Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №520/2100/15-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 520/2100/15-к

провадження № 51-4102км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

виправданого ОСОБА_9

(в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 липня 2025 року щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іллічівська Одеського району Одеської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2004 року за ч. 4 ст. 187 КК.

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Одеси, громадянина України, жителя АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ,

яких визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 13 червня 2017 року ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 визнано невинуватими та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю вчинення ними інкримінованого кримінального правопорушення.

Цивільні позови ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 про стягнення майнової та моральної шкоди залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 липня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 обвинувачувалися у тому, що вони за попередньою змовою між собою та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, використовуючи заздалегідь підготовлені засоби конспірації (нові мобільні телефони з новими сім-картками для спілкування), 29 травня 2014 року приблизно о 05 год 00 хв на автомобілі «DACIA LOGAN» (д.н.з. НОМЕР_1 ) прибули до будинку АДРЕСА_4 , де ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, проникли у приміщення парадної, а ОСОБА_11 , діючи згідно відведеної йому ролі, залишився в автомобілі, щоб у разі небезпеки з усіма співучасниками, швидко зникнути з місця скоєння злочину.

Перебуваючи в приміщенні вищевказаного будинку, ОСОБА_10 і особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, використовуючи в`язані шапки з прорізами для очей і рота, щоб прикрити свої обличчя і залишатися невпізнаними, на першому поверсі зупинили потерпілу ОСОБА_12 , коли вона намагалась вийти з ліфту, затягли її до кабіни ліфту і попрямували на сьомий поверх будинку, де розташована квартира сім`ї ОСОБА_14 , при цьому застосували насилля до потерпілої ОСОБА_12 , що виразилося у нанесені ударів руками і ногами по різним частинам її тіла, чим заподіяли потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, та заволоділи її сумкою з ключами від квартири.

Після цього, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, залишився з потерпілою ОСОБА_12 у ліфті, щоб остання не кликала на допомогу, а ОСОБА_10 з ОСОБА_9 за допомогою ключів проникли до квартири, де заподіяли потерпілому ОСОБА_15 численні удари ножем по тулубу та голові, забиті і різані рани голови, колото-різане сліпе поранення грудної клітки, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, а також ОСОБА_10 спричинив потерпілому ОСОБА_13 удар ножем в живіт, а ОСОБА_9 численні удари руками і ногами по тулубу, чим заподіяли ОСОБА_13 тяжкі тілесні ушкодження.

Надалі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 заволоділи двома парами сережок фірми «Murano», які належать потерпілій ОСОБА_12 , чим заподіяли матеріальну шкоду останній на загальну суму 3500 грн, та разом із особою, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, щоб залишитися непоміченими, по заздалегідь підготовленому шляху відходу, пройшли через дах будинку і вийшли з іншого під`їзду будинку, де в автомобілі їх чекав ОСОБА_11 , та всі четверо на автомобілі зникли з місця скоєння злочину.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та не призначення засудженим покарання, яке б відповідало тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та їх особам, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційних вимог прокурор вказує про те, що апеляційний суд:

- залишив поза увагою неправильний та неповний виклад судом першої інстанції у вироку показань потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які в судовому засіданні впізнали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 як осіб, які вчинили розбійний напад на них;

- залишив поза увагою аргументи апеляційної скарги сторони обвинувачення про допустимість як доказу протоколу про результати проведення НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 03 серпня 2015 року щодо свідка ОСОБА_16 з додатком у вигляді відеозапису, з огляду на те, що, попри твердження суду першої інстанції, вказане НС(Р)Д було проведено в межах строку дії ухвали слідчого судді апеляційного суду, якою було надано дозвіл на її проведення;

- не вирішив питання про притягнення свідка ОСОБА_16 до кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих показань;

- безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про недопустимість як доказів протоколу слідчого експерименту від 18 листопада 2014 року з додатком у вигляді відеозапису за участю підозрюваного ОСОБА_10 , а також протоколів про результати проведення НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 29 грудня 2014 року щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з додатками у вигляді відеозаписів, з огляду на те, що вказані слідчі та негласні слідчі дії були проведені у відповідності до вимог ст. 240 та ст. 260 КПК відповідно;

- не надав вмотивованих відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора, у зв`язку з чим ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу і просив призначити новий розгляд цього провадження у суді апеляційної інстанції, а захисники та виправданий ОСОБА_9 заперечували проти задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення, вважали рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими і просили залишити їх без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули. До початку касаційного розгляду від виправданого ОСОБА_11 на адресу ККС ВС надійшла заява про здійснення розгляду справи без його участі.

Мотиви суду

Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів вважає, що у цьому провадженні суди правильно констатували велику кількість процесуальних порушень зі сторони обвинувачення, яка потягнула визнання доказів недопустимими і у підсумку не дозволила встановити ким було вчинено особливо тяжкий злочин.

Хоча прокурор і оскаржив виправдувальний вирок суду першої інстанції у апеляційному та касаційному порядку, однак з врахуванням суттєвості допущених у провадженні процесуальних порушень, які вже не можливо виправити під час судового розгляду, таке оскарження мало фактично формальний характер.

У цьому провадженні всі троє виправданих не визнають своєї вини, вказують на застосування до них недозволених методів. Отже, їхня винуватість у цьому провадженні може бути доведена лише сукупність інших доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували факт вчинення злочину.

Однак суди вважали, що у цьому провадженні таких доказів стороною обвинувачення не надано. Прокурор не погодився із позицією судів, та звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою.

В касаційній скарзі сторона обвинувачення посилається на неправильний та неповний виклад показань потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які в судовому засіданні стверджували, що впізнали ОСОБА_9 , який за показаннями ОСОБА_13 був без маски під час вчинення злочину, та ОСОБА_10 , якого потерпіла впізнала за тембром голоса.

Перш за все Суд констатує, що як в ході апеляційного розгляду, так і в ході дослідження Судом звукозаписів судових засідань місцевого суду, в яких були допитані потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , встановлено, що їхні показання викладені у вироку місцевого суду в обсязі, достатньому для цілей цього провадження, без будь-яких перекручувань чи неповноти.

У своїй касаційній скарзі, так і в судовому засіданні касаційного суду прокурор не навів змісту різниці між дійсними, на його переконання, показаннями потерпілих, наданими суду під час судового розгляду і їхніми показаннями, що зазначені у вироку місцевого суду.

Прокурор наголошує, що потерпілі впізнали фігурантів під час проведення судового засідання.

Разом з тим прокурор не вказує, що перешкодило стороні обвинувачення провести таку слідчу дію як впізнання під час досудового розслідування, чи були спроби провести впізнання по голосу, оскільки вже в судовому засіданні потерпіла вказала, що могла б впізнати одного з фігурантів по голосу.

Прокурор стверджує, що суди не врахували того, що потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_12 можуть впізнати осіб, що здійснили на них розбійний напад.

Однак кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості проводити впізнання під час судового розгляду. Суд все почуте від потерпілих у судовому засіданні оцінює як одне джерело доказів - показання.

Алгоритм проведення такої слідчої дії як впізнання детально виписаний у КПК. Вочевидь, що проведення впізнання тоді, коли суд проводить судовий розгляд, потерпілі бачать і спілкуються з обвинуваченими у цьому провадженні є щонайменше запізнілим та позбавлене об`єктивності.

Сторона обвинувачення повинна пам`ятати, що це її процесуальна функція зібрати докази винуватості у провадженні. Перекладення своїх прямих процесуальних обов`язків на суд є недопустимим.

Твердження прокурора у касаційній скарзі про те, що протоколи про результати проведення НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 29 грудня 2014 року щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з додатками у вигляді відеозаписів відповідають вимогам ст. 260 КПК та є допустимими доказами, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 258 КПК аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, який полягає у доступі до змісту спілкування в умовах, коли учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним.

У цьому провадженні спілкування ОСОБА_10 та ОСОБА_9 після їх затримання зі співробітниками міліції в приміщенні райвідділу з приводу обставин вчиненого розбійного нападу було проведено саме як допит, а не як приватна розмова.

Суд вже неодноразово зазначав, що у таких випадках, коли сторона обвинувачення вживає негласні дії для отримання інформації про вчинений злочин, ці дані можуть бути належним і допустимим доказом у провадженні.

Однак у тих випадках, коли для фігурантів не є таємницею, що розмова вочевидь фіксується, така фіксація є відкритою, а не таємною, вона проведена як звичайний допит, то вочевидь вести мову про те, що йдеться про такий вид НСРД як аудіо-, відеоконтроль, не можна.

Під час допиту в суді першої інстанції фігуранти провадження наголошували, що їм було відомо про здійснення відеофіксації їхнього допиту в приміщенні райвідділу після затримання.

В зв`язку з наведеним Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про невизнання відповідних слідчих дій НСРД та про недопустимість протоколів за результатами їх проведення (аудіо-, відео контролю осіб).

Щодо свідка ОСОБА_16 та слідчих дій з його участю, то Суд звертає увагу на таке.

Як вбачається зі змісту вироку місцевого суду, цим судом був допитаний свідок ОСОБА_16 , який в ході допиту не підтвердив зафіксовані в протоколі його допиту під час досудового розслідування та в протоколі про результати проведення НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 03 серпня 2015 року обставини повідомлення йому виправданими про вчинений ними розбій щодо ОСОБА_14 та зазначив, що про вказаний злочин він дізнався від співробітників міліції, які приїхали до нього на роботу, показали відео, на якому ОСОБА_10 та ОСОБА_9 зізнаються у вчиненні розбою.

На переконання колегії суддів, суди попередніх інстанцій правильно оцінили та підставно поклали в основу своїх рішень показання свідка ОСОБА_16 , які він надавав під час допиту в суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, місцевий суд оцінив протокол про результати проведення НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 03 серпня 2015 року щодо свідка ОСОБА_16 з додатком у вигляді відеозапису та обґрунтовано визнав його недопустимим доказом з підстав того, що його проведено поза межами строку дії ухвали слідчого судді Апеляційного суду Одеської області ОСОБА_17 від 27 березня 2015 року № 3085т.

Також місцевим судом було встановлено, що всі НС(Р)Д, у тому числі й НС(Р)Д за участю ОСОБА_16 , у цій справі були проведені оперативними співробітниками за відсутності відповідних доручень слідчого на їх проведення, що суперечить вимогам ст. 41 КПК.

В суді першої інстанції прокурор стверджував про технічні описки в протоколі НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 03 серпня 2015 року щодо ОСОБА_16 та на підтвердження цьому надавав суду лист від 22 грудня 2015 року під № 04/2/5-6537-15 за підписом прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_18 та начальника режимно-таємної частини прокуратури Одеської області ОСОБА_19 , в якому зазначено, що НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи щодо ОСОБА_16 було проведено на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Одеської області ОСОБА_20 від 15 червня 2015 року № 5397т.

Суд не може погодитися із аргументами сторони обвинувачення про допущені в протоколі НС(Р)Д у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 03 серпня 2015 року щодо ОСОБА_16 технічні описки, з огляду на те, що зазначені в цьому протоколі відомості щодо дати ухвали слідчого судді апеляційного суду, прізвища та ініціалів цього судді, номеру ухвали, тобто по суті зазначення в протоколі іншої ухвали, не є в розумінні вимог КПК технічними описками.

Твердження прокурора про безпідставне невирішення судом апеляційної інстанції питання про притягнення свідка ОСОБА_16 до кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих показань колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що: (1) вирішення такого питання не входить до повноважень суду; (2) ще на стадії розгляду справи судом першої інстанції 19 червня 2016 року свідок ОСОБА_16 помер.

Попри твердження сторони обвинувачення, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту від 18 листопада 2014 року з додатком у вигляді відеозапису за участю підозрюваного ОСОБА_10 з підстав того, що цю слідчу дію було проведено з порушенням вимог ст. 240 КПК, а протокол, за результатами її проведення не відповідає вимогам ст. 104 КПК.

Суд не буде детально аналізувати висновки судів попередніх інстанцій про невідповідність протоколу слідчого експерименту від 18 листопада 2014 року за участю ОСОБА_10 вимогам ст. 104 КПК, а саме щодо незазначення в цьому проколі відомостей про всіх учасників, які брали участь у цій слідчій дії; про технічні характеристики відеокамери, на яку здійснювався запис ходу проведення слідчого експерименту, оскільки ККС ВС у постановах вже неодноразово наголошував, що такі недоліки протоколу слідчого експерименту не є тими істотними порушеннями вимог КПК, які можуть бути самостійною підставою для визнання результатів цієї слідчої дії недопустимим доказом.

Разом з тим, Суд неодноразово наголошував у постановах, що слідчий експеримент є тією слідчою дією, яка проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення шляхом відтворення дій, обстановки та обставин події (ст. 240 КПК). Тобто під час слідчого експерименту фактично відтворюється модель вчиненого кримінального правопорушення з погляду особи, яка бере у ньому участь, з повідомленням та відтворенням нею всіх обставин його вчинення, про які їй відомо.

Як правильно вказали суди попередніх інстанцій, в протоколі слідчого експерименту та відеозаписі цієї слідчої дії не зафіксовано всіх важливих обставин вчиненого розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_14 . Зокрема, відсутні відомості про те, де ОСОБА_11 залишився спостерігати за навколишньою обстановкою в очікуванні ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, як останні залишили місце злочину після розбійного нападу на потерпілих (маршрут їхнього прямування горищем), де на них чекав ОСОБА_11 на автомобілі, на якому вони зникли з місця злочину. Тобто під час цього слідчого експерименту не було відтворено всієї моделі вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням того, що ОСОБА_10 як безпосередньому учаснику злочинної групи (за версією сторони обвинуваченні) ці обставини повинні були бути достовірно відомі.

В суді касаційної інстанції прокурор не зміг пояснити чому, за наявності реальної можливості відтворити всі обставини події злочину, слідчий обмежився відтворенням за участю підозрюваного ОСОБА_10 лише обставин, які мали місце в під`їзді, ліфті та квартирі.

У сукупності з тим, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в суді першої інстанції послідовно наголошували про застосування до них співробітниками правоохоронних органів недозволених методів слідства під час проведення всього досудового розслідування, у тому числі, й під час слідчого експерименту, Суд вважає обґрунтованими висновки місцевого та апеляційного судів про недопустимість як доказу відомостей, відображених у протоколі слідчого експерименту від 18 листопада 2014 року за участю ОСОБА_10 .

Суди звернули увагу на певні неточності у показаннях потерпілих (щодо наявності маски у всіх нападників, щодо електрошокера), однак ці неточності загалом не вплинули на обсяг доказів у цьому провадженні, оскільки винуватість може бути доведена не лише показаннями потерпілих, а й іншими доказами.

У цьому провадженні обсяг інформації про нападників у потерпілих був обмежений, і саме сторона обвинувачення мала віднайти і встановити хто здійснив розбійний напад. Потерпілі зі свого боку повідомили інформацію про хід нападу, дії нападників. Сторона захисту не заперечувала про те, що хід нападу відбувався саме так як стверджують потерпілі, оскільки взагалі не визнавала причетність всіх трьох обвинувачених до події, яка мала місце.

Таким чином, певні неточності у показаннях потерпілих не вплинули та не могли вплинути на результат розгляду цього провадження, оскільки такий результат, який має місце у цьому провадженні - це оцінка судами сукупності, належності, допустимості та достатності доказів, яких стороною обвинувачення надано суду не було.

Також суди попередніх інстанцій правильно встановили, що сторона обвинувачення не надала до суду жодних доказів причетності ОСОБА_11 до розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_14 .

Суд неодноразово зазначав, що під час вирішення питання щодо достатності наданих доказів для визнання особи винуватою у вчиненні злочину суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст.17 КПК. Цей стандарт означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, встановлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Саме тому законодавець покладає на орган досудового розслідування обов`язок зібрати беззаперечні та неспростовні докази, які як кожен окремо, так і в своїй сукупності дозволять дійти висновку про винуватість особи у вчиненні інкримінованого їй злочину, що у цій справі органом досудового розслідування зроблено не було.

Саме сторона обвинувачення має визначити і провести ті слідчі дії, які можливо провести і які є важливими у провадженні, в тому числі встановити важливі факти (вилучити у підозрюваних взуття для проведення судово-трасологічної експертизи із відбитком підошви взуття, віднайденого на місці події, провести огляд горища будинку, з метою відшукання будь-яких слідів, залишених нападниками під час втечі, відслідкувати за допомогою камер відеоспостереження маршрути руху автомобіля злочинців як до місця злочину, так і втечі з нього, тощо), які б беззаперечно вказували на вчинення певними особами інкримінованого їм злочину.

Тому колегія суддів констатує, що у цьому провадженні сторона обвинувачення не надала судам доказів, які б свідчили про винуватість виправданих, а тому судові рішення, ухвалені судами, є правильними.

За наслідками касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження Суд встановив, що апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги сторони обвинувачення, і визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції не допустив істотного порушень норм процесуального права та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Виходячи із викладеного, касаційну скаргу прокурора потрібно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 липня 2025 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3