Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №260/5978/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/5978/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань - Романець Е.М.

та осіб, які беруть участь у справі:

позивач - не з`явився;

представник позивача - Стегура Б.І.

представник відповідача - Манишин О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі представника Коваленка Олександра Миколайовича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, а саме: визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить військову службу у НОМЕР_3 Прикордонному загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_1 ). Зазначає, що позивач подав рапорт (від 22.04.2026 року №103/1024/26-Вн) щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з наявністю батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи, та відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення осіб, які за законом зобов`язані його утримувати. Однак, відповідач відмовив у задоволенні рапорту рішенням №08.1/10409/26-Вн від 11.05.2026, мотивуючи це наявністю ще одного члена сім`ї першого ступеня спорідненості - доньки, яка може здійснювати постійний догляд за батьком. Позивач вважає такі дії Відповідача протиправними, оскільки надані супровідні документи беззаперечно підтверджують факт інвалідності батька, смерть його дружини, а також неможливість здійснення догляду сестрою через її постійне проживання за кордоном.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд справи.

09.09.2025 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Заперечуючи проти позову вказує на те, що рапорт від 22.04.2026 №104/925/26-Вн щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу тринадцять пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, було розглянуто на засідання атестаційної комісії НОМЕР_3 прикордонного загону. За результатами розгляду було прийнято рішення про відмову у звільненні з військової служби, що відповідно до наданих документів у батька військовослужбовця наявний ще один член сім`ї першого ступеня споріднення - його донька, яка може здійснювати постійний догляд за батьком.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд позов задоволити, з мотивів наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши представників сторін, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 (а.с. 17).

ОСОБА_1 на даний час проходить військову службу у НОМЕР_3 Прикордонному загоні, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до довідки до акту огляду до серії МСЕК 12ААВ №711228 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлена ІІ група інвалідності (а.с. 16, на звороті).

У відповідності до довідки ЛКК №140/81 від 26.11.2025 року ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (а.с. 15).

22.04.2026 року позивач звернувся до командира НОМЕР_3 прикордонного загону із рапортом на звільнення з військової служби за сімейними обставинами за абз. 3 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком.

11.05.2026 року, за результатами розгляду його рапорта від 22.04.2026 року, позивача повідомлено про те, що у особи, яка потребує постійного догляду є член сім`ї першого ступеня споріднення - донька, яка може здійснювати постійний догляд, а вітак відсутні обставини для звільнення з військової служби (а.с. 4, на звороті).

Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Суд враховує, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.

Однією із таких сімейних обставин згідно частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби слугувало те, що у батька позивача є ще один член сім`ї першого ступеня споріднення - донька, яка може здійснювати постійний догляд за батьком.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Вв контексті Закону №2232-XII поняття «відсутність інших членів сім`ї» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби, знаходження за кордоном, постійний догляд за дитиною-інвалідом тощо).

Суд зауважує, що позивач є єдиним, хто може здійснювати догляд, утримувати і надавати матеріальну допомогу своєму батькові. Хоча формально існують інші члени сім`ї першого ступеня споріднення для батька позивача, а саме: сестра позивача, однак, її неможливість здійснювати догляд за своєю матір`ю через постійне перебування за кордоном, є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи першого ступеня спорідненості, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 сформував правовий висновок, згідно з яким: «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.

Письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи, підтверджується, що ОСОБА_5 , має постійне місце проживання на території Словацької Республіці, оскільки отримала дозвіл на тимчасове проживання, а тому з об`єктивних, непереборних причин не може виконувати обов`язки по здійсненню постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_4 в Україні.

Отже, об`єктивна нездатність здійснювати догляд через постійне проживання за кордоном є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи першого ступеня споріднення, спроможної забезпечити такий догляд.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, головним з яких є спільне проживання. Особи, які постійно проживають у різних країнах і не пов`язані спільним побутом, об`єктивно не можуть вважатися членами сім`ї у контексті здатності здійснювати постійний догляд вдома.

Як установлено ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття «постійний догляд» передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.

Застосовуючи висновки Верховного Суду щодо існування «об`єктивних причин», які унеможливлюють здійснення догляду формально («юридично») наявними родичами, суд чітко констатує: неможливість здійснювати догляд через постійне перебування члена сім`ї за межами України є саме тією об`єктивною і непереборною підставою, що унеможливлює виконання обов`язку з догляду.

Відтак, наявність таких родичів за кордоном фактично прирівнюється до їхньої відсутності у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, що виключає правомірність відмови військовослужбовцю у звільненні.

Таким чином, суд вважає, що лише юридична наявність члена сім`ї першого та/або другого ступеня споріднення не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

Аналізуючи наведене, суд вважає, що за наявності фактичних підстав для звільнення позивача з військової служби (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я), відповідач, оцінюючи надані до рапортів документи діяв не добросовісно.

Відтак, рішення відповідача від 11.05.2026 року про відмову у звільненні з військової служби позивача, за результатами поданого рапорту від 22.04.2026 року є протиправим та підлягає скасуванню.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимога та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 6, 9, 72-76, 242 -246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладене у листі від 11.05.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.10.2026 року.

СуддяС.А. Гебеш