Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №918/832/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Справа № 918/832/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Кульчій І.М. , суддя Хабарова М.В.

секретар судового засідання Кульчин Д.А.

за участю представників сторін:

позивача: Мицько Р.А.,

відповідача: Шумський Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Київстар» на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.08.2026 (повне рішення складено 01.09.2026) у справі №918/832/26 (суддя Торчинюк В.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго»

до Приватного акціонерного товариства «Київстар»

про зобов`язання звільнити місце встановлення обладнання

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.08.2026 у справі №918/832/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про зобов`язання звільнити місце встановлення обладнання задоволено. Суд першої інстанції зобов`язав Приватне акціонерне товариство «Київстар» звільнити місце встановлення обладнання, яке знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Т.Козлишина 22 (частина димової труби де розміщено антенно-фідерне улаштування та частини фундаменту труби де розміщено контейнер з обладнанням). Місцевий господарський суд стягнув з Приватного акціонерного товариства «Київстар» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази беззаперечно свідчать про небажання однієї із сторін правочину на продовження його дії. Суд дійшов висновку, що позивач, як орендодавець і власник спірного майна, належним чином скористався правом, наданим ЦК України і умовами спірного договору, на відмову від його переукладення на новий строк. Отже, договір про надання послуг припинив свою дію.

Аргументи відповідача про те, що позивачем порушено порядок відмови від договору визначений п.7.1. договору суд першої інстанції відхилив, оскільки повважав, що матеріали справи місять належні та допустимі докази направлення передбаченої умовами договору відмови позивачем у визначений строк.

Крім того, суд зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту прямо визначено умовами договору. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматись від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Оскільки між учасниками процесу станом на момент звернення з позовом до суду відсутні договірні відносини, продовження знаходження майна відповідача на об`єктах позивача є безпідставним і створює перешкоди для його використання власником та є підставою для звільнення від обладнання, яке належить відповідачу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач - Приватне акціонерне товариство «Київстар» подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 25.08.2026 у справі №918/832/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про зобов`язання звільнити місце встановлення обладнання, яке знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Т.Козлишина, 22 (частина димової труби, де розміщено антенно-фідерне улаштування, та частина фундаменту труби, де розміщено контейнер з обладнанням) відмовити повністю. Окрім того, скаржник просить судові витрати покласти на позивача.

Обґрунтовуючи скаргу відповідач зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку скаржника, суд безпідставно не врахував, що між сторонами було укладено договір про надання послуг, який регулюється главою 63 ЦК України (статті 901-907 ЦК України). Виконавець не передає замовникові майно у володіння та користування - навпаки, він приймає чуже майно (обладнання) та надає щодо нього комплекс послуг з утримання власними силами і на власний ризик. Договір не містить ані умови про передачу майна у володіння та користування, ані визначення об`єкта найму, ані розміру орендної плати; сторони узгодили саме плату за надані послуги (п.3.1 Договору, Протоколи погодження договірної ціни), а щомісячні розрахунки здійснюються на підставі Актів наданих послуг (пункти 3.4, 3.5 Договору).

Натомість суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми, що регулюють договір оренди.

Наведене вище є достатньою та самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки застосування норм, які не підлягали застосуванню, та незастосування норм, які підлягали застосуванню, є неправильним застосуванням норм матеріального права (ч.2 ст.277 ГПК України).

Крім того, скаржник зауважує, що позивач заявив зобов`язально-правову вимогу: зобов`язати відповідача виконати обов`язок, передбачений пунктом 2.2.6 Договору, а саме звільнити місце встановлення обладнання. Проте суд застосував статтю 391 ЦК України, навів визначення негаторного позову та вказав, що однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин.

Таким чином, суд вийшов за межі позовних вимог у розумінні статті 14 ГПК України, оскільки позов про усунення перешкод у користуванні майном позивачем не заявлявся.

Скаржник наголошує, що листом від 28.11.2025 №03-05/3471 позивач повідомив скаржника про відмову від продовження строку дії низки договорів. Водночас дата направлення повідомлення не є тотожною даті його вручення.

Суд першої інстанції обмежився констатацією факту направлення позивачем повідомлення від 28.11.2025 №03-05/3471 та вказівкою на поштову квитанцію і опис вкладення, зазначивши, що позивачем дотримано процедури, передбаченої п.7.1 договору.

Однак повідомлення фактично надійшло Скаржнику лише 02.12.2025, тобто з пропуском встановленого пунктом 7.1 Договору строку, тому Договір автоматично пролонгувався на наступний річний термін і є чинним, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Скаржник звертає увагу, що протягом січня-червня 2026 року сплачував, а позивач приймав щомісячні платежі за Договором. Ці обставини у своїй сукупності свідчать про порушення позивачем принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та доктрини заборони суперечливої поведінки

ПАТ «Київстар» зауважує, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» одночасно стверджує про припинення Договору і заявляє зобов`язально-правову вимогу про примусове виконання договірного обов`язку, передбаченого пунктом 2.2.6 Договору. Така позиція є взаємовиключною: зобов`язально-правовий спосіб захисту може застосовуватися лише за наявності чинного зобов`язання. Обрання позивачем неефективного (неналежного) способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В., суддя Кульчій І.М.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №918/832/26, розгляд скарги призначено на 05.10.2026.

Ухвалою від 29.09.2026 задоволено заяву ТОВ «Рівнетеплоенерго» про участь представника в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

24.09.2026 від ТОВ «Рівнетеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому товариство заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції - без змін.

Обґрунтовуючи відзив позивач наголошує, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. Формулювання «письмово попередити» включає в себе можливість направлення письмового документу засобами поштового зв`язку. Позивач повідомив відповідача через засоби поштового зв`язку про відмову продовжити дію договору з дотриманням встановленого місячного строку з огляду на дату на поштових квитанції та відмітку поштового штемпеля на описі вкладення про відправлення згрупованої поштової кореспонденції.

Листом від 24.03.2026№05-01/1025 позивач ТОВ «Рівнетеплоенерго» підтвердило позицію про припинення попередніх договірних відносин і запропонував нову конструкцію для нового договору. На підставі платіжної інструкції від 08.07.2026 №9921 позивач повернув 116677,47 грн помилково перерахованих відповідачем. Після припинення Договору позивач акту наданих послуг, податкових накладних, рахунку на оплату не виставляв, вимоги про сплату коштів не висував. Тож доводи відповідача про вчинення позивачем дій направлених на продовження договірних відносин не знаходять свого документального підтвердження.

Позивач стверджує, що правове регулювання відносин визначає не назва договору, як-то вказує відповідач, а цивільні права та обов`язки сторін, що виникають з правочину. За умов Договору позивач надав відповідачу частину димової труби для розміщення антенно-фідерного улаштування та частини фундаменту труби для розміщення контейнера з обладнанням. Очевидно, що право розміщення є похідним від права використання і не може існувати окремо. Тож висновки суду про характер відносин між сторонами що передбачають користування відповідачем майном позивача є вірними, як і висновок про обов`язок відповідача відповідно до п.2.2.6 Договору звільнити місце і повернути його позивачу.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання з звільнення місця встановлення обладнання у строк визначений Договором, належним способом захисту прав у такому випадку є вимога виконати зобов`язання визначене змістом Договору - звільнити місце встановлення обладнання. Закінчення терміну/строку дії договору в жодному разі не припиняє виконання договірних зобов`язань та не ставить його в залежність від виконання договірного зобов`язання іншою стороною, отже оскільки договірне зобов`язання із звільнення місця не виконано, воно відповідно підлягає обов`язковому виконанню навіть після закінчення терміну/строку дії договору до повного виконання. Захист порушеного права позивача у спосіб спонукання відповідача виконати своє договірне зобов`язання після спливу терміну/строку дії договору, відповідає праву вимагати виконання у повному обсязі договірного зобов`язання стороною, зокрема в судовому порядку.

29.09.2026 від ПАТ «Київстар» надійшла відповідь на відзив, у якій скаржник додатково підтримує свою апеляційну скаргу та просить суд її задоволити.

Відповідач додатково підтримує свою апеляційну скаргу та зазначає, що позивач у відзиві не навів жодних заперечень щодо таких самостійних підстав апеляційної скарги: застосування судом першої інстанції статей 759, 763, 764, 785 ЦК України про найм (оренду) без будь-якого мотивування причин перекваліфікації Договору про надання послуг; встановлення судом права власності позивача на димову трубу та котельню за відсутності будь-яких доказів такого права.

Скаржник наголошує, що «попередити» означає довести інформацію до відома іншої сторони, а не лише вчинити дії з її відправлення. Відмова від договору (у тому числі від його пролонгації) за своєю правовою природою є одностороннім правочином, адресованим контрагенту, а тому набуває юридичного значення з моменту, коли адресат одержав волевиявлення і міг ознайомитися з його змістом.

Прийняття стороною грошових коштів без заперечень протягом тривалого часу є конклюдентною дією, яка свідчить про волевиявлення цієї сторони щодо долі договірного зобов`язання. Систематичне прийняття позивачем протягом шести місяців платежів із прямим посиланням на Договір, без будь-яких заперечень і без повернення коштів, свідчить про його згоду на продовження договірних відносин, а не про їх припинення.

Листом від 24.03.2026 №05-01/1025 позивач запропонував нову конструкцію договору.. Отже, вже після заявленої ним дати припинення договору позивач не вимагав звільнення місця встановлення обладнання, а вів переговори щодо продовження розміщення обладнання скаржника на змінених фінансових умовах. Поведінка позивача свідчить, що його дійсною метою була зміна умов договору щодо ціни, а вимога про звільнення місця використовується як засіб тиску на контрагента.

Позивач одночасно стверджує, що після 31.12.2025 користування є позадоговірним та неправомірним і регулюється нормами ЦК України, а не договору, та що скаржник зобов`язаний виконати договірний обов`язок, передбачений пунктом 2.2.6 Договору. Ці твердження є взаємовиключними оскільки, або відносини сторін після 31.12.2025 є договірними і тоді Договір є чинним (пролонгованим), або вони є позадоговірними - і тоді зобов`язально-правова вимога про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України) не є належним способом захисту.

Протокольною ухвалою від 05.10.2026 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 19.10.2026.

У судових засіданнях апеляційної інстанції 05.10.2026 та 19.10.2026 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та надав свої пояснення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як стверджено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» (далі - виконавець) та Приватне акціонерне товариство «Київстар» в особі Львівської філії (далі - замовник) уклали договір про надання послуг №Р17-13 від 01.08.2013 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання прийняти контейнери з обладнанням та антенно-фідерні пристрої базових станцій замовника (в тексті - «БС»), розмістити їх у погодженому з замовником місці та власними силами і на власний ризик надавати послуги з утримання «БС» замовника, спрямованих на підтримку цілісність і справність елементів «БС» та забезпеченням її нормального функціонування.

Місце встановлення Обладнання визначені Сторонами, знаходиться за адресою: м.Рівне, (вул.Жукова) вул.Т.Козлишина 22 (частина димової труби для розміщення антенно-фідерного улаштування та частини фундаменту труби для розміщення контейнера з обладнанням) (п.1.2 договору).

З моменту встановлення обладнання оформляється Акт встановлення обладнання на обслуговування з переліком обладнання. Припинення розміщення обладнання вважається таким, що відбулося, після підписання двостороннього Акту приймання-передачі (п.1.5 договору).

Пунктом 2.2.6 договору передбачено, що замовник зобов`язується звільнити місце встановлення обладнання не пізніше 15 діб з дати припинення дії Договору. Демонтаж проводиться зі збереженням об`єктів розміщення в стані не гіршому ніж передавався та здійснюється зі складанням відповідного акту уповноважених представників сторін цього договору.

Відповідно до п.7.1 строк дії Договору встановлено з 01.08.2013 до 31.12.2013 з можливістю подальшої пролонгації. За один місяць до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити його дію, або змінити умови договору, повинна письмово попередити про це іншу Сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на аналогічний термін.

Зміни доповнення та додаткові угоди до даного Договору повинні оформлятися у письмовій формі і вступають в силу з дати їх підписання уповноваженими представниками сторін договору (п.8.3 договору).

На виконання умов договору сторони підписали акт визначення місця від 01.08.2013 та акт встановлення обладнання від 01.08.2013.

Матеріалами справи стверджено, що додатковою угодою від 01.12.2013 сторони внесли зміни до п.7.1 договору виклали в такій редакції: «Строк дії договору з 01.08.2013 року до 31.12.2013 з можливістю подальшої пролонгації. За один місяць до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити повинна письмово повідомити його дію, або змінити умови договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на наступний річний термін.».

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» направило відповідачу ПАТ «Київстар» повідомлення від 28.11.2025 №03-05/3471 про відмову продовження строку дії договорів, в тому числі, №Р17-13 від 01.08.2013 про що, свідчить копія поштової квитанції та опису вкладення у цінний лист (а.с.15,19).

ПАТ «Київстар» листом від 23.12.2025 №39631/01 повідомив про отримання повідомлення від 28.11.2025 №03-05/3471 від ТОВ «Рівнетеплоенерго» щодо відмови від продовження дії договору, однак заперечив проти такої відмови з огляду на отримання вказаного повідомлення 02.12.2025, тобто поза строком, визначеним п.7.1 Договору.

Позивач ТОВ «Рівнетеплоенерго» листом від 29.12.2025 №03-05/3788 підтвердив позицію про відмову продовжити договірні відносини сторін.(а.с.16)

У відповідь на лист від 29.12.2025 №03-05/3788 ПАТ «Київстар» листом від 31.12.2025 повторно заперечило проти такої відмови, посилаючись на недотримання строків, передбачених п.7.1 Договору (а.с.18).

Крім того, матеріали справи містять платіжні інструкції №2904977 від 28.01.2026 на суму 19048,08 грн за 01/2026; №2930025 від 03.03.2026 на суму 19067,30 грн за 02/2026; №2953414 від 30.03.2026 на суму 19 373,23 грн за 03/2026; №2980322 від 28.04.2026 на суму 19702,57 грн за 04/2026; №3003852 від 28.05.2026 на суму 19978,40 грн за 05/2026; №3028078 від 26.06.2026 на суму 20158,21 грн за 06/2026, із призначенням платежу «Оплата надання послуг згідно договору Р17-13 від 01.08.2013», якими ПАТ «Київстар» перерахувало кошти на рахунок ТОВ «Рівнетеплоенерго» (а.с.55-57).

Згідно платіжної інструкції від 08.07.2026 №9921 позивач ТОВ «Рівнетеплоенерго» повернув ПАТ «Київстар» 116677,47 грн із призначенням «повернення помилково перерахованих коштів згідно платіжних інструкцій №2904977 вiд 28.01.2026, №2930025 вiд 03.03.2026, №2953414 вiд 30.03.2026, №2980322 вiд 28.04.2026, №3003852 вiд 28.05.2026, №3028078 вiд 26.06.2026» (а.с.92).

Вважаючи, що ПАТ «Київстар» протиправно не демонтував обладнання, акт закінчення розміщення обладнання підписано не було - ТОВ «Рівнетеплоенерго» звернулось до суду із даним позовом.

Як зазначалось вище, Господарський суд Рівненської області рішенням від 25.08.2026 у справі №918/832/26 задоволив позов.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

У статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 ЦК України.

За положеннями ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, тобто на момент підписання договору його сторонами.

Як вбачається із п.7.1 Договору в редакції додаткової угоди від 01.12.2013: «Строк дії договору з 01.08.2013 року до 31.12.2013 з можливістю подальшої пролонгації. За один місяць до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити повинна письмово повідомити його дію, або змінити умови договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на наступний річний термін.».

ТОВ «Рівнетеплоенерго» направило відповідачу ПАТ «Київстар» повідомлення від 28.11.2025 №03-05/3471 про відмову продовження строку дії договорів, в тому числі, №Р17-13 від 01.08.2013 про що, свідчить копія поштової квитанції та опису вкладення у цінний лист (а.с.15,19).

Повідомлення від 28.11.2025 отримано ПАТ «Київстар» 02.12.2026, що визнають сторони у даному спорі, а тому вказана обставинна не підлягає доказуванню в силу ч.1 ст.75 ГПК України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно списку згрупованих пріоритетних відправлень, фіскального чека АТ «Укрпошта» від 28.11.2025 та опису вкладення у цінний лист вбачається, що Лист-попередження про припинення пролонгації укладених договорів відправлено з відділення поштового зв`язку м.Рівне адресату ПАТ «Київстар» у м.Київ. Оплата послуг поштового зв`язку здійснена 17:01:52 год.

Згідно п.п.2 п.1 розділу 2 «Нормативні строки пересилання поштових відправлень» наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, який діяв станом на 28.11.2025 нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Колегія суддів також зауважує, що 28.11.2025 - п`ятниця, у листопаді 30 днів.

Таким чином, вказане відправлення листа 28.11.2025 №03-05/3471 про відмову продовження строку дії договорів, з огляду на чинні станом на час відправлення нормативи, не могло бути вручене раніше 01.12.2025.

У постанові від 21.05.2024 у справі №922/4069/23, Верховний Суд хоч і зазначив, що відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо одна сторона направила другій стороні відповідну заяву (лист, повідомлення тощо), надавши суду докази такого направлення та отримання її іншою стороною, проте, не виснував про презумпцію такого одностороннього правочину, як відмова від договору, в силу статті 204 ЦК. Висновки про те, що відмову від договору можна вважати такою, що відбулась та створює правові наслідки, обумовлені насамперед встановленими обставинами щодо відсутності заперечень іншої сторони, чого у цій справі судами не встановлено, адже відповідач послідовно заперечував наявність підстав для односторонньої відмови від договору.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом положень ч.3 ст.202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/17401/21 зазначено, що розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору). Водночас одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

З огляду на викладене, у кожному конкретному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, дослідженню підлягають підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Переглядаючи оскаржуване рішення в частині доводів апеляційної скарги щодо пропуску строку повідомлення про припинення договору, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 24.05.2023 у справі №756/420/17 щодо односторонньої відмови і моменту припинення договору: «Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №519/2-5034/11).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 в справі №727/898/19 (провадження № 61-7157св20).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2023 у справі №465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 в справі №357/15284/18 (провадження №61-13518св21).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3 статті 202 ЦК України).

Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору;

у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.».

У даній справі №918/832/26 колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що відповідно до умов п.7.1 договору за один місяць до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити повинна письмово повідомити його дію, або змінити умови договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на наступний річний термін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» скористалось правом на односторонню відмову від пролонгації договору; така відмова розрахована на сприйняття іншою особою - ПАТ «Київстар» як контрагентом за договором, а тому моментом з якого відповідач ПАТ «Київстар» повідомлений про відмову є момент одержання ним повідомлення про відмову від договору.

У справі, що переглядається колегія суддів встановила, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» надіслало ПАТ «Київстар» повідомлення від 28.11.2025 про відмову від пролонгації договору №Р17-13 від 01.08.2013, яке отримано останнім 02.12.2026 (що не заперечується сторонами), тобто з пропуском місячного строку,.

З огляду на умову п.7.1 Договору, колегія суддів дійшла висновку, що договір про надання послуг №Р17-13 від 01.08.2013 вважається продовженим на наступний річний термін.

Звертаючись із позовом ТОВ «Рівнетеплоенерго» просило суд зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» в особі Львівської філії, Приватного акціонерне товариство «Київстар» звільнити місце встановлення обладнання, яке знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Т.Козлишина 22 (частина димової труби де розміщено антенно-фідерне улаштування та частини фундаменту труби де розміщено контейнер з обладнанням).

Підставою позову ТОВ «Рівнетеплоенерго» вказало, що обладнання відповідно до п.2.2.6. договору по закінченню дії договору відповідачем демонтовано не було, акт закінчення розміщення обладнання підписано не було.

Натомість, з огляду на встановлену обставину пропуску строку повідомлення відповідача про відмову від пролонгації договору та продовження з вказаної підстави договору на наступний річний термін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову шляхом зобов`язання ПАТ «Київстар» звільнити місце встановлення обладнання.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на норми статтей 759, 763, 785 ЦК України, оскільки розділ 1 глави 58 ЦК України (ст.ст.759-786) регулюють загальні положення про найм (оренду).

За умовами п.1.1 Договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання прийняти контейнери з обладнанням та антенно-фідерні пристрої базових станцій замовника (в тексті - «БС»), розмістити їх у погодженому з замовником місці та власними силами і на власний ризик надавати послуги з утримання «БС» замовника, спрямованих на підтримку цілісність і справність елементів «БС» та забезпеченням її нормального функціонування.

Правовідносини, які склались між сторонами підпадають під дефініцію статті 901 ЦК України, коли за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Переглядаючи оскаржуване рішення в частині посилання суду першої інстанції на застосування ст.391 ЦК України (негаторний позов).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України) і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» в особі Львівської філії, Приватного акціонерне товариство «Київстар» звільнити місце встановлення обладнання, яке знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Т.Козлишина 22 (частина димової труби де розміщено антенно-фідерне улаштування та частини фундаменту труби де розміщено контейнер з обладнанням); при цьому підставою позовних вимог позивачем зазначено п.2.2.6 Договору.

У розумінні приписів статті 391 ЦК України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17).

Таким чином, позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном. Водночас умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.

Колегія суддів звертає увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

При цьому, зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на ті правові наслідки, які захищають право.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Однією з умов застосування негаторного позову відсутність між позивачем та з відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами (Аналогічну правову позицію викладено у постанова Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/1666/18).

Таким чином, якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини негаторний позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів апеляційного суду встановила, що у зв`язку із невчасним повідомленням про відмову від пролонгації договору договірні відносини між сторонами продовжились.

З огляду на викладене, задовольнивши вимоги ТОВ «Рівнетеплоенерго» про зобов`язання відповідача ПАТ «Київстар» звільнити місце встановлення обладнання, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, оскільки підставою позову не було усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначення в позові про те, що невиконання припиненого договору в частині звільнення місця встановлення обладнання порушує права позивача як власника майна, не свідчить про право суду самостійно визначати ефективний спосіб захисту порушеного права позивача як власника майна. Крім того, зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається що позивачем обрано саме зобов`язально-договірний спосіб захисту, а не вимоги негаторного позову.

Вбачається, що вирішуючи даний спір, господарський суд першої інстанції залишив зазначені обставини поза увагою, наслідком чого стало порушення права відповідача і призвело до прийняття необґрунтованого рішення, що зумовлює його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.86 ГПК України).

З мотивів зазначених вище, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з підстав ст.277 ГПК України через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом першої інстанції встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведеними та невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Крім того, на підставі статті 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги належить стягнути ТОВ «Рівнетеплоенерго» на користь ПАТ «Київстар» 3993,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар» на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.08.2026 у справі №918/832/26 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 25.08.2026 у справі №918/832/26 про задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» (33027, м.Рівне, вул.Д.Галицького, буд.27, код 36598008) на користь Приватного акціонерного товариства «Київстар» (03113, м.Київ, вул.Дегтярівська, 53, код 21673832) 3993,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Надати місцевому господарському суду доручення про видачу відповідного наказу.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

6. Матеріали справи №918/832/26 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повна постанова складена "27" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Кульчій І.М.

Суддя Хабарова М.В.