Суд: Рівненський міський суд Рівненської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №461/2113/26
Суддя: Левчук О. В.
Справа № 461/2113/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,
за участі секретаря судового засідання А. Бугайчук,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про захист прав споживачів
В засіданні приймали участь:
позивач: ОСОБА_3 ;
представник відповідача: П. Якобчук
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 28 000, 00 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 07.09.2023 між нею та ОСОБА_2 , яка на момент укладення домовленостей здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець у сфері виготовлення металевих виробів, було досягнуто домовленості про виготовлення індивідуального металевого виробу — карнизу для шторки душу у ванній кімнаті квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний виріб мав бути виготовлений за індивідуальними параметрами відповідно до дизайн-проєкту квартири. Узгодження умов (характер виробу, призначення, орієнтовні параметри, ціна) здійснювалося шляхом електронного листування та через дизайнера ОСОБА_4 , який координував виконання робіт по об`єкту. Відповідач запропонувала виконання робіт (оферта), яку вона прийняла (акцепт), здійснивши попередню оплату. На виконання домовленостей вона здійснила оплату у розмірі 28 000 грн, що стверджується квитанцією. Незважаючи на отримання повної оплати відповідач свої зобов`язання не виконала — карніз виготовлений і переданий позивачу не був. Неодноразові звернення (безпосередньо та через дизайнера) з вимогою виконати замовлення або повернути кошти залишилися безрезультатними.
Ухвалою суду від 08.06.2026 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом сторін).
03.08.2026 представником відповідача подано додаткові пояснення, згідно яких просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що позивачем не не надано жодних доказів існування між сторонами договору, замовлення щодо виготовлення виробу вартістю 28 000 грн, погодження його істотних умов, строку виконання робіт, а також факту порушення відповідачем відповідних зобов`язань. Отже, позовні вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню.
03.08.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, за змістом яких заперечує щодо доводів представника відповідача та просить позов задовольнити.
14.08.2026 представником відповідача подано додаткові пояснення, відповідно до яких вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували обставини, на яких позивач ґрунтує свої позовні вимоги. Відсутність таких доказів унеможливлює встановлення факту порушення відповідачем зобов`язань.
Ухвалою суду від 17.08.2026 задоволено клопотання позивача про допит свідка ОСОБА_5 , підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судово-го розгляду по суті.
Допитаний у судовому засіданні 27.10.2026 свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що координував виконання робіт та здійснював комунікацію з відповідачем щодо виготовлення виробів.
У судовому засіданні 27.10.2026 позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 27.10.2026 заперечив щодо задово-лення позову у повному обсязі.
Заслухавши позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як стверджує позивач, 07.09.2023 між нею та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про виготовлення індивідуального металевого виробу — карнизу для шторки душу у ванній кімнаті квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач запропонувала виконання робіт (оферта), яку позивач прийняла (акцепт), здійснивши попередню оплату.
Судом встановлено, що згідно квитанції №BC73-6PMP-2CT5-715M від 07.09.2023 позивачем на рахунок відповідача було здійснено оплату за товар в розмірі 28 000, 00 грн.
Звертаючись до суду з дійсним позовом, позивач посилається на передання грошових коштів з метою купівлі товару та обґрунтовує свої вимоги положеннями статей Закону України "Про захист прав споживачів".
Як слідує з обставин викладених в позовній заяві позивачем здійснювалася оплата з метою отримання товару.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Суд зазначає, що ОСОБА_2 припинила свою діяльність як фізична особа - підприємець, що стверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виходячи з наведеного, між сторонами виникли правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, які регулюються главою 83 ЦК України (ст. ст. 1212-1215).
Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначені правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.
Зі змісту статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Отже, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17.
Таким чином, між сторонами відсутні договірні правовідносини.
Отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошові кошти набуті та збережені без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим на підставі ст. 1212 ЦК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти в розмірі 28 000, 00 грн.
Таким чином позов підлягає до задоволення.
Крім того на підставі ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 331, 20 грн.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 28 000, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 331, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Повне судове рішення складене та підписане 28.10.2026.
Суддя О. Левчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua