Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №240/6034/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/6034/25

категорія 109020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Державної екологічної інспекції Поліського округу до Довбиської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася Державна екологічна інспекція Поліського округу із позовом до Довбиської селищної ради, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Довбиської селищної ради Звягельського району Житомирської області щодо невиконання делегованих повноважень, а саме не забезпечення організації і здійснення землеустрою на території Довбиської селищної ради, в частині:

- встановлення в натурі (на місцевості) меж прибережних захисних смуг водних об`єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру;

- встановлення в натурі (на місцевості) зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) на внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру;

- зобов`язати Довбиську селищну раду Звягельського району Житомирської області виконати делеговані повноваження, в частині організації і здійснення землеустрою на території сільської ради, а саме:

- встановити в натурі (на місцевості) межі прибережних захисних смуг водних об`єктів та внести відомості про них до Державного земельного кадастру; - встановити в натурі (на місцевості) зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внести відомості до Державного земельного кадастру.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що під час планової перевірки додержання органом місцевого самоврядування делегованих повноважень у сфері охорони довкілля встановлено, що на території Довбиської територіальної громади розташовано сім гідротехнічних споруд, проте їх прибережні захисні смуги та зони санітарної охорони в натурі не встановлені, відомості щодо них до Державного земельного кадастру не внесені, що є невиконанням делегованих повноважень, відповідно до підпункту 9 пункту "б" частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також не внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру..

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, про причини неподання відзиву не повідомив, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що Державна екологічна інспекція Поліського округу в межах здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання земельних ресурсів провела перевірку діяльності Довбиської селищної ради.

За результатами цієї перевірки 15.07.2024 складено акт №56, в якому зафіксовано, що в межах території громади розташовано 13 водних об`єктів, загальною площею водного дзеркала 12,59 га. На території Довбиської територіальній громади функціонує одне комунальне підприємство, а саме КП «Конкурент» Довбиської селищної ради (код ЄДРПОУ 41342757), яке надає послуги із централізованого водопостачання та водовідведення населенню та вторинним водокористувачам смт.Довбиш та смт.Кам`яний Брід на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 06.08.2021 №159/ЖТ/49д-21 з терміном дії до 06.08.2024.

Підземний водозабір - дві артезіанські свердловини, які розташовані на території смт.Довбиш та одна артезіанська свердловина, яка розташована у смт.Кам`яний Брід.

Скид господарсько-побутових та виробничих зворотних (стічних) вод від населення та вторинних водокористувачів смт.Довбиш після повної біологічної очистки на очисних спорудах типу «Біотеню» потужністю 200 м/добу. Випуск №1 здійснюється в струмок Немилянка на території смт.Довбиш.

Скид господарсько-побутових та виробничих зворотних (стічних) вод від населення та вторинних водокористувачів смт.Кам`яний Брід після повної біологічної очистки на очисних спорудах потужністю 400 м/добу здійснюється у накопичувач, який розташований у смт.Кам`яний Брід. В решті населених пунктів селищної ради, централізоване водопостачання та водовідведення відсутнє, населення використовує індивідуальні криниці, шахтні колодязі та вигрібні ями.

Відповідно до наданої довідки від 17.06.2024 №02-16/471 на території Довбиської територіальної громади знаходиться сім гідротехнічних споруд (на звороті а.с.19).

Звернення щодо порушення вимог законодавства в частині безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів в Довбиській селищній раді відсутні (довідка від 13.06.2024 №02-16/453). Прибережні захисні смуги водних об`єктів, які знаходяться на підвідомчій території громади в натурі (на місцевості) не встановлені (довідка від 17.06.2024 №02-16/473 (а.с.20), відповідно відомостей до Державного земельного кадастру не внесено, що є невиконанням делегованих повноважень, відповідно до підпункту 9 пункту "б" частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (а.с.8-11).

Отже перевіркою встановлено та в акті №56 від 15.07.2024 зафіксовано, що Довбиською селищною радою не забезпечується виконання покладених на неї делегованих повноважень, в частині забезпечення організації і здійснення землеустрою на території Довбиської селищної ради, а саме: 1. встановлення на місцевості меж прибережно-захисних смуг водних об`єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру; 2. встановлення в натурі на місцевості зон, санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру.

На підставі вказаного акта позивачем складено вимогу від 17.07.2024 №56 (на звороті а.с.11-12) пунктом 4 якої зобов`язано Довбиську селищну раду забезпечити виконання делегованих повноважень щодо організації і здійснення землеустрою на території Довбиської селищної ради, в частині: встановлення на місцевості меж прибережних захисних смуг водних об`єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру; встановлення в натурі на місцевості зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру.

Станом на момент звернення з відповідним позовом до суду відповідач не надав доказів на підтвердження виконання зазначених вимог, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна екологічна інспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до ст.35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Статтею 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначена компетенція центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема, щодо повноважень з організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, Держекоінспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція Поліського округу діє на підставі Положення, затвердженого Наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 №32 (далі - Положення), згідно якого Держекоінспекція є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.

Повноваження Інспекції поширюються на територію Житомирської та Рівненської областей.

Державна екологічна інспекція Поліського округу у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міндовкілля, дорученнями Міністра захисту довкілля та природних ресурсів, його заступників, наказами Держекоінспекції України, дорученнями Голови Держекоінспекції України, актами Житомирської та Рівненської обласних державних адміністрацій, обласних рад, іншими актами законодавства України, а також Положенням про Інспекцію.

Пунктом 2, розділу 2 Положення встановлено, що Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами – нерезидентами вимог екологічного законодавства, вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

Згідно даного Положення Інспекція є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції (центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів) до повноважень якого, зокрема віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; за установленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержанням режиму використання їх територій, а також за додержанням органами місцевого самоврядування вимог законодавства про охорону земель в частині виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, в тому числі на умовах оренди, земельних ділянок.

Статтею 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що до повноважень Держекоінспекції та її міжрегіональних територіальних органів віднесено здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок.

В свою чергу делеговані повноваження органів місцевого самоврядування в сфері охорони навколишнього природного середовища чітко визначені пунктом "б" статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зокрема, одним із повноважень у даній сфері, які делеговані органам місцевого самоврядування, є організація та здійснення землеустрою.

Крім того, організація землеустрою віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування статтею 12 Земельного кодексу України та статтями 19, 21 Закону України "Про землеустрій".

При цьому, статтею 26 вказаного Закону України "Про землеустрій" передбачено, що органи місцевого самоврядування можуть виступати замовниками документації із землеустрою.

Землеустрій це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (ст.181 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про землеустрій").

Крім того, статтею 182 Земельного кодексу України метою землеустрою визначено, зокрема, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. Окрім того, пунктом "в" статті 183 цього ж Кодексу до основних завдань землеустрою віднесено в тому числі встановлення на місцевості меж територій з особливим природоохоронним і заповідним режимами.

Згідно статті 2 Закону України "Про Державний земельний кадастр" з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при регулюванні земельних відносин, управлінні земельними ресурсами, організації раціонального використання та охорони земель, здійсненні землеустрою ведеться Державний земельний кадастр.

Згідно статті 5 цього Закону України ведення Державного земельного кадастру здійснюється зокрема шляхом внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру за результатами здійсненого землеустрою (ст.21 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

На підставі Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" здійснено розмежування земель державної і комунальної власності, а також встановлено, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, а також те, що органи місцевого самоврядування передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Згідно вимог статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

В свою чергу, статтею 61 Земельного кодексу України та статтею 89 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та встановлено відповідні обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг, а саме:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

е) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з статтею 113 Земельного кодексу України чітко передбачено, що навколо об`єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об`єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності, створюються зони санітарної охорони.

Частиною 2 статті 113 Земельного кодексу України визначено, що у межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Одночасно статтею 1 Водного кодексу України визначено, що зона санітарної охорони це територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим, з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд.

Окрім зазначеного, статтею 93 Водного кодексу України передбачено, що метою охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Частиною 2 даної статті передбачено, що межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

За приписами статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду, аналогічною є норма ст. 43 Земельного кодексу України.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до ст.6 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Статтею 8 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" серед основних засобів збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлено:

- додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля;

- проведення інших заходів з метою збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Крім того, статтею 60 цього ж Закону на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок сприяти охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Матеріалами справи підтверджується, що Державною екологічною інспекцією Поліського округу здійснено захід державного нагляду (контролю) за дотриманням Довбиською селищною радою вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища в частині здійснення делегованих повноважень органів виконавчої влади. Перевіркою встановлено, що Довбиською селищною радою не забезпечується виконання покладених на неї делегованих повноважень, в частині забезпечення організації і здійснення землеустрою на території сільської ради, про що видано вимогу від 17.07.2024 №56, якою відповідача зобов`язано забезпечити виконання делегованих повноважень щодо організації і здійснення землеустрою на території сільської ради, в частині: встановлення на місцевості меж прибережнозахисних смуг водних об`єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру; та в частині встановлення в натурі на місцевості зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Довбиською селищною радою не вжито заходів щодо усунення порушень законодавства та забезпечення виконання делегованих повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища, які визначені пунктом "б" статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вимога від 17.07.2024 №56 не виконана. Доказів наявності розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення на місцевості меж прибережних захисних смуг водних об`єктів на території Довбиської селищної ради, а також доказів внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру до суду не надано, як і не надано доказів встановлення в натурі на місцевості зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру.

Вказані обставини свідчать про бездіяльність Довбиської селищної ради та невиконання нею делегованих повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища, які визначені пунктом "б" статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ст.28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч.4 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з п.10 розділу II Положення Держекоінспекція вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції Поліського округу є обґрунтованими, з огляду на що суд вважає за необхідне позов задовольнити та визнати протиправною бездіяльність Довбиської селищної ради Звягельського району Житомирської області щодо невиконання делегованих повноважень, а саме не забезпечення організації і здійснення землеустрою на території Довбиської селищної ради в частині: встановлення в натурі (на місцевості) меж прибережних захисних смуг водних об`єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру та встановлення в натурі (на місцевості) зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру.

З огляду на виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства, суд вбачає наявність підстав для зобов`язання Довбиської селищної ради Звягельського району Житомирської області виконати делеговані повноваження в частині організації і здійснення землеустрою на території сільської ради, а саме: встановити в натурі (на місцевості) межі прибережних захисних смуг водних об`єктів та внести відомості про них до Державного земельного кадастру та встановити в натурі (на місцевості) зони санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внести відомості до Державного земельного кадастру.

Враховуючи положення до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 72, 77, 139, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити позовні вимоги Державної екологічної інспекції Поліського округу (вул.Леха Качинського, 12-А, м.Житомир, 10014, РНОКПП 42163803) до Довбиської селищної ради (вул.Поліська, 20, смт.Довбиш, Звягельський район, Житомирська область, 12724, код ЄДРПОУ 04344392) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Довбиської селищної ради Звягельського району Житомирської області щодо невиконання делегованих повноважень, а саме: не забезпечення організації і здійснення землеустрою на території Довбиської селищної ради, в частині встановлення в натурі (на місцевості) меж прибережних захисних смуг водних об`єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру та встановлення в натурі (на місцевості) зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) на внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру.

Зобов`язати Довбиську селищну раду Звягельського району Житомирської області встановити в натурі (на місцевості) межі прибережних захисних смуг водних об`єктів та внести відомості про них до Державного земельного кадастру; встановити в натурі (на місцевості) зон санітарної охорони навколо об`єктів водопостачання (артсвердловин) та внести відомості до Державного земельного кадастру.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

28.10.26