Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №380/19479/26
Суддя: Качур Роксолана Петрівна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 рокусправа № 380/19479/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 05.09.2018 та з 31.08.2020 по 31.12.2022, яка виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року по справі № 380/9253/25) у зв`язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 05.09.2018 та з 31.08.2020 по 31.12.2022 по фактичну дату виплати 27 червня 2026 року, відповідно до методики, неведеної в статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 05.09.2018 та з 31.08.2020 по 31.12.2022, яка виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року по справі № 380/9253/25) у зв`язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 05.09.2018 та з 31.08.2020 по 31.12.2022 по фактичну дату виплати 27 червня 2026 року, відповідно до методики, неведеної в статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”.
Позивач в обґрунтування позову зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 виконала рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/9253/25 та виплатила 27 червня 2026 року індексацію грошового забезпечення та індексацію-різницю грошового забезпечення у загальній сумі 158963,39 грн. Зазначив, що звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з моменту виникнення права на її отримання до дня фактичної виплати 27 червня 2026 року, згідно з рішенням суду у справі № 380/9253/25. Ствердив, що станом на день подання позову відповіді від відповідача не отримав. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 21.09.2026 відкрито провадження у справі.
Відповідач заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві. Вказав, що відповідачем щодо позивача не могли бути порушені вимоги КЗпП України та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III, оскільки правовідносини між відповідачем та позивачем ґрунтувались на основі інших спеціальних нормативно-правових актів. Як результат, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не передбачено компенсацію втрати доходів внаслідок несвоєчасної виплати їм грошового забезпечення. Вважає, що позивач не має права на компенсацію втрати частини доходу, оскільки виплата йому грошового забезпечення здійснена виключно на підставі судових рішень. Відповідач вказав, що діяв з дотриманням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 25.03.1992 № 2233-XII», «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.04.1999 № 548-ХІV» та інших законів України, наказів Міністерства оборони України, в межах наданих йому повноважень. Будь-якої вини чи протиправних дій з боку відповідача щодо позивача не допущено. Просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач на адресу суду подав відповідь на відзив, у якій виклав свої заперечення, щодо доводів відповідача. Вказав, що той факт, що заборгованість з індексації виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року по справі № 380/9253/25 підтверджує протиправну бездіяльність відповідача у минулому щодо своєчасного нарахування цих сум. Судове рішення не створює право на індексацію, воно лише зобов`язує суб`єкта владних повноважень виконати законну вимогу. Відповідно, затримка у виплаті цих коштів тривала весь час до моменту їх фактичного зарахування Просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач на адресу суду подав заперечення, у яких вказав, що відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункту 4 Порядку № 159 компенсація розраховується виходячи із суми нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць та приросту індексу споживчих цін за період його невиплати. Таким чином, законодавець пов`язує розмір компенсації не з самим фактом існування заборгованості, а з конкретним періодом затримки виплати відповідного доходу. Тому, за відсутності доказів того, що відповідачем порушено встановлений строк виплати конкретної суми грошового доходу, а також за відсутності належного підтвердження періоду такої затримки, правові підстави для здійснення розрахунку компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ відсутні. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/9253/25/25 від 25.06.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.09.2018 року та з 31.08.2020 року по 31.12.2022 року, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 2344,49 грн в місяць за період з 01.03.2018 року по 05.09.2018 року та з 31.08.2020 року по 31.12.2022 року, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач на виконання вищевказаного рішення суду 27.06.2026 виплатив позивачу індексацію та індексацію-різницю грошового забезпечення у загальному розмірі 158963,39 грн, що підтверджується випискою з АТ КБ "ПриватБанк", наявною в матеріалах справи.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати компенсації втрати частини доходів. Проте, відповідач відповіді на заяву не надав.
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходів на несвоєчасно виплачені суми, він звернувся із цим позовом до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до частини 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII від 20.12.1991 (далі – Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Приписами абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Наявність у позивача права на перерахунок та виплату індексації та індексації-різниці грошового забезпечення встановлено судовим рішенням у справі № 380/9253/25, яке набрало законної сили.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення);
- сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з приписами абз. 4 ст. 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок:
- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;
- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159.
Відповідно до п. 2 положень Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 4 Порядку № 159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, з аналізу наведених норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20).
Ухвалюючи постанову від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до ст. 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Верховний Суд у справі № 240/11882/19 зауважив, що використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 46 Закону № 1058-ІV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.
Суд звертає увагу, що норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.
Отже, аналіз норм ст.ст. 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Суд, з доказів у справі встановив, що відповідач здійснив виплату належних позивачу сум індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду справі № 380/13080/25 лише 11.09.2026, тобто після звільнення позивача з військової служби.
Щодо моменту, з якого позивачу належить виплатити компенсацію втрати частини доходів суд зазначає, що у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20 Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постановах від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24 та від 04 вересня 2025 року у справі № 420/16557/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком № 159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду
Тому, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення (за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 05.09.2018 та з 31.08.2020 по 31.12.2022) з 01.01.2016 (моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі № 380/9253/25) по 27.06.202026 (дата фактичної виплати заборгованості з індексації та нідексації-різниці грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 380/9253/25).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходу (на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 05.09.2018 та з 31.08.2020 по 31.12.2022, яка виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року по справі № 380/9253/25) у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 01.01.2016 по фактичну дату виплати 27 червня 2026 року
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 05.09.2018 та з 31.08.2020 по 31.12.2022) у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати - 27 червня 2026 року.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Р.П. Качур
Оригінал: reyestr.court.gov.ua