Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №160/29204/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №160/29204/26

Суддя: Прудник Сергій Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 160/29204/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Бабаджанян Ірини Гамлетівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 15.09.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення, нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, (у тому числі його щомісячних і одноразових додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року, 01.01.2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, (у тому числі його щомісячних і одноразових додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року, визначивши їх розмір шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що установлений законом станом на 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року, 01.01.2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017 року та здійснити виплату донарахованих сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 року по 25.04.2026 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що у період проходження військової служби відповідач при обчисленні, нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення, у тому числі його щомісячних та одноразових додаткових видів, грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, встановленому станом на 01.01.2018 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки, на його думку, після набрання 29.01.2020 року законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 підлягає застосуванню у первісній редакції, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У зв`язку з цим позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання інформації щодо нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення та проведення відповідного перерахунку. Листом військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2026 року вих. №1864 позивачу повідомлено, що при розрахунку складових грошового забезпечення застосовувалася величина прожиткового мінімуму у розмірі 1762 грн. Посилаючись на те, що відповідач при визначенні розмірів складових грошового забезпечення за спірний період не застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати відповідача провести перерахунок і виплату належних сум грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року, а також здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 17.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про проходження ОСОБА_1 військової служби із зазначенням займаних посад, військових звань, тарифних розрядів та періодів перебування на відповідних посадах за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року; витяги з наказів про призначення ОСОБА_1 на посади, переміщення, зміну тарифних розрядів, присвоєння військових звань та звільнення з військової служби; довідку про розміри посадових окладів та окладів за військовим званням, визначених та фактично виплачених ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року, із зазначенням застосованої при їх обчисленні розрахункової величини та відповідних тарифних коефіцієнтів; розрахунки грошового забезпечення ОСОБА_1 за кожен місяць спірного періоду із зазначенням усіх складових грошового забезпечення, їх розмірів, підстав нарахування та застосованої розрахункової величини; відомості щодо фактично нарахованих та виплачених ОСОБА_1 щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року; розрахунки та документи щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період із зазначенням розрахункової величини, яка застосовувалася при їх визначенні; інформацію та документально підтверджені розрахунки щодо розміру грошового забезпечення, який підлягав би нарахуванню ОСОБА_1 за спірний період у разі застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із зазначенням окремо сум за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки; відомості про суми податку на доходи фізичних осіб, утримані з фактично виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за спірний період, а також документи щодо виплати йому компенсації сум такого податку; копію заяви ОСОБА_1 щодо проведення перерахунку грошового забезпечення та всіх доданих до неї документів, а також копію листа військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2026 року вих. №1864 з документами, на підставі яких його складено. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 20.10.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

12.10.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 Черевка Максима Івановича до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що нарахування та виплата ОСОБА_1 грошового забезпечення, його щомісячних і одноразових додаткових видів, грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року здійснювалися відповідно до нормативно-правових актів, які регулюють порядок та розміри грошового забезпечення військовослужбовців. Представник відповідача наголосив, що 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою абзац перший пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в новій редакції. Відповідно до зазначених змін розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розрахункової величини 1762 грн шляхом її множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови №704. Отже, на переконання відповідача, з 20.05.2023 року відсутні підстави для визначення зазначених окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Також представник відповідача послався на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою, як зазначено у відзиві, задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову щодо оскарження пункту 2 постанови №481. З огляду на це відповідач вважає зазначене положення чинним, а застосування розрахункової величини 1762 грн під час обчислення грошового забезпечення позивача - правомірним. Крім того, у відзиві зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.07.2016 року. Наказом від 25.04.2026 року №119 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини його знято з усіх видів забезпечення з 25.04.2026 року, а з продовольчого забезпечення - з 26.04.2026 року. Наказом від 23.05.2026 року №151 позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , а наказом від 22.07.2026 року №213 - виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення у зв`язку з призначенням на посаду у військовій частині НОМЕР_3 . Таким чином, представник відповідача вважає, що військова частина НОМЕР_1 діяла в межах повноважень та відповідно до законодавства, а підстави для перерахунку й виплати позивачу грошового забезпечення та похідних від нього виплат за спірний період відсутні.

19.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Черевка Максима Івановича про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.

21.10.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 до суду надійшла заява про виконання ухвали суду від 21.09.2026 року у справі №160/29204/26, в якій представник відповідача повідомив про надання витребуваних судом документів та інформації. На виконання зазначеної ухвали суду відповідачем надано довідку від 20.10.2026 року №1598 про проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , витяги з наказів командира військової частини щодо призначення позивача на посади, зміни його службового становища та виключення зі списків особового складу, картки особового рахунку за 2023-2026 роки, а також розрахунки фактично виплаченого грошового забезпечення та його ймовірного перерахунку за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Крім того, до заяви долучено відповідь військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2026 року №1864, надану за результатами розгляду звернення позивача щодо перерахунку грошового забезпечення. Таким чином, відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 21.09.2026 року подано документи, що містять відомості про проходження позивачем військової служби, займані ним посади, військові звання, тарифні розряди, розміри посадових окладів, складові нарахованого грошового забезпечення та розрахункові показники, які мають значення для встановлення фактичних обставин справи і вирішення спору по суті.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України, у тому числі у військовій частині НОМЕР_1 , та у спірний період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року перебував на грошовому забезпеченні зазначеної військової частини.

Предметом спору у цій адміністративній справі є правомірність дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення, нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, у тому числі його щомісячних та одноразових додаткових видів, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року із застосуванням розрахункової величини 1762 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Як убачається з наданого відповідачем витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 01.07.2016 року №195, сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який прибув із військової частини польова пошта НОМЕР_5 АДРЕСА_1 , з 01.07.2016 року зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_4 та на всі види забезпечення, а з 02.07.2016 року - на продовольче забезпечення.

Зазначеним наказом позивача призначено на посаду командира 3 зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону, ВОС-104182А, із встановленням посадового окладу в розмірі 685 грн на місяць, щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 515% посадового окладу та надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2021 року №206 старшого сержанта ОСОБА_1 , який обіймав посаду командира 3 гранатометного відділення гранатометного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону, призначено на посаду головного сержанта-командира 1 гранатометного відділення гранатометного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону, ВОС-102975А.

Згідно із зазначеним наказом позивач з 26.08.2021 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків із встановленням посадового окладу в розмірі 3260 грн на місяць, щомісячної премії в розмірі 95% посадового окладу та надбавки за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.

З довідки військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2026 року №1598 вбачається, що у період з 26.08.2021 року по 09.05.2024 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовому званні старшого сержанта на посаді головного сержанта-командира 1 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 механізованого батальйону. Зазначена посада відповідала 10 тарифному розряду, штатно-посадовій категорії «старший сержант», із посадовим окладом 3260 грн на місяць.

Отже, на початок спірного періоду, а саме станом на 20.05.2023 року, позивач проходив військову службу у званні старшого сержанта, обіймав посаду за 10 тарифним розрядом та отримував грошове забезпечення з урахуванням установленого відповідачем посадового окладу в розмірі 3260 грн.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2024 року №135 старшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду командира гранатометного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону, ВОС-0210003.

З 10.05.2024 року позивач прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків. Йому встановлено посадовий оклад відповідно до 12 тарифного розряду в розмірі 3440 грн на місяць, штатно-посадову категорію «старший лейтенант», щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 480% місячного грошового забезпечення та надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2024 року №249 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 30.08.2024 року №462 зі старшим сержантом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років, присвоєно первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант» та призначено на посаду командира гранатометного взводу 1 механізованого батальйону.

З 01.09.2024 року позивач приступив до виконання службових обов`язків на зазначеній посаді із встановленням посадового окладу за 12 тарифним розрядом у розмірі 3440 грн.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2026 року №1598 у період з 01.09.2024 року по 12.09.2025 року позивач проходив військову службу у військовому званні молодшого лейтенанта, а з 13.09.2025 року по 22.05.2026 року - у військовому званні лейтенанта, продовжуючи обіймати посаду командира гранатометного взводу 1 механізованого батальйону за 12 тарифним розрядом із посадовим окладом 3440 грн на місяць.

Таким чином, упродовж спірного періоду відбувалися зміни військового звання позивача, займаних ним посад та відповідних тарифних розрядів, які безпосередньо впливали на склад і розмір належного йому грошового забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2026 року №119 лейтенанта ОСОБА_1 , командира гранатометного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону, знято з усіх видів забезпечення з 25.04.2026 року, а з продовольчого забезпечення - з 26.04.2026 року у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

Підставою для видання зазначеного наказу визначено довідку-доповідь від 25.04.2026 року №240дск.

Надалі наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2026 року №151 лейтенанта ОСОБА_1 з 23.05.2026 року увільнено від займаної посади командира гранатометного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 із залишенням у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2026 року №213 позивача, призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.05.2026 року №624 на посаду офіцера резерву 125 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , з 22.07.2026 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

У зазначеному наказі також визначено, що до загального строку військової служби та строку вислуги у військовому званні не враховується період самовільного залишення військової частини з 25.04.2026 року по 17.05.2026 року.

Водночас суд звертає увагу, що предметом заявлених позовних вимог є перерахунок грошового забезпечення саме за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року, а тому обставини подальшого проходження позивачем військової служби мають значення для встановлення його службового статусу, однак не змінюють визначених позивачем часових меж спірних правовідносин.

Із матеріалів справи також убачається, що позивач має статус учасника бойових дій, на підтвердження чого надано копію посвідчення серії НОМЕР_8 , виданого 12.12.2016 року. Наявність зазначеного статусу підтверджує право позивача на передбачені законодавством гарантії для учасників бойових дій, однак сама по собі не визначає розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.

У зв`язку з незгодою із застосованим відповідачем порядком обчислення грошового забезпечення позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив повідомити про розміри нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, його складові, а також провести відповідний перерахунок у разі встановлення порушень.

Листом від 03.09.2026 року №1864 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що при визначенні складових грошового забезпечення застосовувалася розрахункова величина в розмірі 1762 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Вважаючи, що застосування зазначеної розрахункової величини призвело до неправильного визначення посадового окладу, окладу за військовим званням та залежних від них складових грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Як убачається з матеріалів справи, 21.10.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 надійшла заява про виконання ухвали суду від 21.09.2026 року, до якої долучено, зокрема, розрахунки ймовірного перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023-2026 роки.

З наданих розрахунків убачається, що відповідачем проведено порівняння складових фактично виплаченого позивачу грошового забезпечення зі складовими, визначеними за умови застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому в розрахунках за 2023 рік зазначено прожитковий мінімум у розмірі 2684 грн, за 2024 рік - 3028 грн, за 2025 рік - 3028 грн, за 2026 рік - 3328 грн.

За результатами проведених відповідачем розрахунків визначено такі показники:

за 2023 рік - 102 905,27 грн;

за 2024 рік - 219 184,50 грн;

за 2025 рік - 226 584,85 грн;

за 2026 рік - 71 787,54 грн.

Загальна сума за наведеними розрахунками становить 620 462,16 грн.

Водночас суд зазначає, що наведені розрахунки мають характер умовного визначення розмірів грошового забезпечення за альтернативною розрахунковою величиною. Вони не є доказом фактичного нарахування позивачу зазначених сум як заборгованості та не свідчать про визнання відповідачем обов`язку здійснити їх виплату.

Крім того, зазначені розрахунки охоплюють відповідні календарні роки, тоді як заявлені позовні вимоги обмежені періодом з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року, що підлягає врахуванню під час оцінки їх доказового значення.

З наданих відповідачем документів убачається, що при фактичному нарахуванні грошового забезпечення позивачу застосовувалися посадові оклади, встановлені відповідно до займаних посад та тарифних розрядів, зокрема 3260 грн за 10 тарифним розрядом та 3440 грн за 12 тарифним розрядом.

Водночас умовні розрахунки відповідача містять інші показники посадових окладів, визначені із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, подані військовою частиною НОМЕР_1 документи підтверджують наявність різниці між фактично застосованими відповідачем розмірами складових грошового забезпечення та їх умовними розмірами, визначеними із застосуванням іншої розрахункової величини.

Разом із тим встановлення такої арифметичної різниці не є тотожним встановленню протиправності дій відповідача, оскільки вирішення питання про наявність правових підстав для відповідного перерахунку залежить від змісту нормативно-правового регулювання, чинного протягом спірного періоду.

Зокрема, правовій оцінці підлягають положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року.

Судом також встановлено, що у поданому відзиві військова частина НОМЕР_1 заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року.

Таким чином, з урахуванням змісту позовних вимог, заперечень відповідача та досліджених доказів, спір між сторонами виник не щодо самого факту проходження позивачем військової служби або встановлених йому тарифних розрядів, а щодо правомірності застосованої відповідачем розрахункової величини для визначення посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних складових грошового забезпечення у період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року.

Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення, нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року та 01.01.2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі та повинні відповідати їй.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань кваліфікованим особовим складом.

Отже, законодавець, з одного боку, закріпив державні гарантії належного грошового забезпечення військовослужбовців, а з іншого - делегував Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення конкретних розмірів такого забезпечення.

На виконання зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, а додатком 14 - тарифні коефіцієнти окладів за військовими званнями.

Первісною редакцією пункту 4 постанови №704 передбачалося, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, з урахуванням передбаченого цією нормою співвідношення з мінімальною заробітною платою, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, якими передбачено застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року.

Однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким було внесено зазначені зміни.

Таким чином, з 29.01.2020 року відновилася дія попередньої редакції пункту 4 постанови №704, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний підхід щодо застосування пункту 4 постанови №704 після 29.01.2020 року викладено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 та від 15.06.2023 року у справі №380/13603/21.

У зазначених постановах Верховний Суд виходив із того, що положення підзаконного нормативно-правового акта, якими розрахункова величина для визначення посадових окладів пов`язується з прожитковим мінімумом станом на 01.01.2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими відповідний державний соціальний стандарт змінено на наступні календарні роки.

Водночас суд враховує, що зазначені висновки сформульовано щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, а тому самі по собі вони не вирішують питання застосування пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній після 20.05.2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762 грн шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти.

Отже, починаючи з 20.05.2023 року Кабінет Міністрів України замінив розрахункову величину, пов`язану зі щорічним прожитковим мінімумом для працездатних осіб, на сталий показник 1762 грн.

Саме застосування зазначеного показника відповідачем протягом спірного періоду стало підставою для виникнення цього адміністративного спору.

Щодо правових висновків Верховного Суду стосовно застосування постанови №481.

Визначальне значення для вирішення спірних правовідносин суд надає правовому висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеному в постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд здійснив системний аналіз положень пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, змін, внесених постановою №481, положень законодавства про Державний бюджет України та принципу пріоритетності нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

Судова палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків, викладених у постановах від 20.10.2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 року у справі №420/3824/25, щодо відсутності після набрання чинності постановою №481 правових підстав для застосування прожиткового мінімуму, установленого законом на 1 січня календарного року.

У пункті 62 постанови від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого у правовідносинах щодо оформлення довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2024 року для перерахунку пенсії підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481.

Обґрунтовуючи такий висновок, Верховний Суд виходив із положень частини третьої статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта закону або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Судова палата зазначила, що встановлення фіксованої розрахункової величини 1762 грн фактично нівелює передбачений первісною редакцією постанови №704 механізм співвіднесення посадових окладів та окладів за військовими званнями з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, який змінюється відповідно до закону.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що використання сталої розрахункової величини істотно зменшує розміри відповідних окладів порівняно з їх розмірами, визначеними із застосуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, судова палата Верховного Суду виходила з необхідності застосування положень нормативно-правового акта вищої юридичної сили та недопустимості застосування підзаконного регулювання, яке йому суперечить.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд ураховує, що справа №520/5814/24 стосувалася оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, тоді як у справі, що розглядається, предметом позову є фактичне нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю.

Водночас правовий висновок судової палати щодо співвідношення постанов №704, №481 та законів України про Державний бюджет України має значення для вирішення цього спору, оскільки в обох випадках визначальним є порядок обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

При цьому суд не ототожнює правовідносини щодо пенсійного забезпечення з правовідносинами щодо проходження військової служби, а застосовує сформульований Верховним Судом підхід до тлумачення спільного нормативного регулювання.

Суд зазначає, що правова природа посадового окладу та окладу за військовим званням не змінюється залежно від того, чи визначаються вони для фактичної виплати військовослужбовцю, чи для оформлення довідки, необхідної для перерахунку пенсії.

Тому суд вважає, що висновок Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 підлягає врахуванню при визначенні належної розрахункової величини в цій адміністративній справі.

Щодо врахування постанови Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24

Разом із тим суд ураховує постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою скасовано судові рішення попередніх інстанцій та відмовлено в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України щодо визнання неправомірними дій при прийнятті постанови №481 і зобов`язання скасувати пункт 2 цієї постанови.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями встановлювати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, а також визначати механізм їх обчислення.

Водночас суд звертає увагу, що предметом розгляду справи №320/29450/24 була правомірність дій Кабінету Міністрів України при здійсненні нормотворчих повноважень, а не правомірність обчислення та виплати конкретному військовослужбовцю грошового забезпечення за визначений період.

У цій адміністративній справі позивач не оскаржує постанову №481 як нормативно-правовий акт та не ставить питання про її скасування.

Натомість позивач просить захистити індивідуальне майнове право шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання провести перерахунок належних йому виплат.

Суд виходить із того, що наявність у Кабінету Міністрів України повноважень щодо встановлення розмірів грошового забезпечення не усуває необхідності перевірки відповідності застосованого нормативного регулювання актам вищої юридичної сили.

Водночас висновок Верховного Суду у справі №320/29450/24 про повноваження Уряду встановлювати базову розрахункову величину становить істотний правовий аргумент на користь застосування редакції постанови №704, зміненої постановою №481.

Тому суд оцінює обидві постанови Верховного Суду в їх взаємозв`язку та враховує відмінність предметів відповідних спорів.

За результатами такої оцінки суд надає визначальне значення висновку судової палати Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 щодо застосування частини третьої статті 7 КАС України та належної розрахункової величини для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням.

Щодо застосування законів України про Державний бюджет України на 2023-2026 роки.

Відповідно до статті 7 Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року становив 2684 грн.

Законом України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року встановлено в розмірі 3028 грн.

Законом України від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року встановлено в розмірі 3028 грн.

Законом України від 03.12.2025 року №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 року встановлено в розмірі 3328 грн.

Таким чином, протягом усього спірного періоду законодавчо встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб перевищував фіксовану розрахункову величину 1762 грн.

З огляду на правовий підхід, який суд вважає належним до застосування, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача підлягають визначенню шляхом множення відповідного прожиткового мінімуму на тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови №704.

При цьому під час проведення перерахунку відповідач повинен врахувати зміни займаних позивачем посад, військових звань, тарифних розрядів, а також установлені правила округлення відповідних окладів.

Щодо оцінки обставин проходження позивачем військової служби.

Судом установлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2026 року №1598 ОСОБА_1 у період з 26.08.2021 року по 09.05.2024 року проходив військову службу у військовому званні старшого сержанта на посаді головного сержанта-командира 1 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 механізованого батальйону за 10 тарифним розрядом.

За зазначеною посадою відповідачем було встановлено посадовий оклад у розмірі 3260 грн.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2024 року №135 позивача призначено на посаду командира гранатометного взводу 1 механізованого батальйону за 12 тарифним розрядом із посадовим окладом 3440 грн.

Наказом від 01.09.2024 року №249 позивачу присвоєно первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант».

З 13.09.2025 року позивач проходив військову службу у військовому званні лейтенанта.

Отже, протягом спірного періоду змінювалися як займані позивачем посади, так і його військові звання, що безпосередньо впливало на розміри належного йому грошового забезпечення.

Водночас відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2026 року №119 позивача знято з усіх видів забезпечення з 25.04.2026 року у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

Тому при виконанні судового рішення відповідач повинен урахувати фактичні періоди, за які позивач мав право на відповідні виплати, та не здійснювати нарахування за періоди, протягом яких право на грошове забезпечення було відсутнє відповідно до законодавства.

Щодо розрахунків, наданих відповідачем.

21.10.2026 року представником військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 на виконання ухвали суду від 21.09.2026 року подано документи, серед яких містяться розрахунки грошового забезпечення позивача за 2023-2026 роки.

Зазначені документи свідчать про можливість визначення належних позивачу сум грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Разом із тим такі розрахунки не можуть бути безумовно ототожнені з остаточним розміром заборгованості, оскільки належні до виплати суми мають визначатися з урахуванням фактичних періодів служби, установлених надбавок, премій, одноразових виплат, а також раніше виплачених сум.

