв додаткових вимог щодо умов Договору, погодився з усіма його умовами, в тому числі з розміром відсоткової ставки, погодився отримати кредит саме на умовах, визначених Договором, отримав кредит, при цьому не відмовився від Договору протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах відповідно до статті 15 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, заперечень щодо його умов протягом більше чотирьох років після його укладення відповідач не заявляв. При цьому кредитний договір, укладений між сторонами, відповідає вимогам закону.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник- Матвєєнко І.Ю., надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав, що вважає вимоги апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - Матвєєнко І.Ю., не погодившись з рішенням суду, в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Договір, на який посилається позивач у позові є неукладеним. Зазначене свідчить про те, що жодного волевиявлення з боку відповідача на укладення зазначеного у позові договору не було, а тому цей договір є нікчемним.

Стягнення з відповідача на користь позивача 7 000 грн заборгованості за Договором № 3521613737-513740 є безпідставним, суперечить встановленим обставинам справи та висновку викладеному судом в мотивувальній частині рішення, про недоведеність факту підписання ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора Договору, а отже погодження останнім умов кредитування, в тому числі розмір відсоткової ставки.

Навіть якщо припустити, що позивач помилково перерахував відповідачу якісь грошові кошти, то у будь - якому випадку, вони не можуть вважатися кредитними, наданими на підставі договірних правовідносин, а будуть майном, яке набуте відповідачем за відсутності правових підстав (безпідставно набутим майном).

Сама по собі відповідь ЦВ ПАТ «МТБ Банк» у м. Києві від 25 червня 2025 року № 06/642-06/287, на лист № 02/06/2025 від 02 червня 2025 року, адресована директору ТОВ «Кошельок» не є належним доказом наявності юридичного зв`язку між цими особами, не доводить наявності у ТОВ «Кошельок» відкритого рахунку у цьому Банку, не свідчить про наявність на цьому рахунку грошових коштів що належать ТОВ «Кошельок» та не може бути належним доказом проведення (здійснення) успішної господарської операції по зарахуванню грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

Вказаний документ не є, а ні платіжним дорученням, а ні банківською випискою обслуговуючого банку про здійснення транзакції з перерахунку грошових коштів що належать позивачу з його рахунку на рахунок відповідача.

Інформація надана суду від імені АТ «Універсал Банк», також не є належним доказом проведення (здійснення) операції про зарахуванню на рахунок відповідача грошових коштів що належать ТОВ «Кошельок» та не може свідчити про реальне проведення (здійснення) господарської операції, оскільки також не відповідає наведеним вище вимогам законодавства до належних доказів проведення (здійснення) успішної господарської операції по зарахуванню грошових коштів, що належать позивачу, на поточний рахунок відповідача та не є первинним документом.

Обидва документи, які суд вважав належними доказами, не є первинними бухгалтерськими документами, які визначені законом та жодним чином не доводять реальне проведення (здійснення) операції з зарахування грошових коштів з поточного рахунку що належить ТОВ «Кошельок» на поточний рахунок що належить відповідачу.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Кошельок» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 09 листопада 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладений Договір № 3521613737-513740 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

За умовами пункту 1.1 Договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 7 000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з пунктом 1.2. Договору, тип кредиту - споживчий кредит.

В пунктах 1.3.2.-1.4. Договору визначено, що проценти за користування кредитом: 15 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 процентів від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 процентів від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду.

Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.

Кредит надається строком на 14 (чотирнадцять діб) днів, («Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця (пункт 2.1 Договору).

Сторони погодили, що встановлений в пункті 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (пункт 2.2. Договору).

За умовами пункту 2.3 Договору позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного у пункті 2.1 цього Договору.

За пунктом 4.1.1. Договору, позичальник зобов`язаний? вчасно здіи?снювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка платежів.

Невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання коштів позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок»». Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких знаходиться на сайті кредитодавця: https://koshelok.net. (пункт 9.4. Договору).

Умови кредитування, серед іншого, відображені і в паспорті споживчого кредиту.

На підтвердження факту перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 7 000,00 грн позивачем надано повідомлення ЦВ ПАТ «МТБ БАНК» у м. Києві від 25 червня 2025 року № 06/642-06/287, адресованого директору ТОВ «Кошельок», згідно якого 09 листопада 2021 року о 15:09:28 через систему xPay на картковий рахунок № НОМЕР_1 зараховано 7 000,00 грн, ID транзакції: НОМЕР_2 , ID кредита: НОМЕР_3 , ID заявки на кредит: 513740.

З інформаційного листа Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - Банк) на адресу суду першої інстанції від 21 травня 2026 року вих. № БТ/Е-211195 встановлено, що банківська картка за № НОМЕР_1 була емітована Банком на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Транзакція по перерахунку 7 000 грн на зазначену банківську картку було здійснено 09 листопада 2021 року.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України, (тут і далі - у редакції, на час укладення договору кредиту), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За правилами статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частини 1, 2 статті 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини 1 стаття 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 1 статті 1050 ЦК УКрахїни).

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний Договір укладений в електронній формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону «Про електрону комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону «Про електрону комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону «Про електрону комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону «Про електрону комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документ(частина 12 статті 11 Закону «Про електрону комерцію»).

Стаття 12 Закону «Про електрону комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей Договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Згідно частини 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

В частині 1 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Кошельок» тільки в частині стягнення боргу за Договором дійшов висновку про недоведеність підписання Договору відповідачем ОСОБА_1 .

Апеляційний суд з таким висновком суду не погоджується та зазначає наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини 1, 2 та 5 статті 12 ЦПК України).

Поняття та ознаки доказів містяться в положенням статті 76 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці данні встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і

електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 1, 2 статті 76 ЦПК України).

Ознаки доказів:

• фактичні дані, тобто це не самі факти, а відомості про них;

• небудь-які фактичні дані, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій справі;

• фактичні дані, що втілюються в певній процесуальній формі (засобах доказування).

Вимоги, що пред`являються до доказів визначають статті 77-80 ЦПК України, зокрема:

• належність (стаття 77 ЦПК України);

• допустимість (стаття 78 ЦПК України);

• достовірність (стаття 79 ЦПК України);

• достатність (стаття 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, установлено, що Договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на вебсайті позичальника подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого ТОВ «Кошельок» надіслало відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання Договору.

Без здійснення вказаних дій відповідачем Договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

На підтвердження укладеного договору позивачем надано паперову копію укладеного сторонами електронного договору, де відповідно зазначено у графі позичальника дані відповідача ОСОБА_1 , зокрема, паспортні дані, ким видано паспорт та коли, місце проживання, РНОКПП, номер мобільного телефону.

У суду першої інстанції виникли сумніви щодо укладеного Договору, оскільки в договорі не зазначено підпис одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), а тому суд піддав сумніву укладення Договору.

Проте, при зверненні до суду з позовом ТОВ «Кошельок» детально зазначив порядок укладення Договору позики між сторонами, зокрема, саме, в позові позивач зазначив, що Договір позики підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатору - 5297, який був направлений на номер телефону НОМЕР_5 (вказаного позичальником під час реєстрації в особистому кабінеті.

Сам по собі факт не зазначення такого ідентифікатору в паперовій копії електронного Договору позики не свідчить про його неукладеність.

Відповідач в доводах апеляційної скарги також заперечував факт укладення зазначеного договору та його підписання.

Між тим, у частинах 2, 3, 5 статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Зазначивши такі сумніви в укладенні між сторонами зазначеного електронного Договору, ні відповідач не заявив клопотань про витребування оригіналу електронного доказу, ні суд першої інстанції за власною ініціативою не витребував такого оригіналу.

Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперової копії такого доказу.

На думку колегії суддів, паперова копія електронного кредитного договору відповідає вимогам щодо надання такої копії до суду як додатку до позову.

Не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20)

Матеріалами справи підтверджено, що 09 листопада 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 3521613737-513740 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту шляхом оформлення заявки отримання кредиту на офіційному веб-сайті ТОВ «Кошельок» (htps:/koshelok.ua/ru/yuridicheskaya-informacziya/), заповнивши інформацію щодо особистих даних.

Алгоритм оформлення наступний:

клієнт створює заявку на отримання кредиту;

отримує дзвінок від співробітника ТОВ «Кошельок», проходить перевірку та надає скан копії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або веріфікується за допомогою технології BankID;

отримує рішення кредитора щодо модливості надання кредиту;

при позитивному рішення щодо надання кредиту, клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»;

в «особистому кабінеті» клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з офертою щодо укладення договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням є пропозицією в розумінні частини 4 статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію», та відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» включає умови, викладенні у правилах надання споживчих кредитів, що є невід`ємною частиною договору, що пропонується до укладення клієнту;

клієнт самостійно вносить до інформаційного телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит (відповідно до правил надання кредитів, клієнт повинен володіти відкритим на своє ім`я банківським рахунком в українському банку, грошовими коштами на якому має змогу розпоряджатися; діяти від власного імені, за власним інтересом, не отримуваати кредит у якості представника, агента третьої особи і не діяти на користь третьої особи);

після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору (стаття 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єктом електронної комерції що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації його в системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір);

клієнт, в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, підписує кредитний Договір шляхом введення одноразового ідентифікатора .

Отже, моментом підписання договору є використання позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 5297 09 листопада 2021 року.

Щодо тверджень відповідача в апеляційній скарзі про не підписання зазначеного Кредитного договору апеляційний суд вважає їх неприйнятними.

При укладенні Договору відбувається ідентифікація клієнта (встановлення та підтвердження особистої інформації про клієнта, яка дозволяє однозначно визначити його особу) та верифікація клієнта (перевірка правдивості інформації, яку надає клієнт при зверненні до кредитора).

За матеріалами справи встановлено, що в укладеному Договорі зазначені ідентифікаційні дані ОСОБА_1 .

Відповідних доказів за правилами статті 77-80 ЦПК України про те, що зазначені ідентифіковані дані не належать відповідачу або цими даними скористалися треті особи, ОСОБА_1 суду не надав. Як не надав й доказів того, що він не отримував кредитних коштів від кредитора, що відповідно до статті 12 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Аргументи апеляційної скарги відповідача про те, що довідка ЦВ ПАТ «МТБ Банк» від 25 червня 2025 року поро здійснення перехунок грошових коштів через платіжну систему хРАY та інформаційна довідка АТ «Універсал Банк» про перерахунок запозичених коштів на картковий рахунок відповідача не є належними доказами відхиляються апеляційним судом, оскільки стосуються предмета спору, надані банківськими установами в межах своїх повноважень та не спростовані відповідними доказами, наданими ОСОБА_1 .

За матеріалами справи перерахунок кредитних коштів здійснено у день укладення договору 09 листопада 2021 року через платіжну систему хРАY; ID транзакції НОМЕР_2 на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується наданими кредитором копією відповіді «МТБ Банк» від 25 червня 2025 року № 06/642-06/287 та повідомленням хРАY Group LLC. Номер платіжної картки збігається з зазначеним засобом платежу у Договорі.

Зазначене узгоджується з інформацією Акціонерного товариства «Універсал Банк» про те, що банківська картка за № НОМЕР_1 була емітована Банком на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Транзакція по перерахунку 7 000 грн на зазначену банківську картку було здійснено 09 листопада 2021 року.

Отже, надані позивачем документи на обґрунтування доводів позову щодо укладення між сторонами Договору, отримання відповідачем кредитних котів та не виконання умов Договору щодо повернення отриманих кредитних коштів відповідачем не спростовані.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.

У справі, яка переглядається, позивач скористався правом надати докази на підтвердження кредитних правовідносин сторін та наявної заборгованості у відповідача з повернення кредитних коштів та процентів за їх користування з урахуванням умов Договору.

Враховуючи, що Договір 09 листопада 2021 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація позичальника ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі - на вебсайті ТОВ «Кошельок» із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність факту його укладення та виплату за його умовами коштів.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного Договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За такого, невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача запозичених коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, є підставою стягнення з відповідача заборгованості за Договором на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем процентів за користування позиченими коштами, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Згідно з долученим позивачем до справи розрахунком розмір заборгованості по несплаченим процентам за користування кредитом, які нараховані за період з 09 листопада 2021 року до 20 лютого 2022 року складає 13 869 грн. При цьому за період з 09 листопада 2021 року по 22 листопада 2021 року проценти нараховані позивачем за ставкою ( 0.01 в день), з 23 листопада 2021 року -за процентною ставкою 2.20 в день.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним розрахунком позивача, оскільки він підтверджується умовами укладеного сторонами Договору.

Так, пунктом 2.1. Договору передбачено, що «кредит надається строком на 14 днів (далі - Лояльний період) початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредотодавця».

Згідно пункту 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду (пункт 3.7 Договору).

З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (пункт 3.8. Договору).

Аналіз наведених умов Договору свідчить, що сторони погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення Договору (14 днів «лояльного періоду» плюс 90 днів на підставі пунктів 3.6-3.8 Договору позики), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму запозичених коштів та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто, строк кредитування з 09 листопада 2021 року по 20 лютого 2022 року є погоджений сторонами в укладеному ними договорі.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню тільки сума запозичених коштів є помилковим, оскільки суперечить умовам укладеного сторонами Договору.

Ураховуючи викладені вище обставини, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» підлягають задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За такого, оскаржуване рішення суду про часткове задоволенням позовних вимог ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів, умов Договору та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, а тому наявні підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для скасування рішення в частині визначення розміру заборгованості за Договором та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діяв його представник - Матвєєнко І.Ю. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ «Кошельок» задоволено та позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом ТОВ «Кошельок» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а за подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 633.60 грн.

За такого, з врахуванням пропорційної задоволених позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 6 056 грн

Також, позивач просив суд стягнути 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої інстанції та 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Від відповідача заперечень щодо неспівмірності заявленого розміру таких витрат обсягу роботи адвоката та складності справи не надходило.

За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).

Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.

Як вбачається з матеріалів справи представництво інтересів ТОВ «Кошельок» в суді першої та апеляційної інстанції здійснювалось адвокатом Гурським Г.Ю.. на підставі

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ТОВ «Кошельок» надало: копію витягу із договору про надання правничої (правової допомоги) від 12 лютого 2025 року; копію додатку від 20 червня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року; копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю від 29 травня 2019 року, довіреність у порядку передоручення від 18 травня 2025 року сформованої в підсистемі «Електронний суд».

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана при розгляді справи в суду першої інстанції на загальну суму 10 000 грн за наступні послуги: оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги) - 30 хв, 1 000 грн; збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору - 1 год, 2 000 грн; складання позовної заяви - 2 год, 4 000 грн; формування додатків (доказів) до позовної заяви, (для суду та відповідача) - 1 год, 2 000 грн; відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі - 30 хв, 1 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції ТОВ «Кошельок» надало: копію витягу із договору про надання правничої (правової допомоги) від 12 лютого 2025 року; копію додатку від 20 червня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року; копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю від 29 травня 2019 року.

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана при розгляді справи в суду апеляційної інстанції на загальну суму 4 000 грн за підготовку апеляційної скарги.

В постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Верховний Суд в своїй постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».

Отже, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

В Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

З урахуванням вищевикладеного апеляційний суд зазначає, що у справі, яка переглядається, надання таких послуг адвокатом Гурським Г.Ю. ТОВ «Кошельок», як оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги, збір доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору, формування додатків (доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу), відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі, не є послугами з професійної правничої допомоги, а тому не підлягають відшкодуванню позивачеві відповідачем, що узгоджується із згаданим правовим висновком Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій, враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача в суді першої інстанції (складання позовної заяви, апеляційної скарги), принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи принцип диспозитивності щодо заявлених позивачем вимог, апеляційний суд дійшов висновку про наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 на корить ТОВ «Кошельок» витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої інстанції у розмірі 4 000 грн та в суді апеляційної інстанції також у розмірі 4 000 грн (4 000 грн за складання позовної заяви та 4 000 грн за складання апеляційної скарги), загалом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу..

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - Матвєєнко Ігор Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2026 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю 20 869 грн 80 коп. заборгованості за Договором № 3521613737-513740 про надання коштів у позику, в тому числі на умова фінансового кредиту від 09 листопада 2021 року, з яких 7 000 грн заборгованість за кредитом та 13 869 грн 80 коп., а також 6 056 грн судового збору та 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026 року.