Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №686/8506/14-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 686/8506/14-к

провадження № 51-3973 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого суддівОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженої захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013240010007407, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2-5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 жовтня 2022 року задоволено клопотання сторони захисту та звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 191 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3-5 ст. 191 КК України, та призначено покарання:

- за ч. 3 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 1 рік;

- за ч. 4 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 2 роки;

- за ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 3 роки та з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 3 роки та з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла.

Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 , перебуваючи з липня 2011 року (наказ № 67-к) на посаді старшого економіста сектору обслуговування фізичних осіб відділу клієнтського обслуговування операційного управління Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м. Хмельницькому (далі - ПАТ «Промінвестбанк»), а з серпня 2012 року (наказ № 2554-к) на посаді менеджера з обслуговування клієнтів відділу роздрібного бізнесу, будучи службовою особою, яка згідно своїх службових обов`язків (посадова Інструкція додаток № 3 до протоколу засідання Правління банку від 27 червня 2012 року № 226) наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями та, будучи наділеною правом одноосібного, контрольного, першого або другого підпису згідно з процедурами надання прав підписання документів банку, переслідуючи корисливі мотиви, з метою незаконного збагачення, знаходячись на своєму робочому місці в приміщенні обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» на вул. Театральній, 13, у м. Хмельницькому, маючи доступ до відомостей про клієнтів та їх рахунки у ПАТ «Промінвестбанк», у період з березня 2012 року по жовтень 2013 року, шляхом зловживання повноваженнями відповідно до займаного службового становища заволоділа коштами ПАТ «Промінвестбанк», які були прийняті банком від вкладників та зараховані на депозитні рахунки, з метою незаконного збагачення, повторно, у великих розмірах та особливо великих розмірах, а саме в сумі 289 187,75 доларів США та 4 797 963,97 грн, чим заподіяла банку збитків на вказану суму, за обставин викладених у вироку.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 березня 2025 року задоволено клопотання ОСОБА_6 . Скасовано вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2022 року, у частині визнання ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 191 КК України. Звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. ч. 3, 4 ст. 191 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження в цій частині закрито.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 29 жовтня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 змінив. Постановив вважати ОСОБА_6 засудженою за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі настрок 8 років з позбавленням права обіймати посади,пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих таадміністративно-господарських обов`язків, настрок 3 роки та з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла. Виключив з вироку посилання на застосування при призначенні покарання положень ч. 1 ст. 70 КК України. Цивільний позов ПАТ «Промінвестбанк» до ОСОБА_6 задовольнив частково, стягнув з неї матеріальну шкоду, завдану злочином, у сумі 197 268, 54 доларів США та 1 586 990, 85 грн, в іншій частині залишив без розгляду. Крім того, стягнув з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати. У решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок місцевого суду від 11 жовтня 2022 року та ухвалу апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року щодо неїскасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свою позицію засуджена мотивує тим, що строк досудового розслідування, передбачений ст. 219 КПК України, продовжено у цьому кримінальному провадженні до трьох місяців постановою прокурора від 19 лютого 2014 року, який не мав на те відповідних повноважень за ст. 294 КПК України, що тягне за собою недопустимість доказів, які були отримані після закінчення встановленого законом двомісячного строку. Обвинувальний акт надійшов до суду поза межами строку досудового розслідування.

Зазначає, що після повернення первинного обвинувального акта прокурору через неконкретність пред`явленого обвинувачення за ст. 191 КК України, стороною обвинувачення було фактично відновлено досудове розслідування, проведено слідчі (розшукові) дії, здобуто нові докази, прийнято низку процесуальних рішень, які стали підставою для повідомлення про нову підозру, на основі якого складено новий обвинувальний акт, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону. Засуджена вказує, що прокурор залишив поза увагою той факт, що у разі повернення обвинувального акта через невідповідність вимогам КПК України, повноваження прокурора обмежуються лише усуненням недоліків обвинувального акта. Суди попередніх інстанцій ці обставини проігнорували, що призвело до ухвалення ними незаконних і необґрунтованих рішень.

Усупереч вимог статей 370, 419 КПК України апеляційний суд в ухвалі вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги не надав, аргументів на спростування позиції сторони захисту не навів.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 вважала, що є підстави для задоволення касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 , просила вирок та ухвалу скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Засуджена ОСОБА_6 підтримала позицію свого захисника.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженої, зазначив, що підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.

Мотиви Суду

За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Положеннями ст. 419 КПК України визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

Згідно зі ст.439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, віншомускладісуду.При цьому вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 січня 2024 року задоволено касаційну скаргу прокурора, скасовано ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У вказаному судовому рішенні касаційний суд визнав обґрунтованими доводи прокурора про те, що апеляційний суд передчасно погодився з позицією сторони захисту про наявність підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку зтим, що органом досудового розслідування докази було зібрано поза межами строку досудового розслідування після повернення первинного обвинувального акта прокурору у порядку ст. 291 КПК України.

Верховний Суд зазначив, що у цьому кримінальному провадженні апеляційному суду необхідно було перевірити дотримання стороною обвинувачення строків досудового розслідування під час первинного звернення прокурора до суду з обвинувальним актом.

Натомість суд зосередив свою увагу лише на тих процесуальних рішеннях та слідчих (розшукових) діях, які приймалися та вчинялися після повернення первинного обвинувального акта прокурору, що призвело до постановлення апеляційним судом незаконного судового рішення.

Суд касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене у постанові та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення з урахуванням тих доказів, які були зібрані стороною обвинувачення до моменту передачі первинного обвинувального акта до суду.

Цих вимог суд апеляційної інстанції дотримався повною мірою.

Зважаючи на положення ст. 433 КПК України, при перевірці судових рішень Суд обмежується доводами касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 .

Засуджена, не погоджуючись з вироком і ухвалою, вказує на те, що поза увагою судів залишилось те, що строк досудового розслідування, передбачений ст. 219 КПК України, на момент звернення прокурора з первинним обвинувальним актом закінчився.

Однак, такі доводи засудженої були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України (тут і далі - КПК України, у редакції, чинній на момент початку виконання процесуальної дії або прийняття процесуального рішення) досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

За ч. 2 цієї статті строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК України. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Згідно зі ст. 294 КПК України у випадку, якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених п. п. 2 та 3 ч. 2 ст. 219 КПК України прокурором відповідного рівня до трьох, шести та дванадцяти місяців.

30 грудня 2013 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

У подальшому ОСОБА_6 неодноразово повідомлялося про нову підозру за ч. ч. 2-5 ст. 191 КК України у зв`язку із встановленням нових епізодів заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовим становищем.

Постановою першого заступника прокурора м. Хмельницького від 19 лютого 2014 року строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців, а саме до 27 березня 2014 року.

У подальшому постановами заступника прокурора Хмельницької області від 21 березня та 23 квітня 2014 року строк досудового розслідування продовжено до чотирьох та п`яти місяців відповідно, востаннє до 30 травня 2014 року.

Первинний обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 за ч. ч. 2-5 ст. 191 КК України надійшов до суду 05 травня 2014 року, тобто в межах строку досудового розслідування.

Що стосується продовження строку досудового розслідування до трьох місяців неуповноваженою особою, то такі твердження засудженої також перевірялися в апеляційному порядку та визнані необгрунтованими.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 КПК України керівником органу прокуратури є Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори, та їх заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Строк у цьому кримінальному провадженні продовжено першим заступником прокурора міста, який у визначених законом випадках, уповноважений виконувати обов`язки прокурора міста, зокрема, у разі його відсутності.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у справах № 565/1354/19 та № 638/14951/18.

Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Крім цього, ст. 26 КПК України закріплено засаду диспозитивності, згідно з якою сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, тоді як суд вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК України.

Стороною захисту не підтверджено того факту, що перший заступник діяв поза межами наданих йому законом повноважень, такі вказівки є надуманими та жодним чином не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, під час підготовчого судового засідання від сторони захисту скарги на постанову про продовження строку досудового розслідування від 19 лютого 2014 року не надходили. Наведене, на переконання апеляційного суду, свідчить, що обвинувачена та її захисник погодились із законністю та обґрунтованістю такої постанови.

Стосовно того, що після повернення судом первинного обвинувального акта прокурору, у кримінальному провадженні фактично відновлено досудове розслідування, проведено слідчі (розшукові) дії, здобуто нові докази та прийнято низку процесуальних рішень, зокрема, повідомлено ОСОБА_6 про змінену підозру, на основі якої складено новий обвинувальний акт, що не узгоджується з вимогами КПК України, то слід вказати таке.

29 травня 2014 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, під час підготовчого судового засідання обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні повернуто прокурору через неконкретність обвинувачення - відсутність в обвинувальному акті доводів вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, а саме: чим передбачені її службові обов`язки, у чому полягало зловживання службовим становищем та яким чином вона заволоділа саме коштами ПАТ «Промінвестбанк».

Верховний Суд уже неодноразово зазначав, у тому числі і у попередній постанові, про те, що повернення обвинувального акта не передбачає поновлення завершеного досудового розслідування. Діючий КПК України відмовився від інституту додаткового розслідування, який існував за КПК України 1960 року. Відсутність можливості проведення додаткового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом очевидна з тексту кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд встановив, що після повернення обвинувального акту прокурору, стороною обвинувачення у вказаному провадженні дійсно проведено низку слідчих та процесуальних дій, у тому числі складено повідомлення про нову підозру від 18 вересня 2014 року.

19 вересня 2014 року складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013240010007407 щодо ОСОБА_6 , який 22 вересня 2014 року скеровано на розгляд Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Суд ретельно дослідив матеріали кримінального провадження та встановив, що в період після повернення обвинувального акта прокурору до направлення ним нового стороною обвинувачення одержано документи, які стосуються правовідносин між банком та фізичними особами, які мали депозитні рахунки у банку, повернення коштів банком вкладникам та посадових обов`язків ОСОБА_6 .

У результаті отриманих доказів було складено повідомлення про нову підозру, а потім новий обвинувальний акт, затверджений прокурором 19 вересня 2014 року, у якому були викладені встановлені слідством обставини вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2-5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України.

Під час судового розгляду кримінального провадження висунуте ОСОБА_6 обвинувачення змінювалося стороною обвинувачення у порядку, передбаченому КПК України.

При цьому за клопотанням ОСОБА_6 кримінальне провадження за ч. 1 ст. 366, ч. ч. 2-4 ст. 191 КК України щодо неї закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 49 цього Кодексу.

Тобто, предметом розгляду Суду є виключно кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, яке первинно і було пред`явлене засудженій.

Згідно з позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленою у постанові від 15 січня 2024 року у справі № 683/694/20, розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційним судом встановлено, що під час усунення недоліків обвинувального акта, викладених в ухвалі суду від 29 травня 2014 року, прокурор у новому обвинувальному акті виклав обвинувачення, яке відрізняється від повідомлень про підозру здійсненних до направлення в суд первинного обвинувального акта.

Обвинувальний акт за ч. 5 ст. 191 КК України прокурором приведено у відповідність до ст. 291 КПК України.

Проаналізувавши вирок місцевого суду, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, суд першої інстанції послався лише на докази, які були безпосередньо досліджені в ході судового розгляду, та які були зібрані стороною обвинувачення до первинного направлення обвинувального акта, тобто у спосіб, визначений КПК України.

Натомість решта документів, серед яких і посадова інструкція, лише уточнюють раніше пред`явлене обвинувачення, на них суд як на докази винуватості ОСОБА_6 не посилався.

Суд апеляційної інстанції встановив, що тих доказів, які зібрала сторона обвинувачення до первинного направлення обвинувального акта до суду, та які місцевим судом було оцінено за критеріями, встановленими ст. 94 КПК України, достатньо для доведення винуватості ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України поза розумним сумнівом, а вирок у цій частині є законним і обґрунтованим.

Що стосується тверджень засудженої щодо недотримання апеляційним судом вимог статей 370 та 419 КПК України, то вони неприйнятні.

Зважаючи на положення кримінального процесуального закону та практику ЄСПЛ, яка вказує на необхідність належної оцінки всіх важливих аргументів сторін і наведення в судовому рішенні достатніх мотивів, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх рішеннях, суд апеляційної інстанції переглянув вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою засудженої ОСОБА_6 у порядку ст. 405 КПК України у межах доводів її апеляційної скарги та, ретельно їх перевіривши, ствердив про правильність прийнятого рішення і вмотивовано залишив його без зміни.

У рішенні апеляційного суду належним чином зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженої, які здебільшого є аналогічними доводам її касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Мотиви щодо незгоди з вироком і ухвалою, на які посилається засуджена у скарзі, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти висновку про порушення норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скаргазасудженої ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_2 ОСОБА_3