Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №906/115/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №906/115/26

Суддя: Мамченко Ю.А.

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Справа № 906/115/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В. , суддя Філіпова Т.Л.

без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 10 статті 271 ГПК України

розглянувши матеріали апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 (повне рішення складено 31.07.2026) у справі №906/115/26 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом ОСОБА_1

до Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича

про стягнення 131497,35 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича про стягнення 128227,50 грн безпідставно отриманих коштів, 1338,48 грн 3 % річних та 1931,37 грн інфляційних втрат відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що 02.07.2025 між сторонами укладено договори купівлі-продажу №020725 та про надання послуг №0207251, на виконання яких 07.07.2025 позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 128227,50 грн. Зазначені кошти сплачені з особистого банківського рахунку фізичної особи Мазурик А.В., при цьому в призначенні платежів зазначено номери та дату укладення відповідних договорів, а також вказано на статус платника як фізичної особи-підприємця.

Суд установив, що після направлення 05.09.2025 вимог про повернення коштів позивач посилалася на помилковість їх перерахування з рахунку фізичної особи замість рахунку фізичної особи-підприємця. Водночас відповідач у відповідях на зазначені вимоги повідомив, що отримані кошти ідентифіковано та зараховано як виконання ФОП Мазурик А.В. зобов`язань за договорами від 02.07.2025. Оцінивши наведені обставини, суд дійшов висновку, що, здійснюючи оплату за договорами, позивач ідентифікувала себе як фізичну особу-підприємця, з огляду на положення статті 52 Цивільного кодексу України щодо відповідальності фізичної особи-підприємця за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю.

Застосувавши положення статей Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що договори №020725 та №0207251 від 02.07.2025 укладені в належний спосіб і є обов`язковими для виконання сторонами. При цьому, на думку суду, відповідач набув спірні грошові кошти на правовій підставі - відповідно до умов зазначених договорів, яка не відпала та не була визнана недійсною. З огляду на це суд визнав відсутніми підстави для повернення коштів та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції, врахувавши результат вирішення спору, дійшов висновку про покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн. При цьому клопотання позивача про зменшення розміру таких витрат суд відхилив як необґрунтоване фактичними посиланнями, зазначивши, що заявлений відповідачем розмір витрат документально підтверджений та відповідає критерію розумної необхідності.

Не погоджуючись з вказаним рішення, позивач Мазурик Алла Вікторівна подала скаргу до Північно-західного господарського апеляційного суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у даній справі та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Окрім того, скаржник просить судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, не надано належної оцінки її доводам і доказам, а також допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, здійснюючи оплату за договорами від 02.07.2025 №0207251 про надання послуг та №020725 купівлі-продажу обладнання з особистого банківського рахунку, вона ідентифікувала себе як фізичну особу-підприємця. На обґрунтування своєї позиції посилається на положення статей 24– 26, 50 Цивільного кодексу України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких набуття фізичною особою статусу підприємця не означає, що вона виступає як підприємець у всіх правовідносинах. У зв`язку із цим апелянт стверджує, що договірні відносини між нею як фізичною особою та відповідачем відсутні.

Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином призначення платежу за платіжною інструкцією №9789-5590-661Т-КММ7 від 07.07.2025 на суму 105292,50 грн, у якому зазначено договір №0207251 про надання послуг, загальна вартість якого відповідно до пункту 4.3 становить 22935 грн. На думку скаржника, невідповідність суми перерахованих коштів умовам зазначеного договору підтверджує помилковість платежу та відсутність правових підстав для його зарахування в рахунок виконання договірних зобов`язань. Також зазначає, що відповідач не виконав умов договору про надання послуг, не передав передбачених ним документів, а за договором купівлі-продажу не поставив обладнання відповідно до специфікації. При цьому строк дії обох договорів закінчився 02.07.2026, однак зобов`язання відповідачем не виконані.

Посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, пунктів 43, 44 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» та правові висновки Верховного Суду, апелянт стверджує, що грошові кошти в сумі 128227,50 грн набуті відповідачем за її рахунок без достатньої правової підстави та підлягають поверненню. У зв`язку із цим апелянт також наполягає на стягненні 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статей 1214, 625 Цивільного кодексу України.

Окремо скаржник оскаржує висновки суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи стягнення з неї 20000 грн необґрунтованим. Зазначає, що суд не надав належної оцінки її запереченням щодо розміру таких витрат, критеріям їх реальності, необхідності та розумності, а також відсутності в матеріалах справи доказів перерахування відповідачем коштів адвокатському бюро за надану правничу допомогу. Посилаючись на положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та практику Верховного Суду, апелянт вважає, що за відсутності належного документального підтвердження понесених витрат підстави для їх стягнення відсутні.

З огляду на викладене, Мазурик Алла Вікторівна просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою від 24.08.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

27.08.2026 в системі «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами сплати судового збору у розмірі 3993,60 грн.

