Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №293/1643/25 — Житомирський апеляційний суд

Суд: Житомирський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визначення місця проживання дитини

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №293/1643/25

Суддя: Бондар О. О.

Справа № 293/1643/25 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О. М.

Категорія 20 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач) суддів Шевчук А. М., Павицької Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Лугини О. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шостак Світлана Вікторівна,

на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 15 червня 2026 року, ухвалене у складі головуючого судді Збаражського О. М., у селищі Черняхів, повний текст судового рішення складений 29.06.2026

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі органу опіки так піклування Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, про визначення місця проживання дитини

УСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1.29 грудня 2025 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , батько, позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі – відповідачі, мати, ОСОБА_2 ) дитини з батьком та з урахуванням уточненої позовної заяви просив визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 з ним.

2. У позові ОСОБА_1 зазначив, що з 1999 року до 2021 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час в них народилися дві доньки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3.Після розірвання шлюбу 30 грудня 2021 року діти залишилися проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де, за твердженням позивача, створено належні умови для їх проживання, виховання та гармонійного розвитку.

4.Позивач зазначав, що відповідач неналежно виконує батьківські обов`язки, фактично самоусунулася від виховання й утримання дітей, не цікавиться їхнім життям і здоров`ям, водночас висловлюючи наміри забрати молодшу доньку від батька. Старша донька проживає в місті Житомирі у зв`язку з навчанням за денною формою у Житомирському агротехнічному фаховому коледжі.

5.На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що наміри відповідача забрати молодшу доньку за відсутності, на його переконання, належної участі матері в її вихованні та утриманні створюють підстави для визначення місця проживання дитини з батьком. Таке рішення, на його думку, відповідатиме найкращим інтересам дитини та забезпечить стабільність умов її проживання, виховання й розвитку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6.15 червня 2026 року Черняхівський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

7.Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтував, у чому саме полягає спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини та які його права як батька порушені, не визнані чи оспорюються відповідачем. Суд зазначив, що, за твердженнями самого позивача, місце проживання доньки з ним було погоджене батьками, а обставини окремого проживання відповідача та виховання нею дітей від іншого шлюбу не створює правових підстав для визначення місця проживання їхньої спільної доньки з батьком в судовому порядку.

8.Крім того, суд дійшов висновку, що звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини спрямоване на створення правових підстав для звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби), а не зумовлене необхідністю захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних сімейних прав або інтересів дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

9.Позивач не погодилась з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду через свого представника, адвоката Шостак Світлану Вікторівну.

10.В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем його реєстрації та проживання АДРЕСА_1 .

11.На обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неповне та неправильне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, помилкове застосування норм матеріального права, а також неврахування відповідних правових висновків Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини, що, на його думку, свідчить про незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення.

12.Позивач не погоджується з висновком суду про відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, посилаючись на бажання дитини проживати з батьком, обставини самоусунення матері від виховання дитини, небезпечної поведінки вітчима та свекрухи відповідача щодо дитини, а також висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком. Окремо позивач звертає увагу на судове рішення про розлучення в якому вказано, що діти після розлучення залишаються проживати разом з матір`ю

13.На думку позивача, суд першої інстанції не з`ясував прихильності дитини до кожного з батьків, їхньої спроможності забезпечити належні умови для її виховання та розвитку, а також не навів достатніх мотивів щодо відповідності визначення місця проживання дитини її найкращим інтересам і відхилення висновку органу опіки та піклування.

14. Крім того, позивач заперечує висновок суду про те, що звернення з позовом мало на меті створення підстав для звільнення від виконання військового обов`язку, наголошуючи, що визначення місця проживання дитини саме по собі не є підставою для такого звільнення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

15.Відзиви від відповідача, органу опіки та піклування на апеляційну скаргу станом на час апеляційного розгляду справи не надходили, що відповідно до положень частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

16.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 293/1643/25: ОСОБА_6 (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Павицька Т. М.

17.Ухвалою від 31 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі. Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 07 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 27 жовтня 2026 року о 10 год. 00 хв.

Позиції учасників справи в апеляційному суді

18.Позивач та його представник в судовому засідання просили задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, наголошували на тому, що відповідач забирає доньку зі школи і час від часу не пускає її до батька, також посилалась на погрози забрати доньку у позивача.

19. ОСОБА_2 у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилася про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином у спосіб надіслання судових повісток на зареєстровану адресу.

20.Орган опіки та піклування Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області 26.10.2026 надіслав заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

21.За таких обставин, неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи (частини 2 статті 372 ЦПК України).

Мотивувальна частина

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

22.Згідно зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (а.с.10).

23.30 грудня 2021 року Черняхівський районний суд Житомирської області ухвалив рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Неповнолітні діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишені на вихованні та проживанні разом з матір`ю ОСОБА_7 .

24.Відповідно до копій витягів із реєстру територіальної громади, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зазначено адресу: АДРЕСА_1 (а. с. 14–16).

25.Вказані обставини також підтверджені довідкою Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 03.12.2025 (а.с.30).

26.У довідці від 28.10.2025 №270 Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області вказано, що згідно з випискою з погосподарської книги №3, об`єкт по господарського обліку №12-0144 житловий будинок АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_1 (а.с.19).

27.Факт проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом із батьком підтвердила допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 .

28.Відповідно до акта обстеження умов проживання позивача та його дітей – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного 26 листопада 2025 року представниками Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, позивач створив належні умови для проживання дітей у сім`ї (а. с. 31).

29.Позивач є працездатною особою, офіційно працевлаштований у Комунальному підприємстві «Чисте довкілля» Оліївської сільської ради та має регулярний дохід (а. с. 17). За місцем роботи характеризується позитивно (а. с. 18).

30.У висновку органу опіки та піклування Оліївської сільської ради, затвердженого рішенням №113 від 30 квітня 2026 року зазначено про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із батьком, ОСОБА_1 (а. с. 105–109).

31.Суд першої інстанції з`ясував думку неповнолітньої ОСОБА_4 , яка під час судового засідання підтвердила, що проживає разом із батьком, та висловила небажання проживати з матір`ю, пояснивши це тим, що не може знайти спільної мови з вітчимом. При цьому дитина зазначила, що мати відвідує батьківські збори.

32.Згідно з поясненнями ОСОБА_1 у суді першої інстанції, до 2025 року він мав інвалідність III групи, однак за результатами повторного огляду її не було підтверджено. За його словами, у зв`язку із цим йому роз`яснили необхідність звернення до суду з позовом про визначення місця проживання молодшої доньки.

33.Вказані пояснення узгоджуються з матеріалами справи. Так, в листопаді 2011 року позивач звертався до Оліївської сільської ради з заявою про надання довідки про встановлення факту що він самостійно виховує та повністю утримує двох доньок (а.с. 29).

34.За результатами розгляду цієї заяви комісія Оліїівської сільської рад здійснила виїзд за місцем проживання позивача з метою обстеження умов проживання дитини в сім`ї та склала акт обстеження умов проживання від 26.11.2025.

35.Відповідач у суді першої інстанції не заперечувала проти задоволення позову та пояснила, що після розірвання шлюбу з позивачем створила нову сім`ю, у якій народила двох дітей. Спільні з позивачем діти залишилися проживати з батьком, оскільки некомфортно почуваються в її новій сім`ї та не знаходять спільної мови з вітчимом. Водночас відповідач зазначила, що підтримує постійний зв`язок із дітьми, відвідує батьківські збори, вільно спілкується з ними та не має наміру забирати їх у позивача. Діти періодично перебувають у неї в гостях, перешкод у спілкуванні з ними немає.

Позиція апеляційного суду

36.Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

37.Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанцій

38.Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

39.Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає та робить такі висновки.

40.Спір у цій справі виник із сімейних правовідносин та стосується визначення місця проживання малолітньої дитини, батьки якої проживають окремо.

41.Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_9 , яка після розірвання шлюбу батьків проживає з батьком і продовжує спілкуватися з матір`ю, позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорювання його прав. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини з батьком в судовому порядку.

42.Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на встановлених обставинах справи та відповідає характеру спірних правовідносин. Матеріалами справи підтверджується, що після розірвання шлюбу малолітня донька сторін постійно проживає з батьком, мати не заперечує проти такого порядку проживання, підтримує зв`язок із дитиною та безперешкодно спілкується з нею. Отже, між батьками фактично склався узгоджений порядок проживання дитини, а обставин, які свідчили б про наявність підстав для судового втручання для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, судом не встановлено. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є законним та обґрунтованим.

43.Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (стаття 2 ЦПК України).

44.Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та законних інтересів.

45.Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

46.Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

47.У цій справі суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість, дійшовши висновку про недоведеність порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, що потребували б судового захисту саме шляхом заявлення вимоги про визначення місця проживання дитини з наведених у позові підстав.

48.Апеляційний суд погоджується з таким висновком, оскільки визначення місця проживання дитини в судовому порядку передбачає відсутність згоди між батьками щодо того, з ким із них має проживати дитина. Натомість обставини, пов`язані з неналежним виконанням одним із батьків обов`язків щодо виховання та утримання дитини, самі по собі не зумовлюють необхідності визначення судом її місця проживання та, залежно від характеру порушення, можуть бути підставою для заявлення інших вимог, зокрема про стягнення аліментів, додаткових витрат на утримання дитини або позбавлення батьківських прав.

49.Загальні засади регулювання сімейних відносин визначені у статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України), згідно з якою сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. Жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

50.Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

51.Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

52.Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

53.Відповідно до 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

54.Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частини 1 статті 161 СК України).

55.Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд насамперед має з`ясувати, чи досягли батьки згоди щодо цього питання з урахуванням думки дитини, яка досягла десяти років, та чи існують між ними неврегульовані розбіжності, що потребують судового вирішення. Якщо згода між батьками відсутня, суд повинен установити, у чому саме полягають ці розбіжності, які права та інтереси потребують захисту, і вирішити спір по суті на підставі належно встановлених обставин, з урахуванням думки дитини та принципу забезпечення її найкращих інтересів. Саме по собі звернення одного з батьків до суду не є достатнім підтвердженням наявності спору, так само як і відсутність заперечень іншого з батьків автоматично не свідчить про його відсутність. Визначальним є встановлення того, чи існує реальна потреба в судовому захисті прав позивача та інтересів дитини.

56.У цій справі суд установив, що з моменту розірвання шлюбу батьків малолітня ОСОБА_9 фактично проживає з батьком і продовжувала проживати з ним як на час звернення до суду, так і протягом розгляду справи. Мати не заперечує проти проживання доньки з батьком. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що мати намагалася забрати дитину до себе, змінити її місце проживання всупереч сформованому порядку або в інший спосіб перешкоджала проживанню доньки з батьком.

57.Суд першої інстанції, виконуючи вимоги сімейного законодавства, з`ясував думку дитини щодо її місця проживання, розглянув справу за участю органу опіки та піклування й надав оцінку як висловленій дитиною позиції, так і висновку цього органу в сукупності з іншими доказами у справі, як того вимагають статті 19, 160, 161, 171 СК України.

58.Апеляційний суд зазначає, що думка дитини та висновок органу опіки та піклування узгоджуються між собою та підтверджують обставини, які фактично склалися з моменту розірвання шлюбу між сторонами у справі і тривали на час звернення до суду з позовом: дитина проживає разом із батьком, виявляє бажання й надалі проживати з ним, а орган опіки та піклування вважає таке проживання доцільним. Ці обставини свідчать про те, що фактично сформовані умови проживання відповідають найкращим інтересам дитини, які відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини та статті 7 СК України мають бути визначальними під час вирішення питань, що стосуються її життя. При цьому відповідач підтвердила, що донька ОСОБА_9 проживає з батьком, однак підтримує з нею постійне спілкування, відвідує її та проводить час із молодшими неповнорідними братом і сестрою. Мати не заперечує проти проживання доньки з батьком і вважає, що дитина має жити там, де почувається комфортно.

59.За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довів порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем його права або охоронюваного законом інтересу, що потребували б судового захисту шляхом визначення місця проживання дитини з батьком. Недоведеність таких обставин є самостійною підставою для відмови в позові.

60.Судовий захист не може бути спрямований на формальне закріплення обставин, які фактично склалися та не оспорюється іншим з батьків.

61.Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі 127/16211/23.

62.За наведених обставин апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, повно та всебічно з`ясував обставини справи й ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

63. Переважна більшість доводів апеляційної скарги ґрунтується на посиланнях на норми законодавства, правові висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності врахування думки дитини, її найкращих інтересів і висновку органу опіки та піклування. Апеляційний суд погоджується, що ці положення мають істотне значення для вирішення спорів відповідної категорії, однак вважає, що в цій справі наведені посилання не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості позову.

64.Як установлено судом, з моменту розірвання шлюбу дитина фактично проживає з батьком, бажання й надалі проживати з ним підтвердила під час судового розгляду, орган опіки та піклування визнав таке проживання доцільним, а відповідач не заперечує проти проживання доньки з батьком і вважає, що дитина має жити там, де почувається комфортно. Отже, наведені обставини підтверджують, що фактично сформований порядок проживання ОСОБА_9 відповідає її бажанню та не оспорюється її матір`ю.

65.За таких обставин позивач не довів, у чому саме полягає порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем його права або охоронюваного законом інтересу, яке потребувало б судового захисту. Саме по собі прагнення закріпити судовим рішенням фактичний порядок проживання дитини, який склався з часу розірвання шлюбу та відповідає її найкращим інтересам, за відсутності доведених обставин, що зумовлюють необхідність такого захисту не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

66.Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції стосовно використання позивачем способу судового захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації апеляційний суд зазначає таке.

67. Висновок суду першої інстанції ґрунтується на сукупності обставин справи. Зокрема, позивач заявив позов з двома вимоги про визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком та встановлення факту самостійного виховання й утримання дитини, в подальшому позовні вимоги уточнив. Крім того, під час розгляду справи він пояснив, що звернувся до суду після втрати статусу особи з інвалідністю III групи, який надавав йому підставу для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. В листопад 2025 року позивач звертався до Оліївської сільської ради для встановлення факту самостійного виховання та повного утримання доньок.

68.При цьому відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду має правове значення для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

69.У постанові та окремій ухвалі від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 Верховний Суд звернув увагу на необхідність з`ясування дійсної мети звернення до суду у справах, пов`язаних із визначенням місця проживання дитини, з огляду на те, що судовий захист сімейних прав та інтересів дитини не може використовуватися для штучного створення умов, які можуть бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або звільнення з військової служб.

70.Апеляційний суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність спору між сторонами, оскільки встановлення відсутності предмета спору має інші процесуальні наслідки, передбачені пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а саме закриття провадження у справі. Водночас ця помилка не призвела до неправильного вирішення справи по суті та не є самостійною підставою для скасування правильного по суті й законного рішення суду першої інстанції.

71. У постанові Верховного Суд від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22 вказано, що «Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що: - по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то суд своєю ухвалою закриває провадження в справі (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову; - по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

72.Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що за наявності рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами, у якому зазначено, що неповнолітні діти залишаються проживати з матір`ю, немає достатніх підстав стверджувати про відсутність спору щодо місця проживання дитини. Водночас зазначення в рішенні про розірвання шлюбу того, з ким із батьків після розірвання шлюбу залишаються проживати діти, саме по собі не є вирішенням спору про визначення місця проживання дитини та не перешкоджає батькам надалі вирішити це питання за взаємною згодою.

73.При цьому наведені обставини не спростовують висновку про необґрунтованість позову в цій справі, оскільки позивач не довів порушення, невизнання або оспорювання відповідачем його прав чи охоронюваних законом інтересів, для захисту яких він звернувся до суду. Отже, помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність спору не призвела до неправильного вирішення справи та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

74.Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 зазначив таке «фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».

75.Інші доводи апеляційної скарги не потребують окремої оцінки, оскільки охоплюються мотивами цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

76.Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

77.Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

78.Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, апеляційний суд уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

79.Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

80.Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

81.Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

82.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шостак Світлана Вікторівна, залишити без задоволення.

2.Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 15 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Підстави, строк, порядок касаційного оскарження, а також вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначенні статтями 389 – 392 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповіда)

А. М. Шевчук

Т. М. Павицька

Повний текст судового рішення складений 28 жовтня 2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua