Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №160/27547/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №160/27547/26

Суддя: Свергун Ірина Олексіївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 160/27547/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі справу за позовом адвоката Глазової Олени Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Глазової Олени Миколаївни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 по 12.06.2020 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.06.2020 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29.01.2020 по 12.06.2020 грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020 році шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.

Листом від 11.06.2026 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09.09.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), визнано, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, а підстави для його поновлення відсутні, витребувано у відповідача докази.

11.09.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» надав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач проходив військову службу за контрактом у військової частині НОМЕР_1 з 29.03.2019 по 12.06.2020.

Відповідно до Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова КМУ № 704), якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до пункту 10 Постанови КМУ № 704 вона набрала чинності 01.03.2018.

Отже, Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати розміри складових грошового забезпечення для його проведення.

Відповідно до положень пункту 4 Постанови КМУ № 704 (в редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. № 103) зазначено - установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704», яка набрала чинності 20.05.2023, встановлено внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, виклавши абзац перший в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, з 20.05.2023 відповідно до Постанови КМУ № 481 почали діяти зміни до пункту 4 постанови КМУ № 704.

При цьому постанов КМУ щодо зміни або скасування Постанови КМУ № 481 не приймалось.

Отже, твердження позивача про те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, якою були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, у зв`язку з чим діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін, є хибним.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, яким визнано протиправним та скасовано пункт 2 Постанови № 481, відповідно до якого були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, а тому діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін, також є хибною, оскільки судове рішення лише усуває норму, визнану протиправною, але не створює нових правових норм і не відновлює попередні редакції; питання чинності та змісту нормативних актів належить виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, тому скасування змін не означає автоматичного повернення до старої редакції, а лише усуває відповідну норму з правового поля.

Також відповідач просить врахувати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, якою повністю скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 та рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025. Верховний Суд ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання нечинним пункту 2 Постанови КМУ № 481 відмовив у повному обсязі, підтвердивши правомірність та законність дій Уряду.

Військовою частиною НОМЕР_1 розмір прожиткового мінімуму, який був використаний для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період з 29.01.2020 по 12.06.2020 (обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням) дорівнював прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн).

Виходячи з викладеного, відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72– 76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2015 році.

Згідно із записами військового квитка позивача серії НОМЕР_4 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , звідки виключений зі списків особового складу 12.06.2020 (наказ № 448). Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 29.03.2019 по 12.06.2020.

Отже, у спірний період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2020 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та перебував на всіх видах забезпечення.

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця за період з 01.01.2020 по 12.06.2020 позивачу (старшому сержанту, навіднику, 4 тарифний розряд) щомісячно (у графах картки НОМЕР_5 ) нараховувалися: оклад за військовим званням у розмірі 810,00 грн, посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, надбавка за вислугу років (30%) у розмірі 1062,00 грн, надбавка за особливості проходження служби (65%) у розмірі 2991,30 грн, премія (130%) у розмірі 3549,00 грн, винагорода за участь в операції Об`єднаних сил у розмірі 17000,00 грн, індексація (база – березень 2018 року) у розмірі 216,51 грн; у графі 07.2020 зазначені складові нараховані пропорційно часу проходження служби по 12.06.2020 (відповідно 324,00 грн, 1092,00 грн, 424,80 грн, 1196,52 грн, 1419,60 грн, 6800,00 грн та 86,60 грн). Крім того, позивачу нараховано: у квітні 2020 року – підйомну допомогу в розмірі 10691,85 грн, у липні 2020 року (при звільненні) – грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 11142,30 грн та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 15227,81 грн. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та одноразова грошова допомога при звільненні позивачу за 2020 рік не нараховувалися.

Зі змісту картки особового рахунку вбачається, що розмір грошової допомоги на оздоровлення (11142,30 грн) дорівнює розміру місячного грошового забезпечення позивача (810,00 + 2730,00 + 1062,00 + 2991,30 + 3549,00), а розмір грошової компенсації за невикористану відпустку (15227,81 грн) обчислено виходячи з розміру цього ж місячного грошового забезпечення (11142,30 грн : 30 х 41 день), до складу якого входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Розміри посадового окладу (2730,00 грн) та окладу за військовим званням (810,00 грн) позивача у 2020 році визначені виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.

Відповідач у листі від 11.06.2026 № 4319/ФЕС та у відзиві на позовну заяву прямо визнав, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.06.2020 застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що обчислення грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 12.06.2020 проводилося відповідачем без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців та затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 4 Постанови № 704 (у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 (далі – Постанова № 103)) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Аналогічні за змістом положення містили примітки до додатків 1, 12– 14 Постанови № 704.

Проте 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої вніс зміни до Постанови № 704, виклавши її пункт 4 у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) її пункт 4 вже був викладений у редакції змін, внесених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, і передбачав використання такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

Відповідно до частини п`ятої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з дати їх прийняття.

Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка діяла до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Таким чином, з 29 січня 2020 року – з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 – виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі позивача, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, в якій, зокрема, зазначено, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінювався на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини на спірні правовідносини не впливає, оскільки такою розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21, від 29 червня 2023 року у справі № 380/7813/22, від 05 липня 2023 року у справі № 160/24227/21.

Крім того, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, відповідно до якого з огляду на визначені частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року встановлений у розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), станом на 01 січня 2020 року – у розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

Отже, за період з 29.01.2020 по 12.06.2020 позивач мав право на нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, однак нарахування відповідачем були здійснені із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, тобто неправильно.

Доводи відповідача про те, що скасування судом пункту 6 Постанови № 103 не відновлює автоматично дію первинної редакції пункту 4 Постанови № 704, суд не бере до уваги, оскільки воно суперечить наведеній сталій практиці Верховного Суду, яку відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 103 визнаний протиправним і скасований судовим рішенням, яке набрало законної сили та відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим для всіх органів державної влади, їх посадових та службових осіб, а тому з 29 січня 2020 року не міг застосовуватися відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача.

Посилання відповідача на Регламент Кабінету Міністрів України та Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України суд відхиляє, оскільки зазначені акти визначають процедуру підготовки та прийняття актів Кабінету Міністрів України і не регулюють правових наслідків визнання нормативно-правового акта (його окремого положення) протиправним та нечинним у судовому порядку, які визначені частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України.

Посилання відповідача на частину четверту статті 62 Закону України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» суд також відхиляє, оскільки цей Закон прийнятий значно пізніше спірного періоду, а відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 та на постанову Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 не стосуються спірних правовідносин, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року, тобто майже через три роки після закінчення спірного періоду (з 29.01.2020 по 12.06.2020), і на правовідносини, що виникли до набрання нею чинності, не поширюється.

Доводи відповідача про те, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених кошторисом військової частини, не можуть бути підставою для відмови у захисті порушеного права позивача. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Такого обов`язку відповідач не виконав.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.06.2020 виникли та були припинені до 19.07.2022, тобто під час дії частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Ухвалою від 09.09.2026 суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Щодо позовних вимог у частині перерахунку одноразових та додаткових видів грошового забезпечення суд зазначає, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) тих видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, залежно від дати їх нарахування.

Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

З картки особового рахунку позивача слідує, що у період з 29.01.2020 по 12.06.2020 позивачу нараховувалися та виплачувалися надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, а при звільненні – грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік (11142,30 грн), розмір якої дорівнює місячному грошовому забезпеченню позивача, та грошова компенсація за невикористану відпустку (15227,81 грн), обчислена виходячи з розміру місячного грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення, до складу якого входять посадовий оклад та оклад за військовим званням. Неправильне визначення розмірів цих окладів зумовило виплату зазначених сум у меншому розмірі, тому позовні вимоги в частині їх перерахунку підлягають задоволенню.

Водночас матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не нараховувалися та не виплачувалися, що підтверджується карткою особового рахунку. Позивач не оскаржує ненарахування цих виплат як таке, а просить здійснити їх перерахунок, однак перерахунок можливий лише щодо фактично нарахованих сум. За таких обставин підстави для перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.

Разом з тим суд зазначає, що винагорода за участь в операції Об`єднаних сил, нарахована та виплачена позивачу у спірний період, установлена у фіксованому розмірі та не залежить від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а тому перерахунку у спірних правовідносинах не підлягає.

Щодо позовних вимог у частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі – грошова компенсація).

Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами пунктів 3-5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб, одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання у розмірі суми утриманого податку.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 дійшов висновку, що виплата перерахованих сум грошового забезпечення має бути проведена з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 400/7201/21.

Таким чином, виплата перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.06.2020 має бути проведена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений. Інших судових витрат учасниками справи не заявлено.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 132, 159, 162, 241– 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов адвоката Глазової Олени Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2020 року складових грошового забезпечення та премії, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану відпустку без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення та премії, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану відпустку, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua