Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №278/2000/26 — Житомирський апеляційний суд

Справа № 278/2000/26 Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І.

Категорія 63 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Панкеєвої В. А., Павицької Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Лугини О. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янчук Максим Олександрович, на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 липня 2026 року у справі № 278/2000/26, ухвалене у складі головуючого судді Мокрецького В. І. у місті Житомирі, повний текст судового рішення складений 15.07.2026.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення у житлове приміщення

ВСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1.24 квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі також ОСОБА_2 , відповідача) про усунення перешкоди у користуванні житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні вказаним житловим приміщенням та вселити ОСОБА_1 до цього житлового приміщення.

2.На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що під час перебування у шлюбі з відповідачем сторони на підставі ордера від 25 квітня 2024 року серії АА № 0011 набули право на вселення до службового житлового приміщення, у якому вона була зареєстрована та проживала. Після розірвання шлюбу 23 грудня 2025 року позивач тимчасово припинила проживання у квартирі, однак не мала наміру відмовлятися від користування нею. Згодом, вирішивши повернутися до житла, вона зіткнулася з перешкодами з боку відповідача, який, за її твердженням, перешкоджав доступу до квартири та відмовлявся передати їй ключі від неї. У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою.

Короткий зміст оскарженого рішення першої інстанції

3.15 липня 2026 року Житомирський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

4.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення її прав з боку відповідача. Суд зазначив, що задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням передбачає встановлення обставин, які свідчать про наявність у позивача відповідного права користування спірним житлом та вчинення відповідачем конкретних дій, унаслідок яких реалізація такого права стала неможливою або ускладненою. Водночас самі по собі твердження позивача про чинення їй перешкод не можуть бути достатньою підставою для задоволення позову за відсутності належного доказового підтвердження таких обставин.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

5.Позивач не погодилась з рішенням суду першої інстанції та 07 серпня 2026 року через свого представника, адвоката Янчука Максима Олександровича, подала апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду.

6.В апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

7.На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 391, 396 Цивільного кодексу України, та дійшов помилкового висновку щодо правової природи заявлених позовних вимог, фактично ототожнивши вимогу про вселення до житлового приміщення з вимогою про первинне набуття права користування службовим житлом. Крім того, на думку апелянта, висновок суду про недоведеність обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, є надміру формальним та не відповідає належній оцінці обставин справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

8.Відзив на апеляційну скаргу станом на час апеляційного розгляду справи не надійшов, що відповідно до положень частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

9.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2026 визначено склад суду для розгляду справи №278/2000/26 Бондар О. О. (суддя-доповідач), Миколайчук П. В., Панкеєва В. А.

10.Ухвалою від 12 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд після усунення недоліків апеляційної скарги відкрив апеляційне провадження у справі. Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 07 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 27 жовтня 2026 року о 10 год 30 хв..

11.Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2026 визначено суддю Миколайчука В. П. замінено на суддю Павицьку Т. М. у зв`язку з перебуванням на лікарняному.

Позиції учасників справи в апеляційному суді

12.Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, додатково наголосив на аргументах апеляційної скарги.

13.Відповідач та представник третьої особи у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином у спосіб надіслання судових повісток.

14.За таких обставин, неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи (частини 2 статті 372 ЦПК України).

Мотивувальна частина

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15.Згідно зі свідоцтвом про одруження від 18 жовтня 2003 року НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб. Після одруження прізвище у чоловіка і дружини – ОСОБА_4 .

16.25 квітня 2024 року виконавчий комітет Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області видав ордер на службове приміщення серії АА № 0011 ОСОБА_2 з сім`єю з 2 чоловік на право зайняття службового жилого приміщення, яке складається з 1 (однієї) кімнати в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава видачі ордера – рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради №46 від 25 квітня 2024 року. Склад сім`ї: ОСОБА_2 – заявник та ОСОБА_1 – дружина. Ордер дійсний протягом 30 днів.

17.Згідно витягу з реєстру територіальної громади з 13 травня 2024 року зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_1 є - квартира АДРЕСА_2 .

18.23 грудня 2025 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 .

19.В матеріалах справи містяться копії скріншотів двох текстових повідомлень невстановлених осіб, зміст яких зводиться до з`ясування обставин «виписки».

Позиція апеляційного суду

20.Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

21.Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанції

22.Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

23.Апеляційний суд уважає, що оскаржене судове рішення зазначеним вимогам відповідає та робить такі висновки.

24.Спірні правовідносини виникли з приводу захисту права користування службовим житловим приміщенням.

25.Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

26.Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

27.Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).

28.Завданням цивільного судочинства за змістом частини 1 статті 2 та частини 1 статті 5 ЦПК України є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

29.Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17.

30.У цій справі позивач звернулась з позовом про захист права користування службовим житловим приміщенням, посилаючись на ордер на службове жиле приміщення, в якому її зазначено як члена сім`ї особи, якій надано це житло – дружину.

31.Отже, для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні службовим житловим приміщенням позивач повинна довести наявність у неї права користування цим приміщенням, набутого на передбачених законом підставах, а також факт порушення такого права відповідачем.

32.Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

33.Відповідно до статті 118 Житлового кодексу України, у відповідній редакції (далі – ЖК України), встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

34.На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України (частини 1, 3 ЖК України).

35.Згідно зі статтею 128 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

36.Відповідно до пункту 21 Положення «Про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер (додаток N 2), який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

37.Пунктами 26, 27 вказаного Положення визначено, що на підставі спеціального ордера (пункт 21 Положення) між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення. Наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім`ї.

38.Верховний Суд в постанові від 17 листопада 2021 року в справі 759/3119/16-ц зазначив, що строк дійсності ордера є присічним і поновленню судом не підлягає. При цьому за спливом тридцятиденного строку ордер втрачає свою силу і вселення на його підставі в жиле приміщення не допускається. Ордер на вселення у жиле (зокрема й службове) приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло; лише отримання особою такого документа не призводить до виникнення у неї права на користування тим приміщенням, що у ньому зазначено.

39.На підтвердження свого права користування спірним житловим приміщенням позивач надала копію ордера на службове жиле приміщення, в якому її зазначено як члена сім`ї особи, якій надано це житло, а також копію витягу з реєстру територіальної громади про реєстрацію її місця проживання за адресою цього приміщення.

40.Однак відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.

41.Враховуючи викладене, апеляційний суд уважає, що ордер на вселення у службове жиле приміщення є підставою для вселення до нього, однак сам по собі факт його отримання не зумовлює виникнення права користування таким приміщенням. Відповідне право пов`язується з реалізацією ордера шляхом вселення до житла у встановленому законом порядку.

42.Надана позивачем копія ордера підтверджує факт надання їй як члену сім`ї особи, якій видано ордер, можливості вселитися до зазначеного в ньому службового жилого приміщення, тоді як витяг з реєстру територіальної громади підтверджує лише реєстрацію її місця проживання за відповідною адресою. Водночас реєстрація місця проживання сама по собі не засвідчує факту фактичного вселення до житлового приміщення та як наслідок набуття права користування ним.

43.Отже, зазначені докази окремо та в сукупності не є достатніми для підтвердження набуття позивачем права користування спірним службовим житловим приміщенням, оскільки не підтверджують факту її вселення до нього в установленому законом порядку. Інших належних і допустимих доказів на підтвердження набуття такого права позивач не надала.

44.За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що позивач не довела наявності у неї права користування спірним житловим приміщенням, яке підлягало б захисту шляхом усунення перешкод у користуванні ним та вселення.

45.Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

46.Згідно зі статтями 76–80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

47.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину необхідно довести таким чином, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.

48.За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами наявності у неї права користування спірним службовим житловим приміщенням, яке підлягало б судовому захисту. Оскільки недоведеність позивачем наявності відповідного суб`єктивного права є самостійною підставою для відмови в позові, суд першої інстанції дійшов правильного по суті спору висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду, а підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

49.Доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача права користування житловим приміщенням суд апеляційної інстанції відхиляє, з мотивів викладених в пунктах 30-38 цієї постанови.

50.Посилання представника позивача на те, що докази на підтвердження позовних вимог мали бути подані в процесі розгляду справи, а розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження перешкодив цьому, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані.

51.Відповідно до частини другої та четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

52.Позовна заява містить лише загальне посилання на направлення позивачем адвокатських запитів до відповідних установ та органів з метою отримання додаткових доказів, а також на можливість підтвердження обставин, на які вона посилається, показаннями свідків. Водночас у позовній заяві не конкретизовано, до яких саме установ та органів направлено адвокатські запити, які саме докази позивач мала намір отримати, які обставини справи передбачалося підтвердити цими доказами, а також які саме обставини могли бути підтверджені показаннями свідків. Зазначено лише про намір подати клопотання про їх виклик у підготовчому судовому засіданні.

53.Апеляційний суд уважає, що наведені твердження мають загальний характер і не дають можливості встановити, які саме докази позивач мала намір отримати, яке значення вони могли мати для вирішення спору та з яких причин їх не було подано разом із позовною заявою. Саме по собі таке посилання без конкретизації відповідних обставин не свідчить про об`єктивну неможливість своєчасного подання доказів і не підтверджує, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження перешкодив позивачу реалізувати свої процесуальні права.

54.За таких обставин наведені доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не дають підстав для скасування оскарженого рішення.

55.Апеляційний суд погоджується з доводами позивача про те, що право на житло потребує реального, а не формального захисту та гарантується Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас сам факт гарантування особі права на житло не звільняє її від обов`язку довести наявність конкретного суб`єктивного права, за захистом якого вона звернулася до суду, підстави його виникнення та факт порушення, невизнання або оспорювання цього права відповідачем.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

56.Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

57.Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58.З огляду на мотиви цієї постанови апеляційний суд уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

59.Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції;

60.Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

61.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янчук Максим Олександрович, залишити без задоволення.

2. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Підстави, строк, порядок касаційного оскарження, а також вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначенні статтями 389 – 392 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповідач)

В. А. Панкеєва

Т. М. Павицька

Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2026 року.