Суд: Арбузинський районний суд Миколаївської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №467/746/26
Суддя: Явіца І. В.
Справа № 467/746/26
2/467/585/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.10.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Явіци І.В.
за участю секретаря судового засідання Рожкової Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування
Звернувшись до суду із вказаним позовом, представник позивача посилався на те, що 01 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01.09.2025-100000150.
Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 20000 грн. строком на 217 днів по 05 квітня 2026 року, зі сплатою процентів за користування кредитом за процентною ставкою «Стандарт» в розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом та процентною ставкою «Економ», у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами в яких застосовується процентна ставка «Стандарт», сплатою комісії у розмірі 9% від суми кредиту, що становить 1800 грн. та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1800 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
24 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір, за умовами якого сторони домовились збільшити суму кредиту.
В зв`язку з укладенням додаткового договору сторони дійшли згоди пор те, що сума кредиту становить 24000 грн., в зв`язку з чим кредитодавець зобов`язався надати позичальнику другий транш у розмірі 4000 грн., шляхом перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача.
За надання другого траншу, відповідно до умов додаткового договору, позичальник зобов`язався сплатити комісію, пов`язану з наданням другого траншу в розмірі 9%, що становить 360 грн. та комісію за обслуговування кредитної заборгованості.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, перерахувавши на рахунок позичальника грошові кошти у розмірі, визначеному умовами договору, в той час як відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 78760 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 24000 грн.; заборгованості по процентам в розмірі 36280 грн.; комісії за надання кредиту в розмірі 2160 грн.; додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 4320 грн.; відсотків, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 12000 грн.
Посилаючись на те, що відповідач належним чином умови кредитного договору не виконав, позивач через свого представника просила суд стягнути з Пашковського на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 78760 грн. та судові витрати.
Процесуальні дії у справі
Спрощене провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 червня 2026 року після отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача - фізичної особи.
Позиції сторін
Представник позивача в судове засідання не з`явився, про його дату, час і місце повідомлявся належно кожного разу, згідно позовної заяви просив провести розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач до суду не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся шляхом направлення судових повісток за адресою зареєстрованого місця проживання та публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
При цьому, відповідач направив на адресу суд заяву, якою просив суд слухання у справі провести за його відсутності.
Крім того, відповідачем подано заяву, згідно якої такий просив суд при ухваленні рішення врахувати, що він є військовослужбовцем та на нього поширюються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За такого, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, позаяк, жоден із учасників справи у судовому засіданні присутнім не був.
Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин з посиланням на докази, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи
У свою чергу, суд, дослідивши надані позивачем докази, оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а також достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, виходив із такого.
Зокрема, суд установив, що 01 вересня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» було здійснено пропозицію про укладення кредитного договору (кредитно лінії) (оферта) у порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», якою визначено порядок укладення електронного кредитного договору, умови надання і повернення кредиту, права та обов`язки сторін та іншу важливу інформацію щодо умов запропонованого договору.
В свою чергу, ОСОБА_1 01 вересня 2025 року звернувся до ТОВ «Споживчий центр» з заявкою, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою він ознайомився 01 вересня 2025 року, та становить електронний договір, згідно якої просив надати йому кредит в розмірі 20000 грн. строком на 217 днів, а саме до 05 квітня 2026 року, шляхом їх перерахування за реквізитами електронного платіжного засобу № 5363-54хх-хххх-1342.
При цьому ОСОБА_1 погодився, що процентна ставка «Стандарт» становить 1% за 1 день користування кредитом та застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів та процентна ставка «Економ» становить 0,5% за 1 день користування кредитом та застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт».
Також, ОСОБА_1 погодився, що комісія пов`язана з наданням кредиту становить 9% від суми кредиту та дорівнює 1800 грн.
Крім того, сторони дійшли згоди, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 1800 грн. у кожному з 2 чергових платежів , наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування встановлюється за організацію та забезпечення надання інформації підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті, та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані, однак надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.
Вказана заявка також містить графік платежів із зазначенням дати здійснення таких платежів, їх розміру та розміру їх складових.
Згідно вказаної заявки від 01 вересня 2025 року, ОСОБА_1 підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в . 1, 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором підтверджено прийняття пропозиції (акцепт) на укладення електронного кредитного договору, невід`ємною частиною якого є заявка до кредитного договору № 01.09.2025-100000150 від 01 вересня 2025 року.
Згідно повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення», ТОВ «Споживчий центр» на підставі договору на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр», 01 вересня 2025 року здійснило переказ грошових коштів в розмірі 20000 грн. на картку № НОМЕР_1 згідно кредитного договору № 01.09.2025-100000150, номер транзакції в системі iPay.ua - 849568295.
Крім того, судом встановлено, що 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Споживчий центр» з пропозицією про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії).
На підставі звернення ОСОБА_1 , між сторонами 24 вересня 2025 року укладено додатковий договір до кредитного договору, за умовам якого сторони домовились збільшити суму кредиту, в зв`язку з чим внести зміни до договору.
Так, сума кредиту з дати укладення додаткового договору становить 24000 грн., в зв`язку з чим кредитодавець зобов`язується надати позичальнику другий транш в розмірі 4000 грн., шляхом перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5363-54хх-хххх-1342.
Сторонами узгоджено, що строк, на який надається другий транш становить 194 дні з дати його надання.
Сторони також домовились, що позичальник відповідно до додаткового договору зобов`язаний оплатити комісію пов`язану з наданням другого траншу в розмірі 9% від суми другого траншу, що становить 360 грн.
Крім того, визначено, що комісія за обслуговування з дати укладення додаткового договору встановлюється в розмірі 2160 грн., починаючи з чергового періоду, наступного за першим черговим періодом.
Додатковий договір також містить графік платежів із зазначенням дати здійснення таких платежів, їх розміру та розміру їх складових.
Вказаним додатковим договором внесено зміни і в умови договору, який встановлює розмір і порядок нарахування процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
Разом із цим, процентна ставка, проценти, комісія за надання, встановленні договором, порядок їх нарахування не змінюються додатковим договором.
Додатковий договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором.
У відповідності до повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення», 24 вересня 2025 року здійснено переказ грошових коштів в розмірі 4000 грн. на картку № НОМЕР_1 згідно кредитного договору № 01.09.2025-100000150, номер транзакції в системі iPay.ua - 872755399.
Проте, як слідує із матеріалів справи, відповідач умов укладеного кредитного договору належним чином не виконав, а саме погашення заборгованості за кредитним договором не здійснював.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором, станом на 29 квітня 2026 року ОСОБА_1 має заборгованість за договором № 01.09.2025-100000150 в розмірі 78760 грн., яка складається з: основного боргу в розмірі 24000 грн.; процентів в розмірі 36280; комісії в розмірі 6480 грн.; процентів відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 12000 грн.
Тож, вирішуючи справу по суті, суд ураховував наступне.
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Частиною 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, між позивачем та відповідачем існували зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.
Боржник зобов`язаний, як це передбачено ч. 1 ст. 527 ЦК України, виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 610 вказаного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 цього ж Кодексу передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
В силу зазначеного вище, саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок довести належне виконання договірних зобов`язань чи спростувати розмір існуючої заборгованості у разі заперечення проти вимог позивача, або ж право визнати позовні вимоги повністю чи частково.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Позивачем у встановленому порядку доведено факт укладення кредитного договору та додаткового договору до нього між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, факт надання відповідачу кредитних коштів на підставі вказаного договору.
Як вбачається з заяви ОСОБА_1 , такий не заперечував факт укладення кредитного договору та додаткового договору до нього, а також отримання ним грошових коштів у розмірі, передбаченому кредитним договором та додатковим договором до нього, розміру заборгованості за тілом кредитну не оспорював.
Таким чином, позивачем доведений факт належного виконання ним договірних зобов`язань щодо надання коштів кредиту у розмірі та строки, передбачені умовами кредитного договору, в той час як доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань матеріали справи не містять.
Таким чином, у ракурсі установлених фактичних обставин щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, ураховуючи наведені вище правові норми, які регулюють відносини, що виникли між сторонами, суд вважає правомірними вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, в зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за процентами
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В свою чергу, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів – громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина перша статті 3 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає стаття 14 Закону № 2011-XII.
Так, відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Верховний Суд у постанові від 18 січня 2023 року в справі № 642/548/21 зазначив, що аналіз статті 14 Закону № 2011-XII дає підстави зробити висновок, що частина п`ятнадцята статті 14 Закону № 2011-XII є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише за наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій тощо) закон не передбачає. Дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Аналогічна позиція також висловлена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2026 року у справі № 953/8483/24.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, який в подальшому був неодноразово продовжений, зокрема й до теперішнього часу.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до копії військового квита ОСОБА_1 , довідок Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України та копії диплому бакалавра, ОСОБА_1 в період з 25 серпня 2022 року по 20 червня 2026 року перебував на військовій службі (навчанні) у Військовій академії (м. Одеса).
Таким чином, встановлено, що ОСОБА_1 під час дії кредитного договору (строку кредитування) проходив військову службу, будучи військовослужбовцем в період дії особливого періоду, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року, в зв`язку з чим на відповідача поширюються гарантії, передбачені Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема й щодо не нарахування в період з 24 лютого 2022 року процентів за користування кредитом.
В зв`язку з зазначеним, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України суд зазначає наступне
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось раніше, на відповідача, як військовослужбовця, поширюються гарантії, передбачені Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні відносини між сторонами у справі виникли 01 вересня 2025 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.
Отже, відповідач, крім іншого, відповідно до вимог п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченої ст. 625 ЦК України у період дії в Україні воєнного стану.
Щодо посилання представника позивача на те, що Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним законом, що регулює правовідносини споживчого кредитування, а тому нараховані платежі за прострочення виконання, як то заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України, підлягають сплаті відповідачем, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц.
Водночас пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», про які вказано позивачем, так і п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені (неустойки) та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Крім того, Верховний суд у постанові Пленуму Верховного Суду від 07 лютого 2025 року № 6 зазначає, що пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не може розглядатись як порушення права кредитора на мирне володіння майном, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та спрямовані на захист інтересів боржника в умовах воєнного стану.
В зв`язку з цим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості
За змістом п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, нормами Закону України «Про споживче кредитування» кредитору надано право встановлювати в договорі умову щодо комісії пов`язаної з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а також відносити плату за такі послуги до загальних витрат за споживчим кредитом.
Як встановлено судом, умовами кредитного договору та додаткового договору до нього визначено порядок та розмір нарахування комісії пов`язаної за надання кредиту, а також порядок та розмір нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також перелік послуг, які пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.
Посилання ж відповідача на відсутність підстав для нарахування таких комісій та поширення в цій частині пільг передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від відхиляє виходячи з наступного.
Як вже зазначалось, право встановлення таких комісій кредитодавцем передбачено нормами Закону України «Про споживче кредитування», а їх розмір, порядок нарахування та перелік послуг передбачено умовами кредитного договору, з умовами якого відповідач погодився шляхом підписання договору.
Щодо поширення гарантій передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині нарахування комісій, про що зазначено відповідачем, суд зазначає, що ч. 15 ч. 14 вказаного закону надає військовослужбовцям гарантії, згідно яких штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Комісії ж кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту за своєю правовою природою не є штрафними санкціями та процентами за користування кредитом, а тому гарантії, визначені ч. 15 ч. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюються на вказані правовідносини.
При цьому, суд перевірив правильність нарахування позивачем комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту і вважає ці розрахунки в цій частині вірними, позаяк, вони відповідають умовами укладеного кредитного договору та вимогам закону.
В зв`язку з зазначеним позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі заявленому позивачем.
Отже, суд робить висновок, що права позивача порушені відповідачем через неналежне виконання ним умов укладеного кредитного договору та непогашення дійсної заборгованості, а тому вони підлягають захисту шляхом стягнення на його користь установленої судом заборгованості, яка складається з заборгованості за тілом кредиту та комісіями, яка у цій справі є підтвердженою належними, допустимим і достовірними доказами, у тому числі й їх сукупністю.
Як наслідок, цей позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо питання розподілу судових витрат
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема й витрат пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Як встановлено у цій справі, позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та здійснено інші витрати, пов`язані з надсилання відповідачу копій матеріалів позовної заяви у розмірі 127,38 грн., що є витратами, необхідними для розгляду справи, оскільки відповідно до вимог ст. 177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1079,65 грн. судових витрат (1030,35 грн. - судового збору та 49,30 грн. - витрат пов`язаних з надсиланням відповідачу копій поданих до суду документів), що становить 38,70 відсотків задоволених вимог.
З цих підстав, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.09.2025-100000150 від 01 вересня 2025 року в розмірі 30480 (тридцять тисяч чотириста вісімдесят) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у розмірі 1079 (одна тисяча сімдесят дев`ять) грн. 65 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя Ірина Явіца
Оригінал: reyestr.court.gov.ua