Вирок від 27 жовтня 2026 р. у справі №730/1548/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01

Справа №730/1548/26

Провадження № 1-кп/730/92/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2026 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026270410000121 від 31.08.2026, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Красносільське Борзнянського району Чернігівської області, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні дитину 2011 року народження, не працюючого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, яку проходить у військовій частині НОМЕР_1 (має статус СЗЧ), на посаді гранатометник 3-го механізованого відділу 3-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше, в силу вимог 89 КК, не судимого, РНОКПП НОМЕР_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , діючи свідомо та навмисно, в порушення вимог та положень ст.ст. 3, 27, 28, 68 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 16, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 30.08.2026 близько 20:00 години, перебуваючи у громадському (публічному) місці – подвір`ї житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась в порушенні загальноприйнятих правил поведінки в громадському місці, моральності та добропристойності, демонструючи протиправну вседозволеність, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, використовуючи малозначний, побутовий привід, застосував вогнепальну зброю, а саме – мисливську рушницю ТОЗ БМ-16, шляхом здійснення з неї не менше 7 (семи) прицільних пострілів по будівлі, де проживають його донька – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її чоловік – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також їх спільні малолітні діти – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , чим створив безпосередню загрозу безпеці, життю та здоров`ю останніх.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в описовій частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу.

Так, обвинувачений указав, що дійсно 30.08.2026, після обіду, ближче до вечора, він поїхав у центр села, у магазин, там вживав алкогольні напої. Приїхали його діти, розпочалася сварка з приводу вживання ним алкогольних напоїв, він не витримав та «схопився» за рушницю. В результаті чого приїхав до будинку дітей та здійснив постріли у будинок. Вказане зробив через дурість, а також через те, що був у стані сп`яніння. Рушниця була легальна, оскільки він офіційно є рибалкою та мисливцем, а тому зброя оформлена належним чином. Кається, попросив вибачення у потерпілої в судовому засіданні. Виявив бажання продовжити військову службу, для чого бажає звернутися до ТЦК та обрати собі місце служби. Наразі, з 2024 року він службу не проходить, оскільки має статус СЗЧ, служив у штурмових військах, але з його бригади майже нікого не залишилося, а тому він вирішив залишити частину, однак зараз все переосмислив та бажає повернутися на службу. Має статус УБД. Уважає, що вчинене було випадково, оскільки він дуже розлютився на дітей, які забороняли йому вживати алкогольні напої, а також сильно побили. Це його розізлило та він вирішив дітям помститися, а тому здійснив постріли у їх будинок. Розуміє, що міг накоїти горе, але тоді про це не думав. Просить надати шанс, звільнити від покарання з іспитовим строком для можливості проходження військової служби.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

З аналогічною заявою звернулася до суду потерпіла.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

У судовому засіданні потерпіла показала суду, що 30.08.2026 року вона поїхала у магазин, там побачила свого батька у стані алкогольного сп`яніння, підійшла до нього, виникла сварка, в результаті якої батько пішов за рушницею, прийшов до її будинку та здійснив орієнтовно 8 пострілів. Це був вечір, орієнтовно 20:00. Приводом для сварки став стан сп`яніння обвинуваченого, який «любить випивати», але дітям це не подобається, вони не хочуть бачити батька у такому стані. Але батько їх не слухає та продовжує пити, дружина обвинуваченого через це часто плакала. Коли обвинувачений здійснював постріли, то в будинку нікого не було. Уважає, що батько не заслуговує на позбавлення волі, а тому просить не призначати покарання, що пов`язане з позбавленням волі, нехай краще він йде служити. Зазначила, що батька за його дії не пробачила. Весь час, поки батько був під вартою, вона з ним не спілкувалася. Претензій до нього не має, цивільного позову заявляти не буде. Раніше батько таким агресивним не був, був нормальним, але він почав багато пити, через що почалися конфлікти у сім`ї. Батько 8 місяців був у 31 штурмовій бригаді, можливо, це вплинуло на його поведінку. Чому її рідний батько таке зробив не розуміє, пояснення цьому немає.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, за обставин, встановлених судом.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки він вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю із застосуванням вогнепальної зброї.

У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред`явленого обвинувачення прокурором.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало права обвинуваченого.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд при призначенні покарання має враховувати дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів. При призначенні покарання суд ураховує також роз`яснення, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду № 8 від 12.06.2009), що суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Конституційний Суд України зазначав, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.

Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, тобто розкриттю злочину.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, не працює, має на утриманні дитину, є учасником бойових дій, відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обираючи вид покарання, суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, в силу ст. 89 КК України, те, що він щиро розкаявся у вчиненому, характеризується негативно, тяжких наслідків від правопорушення не настало.

Водночас, судом враховується вкрай негативна характеристика обвинуваченого, згідно якої останній схильний до конфліктів у громадських, зловживає спиртними напоями. Й хоча сторона захисту заперечила вказану характеристику, остання не надала жодних даних на спростування вказаних даних чи іншу характеристику, хоча часу для цього було достатньо, оскільки вказана характеристика була вивченням слідчого судді при обранні запобіжного заходу. Також суд ураховує, що з 2024 року обвинувачений рахується таким, що самовільно залишив частину, добровільно для повернення на службу не вживав жодних дій, пояснюючи це відсутністю часу.

Також, щодо обвинуваченого здійснюється кримінальне провадження ТУ ДБР у м. Краматорську.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, у межах санкції статті, передбаченої ч. 4 ст. 296 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючих обставин, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинуваченого, убачав, що з урахуванням бажання обвинуваченого повернутися на військову службу просив призначити іспитовий строк, те, що тяжких наслідків від вчиненого не настало, позицію потерпіло, який немає до обвинуваченого жодних претензій та просила суд не позбавляти батька волі, суд уважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов`язки, таким чином давши шанс на виправлення, а також можливість повернутися на службу.

У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

З урахуванням особи обвинуваченого, суд вважає, що іспитовий строк має становити три роки.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

При цьому, суд не погоджується з пропозицією прокурора щодо того, що рушниця має бути знищена.

Судом установлено, що мисливська рушниця ТОЗ БМ-16 № К164705 належить ОСОБА_4 та була свідомо використана ним як знаряддя вчинення кримінального правопорушення: з неї він здійснив прицільні постріли по житловому будинку, створивши реальну загрозу життю та здоров`ю людей. З огляду на характер і спосіб використання рушниці, а також те, що обвинувачений є її власником та умисно використав належну йому рушницю як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, суд вважає за необхідне застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати її у власність держави відповідно до статей 96-1, 96-2 КК України та частини дев`ятої статті 100 КПК України. З урахуванням дії воєнного стану конфіскація майна у власність держави дає змогу надалі вирішити питання про його безоплатну передачу для потреб оборони у встановленому законодавством порядку, зокрема за процедурою, передбаченою пунктом 25 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 985 від 11 липня 2002 року.

Вирішуючи питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, суд ураховує, що ОСОБА_4 звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням і підлягає негайному звільненню з-під варти. Разом із тим для забезпечення його належної процесуальної поведінки до набрання вироком законної сили суд вважає достатнім застосувати до нього запобіжний захід у виді особистого зобов`язання. Обираючи цей запобіжний захід, суд ураховує тяжкість кримінального правопорушення, негативну характеристику обвинуваченого, його постійне місце проживання, визнання вини та те, що під час судового розгляду він не ухилявся від суду. Покладення обов`язку прибувати до суду за кожною вимогою та повідомляти суд про зміну місця проживання або роботи є достатнім для забезпечення його явки до набрання вироком законної сили.

Судові витрати відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Вирішуючи питання про арешт майна, суд ураховує, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді Борзнянського районного суду Чернігівської області від 2 вересня 2026 на мисливську рушницю ТОЗ БМ-16 № К164705, було застосовано з метою забезпечення її збереження. Оскільки цим вироком суд застосовує спеціальну конфіскацію зазначеної рушниці у власність держави, підстав для скасування арешту, передбачених частиною четвертою статті 174 КПК України, немає. Речовий доказ має зберігатися до набрання вироком законної сили, а арешт — забезпечити виконання рішення про спеціальну конфіскацію.

Одночасно суд уважає за необхідне направити копію вироку до ТУ ДБР у м. Краматорську та до ІНФОРМАЦІЯ_6 – для відома.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 3 роки, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки:

? не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

? повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

? періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

На час перебування ОСОБА_4 на військовій службі нагляд/контроль за останнім (протягом встановленого іспитового строку) здійснювати командиру відповідної військової частини, в якій обвинувачений буде проходити військову службу.

Речові докази, які знаходяться у кімнаті зберігання речових доказів ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області: мисливську рушницю ТОЗ БМ-16 № К164705 (дозвіл № 246/4731) - конфіскувати у власність держави; 7 стріляних гільз – знищити.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою скасувати та негайно звільнити його з-під варти.

До набрання вироком законної сили застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, поклавши на нього обов`язки: прибувати до суду за кожною вимогою; повідомляти суд про зміну місця проживання або роботи.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід та накладено грошове стягнення у випадках і розмірі, передбачених КПК України. Контроль за виконанням особистого зобов`язання здійснює прокурор.

Направити копію вироку до ТУ ДБР у м. Краматорську (слідчий ОСОБА_10 ) та до ІНФОРМАЦІЯ_6 – для відома.

Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд Чернігівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1