Ухвалою від 28.08.2026 Північно-західний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за скаргою Мазурик Алли Вікторівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

03.09.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу від ФОП Беляка Владислава Вадимовича, в якому заперечує проти доводів апелянта та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Зазначає, що 02.07.2025 між сторонами укладено договори купівлі-продажу обладнання №020725 та про надання послуг №0207251, на виконання яких позивач 07.07.2025 перерахувала відповідачу 105292,50 грн передоплати за обладнання та 22935 грн оплати за послуги. При цьому в призначенні обох платежів позивач зазначила свій статус фізичної особи-підприємця, а суми перерахованих коштів відповідають погодженим сторонами договірним зобов`язанням. Посилання апелянта на здійснення платежів з особистого рахунку фізичної особи, на думку відповідача, не свідчить про відсутність правової підстави для їх отримання.

Відповідач наголошує на відсутності підстав для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки спірні кошти отримано на виконання укладених між сторонами договорів, які не визнані недійсними та не розірвані. Саме по собі закінчення строку дії договорів не припиняє зобов`язань, що виникли під час їх дії, а тому не створює автоматичної підстави для повернення сплачених коштів як безпідставно набутих. Щодо доводів про невиконання договірних зобов`язань відповідач зазначає, що позивач не здійснила повної оплати обладнання та не надала необхідних для його поставки даних, а також не довела належного виконання власних обов`язків за договорами. Крім того, відповідач вважає обґрунтованим стягнення 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, оскільки їх розмір підтверджується договором, додатковою угодою, детальним розрахунком та актом наданих послуг, а фактична сплата гонорару не є обов`язковою умовою для розподілу таких витрат.

З огляду на викладене відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26 - без змін. Також відповідач просить стягнути з позивача 18000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 02.07.2025 між Фізичною особою-підприємцем Мазурик Аллою Вікторівною (покупець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Беляком Владиславом Вадимовичем (продавець/відповідач) укладено договір №020725 купівлі-продажу, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити обладнання, назване в подальшому «товар», у кількості відповідно до Специфікації (Додаток №1 до договору), що є невід`ємною частиною даного договору (п.п.1.1. договору).

Згідно Додатку №1 до договору №020725 - Специфікації товаром є кавомашина Jetinno JL22 в комплекті із меблевою конструкцією.

Пунктом 4.1. договору №020725 встановлено Порядок здійснення оплати, яким визначено, що розрахунки за цим договором здійснюється покупцем у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок Продавця.

Оплата відбувається шляхом передоплати протягом 24 (двадцять чотирьох) годин з моменту підписання договору (п.п. 4.2. договору).

Остаточна оплата в розмірі суми договору здійснюється за 2 (два) календарні дні до дати поставки товару покупцю з урахуванням можливої зміни курсу долара США згідно з даними на міжбанківському валютному ринку України, якщо він змінився та відрізняється від дати підписання договору, відповідно до п.п. 3.3. даного договору (п.п. 4.3. договору).

Пункт 4.4. договору визначає, що зобов`язання покупця по оплаті за цим договором вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів на поточний банківський рахунок продавця.

Згідно Додатку 1 до договору загальна вартість товару складає 210585,00 грн, сума передоплати - 105292,50 грн, сума доплати - 105292,50 грн.

07.07.2025 фізичною особою Мазурик Аллою Вікторівною сплачено на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича грошові кошти у сумі 105292,50 грн платіжна інструкція №9789-5590-661Т-КММ7. Призначення платежу вказане: 0207251 від 02.07.2025 ФОП Мазурик Алла.

Також, 02.07.2025 між Фізичною особою-підприємцем Мазурик Аллою Вікторівною (замовник/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Беляком Владиславом Вадимовичем (виконавець/відповідач) укладено договір №0207251 про надання послуг, відповідно до якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надавати визначені цим договором послуги, а Замовник зобов`язується приймати ці послуги та оплачувати їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п.п. 1.2. договору послуга, що є предметом цього договору, включає: аналіз місцевості, аналіз конкуренції, пошук локації, ведення переговорів стосовно оренди та підготовка договору оренди, безкоштовна доставка по території України.

Пунктом 2.1. договору визначені права та обов`язки сторін, виконавець зобов`язується:

- п.п. 2.1.1. якісно та своєчасно надавати визначені цим Договором послуги,

- п.п.2.1.2. надавати на запит замовника інформацію про хід надання послуг та стан виконання цього Договору.

Пунктом п.п. 2.2. замовник зобов`язується:

- п.п. 2.2.1. своєчасно надавати виконавцю інформацію необхідну йому для надання визначених цим договором послуг,

- п.п. 2.2.2. замовник має право отримувати від виконавця інформацію про хід надання послуг, надавати свої вказівки та пропозиції, не втручаючись при цьому у діяльність виконавця.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата послуг здійснюється у національній валютній одиниці на розрахунковий рахунок «Виконавця» або у готівковій формі, згідно даних на міжбанківському валютному ринку України.

Пункт 4.3. договору встановлює, що загальна сума договору складає 22935,00 грн.

07.07.2025 фізичною особою Мазурик Аллою Вікторівною сплачено на рахунок ФОП Беляк Владислава Вадимовича грошові кошти у сумі 22 935,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №Х944-36М8-МСА1-18ЕК. Призначення платежу вказане: 0207251 від 02.07.2025 ФОП Мазурик Алла.

05.09.2025 Мазурик А.В. скерувала ФОП Беляк Владислава Вадимовича вимоги №1 та №2 про повернення коштів, сплачених за Договорами №0207251 та №020725 від 02.07.2025.

З наведених вимог вбачається, що кошти, сплачені за згаданим вище договорами є коштами фізичної особи Мазурик А.В. і сплачені такі кошти помилково, з розрахункового рахунку фізичної особи, замість розрахункового рахунку фізичної особи-підприємця. Тому позивач просила негайно повернути вказані грошові кошти.

Згідно відповідей на наведені вимоги, відповідач повідомив, що сплачені кошти в загальній сумі 128227,50 грн було ідентифіковано та віднесено до виконання фізичною особою-підприємцем Мазурик Аллою Вікторівною зобов`язань за договорами №020725 та №0207251 від 02.07.2025.

Фізична особа-підприємець Мазурик Алла Вікторівна звернулася до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича про стягнення 128227,50 грн безпідставно отриманих коштів, 1338,48 грн 3 % річних та 1931,37 грн інфляційних втрат.

Як зазначалось вище, місцевий господарський суд у задоволенні позовних вимог відмовив в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 203 вказаного Кодексу закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статей 627, 628, 632 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору, у тому числі структури ціни, яка є обов`язковою для виконання.

За приписами статей 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори №0207251 та №020725 від 02.07.2025 є укладеними у належний спосіб.

При цьому доказів того, що вказані договори в установленому законом порядку були визнані недійсними, неукладеними або розірваними, матеріали справи не містять. Так само сторонами не наведено обставин, які б свідчили про припинення договірних зобов`язань з інших передбачених законом підстав.

Статтею 26 ЦК України встановлено, що фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, ЦК України та іншими законами.

Важливим аспектом реалізації прав фізичної особи є право на здійснення підприємницької діяльності, яке регулюється Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

За дослідженням обставин справи та аналізу норм законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач оплачуючи товар та послуги за договорами №0207251 та №020725 від 02.07.2025 з розрахункового рахунку, ідентифікувала себе, як ФОП, з розумінням того, що фізична особа-підприємець відповідає усім своїм майном за наявними зобов`язаннями. Суд вказав, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов договорів №0207251 та №020725 від 02.07.2025, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

Перевіривши наведені висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання договору купівлі-продажу №020725 від 02.07.2025 Мазурик А.В. перерахувала на банківський рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 105292,50 грн як передоплату за товар, передбачений умовами договору. Крім того, на виконання договору про надання послуг №0207251 від 02.07.2025 позивач сплатила відповідачу 22935,00 грн, що відповідало вартості послуг, погодженій сторонами.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що обидва платежі були здійснені з її особистого банківського рахунку, відкритого на ім`я фізичної особи, а не з рахунку фізичної особи-підприємця. На цій підставі апелянт стверджує, що договірні відносини між нею як фізичною особою та ФОП Беляком В.В. не виникли, а відтак отримані відповідачем кошти підлягають поверненню.

Надаючи оцінку таким доводам, колегія суддів ураховує, що на підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10 та від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц. Водночас наведені судові рішення не дають підстав для безумовного висновку про те, що здійснення фізичною особою платежу з особистого банківського рахунку виключає можливість виконання нею зобов`язання за договором, укладеним у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності.

Правові висновки Верховного Суду мають застосовуватися з урахуванням установлених у відповідній справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин. Саме по собі зазначення у платіжному документі особистого рахунку платника не спростовує факту укладення договору та не свідчить про відсутність наміру виконати зобов`язання за ним, якщо інші відомості, наведені в платіжному документі, та сукупність доказів у справі підтверджують зв`язок платежу з відповідним договором.

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу №020725 від 02.07.2025, пунктом 4.1 передбачено, що розрахунки за договором здійснюються покупцем у національній валюті України - гривні шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок продавця. При цьому пункт 10 договору містить відомості про юридичні адреси та банківські реквізити сторін, однак реквізити банківського рахунку покупця в договорі не зазначені, натомість наведено банківський рахунок продавця. Позивач здійснила оплату саме на вказаний у договорі рахунок відповідача, що узгоджується з погодженим сторонами порядком проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 4.2 договору №020725 покупець зобов`язався сплатити передоплату в розмірі 50% вартості товару, що становить 105292,50 грн. Вказана сума відповідає розміру платежу, здійсненого позивачем 07.07.2025, та умовам договору і додатка №1 до нього щодо вартості товару.

При цьому пункт 6 договору №0207251 також містить реквізити виконавця, однак не містить банківських реквізитів замовника.

Отже, перерахування коштів у зазначеному розмірі на банківський рахунок продавця підтверджує виконання позивачем погодженого сторонами обов`язку зі сплати передоплати за договором купівлі-продажу.

Доводи апелянта про те, що в призначенні платежу на суму 105292,50 грн зазначено номер договору про надання послуг №0207251, а не договору купівлі-продажу №020725, також не спростовують наведеного висновку. Колегія суддів звертає увагу, що платіжна інструкція підлягає оцінці не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами, з урахуванням усіх зазначених у ній ідентифікаційних відомостей, зокрема дати платежу, його суми, найменування платника, зазначення статусу ФОП Мазурик Алла та інших відомостей, які дають змогу встановити характер і призначення переказу.

У цьому випадку сума платежу в розмірі 105292,50 грн відповідає передбаченому договором №020725 розміру передоплати за товар, тоді як загальна вартість послуг за договором №0207251 становить 22935,00 грн. Отже, сума, фактично перерахована відповідачу, не відповідає вартості послуг за договором, номер якого зазначено в призначенні платежу, натомість збігається з розміром передоплати, погодженої сторонами за договором купівлі-продажу. З огляду на це, а також з урахуванням інших матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначення в призначенні платежу номера договору №0207251 саме по собі не є достатньою підставою для висновку про перерахування коштів поза межами договірних правовідносин або про відсутність правової підстави для їх отримання відповідачем.

Скаржник вказує на недослідження та неврахування судом першої інстанції факту закінчення строку дії договорів на момент винесення судового рішення та відсутності належного та повного виконання умов договорів, що, на думку скаржника, слугує підставою для оцінки отриманих коштів відповідачем такими, як безпідставні та набуті без належної правової підстави.

Судова колегія на спростування вищевказаних доводів апеляційної скарги враховує умови договору купівлі-продажу №020725 від 02.07.2025 щодо порядку та строків передачі товару.

Так, згідно з пунктом 5.2 договору передача товару від продавця до покупця здійснюється після остаточної оплати, а відповідно до пункту 4.3 остаточний розрахунок має бути проведений за два календарні дні до дати поставки товару. Таким чином, обов`язок продавця передати товар пов`язаний із дотриманням покупцем погодженого порядку розрахунків, зокрема здійсненням остаточної оплати.

Разом з тим, щодо доводів апелянта про невиконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг №0207251 від 02.07.2025, а саме ненадання послуг з аналізу місцевості та конкуренції, пошуку локації, ведення переговорів щодо оренди й підготовки договору оренди, а також ненадання безкоштовної доставки територією України, колегія суддів зазначає таке.

За умовами договору №0207251 договір покладає на замовника обов`язок надавати виконавцю інформацію, необхідну для надання послуг.

Отже, виконання договірних зобов`язань передбачало не лише дії виконавця, а й належне сприяння з боку замовника, зокрема надання необхідних відомостей для організації та надання погоджених послуг.

Водночас умова пункту 5.1 договору прямо передбачає наслідки відмови замовника від прийняття послуг, про які позивач була обізнана на момент укладення договору та з якими погодилася, підписавши його. Крім того, пунктом 9.1 договору №020725 передбачено, що в разі відмови покупця від придбання кав`ярні після укладення договору передоплата залишається у продавця для покриття витрат, пов`язаних із виконанням договору.

За таких обставин посилання апелянта виключно на ненадання послуг не є достатнім для висновку про відсутність правової підстави для отримання відповідачем сплачених коштів, без з`ясування обставин виконання сторонами своїх договірних обов`язків, зокрема щодо надання замовником необхідної інформації, а також обставин відмови від прийняття послуг. Наведені умови договору самі по собі не спростовують факту виникнення між сторонами договірних правовідносин і не свідчать про те, що здійснений позивачем платіж не стосувався виконання цього договору.

Окремо колегія суддів ураховує, що загальна вартість товару за договором №020725 становить 210585,00 грн, тоді як позивач сплатила лише передоплату в розмірі 105292,50 грн. Як убачається з матеріалів справи, у відповідях на вимоги позивача відповідач повідомляв про готовність поставити обладнання в порядку, передбаченому договором, та зазначав, що позивач не повідомила дату й місце доставки товару та не здійснила остаточного розрахунку. Натомість доказів проведення остаточної оплати, повідомлення необхідних для поставки відомостей або погодження сторонами конкретної дати поставки позивачем не надано. За таких обставин сам факт непередання товару не свідчить про відсутність правової підстави для отримання відповідачем передоплати та не підтверджує обґрунтованості вимоги про її повернення саме як безпідставно набутих коштів.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до статей 598, 599 та 631 Цивільного кодексу України припинення зобов`язань пов`язується з підставами, передбаченими договором або законом, зокрема з належним виконанням, а закінчення строку дії договору саме по собі не припиняє невиконаних зобов`язань, які виникли під час його дії. Як правильно зазначив відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 дійшла висновку, що закінчення строку дії договору не припиняє фінансових зобов`язань сторін, які виникли під час його дії, та саме по собі не є підставою для кваліфікації отриманого авансу як безпідставного збагачення.

Відтак, навіть якщо позивач вважає, що відповідач порушив зобов`язання за договорами №020725 та №0207251, такі обставини самі по собі не свідчать про відсутність правової підстави для отримання коштів на момент їх перерахування. Вимоги, пов`язані з неналежним виконанням або невиконанням договірних зобов`язань, мають оцінюватися з урахуванням умов відповідних договорів і спеціальних норм, що регулюють такі правовідносини.

Щодо наявності підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Верховний Суд в постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 16.09.2022 у справі №913/703/20 визначив необхідні умови застосування статті 1212 ЦК України: «а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна». Також суд зазначив, що набуття майна однією зі сторін у порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Як зазначила Об`єднана палата КГС у складі Верховного Суду у вищевказаній постанові, положення статті 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли правова підстава набуття майна була відсутня або згодом у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена чи припинена. Водночас договір, який є чинним та породжує відповідні зобов`язання сторін, становить належну правову підставу для набуття майна.

У даній справі спірні платежі здійснені на виконання укладених між сторонами договорів №020725 та №0207251 від 02.07.2025, умови яких передбачали відповідні грошові розрахунки. Як досліджено та встановлено колегією суддів вище, матеріали справи не свідчать про те, що правова підстава для отримання коштів була відсутня на момент їх перерахування або згодом відпала в розумінні статті 1212 ЦК України.

Щодо доводів апелянта про перерахування коштів неналежному отримувачу колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується зарахування спірних сум саме на банківський рахунок відповідача, реквізити якого зазначені в укладених сторонами договорах. Отже, кошти перераховано особі, яка виступала продавцем за договором №020725 та виконавцем за договором №0207251. Доказів перерахування коштів іншій особі або зарахування їх на рахунок, не пов`язаний із відповідачем, позивач не надала. За таких обставин підстави вважати відповідача неналежним отримувачем спірних коштів відсутні.

Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про відсутність договірних відносин оскільки платежі здійснені з особистого банківського рахунку фізичної особи, а не з рахунку фізичної особи-підприємця. Як встановлено вище, наведені обставини підтверджують зв`язок спірних платежів із виконанням договорів, стороною яких була позивач.

При цьому фізична особа-підприємець не є окремою юридичною особою, а є звичайною фізичною особою (громадянином), яка має законне право вести підприємницьку діяльність, і відповідно до статті 52 ЦК України відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Тому сам по собі спосіб здійснення розрахунку з особистого банківського рахунку фізичної особи не спростовує встановленого за сукупністю доказів зв`язку платежу з договірними зобов`язаннями позивача як фізичної особи-підприємця. Вирішальним у цьому випадку є не формальний номер рахунку, з якого здійснено переказ, а встановлені обставини укладення договорів і призначення платежів.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що в цій справі відсутні передбачені статтею 1212 ЦК України умови для кваліфікації спірних коштів як безпідставно набутих: кошти перераховано відповідачу, який є стороною відповідних договорів, на виконання договірних зобов`язань, а відсутності або припинення правової підстави для їх отримання позивачем не доведено.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що здійснені позивачем платежі були пов`язані з виконанням укладених між сторонами договорів, а доводи апеляційної скарги не спростовують наявності правової підстави для отримання відповідачем спірних коштів. Відтак підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у стягненні 128227,50 грн основної суми боргу відсутні.

Оскільки вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат заявлені як похідні від вимоги про повернення основної суми коштів, а підстав для задоволення останньої не встановлено, відсутні й підстави для задоволення відповідних похідних вимог.

При цьому, як судом першої інстанції, так і апеляційним господарським судом при перегляді рішення враховано усталену позицію Верховного Суду, викладену в постановах, ухвалених за подібних правовідносин.

Щодо оскарження апелянтом в частині задоволення судом першої інстанції стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу, апелянт зазначає, що суд належним чином не оцінив її заперечень щодо неспівмірності заявлених витрат, необхідності врахування складності справи, обсягу фактично виконаної адвокатом роботи та розумності гонорару.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти наведених доводів, зазначаючи, що позивачка не навела належного обґрунтування неспівмірності заявлених витрат, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, заявлено про стягнення з позивачки понесених судових витрат. 16.07.2026 позивачка подала заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн, а також заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, заявлених відповідачем, посилаючись на їх необґрунтованість та завищеність.

Розглянувши питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що на підтвердження таких витрат відповідач подав договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду та акт наданих послуг від 12.03.2026, відповідно до якого вартість послуг з ознайомлення з матеріалами справи, підготовки відзиву на позовну заяву та представництва інтересів клієнта становить 20000 грн. Відмовляючи в задоволенні клопотання позивачки про зменшення зазначених витрат, суд дійшов висновку про відсутність належного фактичного обґрунтування їх неспівмірності. Місцевий господарський суд поклав на позивача обов`язок відшкодувати відповідачу 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу, визнавши їх документально обґрунтованими та такими, що відповідають критерію розумної необхідності.

Колегія суддів зазначає, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, у частини 3 статті 126 та частині 8 статті 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.(ч.3 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Як встановлено судом першої інстанції, 17.02.2026 між Адвокатським бюро «Молчанової Наталії» та відповідачем у справі укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги № 06/09/25 від 10.09.2025, яка визначає порядок оплати правничої допомоги (гонорару) Бюро за надання правничої допомоги у спорі за позовною заявою Фізичної особи Мазурик Алли Вікторівни до Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича про стягнення 131497,35 грн. (Господарський суд Житомирської області) по справі №906/115/26.

Окрім того, з додаткової угоди вбачається, що вартість послуг за годину становить 3000 грн. Позивачу надано наступні послуги: ознайомлення з матеріалами справи №906/115/26 – 3000 грн (60 хвилин); підготовка відзиву на позовну заяву про стягнення 131497,35 грн - 9000 грн (180 хвилин); представництво інтересів клієнта у Господарському суді Житомирської області – 8000 грн (180 хвилин). За даним актом підлягає сплаті 20000 грн.

Також, Адвокатським бюро та відповідачем 12.03.2026 підписано Акт наданих послуг до додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги №06/09/25 від 10.09.2025, відповідно до якого адвокатські послуги (правнича допомога) по договору відповідають умовам договору та належним чином оформлені, сторони претензій один до одного по предмету договору не мають, а сума яка підлягає сплаті за даним актом становить 20000 грн.

На підтвердження понесених витрат в сумі 20000 грн відповідач надав копію рахунку-фактури №10/03 від 12.03.2026.

Вказані матеріали є належними доказами того, що відповідачу надано професійну правничу допомогу у даній справі у суді першої інстанції АБ «Молчанової Наталії» згідно відповідного договору.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у статті 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).

Проаналізувавши подані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також доводи апеляційної скарги щодо їх неспівмірності, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд безпідставно виходив із того, що вся сума, визначена сторонами у договорі про надання правничої допомоги, підлягає компенсації за рахунок позивача.

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення.

Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Відтак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади господарського законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Апеляційний суд також враховує, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.126 ГПК України (аналогічна правова позиція, викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 31.08.2023 у справі №824/20/23).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Схожа правова позиція наведена і в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 в справі №910/12876/19.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (схожий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №922/2417/22).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акта наданих послуг вартість представництва інтересів відповідача в Господарському суді Житомирської області визначена в сумі 8000,00 грн, що відповідає 180 хвилинам роботи адвоката. Водночас дослідження матеріалів справи свідчить, що представник відповідача брав участь у трьох судових засіданнях у режимі відеоконференції: 28.04.2026 з 10:21 до 10:30, 28.05.2026 з 10:51 до 11:32 та 06.07.2026 з 11:00 до 11:59.

Отже, загальна тривалість зазначених судових засідань становила 1 годину 49 хвилин, що є меншим за час, зазначений у детальному описі наданих послуг.

За таких обставин колегія суддів вважає, що заявлена вартість послуг із представництва інтересів відповідача в суді першої інстанції в розмірі 8000 грн є завищеною порівняно з фактично встановленою тривалістю участі адвоката в судових засіданнях. З огляду на погодинну ставку, визначену сторонами в додатковій угоді, фактичний час участі адвоката та необхідність дотримання критеріїв розумності й співмірності судових витрат, колегія суддів вважає обґрунтованим визначити розмір компенсації за надання цієї послуги в сумі 5500 грн.

Щодо витрат на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку відзиву на позовну заяву колегія суддів зазначає, що такі дії за своїм змістом є взаємопов`язаними складовими єдиного процесу формування правової позиції відповідача та її викладення у відповідному процесуальному документі. Ознайомлення з матеріалами справи, аналіз поданих доказів і доводів позовної заяви становлять необхідну передумову підготовки відзиву, а тому не можуть оцінюватися ізольовано від роботи зі складення цього документа без урахування їх взаємозв`язку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та підготовка відзиву не потребували заявленого відповідачем сукупного часу в чотири години, оскільки ці дії становили єдиний взаємопов`язаний процес опрацювання матеріалів справи та формування правової позиції. З огляду на характер спірних правовідносин, обсяг матеріалів справи, зміст відзиву та необхідний для його підготовки час колегія суддів вважає достатнім визначити тривалість виконання зазначеного комплексу робіт у межах двох годин, що за погодженою сторонами ставкою становить 6000 грн.

Отже, враховуючи характер і складність спору, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, її необхідність для розгляду справи, а також критерії розумності, реальності та співмірності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 11500 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню за рахунок позивачки. У частині стягнення решти витрат у розмірі 8500 грн рішення суду першої інстанції належить скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в їх відшкодуванні.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач заявив вимогу про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 18000 грн. Під час апеляційного провадження позивач не подав заперечень щодо заявленого розміру таких витрат та не навів доводів про їх неспівмірність чи необґрунтованість.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить із наведених вище висновків щодо правового регулювання відшкодування таких витрат, а також відповідних правових позицій Верховного Суду.

При цьому саме по собі погодження сторонами договору певного обсягу послуг та їх вартості, як і документальне підтвердження оплати, не зумовлює безумовного відшкодування всієї заявленої суми іншою стороною. Суд має перевірити, чи відповідають заявлені до компенсації витрати фактично наданим послугам, чи були вони необхідними для розгляду справи та чи є їх розмір співмірним зі складністю спору, обсягом виконаної роботи й витраченим часом.

Колегія суддів дослідила подані ФОП Беляк В.В. документи на підтвердження обсягу наданої професійної правничої допомоги, її вартості та погоджених сторонами умов оплати.

На підтвердження витрат на послуги адвоката додано: копія додаткової угоди №2 від 31.08.2026 до договору про надання правничої (юридичної) допомоги №06/09/25 від 10.09.2025; копія ордеру на надання правничої допомоги серії АН №2062157 від 01.09.2026; копія акту надання послуг до додаткової угоди №2 від 31.08.2026 до договору про надання правничої (юридичної) допомоги №06/09/25 від 10.09.2025; копія квитанції до прибуткового касового ордера №03/09 від 03.09.2026.

Дослідивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив, що 31.08.2026 Адвокатське бюро «Молчанової Наталії» та ФОП Беляк В.В. уклали додаткову угоду, яка визначає обсяг і порядок оплати правничої допомоги Бюро під час розгляду Північно-західним апеляційним господарським судом справи №906/115/26 за позовом Мазурик Алли Вікторівни до ФОП Беляка Владислава Вадимовича про стягнення 131497,35 грн.

Пунктом 2 встановлено, що бюро зобов`язується клієнту комплекс правничої допомоги, зокрема ознайомитися з апеляційною скаргою та матеріалами справи, підготувати відзив на апеляційну скаргу, підготувати необхідні процесуальні документи та представляти інтереси клієнта в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди вартість правничої допомоги за годину становить 3000 грн. Згідно із зазначеним описом послуг на ознайомитися з апеляційною скаргою та матеріалами справи витрачено 1 годину, на підготовку відзиву на апеляційну скаргу 3 години, на підготовку необхідних процесуальних документів 1 година та на представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції 1 година, що в загальній сумі становить 18000 грн витрат на надання таких послуг.

Згідно з пунктом 4 додаткової угоди клієнт сплачує 100% погодженої сторонами вартості правничої допомоги, а саме 18000 грн, у строк до 10 вересня 2026 року включно шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Бюро, зазначений в основному договорі, а бо в інший не заборонений законом спосіб із належним документальним підтвердженням оплати.

Пункт 6 додаткової угоди передбачає, що обсяг наданої правничої допомоги підтверджується актом, який підписується сторонами. В акті зазначається зміст наданих послуг, їх вартість та, за наявності, додаткові витрати Бюро.

На підтвердження понесених витрат, відповідач надав акт наданих послуг від 01.09.2026, відповідно до якого Адвокатське бюро «Молчанової Наталії» та ФОП Беляк В.В. погодили, що адвокатські послуги по додатковій угоді відповідають її умовам та умовам договору про надання правничої допомоги та належним чином оформлені. Також, сторони зазначили, що претензій один до одного по предмету договору не мають, а сплата за даним актом становить 18000 грн.

Оплата наданих послуг підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №03/09 від.03.09.2026, відповідно до якої від ФОП Беляка В.В. прийнято 18000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги №06/09/25 від 10.09.2026 та додаткової угоди №2 від 31.08.2026.

Вказані матеріали є належними доказами того, що відповідачу надано професійну правничу допомогу у даній справі у суді апеляційної інстанції адвокатом АБ «Молчанової Наталії» згідно відповідного договору, що в силу статті 126 ГПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас наявність належних документів, що підтверджують погодження вартості правничої допомоги та її оплату, не звільняє суд від обов`язку оцінити заявлені витрати за критеріями, передбаченими статтями 126 та 129 ГПК України. З огляду на наведені вище правові висновки щодо необхідності перевірки реальності, необхідності й співмірності витрат, колегія суддів має встановити, чи підтверджено фактичне виконання кожного із заявлених видів робіт та чи відповідає заявлена до відшкодування сума обсягу правничої допомоги, дійсно наданої відповідачу під час апеляційного перегляду справи.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши подані ФОП Беляком В.В. докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та здійснивши перевірку правильності їх обчислення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність оцінки заявленої до відшкодування суми на предмет її реальності, необхідності, обґрунтованості та співмірності зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим часом і значенням справи для сторони, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи №906/115/26, її розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань.

За таких обставин заявлені відповідачем витрати на представництво його інтересів у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн, визначені виходячи з однієї години роботи адвоката, не підлягають відшкодуванню, оскільки матеріали справи не підтверджують фактичного надання відповідної послуги з представництва інтересів клієнта під час судового засідання. Саме лише включення такої послуги до переліку погоджених сторонами видів правничої допомоги та зазначення її вартості в акті наданих послуг не свідчить про фактичне понесення витрат на її надання в межах розгляду цієї справи.

Що ж стосується таких видів робіт із наданням правничої допомоги, як ознайомлення з апеляційною скаргою та матеріалами справи, а також підготовку відзиву на апеляційну скаргу, то колегія суддів враховує, що такі дії є взаємопов`язаними складовими процесу формування правової позиції відповідача та її викладення у відповідному процесуальному документі. Ознайомлення з матеріалами справи, аналіз доводів апеляційної скарги, застосовних норм права та обставин, установлених судом першої інстанції, становлять необхідну передумову підготовки відзиву, а тому не мають самостійного результату, відокремленого від його складення.

Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 в справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 в справі №927/153/22).

При цьому колегія суддів зазначає, що доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, за своїм змістом не свідчать про формування відповідачем нової правової позиції порівняно з тією, яка була покладена в основу рішення суду першої інстанції. Відзив спрямований переважно на заперечення аргументів апеляційної скарги та обґрунтування відсутності підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Наведені в ньому міркування ґрунтуються на обставинах справи, досліджених судом першої інстанції, та відповідних правових висновках, а тому не свідчать про необхідність виконання значного додаткового обсягу роботи, який виходив би за межі опрацювання матеріалів справи й підготовки відзиву.

За таких обставин колегія суддів вважає, що зазначені в описі послуг дії з ознайомлення з матеріалами справи та формування правової позиції не можуть оцінюватися як окремі послуги в повному обсязі поряд із підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, оскільки це призвело б до подвійного врахування складових єдиного процесу надання правничої допомоги.

Такий підхід до вирішення питання зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу через дублювання позиції сторони та змісту процесуальних документів протягом розгляду справи судами різних інстанцій є усталеним у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та був застосований, зокрема, у постановах від 21.02.2024 у справі №911/593/22, від 28.05.2024 №910/2812/23, від 26.02.2025 у справі №910/13078/23, від 26.06.2025 у справі №918/822/23(918/583/24), від 03.02.2026 у справі №910/14080/24.

Щодо заявлених витрат на підготовку інших процесуальних документів колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів складення та подання адвокатом інших процесуальних документів, крім відзиву на апеляційну скаргу. Відтак витрати на надання таких послуг не підтверджені належними доказами фактичного виконання відповідної роботи та не підлягають відшкодуванню.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір таких витрат є завищеними та по-суті, порушують критерій розумності їх розміру, що є підставою для їх зменшення.

Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду наголошує, що за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт та те, що в суді апеляційної інстанції представником відповідача відстоювалася позиція сформована ним в суді першої інстанції, факт того, що в суді апеляційної інстанції не збиралися та не подавалися додаткові докази, а також те, що заявником не доведено обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, негативну поведінку сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи, колегія суддів зазначає, що такий розмір у сумі 18000 грн є значно завищеним заявником.

З огляду на вищевказане колегія суддів, дійшла висновку про те, що достатнім, співмірним та обґрунтованим буде покладення на Мазурик А.В. витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 грн, а саме за підготовку та формування відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони, на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України, можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Підсумовуючи вищевикладене, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове стягнення з Мазурик А.В. на користь ФОП Беляка В.В. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000 грн. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.86 ГПК України).

За приписами пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частини або змінити рішення.

Згідно з частинами 1-4 статті 277 ГПК України підставами, зокрема, для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної частини

Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в цій частині. Водночас за результатами перевірки розподілу судових витрат колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин апеляційну скаргу Мазурик Алли Вікторівни слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26 частково скасувати щодо розподілу судових витрат, визначивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, у сумі 11500 грн.

Оскільки, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції лише в частині розподілу судових витрат, тоді як висновки суду щодо вирішення спору по суті залишаються без змін, то судові витрати по сплаті судового збору понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича 8500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

4. Рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2026 у справі №906/115/26 в частині стягнення з Мазурик Алли Вікторівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 11500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

5. Стягнути з Мазурик Алли Вікторівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Беляка Владислава Вадимовича ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

6. Надати доручення місцевому господарському суду про видачу відповідних наказів.

7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

8. Матеріали справи №906/115/26 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повна постанова складена "27" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Хабарова М.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua