Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №759/21217/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №759/21217/25 2/760/6324/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Посилається на те, що 01 серпня 2024 року близько 13:35 год., на перехресті вулиць Дмитрівської та Бульварно-Кудрявської, у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода між позивачем та відповідачем, а саме: автомобіль «MAZDA 3», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 (Відповідача), рухаючись на заборонений сигнал світлофора (червоне світло), виїхав з вулиці Дмитрівської на перехрестя з вулицею Бульварно-Кудрявською та зіткнувся з лівою стороною автомобіля «CITROEN BERLINGO», номерний знак НОМЕР_2 , який рухався під керуванням позивача на зелений сигнал світлофора.

Внаслідок зіткнення автомобіля «MAZDA 3», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням відповідача з належним позивачу автомобілем «CITROEN BERLINGO», номерний знак НОМЕР_2 , останній зазнав значних механічних пошкоджень, а сам позивач отримав тілесні ушкодження та зазнав істотної моральної шкоди.

За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо вказаної ДТП постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року у справі № 761/30104/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, стосовно позивача ОСОБА_1 було закрито на підставі ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, а відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Зазначена постанова суду у справі про адміністративне правопорушення в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили 06 жовтня 2024 року.

Вказав, що винуватість відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди за участю відповідача та позивача 01 серпня 2024 року, а також завдання ним шкоди майну, належному позивачу, та самому позивачу встановлені в судовому порядку, є преюдиційними та доказуванню не підлягають.

Пояснив, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, що підтверджується копією схеми дорожньо-транспортної пригоди з відомостями про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без поліса ОСЦПВ, а отже, відповідач особисто несе відповідальність за шкоду, завдану позивачу.

Посилається на ст. 1166 ЦК України та ст. 1187 ЦК України.

Зазначає, що оскільки відповідач на законних підставах керував транспортним засобом, який на правовій підставі перебував у його володінні, та у трудових відносинах із власником транспортного засобу не перебував, саме на нього як водія відповідного транспортного засобу покладається обов`язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Вказав, що відповідно до висновку транспортно-товарознавчого дослідження № 2162 від 01.04.2025 судового експерта Абрамкіна Б.П. , вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП 01 серпня 2024 року, на дату проведення розрахунків 01.04.2025 становить 188 428,92 грн з урахуванням ПДВ на вартість запасних частин та матеріалів і без урахування ПДВ на вартість робіт.

При цьому вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ - ОСОБА_1 за пошкоджений у результаті ДТП 01.08.2024 колісний транспортний засіб CITROEN BERLINGO, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на дату оцінки 01 серпня 2024 року становить 129 616,98 грн.

Таким чином, розмір прямих матеріальних збитків, завданих йому як власнику транспортного засобу внаслідок винних дій відповідача, становить 188 428,92 грн.

Окрім цього, зазначає, що:

- 29 серпня 2024 року оплачено рахунок № 697/Kyiv24 від 27.08.2024 Київського НДЕКЦ МВС для проведення інженерно-транспортної автотехнічної експертизи (дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди) у розмірі 2 286,80 грн ;

- 09 серпня 2024 року оплачено рахунок № 2162 від 08 серпня 2024 року за послуги судового експерта Абрамкіна Б.П. з проведення огляду автомобіля Citroen Berlingo, р.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 1 000 грн.;

-16 березня 2025 року оплачено рахунок № 2162 від 10.03.2025 за проведення судовим експертом транспортно-товарознавчого дослідження пошкодженого КТЗ Citroen Berlingo, р.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 4 500 грн;

- 17 березня 2025 року оплачено рахунок № 2162 від 10.03.2025 за проведення судовим експертом транспортно-товарознавчого дослідження пошкодженого КТЗ Citroen Berlingo, р.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 4 500 грн.

Загалом зазначені витрати позивача на оплату відповідних послуг, пов`язаних із проведенням експертних досліджень транспортного засобу, склали 12 286,80 грн.

Також зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він, який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасником бойових дій та ветераном, отримав серйозні ускладнення стану здоров`я, а саме пошкодження суглобів правого плеча та обох колін унаслідок удару, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ДТП, що підтверджується відповідною медичною документацією. У зв`язку з цим змушений тривалий час, протягом більш ніж року і до цього часу, лікуватися, що зумовило необхідність придбання ліків та проведення медичних процедур (протезування синовіальної рідини суглобів), загальна вартість яких склала 48 952,92 грн.

При цьому саме лікування відбувається в лікувальних закладах МВС України за рахунок держави, тому відповідні витрати ним не понесені, оскільки лікування для нього було безкоштовним.

Оскільки зазначені прямі витрати на лікування та медичні процедури вже були понесені ним, мають пряме матеріальне (грошове) вираження, підтверджуються належними доказами та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з винними діями відповідача, за своєю правовою природою вони також є матеріальною шкодою, спричиненою йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, загальний розмір матеріальної шкоди, завданої йому, внаслідок, винних дій відповідача, становить: 188 428,92 грн + 12 286,80 грн + 48 952,92 грн = 249 668,64 грн (двісті сорок дев`ять тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 64 копійки).

Також зазначає, що йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях позивача у зв`язку з ушкодженням здоров`я, яка виражається в тому, що позивач, який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ветераном та учасником бойових дій, отримав серйозні ускладнення стану здоров`я, а саме пошкодження суглобів правого плеча та обох колін унаслідок удару, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ДТП, що підтверджується відповідною медичною документацією. Позивач вимушений тривалий час, уже понад рік, лікуватися, проходити різноманітні медичні процедури та відвідувати медичні заклади.

Також полягає в душевних стражданнях, а саме переляку та стресі під час дорожньо-транспортної пригоди, зокрема за неповнолітню доньку позивача, яка є особою з інвалідністю з дитинства та на момент ДТП перебувала в автомобілі.

Окрім цього, ці душевні страждання лише посилилися через те, що відповідач, свідомо порушуючи закон та керуючи транспортним засобом без поліса ОСЦПВ, протягом більш ніж року після дорожньо-транспортної пригоди так і не вибачився перед позивачем та не відшкодував йому завданої шкоди.

Також моральна шкода, понесена у вигляді душевних страждань унаслідок пошкодження його майна, полягає в тому, що позивач, який є особою з інвалідністю та має неповнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства, був позбавлений транспортного засобу та можливості пересуватися на ньому, оскільки його транспортний засіб донині не на ходу, а через відсутність поліса ОСЦПВ у відповідача та неотримання страхового відшкодування позивач не має коштів для ремонту автомобіля. Таким чином, унаслідок винних дій відповідача позивач, маючи серйозні проблеми зі здоров`ям, уже понад рік вимушений пересуватися, зокрема відвідувати медичні заклади для лікування як себе, так і неповнолітньої доньки - особи з інвалідністю з дитинства, - громадським транспортом. Звичайний життєвий уклад позивача та членів його сім`ї - доньки з інвалідністю та матері з інвалідністю - був повністю змінений.

Зазначена моральна шкода полягає також у тому, що внаслідок відсутності в позивача власного автомобіля на ходу з дня ДТП він був позбавлений можливості своєчасно та невідкладно возити на медичні процедури й лікування свою матір - особу з інвалідністю похилого віку (89 років), що врешті-решт опосередковано викликало погіршення її стану здоров`я, а згодом, як зазначає позивач, фактично спричинило її смерть 25 жовтня 2024 року, тобто через три місяці після ДТП .

Вказав, що викладені обставини у своїй сукупності надають позивачу підстави для оцінки моральної шкоди, завданої винними діями відповідача, у 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень, що, з урахуванням викладених вище обставин, відповідає критеріям розумності та справедливості й не є надмірним.

Просить задовольнити позов та стягнути з ОСОБА_2 грошову суму завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди в розмірі 249 668 грн 64 коп., моральної шкоди - 250 000 грн 00 коп. та витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн, а загалом 539 668 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 64 копійки.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

14.11.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Усатовій І.А.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 20.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гончаренко К.М. про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, а відзив на позовну заяву повернуто представнику відповідача.

У судовому засіданні позивач зазначив, що з гонорару в розмірі 10 000,00 грн ним сплачено 4 000,00 грн, а щодо решти заявлених витрат на професійну правничу допомогу просив їх не стягувати з відповідача. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відповідачем було пошкоджено належний йому автомобіль, а також завдано шкоди його здоров`ю. Розмір матеріальної шкоди позивач визначив у сумі 249 668,64 грн, з яких 188 428,92 грн - вартість відновлювального ремонту автомобіля, 12 286,80 грн - витрати на проведення експертних досліджень, 48 952,92 грн - витрати на придбання лікарських засобів і проведення медичних процедур для лікування суглобів. Крім того, позивач посилався на завдання йому моральної шкоди, яку оцінив у 250 000 грн, зазначаючи про фізичний біль і страждання у зв`язку з ушкодженням здоров`я, душевні переживання за неповнолітню доньку, яка перебувала в автомобілі під час ДТП, а також зміну звичного способу життя через пошкодження автомобіля та неможливість користуватися ним.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що наразі відсутні належні докази того, чи приймалося МТСБУ рішення про здійснення регламентної виплати, чи була така виплата фактично проведена, чи було відмовлено в її здійсненні та з яких підстав. Вважають, що з`ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.

Звернула увагу суду на питання визначення розміру матеріальної шкоди та обґрунтованості покладення на відповідача обов`язку з її відшкодування саме в розмірі, визначеному наданим позивачем експертним висновком.

Зазначила, що згідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній до 1 січня 2025 року, передбачено здійснення МТСБУ регламентної виплати у випадках, визначених законом, зокрема за відсутності у відповідальної особи чинного договору обов`язкового страхування.

Відповідно, визначення розміру такої виплати має здійснюватися з дотриманням передбаченої законодавством процедури. При цьому необхідно з`ясувати, чи подавався відповідний експертний висновок до МТСБУ, чи досліджувався він та чи приймалося за його результатами рішення щодо розміру належного відшкодування.

За таких обставин вважає передчасним покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди в розмірі, визначеному зазначеним висновком, без належного з`ясування всіх обставин, які мають значення для визначення суми відшкодування.

Крім того, навіть у разі дослідження цього висновку МТСБУ підлягали б перевірці питання правильності визначення розміру завданої шкоди, врахування податку на додану вартість, застосування коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу, зазначеного у висновку, а також інші обставини, які можуть впливати на остаточний розмір відшкодування. Усі ці питання потребують належної оцінки з урахуванням вимог законодавства та конкретних обставин справи.

З огляду на те, що наразі не встановлено, чи досліджувало МТСБУ зазначений висновок і чи приймало відповідне рішення, вважають також передчасною вимогу про стягнення з відповідача вартості проведення цієї експертизи.

Заперечували проти стягнення витрат на проведення інженерно-технічної експертизи. Як убачається з матеріалів справи, відповідне експертне дослідження проводилося в межах адміністративного провадження. Відтак необхідно встановити, чи пов`язані ці витрати безпосередньо з розглядом цієї цивільної справи та чи існують передбачені законом підстави для їх покладення на відповідача та за відсутності належного обґрунтування такого зв`язку зазначена вимога є необґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення 48 952 гривень 92 копійок витрат на придбання лікарських засобів та проведення медичних процедур пояснила, що законодавством передбачено відповідний порядок відшкодування витрат, пов`язаних із лікуванням потерпілої особи. Водночас матеріали справи не містять достатніх доказів звернення позивача до МТСБУ з відповідною вимогою та проходження передбаченої законом процедури.

Крім того, позивач має довести наявність причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та заявленими витратами на лікування, а також необхідність і обґрунтованість відповідних витрат.

Зокрема, слід урахувати, що позивач не звернувся за медичною допомогою безпосередньо в день ДТП, виклик швидкої медичної допомоги не здійснювався, а матеріали справи не свідчать про виклик швидкої допомоги працівниками поліції.

За таких обставин вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на лікування потребує належного документального підтвердження, а причинно-наслідковий зв`язок між відповідними витратами та ДТП має бути доведений належними й допустимими доказами.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 250 000 гривень зазначила, що визначення її розміру має ґрунтуватися на встановлених обставинах справи, характері та обсязі моральних страждань позивача, їх тривалості, наслідках для його життя, а також на принципах розумності, виваженості та справедливості.

Водночас позивачем не наведено достатнього обґрунтування того, чому саме такий розмір моральної шкоди відповідає характеру й обсягу завданих йому страждань. Саме лише зазначення суми у позовній заяві не є достатньою підставою для її стягнення у заявленому розмірі.

А тому вважає, що вимога про стягнення 250000 гривень моральної шкоди є необґрунтованою в заявленому розмірі, а питання її відшкодування та визначення відповідної суми має вирішуватися виключно з урахуванням установлених судом обставин і наданих доказів.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначила, що їх розподіл має здійснюватися відповідно до положень процесуального законодавства з урахуванням результатів розгляду справи, обґрунтованості заявлених вимог, документального підтвердження понесених витрат та критеріїв співмірності.

З огляду на викладене вважає, що заявлені позовні вимоги та надані на їх підтвердження докази потребують ретельної оцінки в сукупності. Просить суд урахувати наведені заперечення, перевірити обґрунтованість кожної заявленої вимоги та вирішити питання про їх задоволення виключно в межах доведених обставин і відповідно до вимог чинного законодавства.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

З формулювання статті 11 ЦК України можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 цього Кодексу.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Положення статей 33, 37 Закону № 1961-IV передбачає дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов`язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Тим самим закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема права на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи, взагалі та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту, що знайшо своє відображення у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини перша та четверта статті 23 ЦК України).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР)).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 3 зазначеного Закону обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, і саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі

Вбачається, що ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 249,668 грн 64 коп. майнової шкоди, 250 000,00 грн компенсації моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідач є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.

Встановлено, що 01 серпня 2024 року на перехресті вулиць Дмитрівської та Бульварно-Кудрявської у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням позивача та автомобіля «Мазда», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Натомість, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

ОСОБА_1 зазначає, що в результаті ДТП його автомобіль зазнав механічних пошкоджень, а він сам - тілесні ушкодження та істотну моральну шкоду та просить стягнути з відповідача заподіяну матеріальну і моральну шкоду.

Вбачається, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП не була застрахована.

Так, положеннями ст.ст. 41,43 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що Моторне транспортне страхове бюро (МТСБУ) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Суд приходить до висновку, що за загальним правилом відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками даної ДТП, повинен нести страхових (МТСБУ) та саме він є належним відповідачем у справах в межах страхової суми, а на винуватця покладається обов`язок з відшкодування різниці між розміром заподіяної шкоди та регламентною виплатою.

Вбачається, що позивачем визначено відповідачем лише ОСОБА_2 .

Встановлено, що позивач, на момент подачі позову, звертався до МТСБУ із заявами про настання страхового випадку, проте рішення МТСБУ прийнято не було.

Згідно ст. 39 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктами 49.1, 49.2 ст. 49 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення діяльності із страхування за відповідними ризиками у межах відповідного класу страхування; є членом МТСБУ.

Отже, враховуючи, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, обов`язок щодо здійснення регламентної виплати за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, відповідно до статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладається на МТСБУ.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подачі позову, позивач звернувся до МТСБУ зі зверненням та листом від 08.08.2024 МТСБУ його було повідомлено, що для подальшого розгляду справи та для вирішення питання щодо відшкодування заподіяної шкоди його просять надати до МТСБУ документи за переліком та листом від 16.01.2025 відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Разом із тим позивач пред`явив вимоги про стягнення матеріальної шкоди в загальному розмірі 249 668,64 грн безпосередньо до ОСОБА_2 , не залучивши МТСБУ до участі у справі як відповідача. При цьому суд не вправі самостійно змінювати визначений позивачем склад відповідачів та вирішувати питання про покладення обов`язку з виплати регламентного відшкодування на особу, до якої відповідних вимог не пред`явлено.

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 188 428,92 грн. з цих же підстав не підлягає задоволенню і сума витрат на оплату: рахунку № 2162 від 08 серпня 2024 року за послуги судового експерта Абрамкіна Б.П. з проведення огляду автомобіля Citroen Berlingo, р.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 1 000 грн.; рахунку № 2162 від 10.03.2025 за проведення судовим експертом транспортно-товарознавчого дослідження пошкодженого КТЗ Citroen Berlingo, р.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 4 500 грн; рахунку № 2162 від 10.03.2025 за проведення судовим експертом транспортно-товарознавчого дослідження пошкодженого КТЗ Citroen Berlingo, р.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 4 500 грн.

Що стосується стягнення з відповідача суми у розмірі 48 952,92 грн, що складається з вартості ліків та протезування синовіальної рідини суглобів, лікування, яке продовжувалося протягом більш ніж року, суд, окрім вищезазначених підстав для відмови у стягненні матеріальної шкоди, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано доказів звернення за медичною допомогою у зв`язку з обставинами ДТП, також позивачем не надано доказів, як - то: висновків експертних досліджень тощо, які б підтверджували причинно - наслідковий зв`язок ДТП з захворюваннями, які лікував позивач, купівлю ним ліків та необхідності протезування.

Натомість матеріали справи, а саме: додана медична документація містить інформацію, щодо наявності захворювань у позивача до ДТП, у тому числі і опорно- рухового апарату.

Окрім того суд зазначає, що більшість обстежень, що надані позивачем до суду є загальними та позивачем жодним чином не обгрунтована необхідність їх призначення та проведення, та пов`язаність саме з даною ДТП.

У зв`язку з вищевикладеним судом до уваги не приймаються накладна від 02.09.2024 на суму 23 700 грн на протез з синовіальної рідини суглобів у кількості 3 (три) шт, видаткова накладна № 3200202671 від 04.08.2024, товарний чек на суму 20 800 грн у тч ПДВ 1 360,75 грн також не підтверджує необхідність придбання препаратів саме у зв`язку з отриманими у результаті ДТП ушкодженнями.

А тому суд приходить до висновку про відмову в стягненні даної суми.

Щодо відшкодування витрат за проведення експертних досліджень у сумі 12 286 грн 80 коп., суд, окрім вищезазначених підстав для відмови, зазначає наступне.

Позивач зазначає, що 29 серпня 2024 року оплачено рахунок № 697/Kyiv24 від 27.08.2024 Київського НДЕКЦ МВС для проведення інженерно-транспортної автотехнічної експертизи (дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди) у розмірі 2 286,80 грн та просить стягнути з відповідача вказану суму, на що суд зазначає, матеріалами справи не підтверджено необхідність проведення даного дослідження, а тому задоволенню дане стягнення не підлягає.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) викладено правовий висновок, згідно якого, по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Одночасно суд не приймає до уваги посилання позивача, як на підставу для відшкодування моральної шкоди, на отримання ушкоджень під час ДТП та наявність причинно - наслідкового зв`язку між захворюваннями, що є у позивача та ДТП, оскільки будь-якими доказами це не підтверджено.

Також суд бере до уваги посилання позивача на душевні переживання, пов`язані з неможливістю через відсутність автомобіля перевозити дочку та матір, а також на його твердження про зв`язок між відсутністю автомобіля та смертю матері. Водночас матеріали справи не містять достатніх доказів, які б давали змогу належним чином оцінити наведені обставини та встановити наявність відповідного причинно-наслідкового зв`язку.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, душевні страждання позивача у зв`язку з пошкодженням належного йому автомобіля, а також вимоги розумності та справедливості. З огляду на встановлені обставини справи суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених вимог про витрати на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

У позовній заяві позивач зазначив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ним надаються копія договору про надання правової допомоги б/н від 02 вересня 2025 року, додаткова угода до нього, а також звіт про виконання зазначеного договору з детальним описом робіт (наданих послуг). Згідно з наведеними у позовній заяві відомостями, позивачем було оплачено за надання правової допомоги 10 000,00 грн, при цьому 30 000,00 грн підлягали сплаті після постановлення судом рішення у справі.

Водночас у судовому засіданні позивач просив не стягувати з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в частині, що перевищує 4 000,00 грн, зазначивши, що з гонорару в розмірі 10 000,00 грн ним фактично сплачено 4 000,00 грн.

Разом із тим матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження фактичної сплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі. Наявні в матеріалах справи ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю підтверджують повноваження адвоката, проте самі по собі не підтверджують розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, суд також враховує характер спірних правовідносин, обсяг правничої допомоги, наданої представником позивача, яка обмежилася складанням та поданням позовної заяви до суду, а також позицію позивача щодо розміру витрат, які він просив стягнути з відповідача.

З огляду на викладене суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.10.2026.

Суддя І.А. Усатова