Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №140/6634/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/6634/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності щодо не звільнення з військової служби позивача на підставі абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-ХІІ), а саме: за наявності І групи інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), згідно поданого рапорту від 07.05.2026 та зобов`язання відповідача невідкладно розглянути рапорт від 07.05.2026 щодо звільнення зі служби в запас на підставі абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме: за наявності І групи інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби з виключенням його зі списків Військової частини НОМЕР_1 , з врахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 22.04.2024 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 (у складі військової частини НОМЕР_3 ). 07.05.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку з наявністю І групи інвалідності з потребою постійного стороннього догляду, до якого додав копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.01.2026 №50/26/498/В, паспорта, довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків та витягу з реєстру територіальної громади. Проте рішення за результатами розгляду рапорту відповідач не прийняв, а у відповіді від 19.05.2026 №3285 на адвокатський запит від 07.05.2026 лише зазначив, що позивачу слід прибути до Військової частини НОМЕР_1 для вирішення питання щодо звільнення зі служби.

Позивач наголошує, що потребує постійного стороннього догляду, пересувається за допомогою крісла колісного, а його захворювання пов`язане з проходженням військової служби, у зв`язку з чим прибуття до розташування бойової військової частини для нього є неможливим.

На думку позивача, ним подано рапорт з усіма необхідними та достатніми документами, які підтверджують його право на звільнення з військової служби, однак відповідач, всупереч вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008), Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі – Порядок №531), та пункту 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, рапорт по суті не розглянув, наказу про звільнення чи вмотивованої відмови у задоволенні рапорту не прийняв. Позивач вважає, що за встановлених обставин відповідач не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки закон не передбачає альтернативних варіантів рішення за наслідками розгляду такого рапорту, а наявність чи відсутність позивача в переліку осіб, які самовільно залишили місце несення служби, не звільняє відповідача від обов`язку розглянути рапорт по суті у визначені законодавством строк та спосіб. З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

18.06.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 11.04.2024 №177-РС позивача призначено до Військової частини НОМЕР_1 , а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.04.2024 №115 його зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення. 14.10.2024 позивач самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 і до місця несення служби не повернувся. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.05.2025 №138-РС позивача відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення №1153/2008 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини із залишенням у списках підрозділу у зв`язку із самовільним залишенням військової частини (до повернення військовослужбовця у військову частину). Крім того, вказав, що 18.06.2026 позивачу засобами поштового зв`язку направлено вмотивовану відповідь на його рапорт про звільнення. З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.

25.06.2026 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що після встановлення інвалідності позивач пересувається на кріслі колісному та проходить реабілітаційне лікування, що унеможливлює подання рапорту «по команді», а відмова у задоволенні рапорту відповідно до пункту 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку №531 та Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735, має бути доведена до військовослужбовця в письмовій формі з посиланням на законодавство та викладенням мотивів, чого відповідачем зроблено не було. Факт самовільного залишення військової частини, на думку представника позивача, не спростовує бездіяльності відповідача, оскільки ні стаття 24 Закону №2232-ХІІ, ні Положення №1153/2008 не забороняють звільнення військовослужбовця, військову службу якому призупинено, за наявності інвалідності, відомості щодо позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесено, обвинувального вироку стосовно нього немає, а призупинення служби не є тотожним її припиненню.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову та відзивів, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 02.02.2023 призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_4 (а.с. 10-12) має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 (а.с. 13).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.05.2025 №138-РС позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.05.2025 №150 головного сержанта ОСОБА_1 , колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 , з 27.05.2025 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та вирішено вважати таким, що 14.10.2024 самовільно залишив військову частину (а.с. 46).

Як свідчать виписки із медичної карти стаціонарного хворого, 01.08.2025 позивач переніс геморагічний інсульт, у зв`язку з чим йому проведено кістковопластичну трепанацію черепа та видалення внутрішньомозкової гематоми, після чого у період з 01.08.2025 по 23.12.2025 він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні та реабілітації у КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради (а.с. 20-21, 23-29).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 23.12.2025 №2025-1223-1053-2101-3 позивачу встановлено діагноз: відновний період геморагічного інсульту (01.08.2025), субкортикального крововиливу в праву лобно-тім`яну частку головного мозку з проривом у шлуночкову систему на ґрунті гіпертонічної хвороби ІІІ ст., стан після операції – кістковопластичної трепанації черепа справа, видалення внутрішньомозкової гематоми (01.08.2025) з центральною плегією лівої руки, центральним вираженим парезом лівої ноги, лівобічною геміанопсією, неглектом, церебрастенією; захворювання пов`язане з проходженням військової служби; на підставі статті 44 графи ІІ Розкладу хвороб визнано таким, що потребує відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів (а.. 22).

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №026646 від 14.01.2026 позивач перебуває у важкому стані, пересувається за допомогою крісла колісного та потребує стороннього догляду; його скеровано до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для встановлення групи інвалідності (а.с. 18).

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.01.2026 №50/26/498/В (номер рішення 50/26/498/Р) позивачу з 19.01.2026 безстроково встановлено першу (І) групу інвалідності підгрупи Б, причина інвалідності – захворювання, пов`язане з проходженням військової служби; визначено потребу у постійному сторонньому догляді (а.с. 14-16).

07.05.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 з рапортом про звільнення з військової служби у запас відповідно до абзацу 2 підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ за станом здоров`я за наявності інвалідності, у якому зазначив, що не бажає продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві, дав згоду на виключення його зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків та просив після звільнення направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 . До рапорту додано копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.01.2026 №50/26/498/В, паспорта, довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків та витяг з реєстру територіальної громади (а.с. 30).

Того ж дня представник позивача – адвокат Жегестовська К. Г. звернулася до Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 та командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (для направлення командиру військової частини НОМЕР_3 ) з адвокатським запитом від 07.05.2026 №07-05/26-5 щодо надання відомостей про реєстрацію рапорту позивача та результати його розгляду (а.с. 31).

Листом від 19.05.2026 №3285 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив представника позивача, що ОСОБА_1 з 14.10.2024 по день надання відповіді є таким, що самовільно залишив військову частину, а тому відповідно до підпункту 4 пункту 35 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 всі питання, пов`язані з виключенням військовослужбовця з військової служби, будуть вирішуватися після його повернення в розташування Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 32).

Листом від 18.06.2026 №3935, направленим позивачу рекомендованим поштовим відправленням 18.06.2026, командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив, що за результатами повторного розгляду рапорту від 07.05.2026 прийнято рішення про його непогодження. Як на підстави такого рішення відповідач послався на те, що документи щодо позивача не надходили до військової частини в порядку, визначеному Порядком здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, військовими частинами і територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 №901; на неподання рапорту «по команді» всупереч пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; а також на те, що відсутність позивача на службі без поважних причин (самовільне залишення частини) унеможливлює вчинення дій, передбачених Положенням №1153/2008 та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зокрема проведення співбесіди, здачу посади та військового майна (а.с. 44-45).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ) визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Приписами частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений та триває на час розгляду справи.

У відповідності до частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є видом військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положеннями підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні №1153/2008.

В розділі І Положення №1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України Про військовий обов`язок і військову службу (пункт 6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (пункт 7).

Згідно з пунктом 12 розділу І Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абзац 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абзац 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абзац 4).

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення №1153/2008.

Так, в підпункті 2 цього пункту зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами звільнення здійснюється командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 229 Положення №1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

В пункті 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 (далі – Інструкція №170).

В розділі XII Інструкції №170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (пункту 12.1).

За пунктом 3 додатку 19 до Інструкції №170, при поданні до звільнення з військової служби за станом здоров`я подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця (крім випадку звільнення військовослужбовця за рішенням командування військової частини); висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10 грудня 2024 року №2067 Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 грудня 2024 року за № 1925/43270, або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21 вересня 2015 року № 946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року за №1198/27643 (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абзацом третім підпункту «б» пункту 2 частини четвертої або абзацом третім підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - за наявності інвалідності); копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII за станом здоров`я, зокрема при наявності інвалідності, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

При цьому, перебування особи у статусі самовільного залишення військової частини не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.

Так, згідно з абзацом 1 пункту 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

При цьому, військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються. Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

Разом з тим, ні норми Закону №2232-ХІІ, ні норми Положення №1153/2008 не містять заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ у разі перебування військовослужбовця в статусі СЗЧ.

Фактично норми статті 24 Закону №2232-ХІІ та пункт 144-5 Положення №1153/2008 імперативно зобов`язують командира військової частини звільнити військовослужбовця, військову службу якому призупинено та стосовно якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, звільнити з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

При цьому за пунктом 229 Положення №1153/2008, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

Таким чином, норми законодавства не містять заборон по звільненню з військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце проходження служби, при наявності у нього інвалідності, на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 (далі – Порядок №531).

В пункті 2 розділу І Порядку №531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

За правилами розділу ІІІ Порядку №531, у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок Рапорт; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Наведене дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу військової частини хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для нерозгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.

Аналогічним чином, певні недоліки у оформленні рапорту та/або у доданих до рапорту документах, не розглядається як підстава для відмови у розгляді рапорту.

З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що 07.05.2026 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у запас за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності, до якого долучив копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.01.2026 №50/26/498/В, яким йому безстроково встановлено І групу інвалідності підгрупи Б, та інші документи. Факт отримання рапорту відповідачем підтверджується його ж листом від 18.06.2026 №3935, у якому зазначено про повторний розгляд рапорту позивача від 07.05.2026.

У рапорті позивач зазначив підставу звільнення, висловив небажання продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві, а також вказав територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого належить надіслати його особову справу, тобто рапорт містить відомості, визначені пунктом 233 Положення №1153/2008. Доданий до рапорту витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи є одним із документів, передбачених пунктом 3 додатку 19 до Інструкції №170 для звільнення з військової служби за станом здоров`я за наявності інвалідності.

Відповідачем не надано належного обґрунтування причин нерозгляду рапорту позивача по суті.

У листі від 19.05.2026 №3285 відповідач, пославшись на підпункт 4 пункту 35 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, повідомив, що всі питання, пов`язані з виключенням позивача з військової служби, будуть вирішуватися після його повернення в розташування військової частини. Проте копії зазначеного наказу (витягу з нього) відповідач суду не надав, а сам лист свідчить лише про відкладення вирішення порушеного у рапорті питання на невизначений строк, а не про розгляд рапорту по суті.

Не може суд погодитися і з доводами відповідача про те, що лист від 18.06.2026 №3935 є вмотивованою відповіддю на рапорт позивача. Зазначений лист складено вже після звернення позивача до суду. Крім того, у ньому рапорт позивача описано як рапорт про звільнення у відставку на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, тоді як позивач просив звільнити його у запас за наявності інвалідності, тобто заявлена позивачем підстава звільнення відповідачем по суті не оцінювалася. За наслідками розгляду рапорту відповідач не прийняв ні наказу про звільнення позивача з військової служби, ні рішення про відмову у звільненні, а обмежився його непогодженням.

Як зазначено вище, відповідно до розділу ІІІ Порядку №531 непогодження рапорту у зв`язку з недостатністю інформації або документів можливе лише із зазначенням вичерпного переліку підстав та документів, які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Однак такого переліку лист від 18.06.2026 №3935 не містить. Посилання відповідача на те, що документи щодо позивача не надходили до військової частини в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 №901, суд не бере до уваги, оскільки позивач долучив до рапорту витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, який відповідно до пункту 3 додатку 19 до Інструкції №170 є належним документом на підтвердження наявності інвалідності, а за наявності сумнівів відповідач не був позбавлений можливості витребувати необхідні документи у відповідного закладу охорони здоров`я. При цьому Порядком №531 прямо заборонено відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності документів, які можуть бути витребувані підрозділом у відповідного закладу охорони здоров`я.

Неподання рапорту «по команді», на яке також послався відповідач, з огляду на наведені вище висновки суду не є підставою для нерозгляду рапорту по суті. Суд також враховує, що позивач пересувається за допомогою крісла колісного та потребує постійного стороннього догляду, що об`єктивно ускладнює подання ним рапорту в особистому порядку.

Відповідач стверджує, що питання звільнення позивача може вирішуватися лише після його повернення до військової частини, оскільки відсутність позивача на службі унеможливлює проведення співбесіди, здачу посади та військового майна.

З приводу такого суд зазначає, що окремі процедури військової служби справді можуть передбачати особисту участь військовослужбовця, виконання наказів, проходження визначених процедур та оформлення документів. Проте з цього не випливає автоматично, що особиста присутність є обов`язковою передумовою саме для початку розгляду рапорту.

При цьому, суд враховує, що відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №026646 від 14.01.2026 позивач перебуває у важкому стані, пересувається за допомогою крісла колісного та потребує стороннього догляду; його скеровано до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для встановлення групи інвалідності (а.с. 18). Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.01.2026 №50/26/498/В (номер рішення 50/26/498/Р) позивачу з 19.01.2026 безстроково встановлено першу (І) групу інвалідності підгрупи Б, причина інвалідності – захворювання, пов`язане з проходженням військової служби; визначено потребу у постійному сторонньому догляді (а.с. 14-16).

Отже, він об`єктивно, з причин, що не залежать від його волі, фізично позбавлений можливості самостійно прибути до розташування військової частини, особисто пройти співбесіду, здати військове майно чи вчинити інші дії, на необхідності яких наполягає відповідач. За таких обставин вимога відповідача про особисте прибуття позивача як умову розгляду рапорту є фактично нездійсненною. Покладення такої вимоги в основу непогодження рапорту призводить до того, що військовослужбовець, якому безстроково встановлено І групу інвалідності з потребою в постійному сторонньому догляді, на невизначений строк позбавляється можливості реалізувати передбачене підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ право на звільнення з військової служби, що є неприпустимим.

Більше того, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.05.2025 №138-РС позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини, тому посилання відповідача на необхідність здачі посади як на перешкоду для розгляду рапорту є безпідставним.

У доводах відповідача не наведено конкретної норми закону, постанови Кабінету Міністрів України, указу Президента чи наказу Міністерства оборони, яка б прямо встановлювала, що рапорт про звільнення військовослужбовця зі статусом СЗЧ заборонено розглядати до його повернення до військової частини.

Доказів внесення відомостей щодо позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань чи застосування до нього заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою матеріали справи не містять, а отже з урахуванням пункту 229 Положення №1153/2008 перебування позивача у статусі СЗЧ не є перешкодою для розгляду його рапорту по суті.

При цьому, перебування позивача у СЗЧ та подання ним рапорту не в порядку підпорядкування не є тими обставинами, які б унеможливлювали розгляд його рапорту з вказаних ним підстав.

Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду по суті рапорту позивача від 07.05.2026 про звільнення за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на викладене, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В даному випадку відповідачем не було розглянуто по суті рапорт позивача про звільнення з військової служби за наявності інвалідності, а отже вказаному рапорту не надавалась належна оцінка командуванням Військової частини НОМЕР_1 .

За викладених обставин, на відповідача в судовому порядку слід покласти обов`язок розглянути по суті в установленому порядку та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 07.05.2026.

За викладених обставин, позовні вимоги позивача належить задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту позивача від 07.05.2026 про звільнення з лав Збройних Сил України за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку з наявністю інвалідності та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті в установленому порядку та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 07.05.2026 з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 07.05.2026 про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров`я відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , поданого 07.05.2026, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ).

Суддя О.О. Андрусенко