Суд зазначає, що встановлення конкретного розміру належних до виплати сум потребує проведення відповідних бухгалтерських розрахунків на підставі первинних документів, які перебувають у розпорядженні відповідача.

Водночас відсутність остаточного розрахунку заборгованості не позбавляє позивача права на судовий захист шляхом зобов`язання відповідача здійснити належний перерахунок.

Щодо перерахунку додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять основні та додаткові його види.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.

Зазначеним Порядком визначено механізм обчислення та виплати посадових окладів, окладів за військовими званнями, надбавок, доплат, премій та інших видів грошового забезпечення.

Оскільки окремі додаткові види грошового забезпечення визначаються у відсотковому співвідношенні до посадового окладу, окладу за військовим званням або сукупності відповідних складових, зміна розміру основних складових зумовлює необхідність перерахунку залежних від них виплат.

Зокрема, під час перерахунку грошового забезпечення позивача відповідач повинен урахувати встановлені наказами командира військової частини надбавки та премії у відповідних відсоткових розмірах.

При цьому перерахунку підлягають лише ті виплати, право на які виникло у позивача у відповідному періоді та розмір яких залежав від посадового окладу або окладу за військовим званням.

Щодо грошової допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Суд зазначає, що відповідно до положень розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям за наявності передбачених законодавством умов виплачується грошова допомога на оздоровлення, розмір якої визначається з урахуванням складових місячного грошового забезпечення.

Положеннями розділу XXIV Порядку №260 врегульовано порядок надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Оскільки розміри зазначених виплат визначаються з урахуванням установлених складових грошового забезпечення, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням може впливати на їх остаточний розмір.

Відтак у разі нарахування позивачу відповідних видів допомоги протягом спірного періоду їх розміри підлягають перерахунку з урахуванням належних складових місячного грошового забезпечення, установлених на момент виникнення права на відповідну виплату.

При цьому суд не покладає на відповідача обов`язку повторно призначати допомогу за періоди, в яких право на її отримання не виникало, а визначає необхідність перерахунку виплат, які належали позивачу відповідно до законодавства.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до положень зазначеного Порядку компенсація здійснюється для відшкодування сум податку, утриманих із виплат, одержаних у зв`язку з проходженням служби.

Оскільки суми грошового забезпечення, які підлягають донарахуванню за результатами перерахунку, належать позивачу у зв`язку з проходженням військової служби, їх виплата повинна здійснюватися з дотриманням вимог постанови №44.

Таким чином, позовні вимоги в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є похідними від вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення і підлягають задоволенню.

Щодо належного та ефективного способу судового захисту.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

У постанові від 11.04.2018 року у справі №806/2208/17 Верховний Суд звернув увагу на необхідність обрання такого способу судового захисту, який забезпечуватиме реальне відновлення порушеного права особи.

У цьому випадку визнання дій відповідача протиправними без покладення обов`язку здійснити перерахунок та виплату належних сум не забезпечуватиме ефективного захисту прав позивача.

Водночас здійснення перерахунку на підставі визначених судом правових критеріїв не становить втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки йдеться про виконання встановленого законодавством обов`язку щодо належного обчислення та виплати грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази відповідно до статті 90 КАС України, врахувавши положення Закону №2011-XII, постанови №704, законів України про Державний бюджет України на 2023-2026 роки, а також правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Суд виходить із того, що застосування відповідачем фіксованої розрахункової величини 1762 грн призвело до обчислення основних складових грошового забезпечення позивача без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Ураховуючи правовий висновок судової палати Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідні періоди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року та 01.01.2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою №704.

При цьому перерахунку підлягають також належні позивачу щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розміри яких залежали від відповідних основних складових грошового забезпечення.

Виплата донарахованих сум повинна здійснюватися з урахуванням раніше проведених виплат та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Таким чином, з урахуванням установлених фактичних обставин справи та обраного судом підходу до застосування положень пункту 4 постанови №704, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та наявність підстав для їх задоволення.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Бабаджанян Ірини Гамлетівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення, нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, (у тому числі його щомісячних і одноразових додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року, 01.01.2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, (у тому числі його щомісячних і одноразових додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених за період з 20.05.2023 року по 25.04.2026 року, визначивши їх розмір шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що установлений законом станом на 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року, 01.01.2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017 року та здійснити виплату донарахованих сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua