Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №380/14623/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: плати за землю

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №380/14623/26

Суддя: Коморний Олександр Ігорович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року справа №380/14623/26

провадження № П/380/14758/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Коморного О.І.,

секретар судового засідання Карпенко Ю.В.,

за участю:

представник позивача не прибув,

представник відповідача Твердовська У.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області.

Обставини справи:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 6638563-2411-1305-UA46060250000025047 від 30.06.2025 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1520454-2411-1305-UA46060250000025047 від 30.06.2025 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 322204-2418-1305-UA46060250000025047 від 30.06.2026 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 322205-2418-1305-UA46060250000025047 від 30.06.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управлінням ДПС у Львівській області прийняті податкові повідомлення-рішення, якими нараховано зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2025-2026 роки у зв`язку із наявністю у власності двох земельних ділянок з кадастровими номерами № 4610166300:05:002:0033 загальною площею 0,1200 га, № 4610166300:05:002:0023, загальною площею 0,3266 га.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення незаконними, а їх винесення необґрунтованим, та таким, що призвело до порушення прав, свобод та інтересів, оскільки 09.09.2021 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова по справі № 466/2600/14-к розглянуто клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області про накладення арешту на майно за матеріалами досудового розслідування, зареєстрованого до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013150090000215 від 11.10.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 , ч.1 ст. 185 КК України. Вказаною ухвалою було накладено арешт на земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та заборонено вчиняти буд-які дії на вказаних земельних ділянках, які можуть спричинити зміну цілісності чи її первинного вигляду, чи які можуть спричинити шкоду насадженням на ній. Зазначене обтяження станом на день подання позову все ще зареєстроване в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що в свою чергу позбавляє позивача в повному обсязі володіти, користуватись та розпоряджатись власним нерухомим майном.

16.03.2022 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова про забезпечення позову в межах справи № 466/12738/21, в порядку забезпечення позову керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0023 площею 0,3266 га та 4610166300:05:002:0033 площею 0,1200 га, які належать ОСОБА_1 . З метою забезпечення позову заборонено ОСОБА_1 відчужувати земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0023 площею 0,3266 га та 4610166300:05:002:0033 площею 0,1200 га, здійснювати поділ або об`єднання земельних ділянок, а також вчиняти будь-які підготовчі, будівельні дії та здійснювати порубку дерев, які знаходяться на вказаних земельних ділянках.

Зазначає, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.07.2026 року № 484391611 та від 07.04.2025 року № 421488359 вбачається наявність обтяжень на підставі ухвали суду по справі № 466/2600/14-к від 09.09.2021 року та на підставі ухвали суду від 16.03.2022 року по справі № 466/12738/21, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0023 площею 0,3266 га та 4610166300:05:002:0033 площею 0,1200 га, які належать позивачу.

Звертає увагу, що згідно зі ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. За правилами ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Наголошує, що цільове призначення земельних ділянок - землі житлової та громадської забудови, а отже, ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості використовувати земельні ділянки згідно їх цільового призначення. Поряд з цим, інший державний орган в особі Головного управління ДПС у Львівській області нараховує плату за землю (земельний податок з фізичних осіб) за земельні ділянки, які ОСОБА_1 не має можливості використовувати, тому вважає, що на нього покладено надмірний та індивідуальний тягар, що проявляється в необхідності сплати податкового зобов`язання за земельні ділянки, які він немає можливості використовувати, оскільки на них накладені обтяження на користь та в інтересах інших державних органів.

З зазначених підстав просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2025-2026 роки.

Ухвалою суду від 20 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02 вересня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 02 вересня 2026 року оголошено перерву до 09 вересня 2026 року.

Ухвалою суду від 09 вересня 2026 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду. Відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 09 вересня 2026 року підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 30 вересня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 30 вересня 2026 року оголошено перерву до 21 жовтня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 21 жовтня 2026 року оголошено перерву до 28 жовтня 2026 року.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0023 площею 0,3266 га та 4610166300:05:002:0033 площею 0,1200 га, розташованих у смт Брюховичі Львівської міської територіальної громади. Право власності на зазначені земельні ділянки зареєстровано 17.09.2016 року та підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Саме факт перебування земельних ділянок у приватній власності позивача є юридичним фактом, з яким Податковий кодекс України пов`язує виникнення обов`язку зі сплати земельного податку.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю є обов`язковим платежем у складі податку на майно, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі. Відповідно до статті 270 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.

Зазначає, що з моменту набуття права власності на земельні ділянки позивач набув статусу платника земельного податку та зобов`язаний виконувати передбачений законом податковий обов`язок. При цьому позивач не заперечує ані факту належності йому земельних ділянок, ані факту існування права власності, що саме по собі свідчить про наявність у нього обов`язку зі сплати земельного податку. Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є, зокрема, дані Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Контролюючий орган не визначає самостійно площу земельної ділянки, її кадастровий номер, цільове призначення чи нормативну грошову оцінку, а здійснює нарахування податку виключно на підставі офіційних відомостей державних реєстрів та інформації, отриманої від уповноважених органів. Саме такі дані були використані Головним управлінням ДПС у Львівській області під час формування спірних податкових повідомлень-рішень, про що свідчить інформація Державного реєстру речових прав та листи Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Наголошує, що розрахунок земельного податку здійснено Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до вимог статей 269, 270, 271, 274, 286 та 287 Податкового кодексу України, із застосуванням офіційних відомостей компетентних органів та чинних рішень Львівської міської ради, тому, спірні податкові повідомлення-рішення є законними, обґрунтованими та прийнятими у межах повноважень контролюючого органу, а тому відсутні будь-які правові підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якому зазначає, що основною підставою позову про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень є наявність накладеного в інтересах Галицької окружної прокуратури м. Львова в межах кримінального провадження у справі № 466/2600/14-к арешту на земельні ділянки позивача та інтересах Львівської обласної державної адміністрації в межах справи № 466/12738/21 в порядку забезпечення позову арешту на земельні ділянки позивача.

Наголошує, що наявність зазначених обтяжень на користь державних органів призвели до порушення прав позивача та є наслідком обмежень у використанні ОСОБА_1 належних йому земельних ділянок. Позивач жодним чином не заперечує факту перебування земельних ділянок у своїй приватній власності, однак вважає, що покладення на нього державним органом (контролюючим органом) обов`язку зі сплати земельного податку за наявності обтяжень встановлених на користь інших державних органів таким, що покладає на нього надмірний та індивідуальний тягар, суперечить основним засадам податкового та цивільного законодавства таким як справедливість, добросовісність та розумність.

Вважає, що при прийнятті оскаржуваних податкових-повідомлень рішень не було дотримано засад пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між інтересами держави, пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, тому винесені податкові повідомлення-рішення від 30.06.2025 року та 30.06.2026 року є протиправними.

Головним управлінням ДПС у Львівській області подані додаткові пояснення в яких зазначає, що пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою, а також інші передбачені цією нормою відомості та правовстановлюючі документи. Протягом 2017-2024 років до Головного управління ДПС у Львівській області від органів Державного земельного кадастру, органів державної реєстрації речових прав або інших уповноважених органів не надходили відомості щодо права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0023 та 4610166300:05:002:0033, тому, в інформаційній системі ДПС «Податковий блок» відомості про право власності позивача на зазначені земельні ділянки були відсутні. Водночас відповідно до завдання ДПС України від 05.11.2024 року № 5062/8 в інформаційній системі «Податковий блок» було впроваджено функціонал «Дані Держгеокадастру про земельні ділянки», який забезпечує можливість перенесення відомостей Державного земельного кадастру до інформаційної системи ДПС. У 2025 році відомості про зазначені земельні ділянки були перенесені до інформаційної системи ДПС. На підставі наявної інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок було здійснено нарахування земельного податку за 2025-2026 роки. Крім того, відомості про нормативну грошову оцінку зазначених земельних ділянок за попередні податкові періоди в системі Держгеокадастру відсутні. Отже, ненарахування земельного податку за 2017-2024 роки було зумовлено відсутністю в інформаційній системі ДПС відомостей про право власності позивача на зазначені земельні ділянки, а також відсутністю в системі Держгеокадастру відомостей про їх нормативну грошову оцінку за відповідні податкові періоди. Таким чином, наведені обставини пояснюють причини ненарахування земельного податку за попередні податкові періоди та доповнюють раніше надані суду пояснення щодо нарахування земельного податку за 2025-2026 роки.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,

установив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 .

17.09.2016 року між ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє Процик Олексій Стефанович (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено два договори купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 7-10).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, який зареєстрований в реєстрі за № 1705, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку, загальною площею 0,3266 га, цільове призначення земельної ділянки - для житлово-громадського будівництва, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 4610166300:05:002:0023.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, який зареєстрований в реєстрі за № 1708, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку, загальною площею 0,1200 га, цільове призначення земельної ділянки - для житлово-громадського будівництва, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 4610166300:05:002:0033.

Земельні ділянки з кадастровими номерами: 4610166300:05:002:0023, 4610166300:05:002:0033 належать ОСОБА_1 на праві власності, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 421488359 сформована 07.04.2025 року та № 484391611 сформована 03.07.2026 року (а.с. 24-25).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 09.09.2021 року у справі № 466/2600/14-к накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами, зокрема: № 4610166300:05:002:0023, № 4610166300:05:002:0033 та заборонено вчиняти будь-які дії на вказаних земельних ділянках, які можуть спричинити зміну цілісності чи її первинного вигляду, чи які можуть спричинити шкоду насадженням на ній (а.с. 16-21).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16.03.2022 року у справі № 466/12738/21 забезпечено позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами: № 4610166300:05:002:0023, № 4610166300:05:002:0033 та забороною відчужувати зазначені земельні ділянки, здійснювати поділ або об`єднання земельних ділянок, а також вчиняти будь-які підготовчі, будівельні дії та здійснювати порубку дерев, які знаходяться на вказаних земельних ділянках (а.с. 22-23).

Листами № 890/15-25 від 11.04.2025 року, № 1169/15-25 від 21.05.2025 року відділ № 1 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надав інформацію про нормативну грошову оцінку земельних ділянок № 4610166300:05:002:0023 загальною площею 0,3266 га, № 4610166300:05:002:0033 загальною площею 0,1200 га (а.с. 59-60)

Ухвалою Львівської міської ради № 1076 від 08.07.2021 року «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» прийнято:

1. Встановити на території Львівської міської територіальної громади:

1.1. Ставки земельного податку згідно з додатком 1.

1.2. Пільги для фізичних та юридичних осіб, надані відповідно до ст. 281 - 283 Податкового кодексу України, згідно з переліком, наведеним у додатку 2.

1.3. При формуванні бюджету Львівської міської територіальної громади на наступний бюджетний період врахувати пільгу у розмірі 100 % зі сплати земельного податку для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є Львівська міська рада, земельні ділянки яких використовуються за цільовим призначенням.

2. Департаменту «Адміністрація міського голови» оприлюднити ухвалу на офіційному сайті Львівської міської ради.

3. Встановити, що ухвала набирає чинності з 01.01.2022.

4. Вважати такими, що втратили чинність:

4.1. Ухвалу міської ради від 29.01.2015 № 4330 «Про встановлення ставок земельного податку та пільг щодо земельного податку, що сплачується на території м. Львова».

4.2. Рішення Винниківської міської ради, Дублянської міської ради, Малехівської сільської ради, Рудненської селищної ради, Брюховицької селищної ради, Лисиничівської сільської ради, Грибовицької сільської ради, Грядівської сільської ради, Зашківської сільської ради, Рясне-Руської сільської ради, прийняті в частині затвердження ставок та пільг зі сплати земельного податку.

Ухвалою Львівської міської ради № 4967 від 04.07.2024 року «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 № 1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» внесено зміни до ухвали міської ради від 08.07.2021 № 1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» (а.с. 54-58).

30.06.2025 року Головним управлінням ДПС у Львівській області прийняті податкові повідомлення рішення форми «Ф»:

- № 1520454-2411-1305-UA46060250000025047, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2025 рік, за земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:05:002:0033 в сумі 89980,65 гривень;

- № 6638563-2411-1305-UA46060250000025047, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2025 рік, за земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:05:002:0023 в сумі 244897,32 гривень (а.с. 11-12).

30.06.2026 року Головним управлінням ДПС у Львівській області прийняті податкові повідомлення рішення форми «Ф»:

- № 322204-2418-1305-UA46060250000025047, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2026 рік, за земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:05:002:0023 в сумі 264489,11 гривень;

- № 322205-2418-1305-UA46060250000025047, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2026 рік, за земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:05:002:0033 в сумі 97179,10 гривень (а.с. 13-14).

Позивач вважаючи, що на нього покладено надмірний та індивідуальний тягар щодо необхідності сплати податкового зобов`язання за земельні ділянки, якими він немає можливості розпоряджатися та використовувати за цільовим призначенням, оскільки на них накладені обтяження, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, визначення платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1. статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

В силу положень пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до п. 269.1. ст. 269 ПК України платниками плати за землю є:

1) платники земельного податку:

- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

- землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;

2) платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

269.2. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (п. 269.2 ст. 269 ПКУ).

Статтею 270 ПК України визначено об`єкти оподаткування платою за землю.

Об`єктами оподаткування платою за землю є:

1) об`єкти оподаткування земельним податком:

- земельні ділянки, які перебувають у власності;

- земельні частки (паї), які перебувають у власності;

- земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;

2) об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Згідно ст. 271 ПК України базою оподаткування є:

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

- площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 271.2. ст. 271 ПКУ).

Статтею 274 ПК України визначено ставку податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності) (п. 274.2. ст. 274 ПКУ).

Відповідно до п. 285.1. ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (п. 285.2. ст. 285 ПКУ).

Згідно із ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування".

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Пунктом 286.5. ст. 286 ПК України встановлено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Якщо такий перехід відбувся після 1 липня поточного року, контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

У разі якщо платник податків має у власності декілька земельних ділянок або право на декілька земельних часток (паїв), щодо яких необхідно провести звірку даних, для її проведення такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу за своїм місцем реєстрації у контролюючих органах або за місцем знаходження будь-якої з таких земельних ділянок, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю).

Платники плати за землю мають право письмово або в електронній формі засобами електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) звернутися до контролюючого органу за своїм місцем реєстрації у контролюючих органах або за місцем знаходження земельних ділянок, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), для проведення звірки даних щодо:

- розміру площ та кількості земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності та/або користуванні платника податку;

- права на користування пільгою зі сплати податку з урахуванням положень пунктів 281.4 і 281.5 статті 281 цього Кодексу;

- розміру ставки земельного податку;

- нарахованої суми плати за землю.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів або належним чином засвідчених копій таких документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, а також у разі зміни розміру ставки плати за землю контролюючий орган, до якого звернувся платник плати за землю, проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Статтею 287 ПК України встановлені строки сплати плати за землю.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (п. 287.1. ст. 287 ПКУ).

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня (п. 287.2. ст. 287 ПКУ).

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу (п. 287.5. ст. 287 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6. ст. 287 ПКУ).

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (п. 287.7. ст. 287 ПКУ).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про обов`язок податкового органу сформувати та направити на адресу платника податків податкове повідомлення-рішення щодо сплати земельного податку, а у платника податків сплатити означений податок у законодавчо встановлені строки.

Судом встановлено, що 17.09.2016 року між ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє Процик Олексій Стефанович (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено два договори купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до яких ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку, загальною площею 0,3266 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610166300:05:002:0023 та земельну ділянку, загальною площею 0,1200 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610166300:05:002:0033 із цільовими призначеннями земельної ділянки - для житлово-громадського будівництва, із місцем розташування земельних ділянок: АДРЕСА_1 , які зареєстровані в реєстрі за № 1705 і № 1708.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами: 4610166300:05:002:0023, 4610166300:05:002:0033, які йому належать на праві приватної власності, а отже на нього, як на власника земельних ділянок нормами податкового законодавства покладається обов`язок щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у його власності.

- № 6638563-2411-1305- НОМЕР_2 , яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2025 рік, за земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:05:002:0023 в сумі 244897,32 гривень.

- № 322205-2418-1305- НОМЕР_2 , яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2026 рік, за земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:05:002:0033 в сумі 97179,10 гривень.

Статтею 281 ПК України встановлені пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб.

Відповідно до п. 281.1. ст. 281 ПК України від сплати податку звільняються:

- особи з інвалідністю першої і другої групи;

- фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

- пенсіонери (за віком);

- ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 281.2. ст. 281 ПК України встановлено, що звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм:

- для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

- для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

- для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

- для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду, користування на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису) платнику єдиного податку четвертої групи (п. 281.3. ст. 281 ПКУ).

Пунктом 281.4. ст. 281 ПК України передбачено, що якщо фізична особа, визначена у пункті 281.1 цієї статті, станом на 1 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, площа яких перевищує межі граничних норм, визначених пунктом 281.2 цієї статті, така особа до 1 травня поточного року подає письмову заяву у довільній формі до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельних ділянок для застосування пільги (далі - заява про застосування пільги).

Пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з базового податкового (звітного) періоду, в якому подано таку заяву, та діє до початку місяця, що настає за місяцем подання нової заяви про застосування пільги.

У разі подання фізичною особою, яка станом на 1 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, заяви про застосування пільги після 1 травня поточного року пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з наступного податкового (звітного) періоду.

Пункт 281.5. ст. 281 ПК України встановлює, що якщо право на пільгу у фізичної особи, яка має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, виникає протягом календарного року та/або фізична особа, визначена у пункті 281.1 цієї статті, набуває право власності на земельну ділянку/земельні ділянки одного виду використання, така особа подає заяву про застосування пільги до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки протягом 30 календарних днів з дня набуття такого права на пільгу та/або права власності.

Пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з урахуванням вимог пункту 284.2 статті 284 цього Кодексу та діє до початку місяця, що настає за місяцем подання нової заяви про застосування пільги.

У разі недотримання фізичною особою вимог абзацу першого цього пункту пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з наступного податкового (звітного) періоду.

Статтею 283 ПК України визначені земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню земельним податком.

Відповідно до п. 283.1. ст. 283 ПК України не сплачується податок за:

- сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов`язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;

- земельні ділянки, що перебувають у консервації, або землі сільськогосподарських угідь, які перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння;

- земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

- землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі;

- земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень;

- земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв;

- земельні ділянки, на яких розташовані дипломатичні представництва, які відповідно до міжнародних договорів (угод), згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, користуються приміщеннями та прилеглими до них земельними ділянками на безоплатній основі;

- земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення діяльності релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку;

- земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами.

Пунктом 283.2. ст. 283 ПК України передбачено, що не сплачується податок за земельні ділянки, непридатні для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, у випадку прийняття сільськими, селищними, міськими радами, військовими адміністраціями та військово-цивільними адміністраціями рішень про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності відносяться до земельних ділянок, які не підлягають оподаткуванням земельним податком та наявність у ОСОБА_1 пільги щодо сплати земельного податку.

Статтею 140 Земельного кодексу України встановлені підстави припинення права власності на земельну ділянку, якими є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом;

є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Частиною 1 ст. 141 Земельного кодексу України встановлені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, державних чи комунальних некомерційних товариств, крім перетворення державних чи комунальних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом публічно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 141 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права постійного користування земельними ділянками державного підприємства, установи, організації, органу державної влади не припиняє права власності держави на відповідні земельні ділянки.

В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про припинення права власності на земельні ділянки або право користування ними, натомість, позивач підтверджує, що йому на праві власності належать земельні ділянки, у зв`язку із чим податковим органом правомірно визначено зобов`язання із земельного податку.

Водночас позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті протиправно, оскільки, на них ухвалами Шевченківського районного суду м. Львова від 09.09.2021 року у справі № 466/2600/14-к та від 16.03.2022 року у справі № 466/12738/21 накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 1 ст. 170 Кримінально процесуального кодексу України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 149 Цивільно процесуального кодексу України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 Цивільно процесуального кодексу України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Таким чином, накладення арешту на майно є виключно тимчасовим заходом забезпечення кримінального та/або цивільного провадження, відповідно до закону.

Разом з тим, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України не передбачені будь-які пільги або виключення щодо сплати земельного податку, якщо на земельні ділянки накладено арешт та заборону на вчинення будь-яких дій із земельною ділянкою.

Наявність накладеного арешту не свідчить про відсутність та/або зупинення права власності на будь-який об`єкт, який належить на праві приватної власності, а лише тимчасово обмежує право володіння, користування та розпорядження майном на відповідний час (проведення слідчих дій, розгляду справи та інше).

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що власники землі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності на земельну ділянку. У разі припинення права власності на земельну ділянку земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності у поточному році. Норми ст. 281 ПК України не передбачають пільги зі сплати земельного податку для фізичних осіб щодо земельних ділянок, на які за рішенням суду накладено арешт. Також такі земельні ділянки не належать до земельних ділянок, які згідно зі ст. 283 ПКУ не підлягають оподаткуванню.

З урахуванням викладеного, власник земельної ділянки повинен сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на яку за рішенням суду накладено арешт, у порядку та за ставками, визначеними ПК України.

Таким чином, прийнятті Головним управлінням ДПС у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 30.06.2025 року № 6638563-2411-1305-UA46060250000025047, № 1520454-2411-1305-UA46060250000025047 та від 30.06.2026 року № 322204-2418-1305-UA46060250000025047, № 322205-2418-1305-UA46060250000025047 за земельні ділянки з кадастровими номерами: № 4610166300:05:002:0023, № 4610166300:05:002:0033, які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 , є правомірними та прийнятими у відповідності до норм встановлених податковим законодавством.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що таке рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

Таким чином, відповідачем доведено правомірність дій, щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 30.06.2025 року № 6638563-2411-1305-UA46060250000025047, № 1520454-2411-1305-UA46060250000025047 та від 30.06.2026 року № 322204-2418-1305-UA46060250000025047, № 322205-2418-1305-UA46060250000025047, вимогам встановленим ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 130 Кримінально процесуального кодексу України встановлено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим, прокурором, застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їхніх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення (ч. 2 ст. 130 КПК України).

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року (далі – Закон № 266/94-ВР), є базовим механізмом реалізації конституційного права громадян на відшкодування збитків від держави.

Пунктом 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст. 159 Цивільно процесуального кодексу України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

У разі подання відповідного позову про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням, зазначеним у частині першій цієї статті, відшкодування збитків, заподіяних вжиттям заходів забезпечення позову, здійснюється в першу чергу за рахунок коштів зустрічного забезпечення (ч. 2 ст. 159 ЦПК України).

Таким чином, якщо дії вчинені посадовими особами органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та завдання збитків заподіяних забезпеченням позову в рамках цивільних правовідносин, особа має право на відшкодування шкоди.

Тому, суд вважає, що належним способом захисту права позивача є його звернення до місцевого суду з позовом про відшкодування/стягнення збитків завданих посадовими особами органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та завдання збитків заподіяних забезпеченням позову в порядку статті 1173 та 1176 Цивільного кодексу України, оскільки, Головне управління ДПС у Львівській області, ніяким чином не порушив права позивача, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ухвалив:

1. В позові ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області - відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28.10.2026.

Суддя Коморний О.І.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua