Вирок від 26 жовтня 2026 р. у справі №161/1625/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/1625/26 Провадження №11-кп/802/560/26Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Доповідач : ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченої – ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора, захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м.Луцьк Волинської області, громадянку України, українку, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , незаміжню, не працюючу, раніше судиму вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025 за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, засуджено за ч.2 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк на 6 (шість) років, з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави судові витрати за проведення судових експертиз в розмірі 2674,20 грн.

Арешт, що накладений на майно, яке було вилучено в ході проведення огляду місця події від 01.07.2025, а саме на: поліетиленовий пакет, в якому першопочатково знаходилась кристалічна речовина невідомого походження; кристалічну речовину невідомого походження; заяву; поліетиленовий зіп-пакет із невідомою кристалічною речовиною; мобільний телефон марки «Samsung», синього кольору IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2 : НОМЕР_2 із наявними двома сім-картами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , - скасовано.

Речові докази: мобільний телефон марки «Samsung», синього кольору IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із наявними двома сім-картами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , - повернуто ОСОБА_7 ; DVD диск із записами з камер спостереження ДУ «Луцький слідчий ізолятор», що знаходиться за адресою: Волинська область м.Луцьк вул.Нестероа Бурчака, 3, що знаходиться при матеріалах кримінального провадження, - залишено при матеріалах кримінального провадження; поліетиленовий пакет, в якому першопочатково знаходилась кристалічна речовина невідомого походження поміщена до спец пакету PSP1469453; речовину ззовні схожу на сіль, що поміщено до спец пакету WAR19244780, змив ПЖР поміщений до паперового конверту та опечатаний липкою стрічкою «Національна поліція», – знищено; особливо небезпечну психотропну речовину PVP, масою 0.149 г, що поміщено до спец пакету № 3669618, - знищено.

Так, ОСОБА_7 визнана винною і засуджена за те, що вона у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, умисно, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, з метою збуту, незаконно замовила у невстановленої досудовим розслідуванням особи, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, за допомогою належного їй мобільного телефону «Samsung Galaxy A30» через телеграм - канал «RCVIP» та в подальшому приблизно о 13:00 год. приблизно 28.06.2025 незаконно придбала з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, вилучивши її з ґрунту у парковій зоні, розташованій по вул.Глушець, у м.Луцьку Волинської області за наданими невстановленої особою координатами.

Після чого, ОСОБА_7 зберігаючи при собі, з метою збуту, перенесла придбану особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, до місця свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_3 , де помістила до продуктів харчування, а саме у поліетиленовий пакет із кухонною сіллю та продовжувала незаконно зберігати з метою збуту до 01.07.2025.

У подальшому, приблизно о 08:47 год. 01.07.2025, ОСОБА_7 , зберігаючи при собі, з метою збуту, перенесла особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP до місця позбавлення волі, а саме у приміщення ДУ «Луцький слідчий ізолятор», що за адресою: Волинська область, м.Луцьк, вул.Нестора Бурчака, 3, з метою збути вказану особливо небезпечну психотропну речовину ув`язненому ОСОБА_9 .

Після перетину контрольно-пропускного пункту ДУ «Луцький слідчий ізолятор», вказану вище особливо небезпечну психотропну речовину, котру ОСОБА_7 зберігала при собі з метою збуту, у період часу з 10:45 год. до 11:36 год. 01.07.2025 було виявлено та вилучено в ході огляду місця події, проведеного у приміщенні ДУ «Луцький слідчий ізолятор», що знаходиться за адресою Волинська область, м.Луцьк, вул.Нестора Бурчака, 3.

Відповідно до висновку судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, надана на дослідження речовина містить у своєму складі психотропну речовину - РVР, масою 0,149 г.

Згідно «Таблиці І», «Списку №2» психотропних речовин, обіг яких заборонено», затверджених Постановою КМУ №770 від 06.05.2000 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», PVP - є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено.

У поданих апеляційних скаргах:

- захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 у поданій апеляційній скарзі не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості обвинуваченої та кваліфікацію її дій, вважає вирок необґрунтованим та незаконним в частині призначеного покарання, оскільки воно є надто суворим. Так, судом не надано належної оцінки усім пом`якшуючим обставинам, а саме тому, що обвинувачена в ході досудового розслідування та судового провадження вину визнавала повністю, сприяла розкриттю злочину, щиро розкаявся у вчиненому, погодилась на спрощений порядок розгляду кримінального провадження, а вчинене не призвело до тяжких наслідків. Крім того, зазначає про те, що обвинувачена має постійне місце реєстрації та проживання, стала на шлях виправлення, має хвороби, які потребують постійного спостереження і лікування, зокрема ВІЛ, неофіційно працює, сприяє налагодженню відносин зі своїми дітьми та поновленню своїх батьківських прав щодо них. Захисник вважає, що вищевказані обставини дають суду підстави для призначення обвинуваченій покарання із застосуванням ст.69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі встановленої санкцією ч.2 ст.307 КК України. У зв`язку з цим, просить змінити вирок, призначивши ОСОБА_7 за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного покарання.

- прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_7 та кваліфікацію дій останньої, оскаржує вирок через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченої у зв`язку із м`якістю, а також через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає про те, що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченій покарання не призначив його на підставі ч.4 ст.70 КК України. Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025 засуджена за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, із покладенням обов`язків, передбачених ст.59-1 КК України. Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.307 КК України ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні вчинила 01.07.2025, тобто до постановлення та набрання законної сили попереднім вироком Луцького міськрайонного суду від 24.12.2025, що й свідчить про необхідність застосування положень ч.4 ст.70 КК України, що не було зроблено місцевим судом.

Окрім того, прокурор зазначає про те, що суд першої інстанції неправильно вирішено долю такого речового доказу як мобільний телефон марки «Samsung», синього кольору IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 із наявними двома сім-картами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , оскільки такий телефон підлягає спеціальній конфіскації на підставі ст.96-1, 96-2 КК України, так як він є знаряддям (засобом) вчинення кримінального правопорушення – за його допомогою обвинувачена робила замовлення психотропної речовини та здійснювала листування з приводу обставин її збуту.

Посилаючись на дані обставини, прокурор просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст.307 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності. На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025, більш суворим за даним вироком, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності. У строк остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень покарання зарахувати покарання, відбуте частково за попереднім вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025 за правилами, передбаченими в ст.72 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляційних скарг, прокурора, який свою скаргу підтримав, а скаргу захисника обвинуваченого - заперечив, обвинувачену та її захисника, які підтримали подану ними апеляцію і, відповідно, заперечили скаргу прокурора, перевіривши їх доводи та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження за згодою учасників судового провадження розглянуті в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. Встановлені судом фактичні обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та його кваліфікація за ч.2 ст.307 КК України є правильною. При цьому у відповідності до цієї ж норми закону вимог з`ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позиції.

Діям ОСОБА_7 дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.

Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Однак, оскаржуване судове рішення вказаній правовій нормі у повній мірі не відповідає.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного обвинуваченій покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винної внаслідок суворості. Вважає, що вирок суду в частині призначеного покарання підлягає зміні шляхом призначення обвинуваченій покарання за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст.69 цього ж Кодексу, тобто нижче від найнижчої межі встановленої санкцією статті. Така позиція підтримана й обвинуваченою.

Проте, такі доводи сторони захисту до уваги судом не приймаються з врахуванням такого.

При призначенні покарання суд, у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України, повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.

Як зазначено в п.2 та 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до вимог ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У п.8 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ роз`яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому, необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення ст.66 та ст.69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції вказаних вимог матеріального права та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України дотримався.

Як убачається з вироку суду, при призначенні обвинуваченій покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення і дані про її особу. При цьому, судом наведено переконливі доводи про неможливість виправлення та перевиховання обвинуваченої без ізоляції від суспільства.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої суд першої інстанції правильно відніс щире каяття. При цьому, обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.

Крім того, місцевий суд, призначаючи покарання обвинуваченій врахував, що вчинене нею кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.307 КК України, згідно із ст.12 цього ж Кодексу відноситься до категорії тяжких, дані про її особу і, зокрема те, що вона хоча вину визнала у повному обсязі, однак притягувалась до кримінальної відповідальності, має судимість за злочин у сфері обігу наркотичних засобів, не займається суспільно-корисною працею, позбавлена батьківських прав, що на думку апеляційного суду фактично свідчить про її підвищену суспільну небезпеку та небажання стати на шлях виправлення, і як вірно вказав суд першої інстанції - про наявність підстав для обрання їй покарання в межах санкції ч.2 ст.307 КК України.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.50, 65 КК України, обґрунтовано дійшов висновку про призначення обвинуваченій покарання саме в межах строку, передбаченого санкцією ч.2 ст.307 КК України, який є мінімальним розміром.

Встановлена судом вищенаведена пом`якшуюча покарання обставина та дані про особу обвинуваченої в даному випадку з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, мети та мотиву, якими вона керувалася під час його вчинення, на думку колегія суддів, не можуть вважатись такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом`якшення покарання в розумінні ст.69 КК України.

Наведені стороною захисту доводи не містять у собі посилання на обставини, які б з огляду на положення ст.69 КК України можна було б вважати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, що відноситься до злочинів у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

Таким чином, підстав для зміни вироку та пом`якшення обвинуваченій призначеного покарання у відповідності до положень ст.69 КК України, з мотивів наведених в апеляційній скарзі сторони захисту, апеляційний суд не знаходить.

Усі доводи сторони захисту, які викладені в апеляційній скарзі і ті, які були наведені під час апеляційного розгляду провадження щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок суворості, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає, оскільки вони фактично були враховані судом першої інстанції та відповідно не спростовують висновків місцевого суду, і не дають жодних підстав для зміни оскаржуваного вироку, як про це просить апелянт.

За таких обставин, апеляційна скарга сторони захисту до задоволення не підлягає.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність, тобто незастосування положень ч.4 ст.70 КК України, то вони на думку колегії суддів є обґрунтованими.

Так, відповідно до ч.4 ст.70 КК України за правилами, передбаченими в ч.1 - 3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст.72 цього Кодексу.

З вищевказаних положень закону вбачається, що при призначенні покарання на підставі ст.70 КК України до обвинуваченого (ої) може бути застосовано принцип призначення покарань шляхом їх складання, або поглинання менш суворого покарання більш суворим.

Апеляційним судом встановлено, що також підтверджується матеріалами провадження, ОСОБА_7 вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025, який набрав законної сили, була засуджена за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, із покладенням обов`язків, передбачених ст.59-1 КК України.

Кримінальне правопорушення, за який ОСОБА_7 засуджено вироком, що оскаржується в даному провадженні, остання вчинила 01.07.2025, тобто до постановлення вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025.

Приймаючи до уваги, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_7 визнана винною у даному провадженні, вчинене нею до ухвалення вироку Луцьким міськрайонним судом Волинської області, а саме до 24.12.2025, то апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку при призначенні обвинуваченій остаточного до відбуття покарання слід застосувати положення ч.4 ст.70 КК України, що не було зроблено місцевим судом.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України, є підставою для скасування оскаржуваного вироку в частині призначення обвинуваченій покарання та ухвалення апеляційним судом нового вироку.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалюючи в цій частині новий вирок, суд апеляційної інстанції залишає обвинуваченій ОСОБА_7 призначене місцевим судом покарання за ч.2 ст.307 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна. Водночас, на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025, більш суворим за даним вироком, призначає ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності.

На думку колегії суддів апеляційного суду таке покарання буде достатнім і необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченої, попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Разом з тим, у строк остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень покарання суд зараховує обвинуваченій покарання, відбуте нею частково за попереднім вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025 за правилами, передбаченими в ст.72 КК України.

Таким чином, в означеній частині апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.

При цьому, апеляційні доводи сторони обвинувачення щодо незаконності вироку в частині повернення обвинуваченій ОСОБА_7 речового доказу - мобільного телефону марки: «Samsung», синього кольору IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із наявними двома сім-картами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , який на її думку являється безпосереднім знаряддям (засобом) вчинення кримінального правопорушення, у зв`язку з чим підлягає спеціальній конфіскації на підставі ст.96-1, 96-2 КК України, на увагу суду не заслуговують, оскільки хоча цей пристрій і був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, однак прокурором не доведено відповідними доказами того, що цей мобільний телефон містив унікальні, створені спеціально для вчинення злочину програми, або був придбаний/адаптований виключно як засіб протиправної діяльності. Сам по собі факт використання мобільного телефону для комунікації під час вчинення протиправних діянь не перетворює цей технічний пристрій на знаряддя чи інструмент злочину в розумінні кримінального закону. Його наявність чи використання не створює нових суспільно небезпечних властивостей діяння та не є обов`язковою умовою для незаконного придбання речовини.

Вказаний телефон є предметом особистого побутового вжитку обвинуваченої, засобом її повсякденного зв`язку та реалізації конституційних прав.

Тому, колегія судді вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вилучення майна в дохід держави.

Таким чином, апеляційні доводи прокурора в цій частині не знайшли своє підтвердження.

В іншій частині вирок у даному кримінальному провадженні підлягає залишенню без зміни, як законний, обґрунтований та вмотивований.

Керуючись ст.376, 404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, - скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.307 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025, більш суворим за даним вироком, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності.

У строк остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень покарання зарахувати ОСОБА_7 частково відбуте покарання за попереднім вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2025 за правилами, передбаченими в ст.72 КК України.

В решті вирок суду в даному провадженні залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою, яка утримується під вартою, - в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.

Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.

Головуючий

Судді