Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №490/5884/26 — Миколаївський апеляційний суд

28.10.26

22-ц/812/2248/26

Провадження № 22-ц/812/2248/26

Провадження № 22-ц/812/2251/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/5884/26

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Яворської Ж.М., Ямкової О.О.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Блохіною Наталією Вікторівною, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 вересня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Саламатіна О.В., повні судові рішення складено у зазначені дні,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 04 червня 2024 року між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №25378427, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 10 000 грн.

В зв`язку із порушенням відповідачкою своїх обов`язків за договором утворилась заборгованість: за кредитом – 10 000 грн.; за процентами за користування кредитом – 48 930 грн., за штрафами – 5000 грн., а всього в загальному розмірі 63 930 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь. Також ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» просило стягнути з відповідача 8 000 коп. витрат на правову допомогу.

У відзиві на позовну заяву представник відповідачки – адвокат Блохіна Н.В.- позовні вимоги вважала необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів підписання Данчук К.В. кредитного договору № 25378427 від 04.06.2024 року та додаткової угоди від 02.07.2024 року до вказаного договору. Крім того посилалась на відсутність належних доказів перерахування коштів відповідачці, невідповідність заявленого розміру процентів, необґрунтованість вимог позивача про стягнення штрафу. Також звертала увагу, що заявлені позивачем 8 000 грн. витрат на правничу допомогу не відповідають критеріям реальності, необхідності та розумності, а тому просила відмовити у їх стягненні. Крім того, адвокат Блохіна Н.В. вказала, що відповідачка очікує понести витрати на правову допомогу у розмірі 25 000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» заборгованість за договором № 25378427 від 04.06.2024 в сумі 44 956 грн 00 коп., з яких: 10 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 34 956 грн - заборгованість за процентами. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» 4871 грн 67 коп. судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 1871 грн 67 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн..

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за наданим кредитом, що підлягає стягненню. Також суд встановив, що розмір нахованих процентів не відповідає нормам, які регулюють питання споживчого кредитування, а тому вважав за необхідне зменшити розмір процентів, які підлягають стягненню з відповідачки до 34 956 грн. Крім того, суд встановив, що відсутні підстави для стягнення з відповідачки штрафу у розмірі 5000 грн. з огляду на положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Витрати на правничу допомогу з урахуванням складності справи, вимог співмірності було зменшено до 3000 грн.

Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2026 року стягнуто з ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 891 грн 00 коп.

При ухваленні рішення суд встановив, що наявні підстави для зменшення витрат на правничу допомогу до 3000 грн., оскільки такий розмір відповідатиме вимогам співмірності та з урахуванням принципу пропорційності стягнув 891 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Блохіна Н.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду від 11 серпня 2026 року в частині задоволених вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того вказала, що якщо апеляційний суд не встановить підстав для повної відмови в позові, змінити рішення, максимально зменшивши розмір стягнення: виключивши всі недоведені та неправомірно нараховані проценти, зокрема щонайменше 126 грн процентів за день видачі кредиту; здійснити належний перерахунок із повним і повторним урахуванням платежів 3 528,00 грн відповідно до встановленого судом складу законної заборгованості; пропорційно перерозподілити судові витрати та у стягненні з відповідачки витрат позивача на професійну правничу допомогу відмовити повністю, у разі незгоди — максимально зменшити та розподілити їх виключно пропорційно фактично задоволеним вимогам. Змінити додаткове рішення від 04 вересня 2026 року збільшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 з 891,00 грн до 5 045,49 грн; у разі зміни результату вирішення позову — здійснити розподіл цих витрат пропорційно результату апеляційного перегляду, а в разі повної відмови в позові збільшити суму відшкодування до повного розміру підтверджених витрат — 17 000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги адвокат Блохіна Н.В. зазначала, що судом не було застосовано правовий висновок Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 щодо перевірки оригіналів доказів, наданих у копіях, коли відповідач ставить їх під сумнів. Крім того апелянт вказує, що суд позивачем не доведено перерахування коштів відповідачці. Так, довідка ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про успішність транзакції на платіжну картку № НОМЕР_1 підтверджує лише технічний статус операції за вказаними реквізитами, але не є документом банку-емітента і сама по собі не встановлює власника карткового рахунку та фактичне зарахування коштів саме ОСОБА_1 . Довідку банку емітента, виписку за рахунком отримувача, первинний платіжний документ із належною ідентифікацією отримувача або інший належний доказ належності картки відповідачці позивачем надано не було. Розрахунок заборгованості складений самим позивачем та з нього неможливо встановити, хто безпосередньо виконував обчислення, коли саме його складено, які первинні облікові документи та програмні дані використано. У розрахунку відсутня повна послідовна історія операцій із залишком тіла кредиту на початок і кінець кожного періоду, точними межами періодів, кількістю днів, формулою кожного нарахування, датою та часом зарахування кожного платежу, його призначенням і результатом розподілу. Не подано повної виписки або деталізованої історії кредитного рахунку, за якою можна було б перевірити видачу коштів, нарахування, платежі та залишок після кожної операції. Замість перевірки поданого позивачем розрахунку за первинними даними суд фактично створив власний розрахунок. Суд визнав укладеною додаткову угоду від 02.07.2024 використавши її умови для визначення періодів і ставок. Водночас у матеріалах справи відсутні журнали формування, направлення, доставки та використання одноразового ідентифікатора саме щодо цієї угоди, відомості про точний час, IP-адресу й пристрій, а також первинний електронний файл угоди з метаданими. Умови щодо строків є внутрішньо суперечливими, оскільки первісний договір містив остаточну дату 30.05.2025, додаткова угода — дату повернення 01.08.2024 та одночасно період стандартної ставки до 29.06.2025, тоді як розрахунок позивача завершує нарахування 29.05.2025. За таких умов, адвокат Блохіна Н.В. вважає, що додаткова угода не могла використовуватися як перевірена підстава для визначення розміру зобов`язання. Суд не перевірив правильність зарахування платежів віднісши всю суму 3528 грн. виключно на проценти з посиланням на ст. 534 ЦК України. Крім того, розрахунок суду містить самостійну арифметичну та договірну помилку, так пункт 2.2.1 договору передбачає, що проценти за користування кредитом нараховуються з дати, наступної за днем надання кредиту, отже першим днем нарахування може бути 05.06.2024, натомість суд включив до розрахунку також за день видачі кредиту. Суд не здійснив передбаченої статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» перевірки денної процентної ставки. Зокрема, у договорі зазначена розрахована денна процентна ставка 1,51 %, тоді як на дату укладення договору діяв перехідний максимум 1,5%. Суд не розглянув клопотання щодо архівної банківської виписки, чим порушив принципи змагальності й рівності сторін та безпідставно відмовив у розгляді справи з викликом сторін. Судовим рішенням не дана оцінка всім доводам відповідачки. Судові витрати позивача розподілено без належного обґрунтування , у рішенні не наведено розрахунку, за яким визначено саме 3 000 грн, і не надано відповіді на заперечення щодо шаблонності позову, взаємного дублювання робіт та недоведеності необхідного обсягу послуг. Навіть якщо 3 000,00 грн визнати розумним загальним розміром, пропорційна частка за задоволення заявлених позовних вимог становитиме близько 2 109,62 грн, а не 3 000 грн. Крім того апелянт вказує на незаконність та необґрунтованість додаткового рішення від 04 вересня 2026 року у частині розміру відшкодування витрат відповідачки. Так, суд прямо встановив, що відповідачка належними документами підтвердила витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 000 грн, попри це, із власної ініціативи спочатку зменшив підтверджену суму з 17 000 грн до 3 000 грн, а потім застосував до неї пропорцію частково відхилених позовних вимог визначивши до стягнення 891 грн. При цьому у додатковому рішенні не зазначено, що позивач подавав клопотання про зменшення витрат, не наведено змісту такого клопотання, його доказів чи конкретних заперечень щодо окремих робіт, їх обсягу, часу або вартості. Посилання суду на постанову Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц як на підставу для самостійного зменшення витрат не узгоджується з наведеним пізнішим правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22. Висновок про «нескладність» справи є декларативним. Відповідачка заперечувала укладення електронних правочинів у конкретній незмінній редакції, належність платіжної картки, факт отримання коштів, правильність нарахувань, дійсність додаткової угоди, призначення шести платежів та дотримання імперативного обмеження денної процентної ставки. Для захисту було здійснено аналіз значного масиву електронних, платіжних і договірних документів, підготовлено докладний відзив, розрахунки та процесуальні клопотання. Сам розгляд у спрощеному провадженні не свідчить про простоту фактичних і правових питань. Посилання суду на те, що вона не з`являлася до суду, не може зменшувати відшкодування: справа та заява про додаткове рішення розглядалися судом без повідомлення (виклику) сторін, а отже суд не забезпечував можливості й не вимагав особистої участі представниці. Основний обсяг правничої допомоги у письмовому провадженні закономірно полягав саме в аналізі доказів і підготовці процесуальних документів. Твердження про недопустимість «надмірного збагачення» також не стосується встановлених обставин. Суд визнав, що 17 000,00 грн реально сплачені відповідачкою адвокату. Їх компенсація в належній пропорції не створює доходу або збагачення відповідачки, а лише частково відновлює її майновий стан після витрат, спричинених зверненням позивача до суду. Сума 3 000,00 грн визначена без розрахунку й без встановлення, які саме послуги були зайвими, не пов`язаними зі справою або мали меншу вартість. Тому мотивування не відповідає вимогам статей 89, 263 і 264 ЦПК України. Більше того, навіть результат 891,00 грн арифметично не випливає з наведених у рішенні сум. Без неправомірного попереднього зменшення підтверджених витрат пропорційне відшкодування відповідачці становить 5 045,49 грн.

Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

До апеляційного суду представником відповідачки ОСОБА_1 – адвокатом Блохіною Н.В. - було заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналів електронних і платіжних доказів, первинних даних та деталізованої історії кредитного рахунку; витребування у ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» первинного електронного запису і повного документу за транзакцією № 1419074836 від 04.06.2024 на суму 10 000,00 грн з усіма реквізитами та відомостями про остаточне проведення, можливе скасування або повернення операції; витребування в АТ КБ «ПриватБанк» інформації про належність платіжної картки № НОМЕР_1 і пов`язаного з нею рахунку ОСОБА_1 , та засвідчену архівну виписку за період із 04.06.2024 до 03.07.2024 року.

Вирішуючи вказані клопотання колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду;

суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо);

наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23.

Зазначене також підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19; постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/, від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22).

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 та її представник – адвокат Блохіна Н.В. - не заявляли клопотань у суді першої інстанції про витребування вищевказаних доказів, зокрема поданий представником відповідачки до районного суду відзив на позовну заяву від 20.07.2026 таких клопотань не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання представника відповідачки про витребування цих доказів на стадії апеляційного перегляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом першої інстанції установлено і таке підтверджується матеріалами справи, що 04 червня 2024 року між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 25378427 та 02 липня 2024 року угоду про внесення змін до Договору про споживчий кредит № 25378427 від 04.06.2024 (Електронна форма), підписані відповідачкою шляхом використання одноразових ідентифікаторів у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.6-18, 25-26).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, у якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 07 жовтня 2026 року у справі № 674/1542/24.

Отже, Договір та угода про внесення змін до Договору були вчинені в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України "Про електронну комерцію" прирівнюється до письмової форми.

При укладенні спірного кредитного договору № 25378427 та Угоди про внесення змін до договору відповідачкою здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення правочину. Без здійснення входу на сайт ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» без її ідентифікації та верифікації її платіжної картки, без підписання кредитного договору та угоди про внесення змін до договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, укладення договору та угоди було б неможливе. ОСОБА_1 повідомила усі власні персональні дані, в тому числі реєстраційний номер облікової карти платника податків, адресу проживання, номер банківської карти на яку необхідно перерахувати кошти, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти.

За такого, на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд першої інстанції вірно вважав доведеними факт укладання ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 кредитного договору та угоди про внесення змін до договору в електронній формі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів укладання Угоди про внесення змін до Договору про споживчий кредит № 25378427 від 04.06.2024 року є необґрунтованими.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Абзацем першим частини першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За умовами укладеного 04 червня 2024 року р між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» договору про споживчий кредит № 25378427, сума кредиту становить 10 000 грн. (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 1.3, 1.4 Договору кредит надається/видається 2024 року загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 04.06.2024 року. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється графіком платежів. Повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником відповідно до графіку платежів. Остаточний термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів) – 30.05.2025 року.

Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 54528,00 гривень в грошовому виразі та 7600% річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 договору. Тип процентної ставки за цим договором - фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 64528,00 гривень. Денна процентна ставка становить 1,26%. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, денна процентна ставка а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та позичальник виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема здійснить платіж/платежі відповідно до Графіку платежів. (п.1.5 Договору).

Відповідно до п. 1.5.1. пільгова процентна ставка за користування кредитом становить: 1,26% в день. Особливості нарахування пільгової процентної ставки визначені п. п. 2.2.2., 2.2.3. цього Договору.

Пунктами 2.2.2. та 2.2.3. передбачено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору.

Пільговий період: 28 календарних днів з 04.06.2024 року по 02.07.2024 року, пільгова процентна ставка – 1,26% в день;

Стандартний період: 332 календарних днів з 03.07.2024 року по 30.05.2025 року, стандартна (базова) процентна ставка – 1,5% в день.

У відповідності до п. 2.3. договору, позичальник за наявності відповідної пропозиції кредитодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на погоджених умовах користування кредитом умовах користування кредитом на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 12 Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту кредитодавця. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 12 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку Заборгованості по кредиту. Можливі строки продовження та ставки/розмір комісії за продовження кредиту наведені у таблиці.

Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 12.15 Правил, підтверджується шляхом натискання («кліку) на кнопку «Пролонгувати кредитний договір» у Особистому кабінеті. (п. 2.3.2. Договору).

ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» свої зобов`язання за Кредитним договором перед відповідачкою ОСОБА_1 виконало, що підтверджується довідкою ТОВ «Контрактовий дім» від 20 квітня 2026 року про зарахування 04 червня 2024 року на банківську карту ОСОБА_1 № НОМЕР_2 переказу на суму 10 000 грн (а.с. 28), на підставі укладеного між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» та ТОВ «Контрактовий дім» договору на переказ коштів № 070524/А1-1909 від 07.05.2024 року.

Відповідач, заперечуючи проти наданих позивачем доказів, клопотань в суді першої інстанції щодо перевірки належності банківського рахунку, на який вказані кошти були перераховані, не заявляла.

Доказів, які б заперечували факт перерахування ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» кредитних коштів (зокрема виписки по вищезазначеному рахунку) відповідачці, останньою не надано. Отже, надані позивачем докази на підтвердження виконання кредитодавцем своїх обов`язків за кредитним договором відповідачкою не було спростовано.

За такого посилання в апеляційній скарзі на недоведеність перерахування кредитних коштів, не заслуговують на увагу.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на порушення процесуальних прав відповідача в зв`язку із відмовою в задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням викликом сторін.

Так, розгляд судом першої інстанції даної справи (предметом позову якої є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідає вимогам статті 274 ЦПК України.

Сам по собі факт подання стороною клопотання про розгляд справи з викликом сторін не зумовлює безумовного обов`язку задовольнити вказане клопотання, оскільки відповідне питання вирішується з урахуванням положень ст. 279 ЦПК України.

Встановивши, що предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, що характер спірних правовідносин, а також предмет доказування у справі, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

При цьому розгляд справи в письмовому провадженні не порушує принципів змагальності та рівності сторін, оскільки відповідач має право подати письмові заперечення, клопотання, викласти свої доводи, надати докази тощо.

Доводи апелянта, що суд не розглянув клопотання щодо витребування банківської виписки, чим порушив принципи змагальності й рівності сторін, є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не зверталась з клопотанням про витребування зазначеного доказу.

Аргументи апеляційної скарги щодо того, що наданий до позовної заяви розрахунок заборгованості є неналежним доказом заборгованості за кредитним договором відхиляються апеляційним судом, позаяк зустрічних контррозрахунків та доказів повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, відповідачкою не було надано.

Твердження, що суд не перевірив правильність зарахування платежів віднісши всю суму 3528 грн. виключно на проценти не заслуговують на увагу. Так, умовами п. 1.4 Договору передбачено, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником відповідно до графіку платежів, а тому зарахування сплаченої суми 3528 грн. на погашення процентів відповідає умовам п. 1.4 Договору та графіку платежів.

Посилання апелянта на те, що суд не здійснив передбаченої статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» перевірки денної процентної ставки не заслуговують на увагу.

Так, суд встановив, що позивачем нараховано проценти за користування кредитом всупереч вимог Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням перехідного періоду передбаченого п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, суд здійснив перерахунок нарахованих відсотків відповідно до законодавчо обмеженого розміру 1,5% денної процентної ставки за період з 02.08.2024 до 20.08.2024 та 1% за період з 21.08.2024 до 29.05.2025 року.

Разом із тим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд помилково включив до розрахунку проценти також за день видачі кредиту (126 грн.), тоді як пунктом 2.2.2 Договору передбачено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту.

За такого, загальний розмір розрахованих процентів складає 34830 грн 00 коп.

З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, процентами за кредитним договором №25378427 від 04.06.2024 року, проте при визначенні розміру заборгованості за процентами помилився в періоді нарахування, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає зміні шляхом стягнення заборгованості за договором №25378427 від 04.06.2024 року у розмірі 44 830 00 коп., з яких: 10 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34830,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

Таким чином апеляційна скарга на рішення від 11 серпня 2026 року підлягає частковому задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильний розрахунок судом витрат на правову допомогу надану в суді першої інстанції позивачу, то слід зазначити наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позовна заява ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» містила клопотання про відшкодування 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції Адвокатським об`єднанням «Апологет». З детального опису наданих послуг до акту № 2008 від 28.05.2026 року, за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02 липня 2025 року вбачається, що вказані витрати стосуються наданих послуг: надання усної консультації, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором (30 хв), ознайомлення з матеріалами кредитної справи ( 2 год), погодження правової позиції клієнта (30 хв.), складення позовної заяви (3 год 30 хв.).

Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, виходив з того, що сума заявленого позивачем розміру гонорару є необґрунтованою та завищеною, відтак вважав що вона підлягає зменшенню до 3000 грн 00 коп., оскільки такий розмір буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат розміру задоволених позовних вимог, встановленого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, розмір відшкодування витрат відповідачки на професійну правничу допомогу мав би складати складає 5625 грн 60 коп. (8000 грн.х70,32%)

Судом першої інстанції обґрунтовано зменшено їх розмір з урахуванням принципу співмірності до 3000 грн 00 коп.

Відповідно до ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням позову рішення суду в частині стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат підлягає зміні, шляхом зменшення суми таких витрат з 4871 грн 67 коп. до 3976 грн 50 коп. ( 1866 грн 90 коп. судовий збір, 3000 грн. витрати на професійну правничу допомогу)

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1193 грн 30 коп. судового збору, сплаченого за апеляційну скаргу.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення від 04 вересня 2026 року, то слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 17 липня 2026 року між адвокатом Блохіною Н.В. та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги та додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги від 17 липня 2026 року . Відповідно до умов додаткової угоди адвокат зобов`язалася надати ОСОБА_1 правничу допомогу у цивільній справі № 490/5884/26 за позовом ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка перебуває в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва. Факт надання послуг підтверджується актом до договору про надання правової допомоги від 17 липня 2026 року та квитанцією від 20 липня 2026 року.

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на правничу допомогу, представник ОСОБА_1 – адвокат Блохіна Н.В.. - посилалась на те, що згідно акту до договору про надання правової допомоги від 17 липня 2026 року вартість наданих послуг становить 17 000 грн 00 коп.

Відповідно до вищевказаного акту відповідачці були надані наступні послуги правничої (правової) допомоги: надання консультації, з`ясування обставин справи та визначення стратегії захисту – 2 год.– 3000 грн; отримання доступу до матеріалів електронної справи № 490/5884/26 1 год. – 1500 грн; вивчення позовної заяви, кредитного договору, додаткової угоди, розрахунку заборгованості, платіжних та інших поданих доказів – 4 год. – 6000 грн., правовий аналіз умов кредитування, перевірка розрахунку процентів і штрафу, дослідження законодавства та судової практики – 2 год. – 3000 грн., складання, оформлення та правове обґрунтування відзиву на позовну заяву і клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін – 2 год 20 хв. – 3500 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, виходив з того, що сума заявленого представником відповідачки відшкодування витрат на правничу допомогу є неспівмірною, необґрунтованою та завищеною, відтак вважав що вона підлягає зменшенню до 3000 грн, оскільки такий розмір буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності та з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України стягнув 891 грн витрат пропорційно до розміру задоволених вимог.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, апеляційний суд звертає увагу, що зазначені представником відповідачки у пункті 2 Акту до Договору про надання правової допомоги від 17 липня 2026 року – отримання доступу до матеріалів електронної справи – не є послугою з надання правничої допомоги, крім того зазначені у пунктах послуги вивчення позовної заяви, кредитного договору, додаткової угоди, розрахунку заборгованості, платіжних та інших поданих доказів та правовий аналіз умов кредитування, перевірка розрахунку процентів і штрафу, дослідження законодавства та судової практики є пов`язаними послугами, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що узгоджена ОСОБА_1 і адвокатом Блохіною Н.В. вартість робіт із надання правової допомоги у суді першої інстанції не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі, адже цей розмір не відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг.

Апеляційний суд вважає реальними витратами на правову допомогу надану позивачу за надання консультації, з`ясування обставин справи та визначення стратегії захисту – 2 год.– 3000 грн; вивчення позовної заяви, кредитного договору, додаткової угоди, розрахунку заборгованості, платіжних та інших поданих доказів + правовий аналіз умов кредитування, перевірка розрахунку процентів і штрафу, дослідження законодавства та судової практики – 4 год. – 6000 грн; складання, оформлення та правове обґрунтування відзиву на позовну заяву і клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін – 2 год 20 хв. – 3500 грн., а всього на суму 12 500 грн 00 коп.

Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від позивача не надходило.

Виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат розміру задоволених позовних вимог, встановленого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, розмір відшкодування витрат відповідачки на професійну правничу допомогу має складати складає 3735 грн 00 коп.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для збільшення розміру стягнення з ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідачки до 3735 грн 00 коп.

За такого, апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником, на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню.

Згідно частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повна постанова складена 28 жовтня 2026 року.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Блохіною Наталією Вікторівною – задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2026 року в частині розміру стягнення кредитної заборгованості та судових витрат - змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» за договором про споживчий кредит №25378427 від 04.06.2024 року у розмірі 44 830 (сорок чотири тисячі вісімсот тридцять гривень) 00 коп., з яких: 10 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34830,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» судові витрати у розмірі 4866 грн 90 коп. (чотири тисячі вісімсот шістдесят шість гривень дев`яносто копійок), які складаються з судового збору у розмірі 1866,90 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 1193 грн 30 коп. (одна тисяча сто дев`яносто три гривні тридцять копійок).

Додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2026 року змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката у розмірі 3735 грн 00 коп. ( три тисячі сімсот тридцять п`ять гривень)

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Ж.М. Яворська

О.О. Ямкова

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026 року.