Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №320/13317/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року № 320/13317/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А. від 22.02.2023 №50623615 про стягнення виконавчого збору у розмірі 2 565,33 дол. США.;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А. від 27.02.2023 №71147772 про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору є протиправними, оскільки відповідачем не вжито примусових заходів щодо стягнення суми заборгованості під час примусового виконання виконавчого листа № 2-3789/09 виданого 19.04.2010 року Дарницьким районним судом міста Києва у виконавчому провадженні ВП № 50623615, оскільки виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із поданням заяви стягувачем від 02.02.2023 року про повернення виконавчого документа.

Вважає постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 50623615 від 22.02.2023 року та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71147772 від 27.02.2023 року протиправними, оскільки державним виконавцем не були вчиненні заходи примусового виконання рішення, які призвели б до фактичного виконання виконавчого документа, а саме стягнення заборгованості, що у свою чергу дає право на стягнення виконавчого збору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року визнано підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними та відмолено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Повернуто позивачу позовну заяву до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року в частині повернення позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової Олени Анатоліївни від 27 лютого 2023 року про відкриття виконавчого провадження № 71147772 та в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року залишено без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції продовжує розгляд справи в частині оскарження постанови Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 лютого 2023 року про відкриття виконавчого провадження № 71147772.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року прийнято до провадження справу № 320/13317/23 та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади, справу № 320/13317/23 розподілено судді Кочановій П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 320/13317/23 та призначено розгляд справи провести без повідомлення учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) з урахуванням приписів статті 287 КАС України.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами про доставку документів в електронному вигляді до електронного кабінету представника позивача та відповідача.

Дарницьким відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що ним здійснювалися дії щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-3789/09 виданого 19.04.2010 року Дарницьким районним судом міста Києва, зокрема винесено постанову про арешт майна боржника, постанову про розшук майна, постанову про арешт коштів боржника, які надсилалися на адресу боржника, а отже наявні підстави для стягнення виконавчого збору із боржника, навіть за наявності постанови про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Наголошує, що згідно ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

22 лютого 2023 року після надходження заяви від стягувача про повернення виконавчого документу державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору, постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та виокремлено в окреме провадження стягнення на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, що відповідає нормам Закону України «Про виконавче провадження».

Просить суд відмовити в задоволенні позову.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив:

Заочним рішенням Дарницького районного суду від 08.06.2016 у справі № 753/4113/16 позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму заборгованості у розмірі 25653,37 дол США та 1458,46 гривень.

19 квітня 2010 року Дарницьким районним судом міста Києва на виконання заочного рішення видано виконавчий лист № 2-3789/09 про «Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 25432 доларів США 59 центів, 1428 гривень 46 копійок та судові витрати у сумі 220 доларів США 78 центів та 30 гривень 00 копійок, а всього стягнути 25653 долари США 37 центів та 1458 гривень 46 копійок».

28 березня 2016 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Данилюк О.Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50623615 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-3789/09, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 19.04.2010 року.

15 червня 2018 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Єрмаковою Оленою Анатоліївною винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 28218,70 доларів США.

Також 15 червня 2018 року старшим державним виконавцем винесено постанови про розшук майна боржника, а саме: автомобіль Toyota Camry, д.н.з НОМЕР_1 , 2004 р.в., колір чорний, VIN № НОМЕР_2 , тип - седан.

Відповідно до ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 18.01.2021 року у справі № 753/112595/19, 25 травня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, а саме: стягувача ПАТ «ОТП Банк» замінено на ТОВ «Вердикт Капітал».

24 січня 2023 року старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмаковою Оленою Анатоліївною винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 1033403,38 гривень.

У зв`язку із надходженням від стягувача - ТОВ «Вердикт Капітал» заяви від 02 лютого 2023 року про повернення виконавчого документу, 22 лютого 2023 року старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмаковою Оленою Анатоліївною керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Пунктом другим постанови про повернення виконавчого документа стягувачу постановлено припинити чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Керуючись статтями 3, 27, 40, 42 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмаковою Оленою Анатоліївною 22 лютого 2023 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 2565,33 доларів США і постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження в загальній сумі 269,00 гривень.

Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення.

27 лютого 2023 року старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмаковою Оленою Анатоліївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 71147772 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 50623615, виданої Дарницьким відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 22.02.2023 року.

Вважаючи протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП № 71147772, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон № 606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (28 березня 2016 року).

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Поряд з цим, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII), пунктом 7 розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Суд зауважує, що виконавче провадження № 50623615 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-3789/09, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 19.04.2010 року, відкрито 28 березня 2016 року (тобто за правилами Закону № 606-XIV, в редакції, яка діяла на той час), а щодо примусового виконання постанови Дарницького ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) № 50623615, виданої 22.02.2023 року щодо стягнення виконавчого збору, відкрито виконавче провадження № 71147772 – 27.02.2023 року (тобто за правилами Закону № 1404-VIII, в редакції, яка діяла на той час).

Таким чином, до 05 жовтня 2016 року правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, а з 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року.

Спірна постанова про відкриття виконавчого провадження (на підставі постанови про стягнення виконавчого збору) прийнята відповідачем 27 лютого 2023 року (за правилами Закону № 1404-VIII, чинного на дату її ухвалення).

Отже, з моменту виникнення заборгованості позивача на підставі виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору.

За подібної ситуації Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 300/3260/20 звернув увагу, з-поміж іншого, на те, що відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону № 606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час).

Буквальний аналіз положень статті 27 Закону № 1404-VIII у зіставленні з частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у вимірі обставин цієї справи дає підстави для висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу (зокрема без реального його виконання) не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом.

Тобто, в цій справі законом, який діяв на час відкриття виконавчих проваджень, є Закон № 606-XIV, а з уваги на зміст його статті 28 (в редакції, чинній на 28 березня 2016 року) розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 640/7697/21.

Разом з тим, згідно з частиною першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору (22.02.2023р.) та винесення постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначеної постанови(27.02.2023р.)) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Суд наголошує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 360/3324/19.

Стосовно посилань позивача, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягнення з боржника сум заборгованості, суд ставиться критично, оскільки відповідно до статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

При вирішені цього спору суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, а також у постанові КАС Верховного Суду від 22 січня 2021 року у праві № 400/4023/19, оскільки спір у цих справах відмінний від спору, який виник у справі № 320/13317/23, оскільки правовідносини у них виникли під час дії Закону № 1404-VIII (у редакції до 28 серпня 2018 року). Разом з тим, положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника в порівнянні з нормами Закону № 606-XIV, який був чинний на дату відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва (28 березня 2016 року) та Закону № 1404-VIII (станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору (22.02.2023р.) та винесення постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначеної постанови (27.02.2023р.)), що врегульовували питання виконавчого збору, які були чинними після 28 серпня 2018 року, оскільки редакція частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII до 28 серпня 2018 року передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично стягнена.

Таким чином, суд приходить до висновку про незастосовність до обставин цієї справи правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 та правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 22 січня 2021 року у праві № 400/4023/19, адже їх ухвалено за інших фактологічних умов і нормативного регулювання.

З огляду на викладене суд вважає, що рішення державного виконавця - постанова № 50623615 від 22 лютого 2023 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 2565,33 доларів США, винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження» (Законом № 606-XIV, який був чинний на дату відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва (28 березня 2016 року); Законом № 1404-VIII (станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору (22.02.2023р.)).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не вчинялись протиправні дії, а тому відсутні підстави для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № 50623615 від 22.02.2023 року.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права позивача у сфері публічних правовідносин не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 28 жовтня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.