Суд: Таращанський районний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №379/1541/26
Суддя: Невгад О. В.
Єдиний унікальний номер: 379/1541/26
Провадження № 2/379/1113/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 рокум.Тараща
Таращанський районний суд Київської області в складі
головуючого судді - Невгада О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бакал О, В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
УСТАНОВИВ:
Представник позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором та судові витрати пов`язані з розглядом справи. В обґрунтування позову вказав, що 12.02.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 215599746 про надання кредиту на суму 8000,00 грн. Первісний кредитор виконав свої зобов`язання перед відповідачем в повному обсязі, перерахувавши кошти на картковий рахунок, вказаний відповідачем. Відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у реєстрах прав вимоги.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило права вимоги на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
05 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Ейс» було укладено договір факторингу № 05/06/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право грошової вимоги за укладеним з відповідачем кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Ейс».
ТОВ «ФК «Ейс» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 215599746 в розмірі 18 904,00 грн., з яких: 8 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 10 904,00 грн. - заборгованість за відсотками, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 року головуючим суддею визначено Невгада О.В.
Ухвалою суду від 21.08.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та одночасно задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів від АТ КБ «Приват Банк».
Витребувані судом докази надійшли до суду 11.09.2026.
18.09.2026 від представника відповідача - адвоката Скользнєвої В.В. надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому зазначено, що представник відповідача отримала доступ до матеріалів електронної справи №379/1541/26 в системі «Електронний суд» лише 18.09.2026 року та ознайомилась з ними, а тому просить продовжити строк подання відзиву по справі до 05.10.2026.
У поданому до суду відзиві від 28.09.2026 (вх. № 7791/26) представник відповідача, не заперечуючи факту укладення договору з позивачем та проведення оплати за ним, заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач вказує на недоведеність переходу права вимоги, оскільки спірний кредитний договір № 215599746 укладено 14.12.2020, тобто пізніше, ніж договір факторингу № 328/1118-01 від 28.11.2018, а на момент укладення договору факторингу правовідносин між сторонами не існувало, тому право вимоги за ним не могло бути відступлене. Також представник відповідача наголошує на відсутності доказів оплати, оскільки позивач не надав доказів розрахунків за договором факторингу від 28.11.2018, що ставить під сумнів належність йому права вимоги. У разі незгоди суду з цими доводами відповідач просить обмежити розмір стягнення перерахунком суми боргу в межах строку кредитування. Крім того, представник відповідача вважає безпідставним нарахування процентів поза межами строку кредитування, оскільки за умовами договору № 215599746 від 14.12.2020 строк кредитування становить 30 днів (під 0,01% на день), а умови п. 4.2 щодо автоматичного продовження строку є нечіткими та двозначними. За розрахунком відповідача, у разі доведення позивачем права вимоги, стягненню підлягає виключно заборгованість у межах строку кредитування в розмірі 8 024,00 грн., з яких 8 000,00 грн. - тіло кредиту та 24,00 грн. - проценти. Також представник відповідача зазначає про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. З урахуванням наведеного представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
28.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що спірний договір укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. На підтвердження укладення договору позичальнику надіслано одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (алфавітно-цифрової послідовності), який відповідач використав для підписання кредитного договору. Позивач наголошує, що використання такого ідентифікатора засвідчує волевиявлення відповідача, підтверджує його наміри та забезпечує належну ідентифікацію особи.
Представник позивача зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до позивача, за останнім залишається право на стягнення суми кредиту та процентів за неправомірне користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 8 000,00 грн. строком на 30 днів, а боржник у встановлений строк грошове зобов`язання не виконав, позивач вважає, що його права як кредитора у випадку прострочення боржника підлягають захисту та забезпечуються вказаною нормою матеріального права.
На підтвердження розміру позовних вимог позивачем надано розрахунки заборгованості, які підписані електронними підписами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (додатки № 19, 20 до позовної заяви). Представник позивача наголошує, що вказані документи є належними, допустимими та достатніми доказами наявності заборгованості, оскільки вони містять детальні обчислення сум та відображають механізм формування кінцевого результату арифметичних розрахунків, що повністю відповідає процесуальним вимогам статей 12, 81 ЦПК України.
Позивач зазначає, що, підписавши кредитний договір, позичальник надав добровільну згоду на сплату всіх визначених у ньому платежів (процентів та винагороди), які погоджені за взаємною згодою сторін і в судовому порядку недійсними не визнавалися. На думку представника позивача, нараховані поза межами встановленого договором строку кредитування проценти є узгодженою сторонами мірою відповідальності за порушення позичальником строків повернення коштів, що підлягає стягненню в повному обсязі. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, позивач вказує, що заборгованість складається з основного боргу та процентів, які поділяються на два окремі види: проценти за правомірне користування кредитом (частина перша статті 1048 ЦК України) та проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами (частина друга статті 625 ЦК України).
Представник позивача також наголошує, що, підписавши договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами. При цьому волевиявлення учасників правочину було вільним, відповідало їхній внутрішній волі, а сам правочин вчинено у встановленій законом формі та спрямовано на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а саме - отримання кредитних коштів позичальником, що й було фактично здійснено сторонами. Крім того, представник позивача звертає увагу суду на те, що відповідач не надав власного контррозрахунку заборгованості, а також жодних доказів, які б підтверджували повернення кредиту або спростовували правильність наданого позивачем розрахунку. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, позивач вказує, що доводи сторони про необґрунтованість розрахунку заборгованості є безпідставними, якщо на їх спростування цією стороною не надано альтернативного арифметичного обчислення боргу.
Щодо чинності договору факторингу № 328/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах, представник позивача зазначає, що з урахуванням узгоджених строків дії цього правочину та додаткових угод до нього його виконання здійснювалося не одномоментно, а тривало протягом усього часу його чинності. Зокрема, укладеними додатковими угодами сторони послідовно продовжували строк дії вказаного договору факторингу на період з 28.11.2018 по 31.12.2024, що свідчить про правомірність відступлення прав вимоги, які виникли протягом цього часового проміжку. При цьому представник позивача вказує, що формування реєстрів прав вимоги до договорів факторингу № 328/1118-01 від 28.11.2018 та № 05/0820-01 від 05.08.2020 здійснюється за формою, визначеною у відповідних додатках до цих правочинів. Таким чином, на думку позивача, вищевказані реєстри можуть складатися та підписуватися сторонами в будь-який момент протягом строку чинності договорів факторингу, а безпосередній перехід права вимоги до нового кредитора відбувається саме в день підписання кожного конкретного реєстру прав вимоги.
Стосовно доводів про відсутність оплати за договорами факторингу представник позивача зазначає, що надані суду договори, витяги з реєстрів прав вимоги та акти приймання-передачі реєстрів боржників самі по собі є достатніми доказами на підтвердження переходу права вимоги та заявлених позовних вимог у цілому. Натомість акти звірки взаєморозрахунків виконують допоміжну функцію та додатково засвідчують факт сплати суми фінансування фактором клієнту, що, на думку позивача, свідчить про послідовність, узгодженість та обґрунтованість його правової позиції.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем долучено акт приймання-передачі виконаних робіт, що, на думку його представника, свідчить про належне та в повному обсязі надання відповідних правових послуг. Стосовно вимог відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, представник позивача зазначає, що заявлена відповідачем вартість виконаних робіт є значно завищеною, неспівмірною зі складністю справи та не відповідає критеріям обґрунтованості й розумності.
З урахуванням наведеного представник позивача просить позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з`явився. 22.10.2026 о 08:48 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» Савчук С.О. надійшла заява (вх. № 8671/26) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 22.10.2026 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено у зв`язку з недотриманням встановленого процесуального строку для його подання.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Представник відповідача - адвокат Скользнєва В. В., через підсистему «Електронний суд» подала клопотання про розгляд справи за її відсутності та без участі відповідача, у якому також зазначила, що позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так, до матеріалів справи з боку позивача додано Алгоритм дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів та алгоритм дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.
Крім того, додано Довідку щодо дій позивальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Судом встановлено, що 12.02.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного сервісу на вебсайті www.moneyveo.ua, шляхом заповнення анкети-заяви, укладено договір кредитної лінії №215599746 у формі електронного документа із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 89GQKN94, що повністю відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 1.1 договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 8 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним, нараховані згідно з умовами договору, додатками до нього та Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до п. 1.2 договору, кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником (Дисконтний період). На період цього строку нарахування процентів здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,01 відсотка від суми кредиту за кожний день користування.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються, і до взаємовідносин між сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотка від суми кредиту за кожний день користування. При цьому позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом - від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення.
Згідно з п. 1.5 та п. 1.6 договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит та нараховані проценти не пізніше строку, вказаного в п. 1.2 договору, а розрахунок сукупної вартості кредиту за Дисконтною процентною ставкою та термін платежу зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 1 до договору).
Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору, кредитодавцю надано право вимагати від позичальника повернення суми кредиту, процентів за користування ним та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених цим договором, а також вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, зокрема шляхом звернення до суду в разі порушення позичальником своїх зобов`язань. Крім того, відповідно до підпункту 2.1.1.6 пункту 2.1 договору, товариство має право укласти договір відступлення права вимоги за цим договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою з урахуванням вимог законодавства України. Водночас підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 договору на кредитодавця покладено обов`язок прийняти від позичальника виконання зобов`язань, у тому числі достроково як частинами, так і в повному обсязі. Відповідно до підпункту 2.2.2.1 пункту 2.2 договору, на позичальника покладено обов`язок вчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку, визначеному цим договором. Згідно з пунктами 3.1, 3.2 статті 3 договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору відповідно до чинного законодавства України. Пунктом 3.3 договору передбачено, що у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1,3% від залишку суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості. Разом з тим, згідно з пунктом 3.6 договору, закінчення строку надання кредиту не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору. Пунктом 3.10 договору сторони дійшли згоди, що строки позовної давності щодо стягнення неустойки закінчуються разом зі строками позовної давності за основним зобов`язанням. Відповідно до пункту 4.2 договору, строк його дії продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права та виконують обов`язки, та визначається від дати отримання кредиту до фактичної дати повернення суми кредиту, процентів за дисконтною або базовою ставками, пені та інших передбачених договорів нарахувань. Водночас пунктом 4.3 договору сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення визначеного в п. 1.2 строку надання кредиту, є процентами в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Згідно з пунктом 4.5 договору, застосування перерахування дисконтної процентної ставки на базову не є зміною істотних умов договору. Пунктами 4.7 та 4.18 договору сторони дійшли згоди, що цей договір є електронним документом, а в якості підпису позичальника використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис. Крім того, згідно з п. 4.13 договору сторін засвідчили, що укладення цього правочину відповідає їхньому вільному волевиявленню, а його умови є взаємовигідними для кожної із сторін.
На підтвердження позовних вимог до матеріалів справи долучено заявку відповідача на отримання кредиту №215599746 від 12.02.2020, яка містить його анкетні й персональні дані, контактну інформацію та реквізити банківської картки. На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 12.02.2020 о 08:57 акцептував запропоновані кредитодавцем умови (оферту) шляхом підписання договору кредитної лінії № 215599746 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 89GQKN94. Крім того, позивачем надано Правила надання грошових коштів у позику (продукт «Смарт»), алгоритми дій споживача та кредитодавця в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладення кредитних договорів, а також виписку з особового рахунку відповідача, яка відображає рух коштів та наявність заборгованості.
Факт перерахування кредитних коштів у розмірі 8 000,00 грн. на банківську картку відповідача 5168-74ХХ-ХХХХ-8896, ідентифікатор платіжної операції 8dbcb751-2cac-4d8a-b0bb-d2dc7b8614dl, підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою про надання фінансових платіжних послуг ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та випискою з особового рахунку позичальника. Крім того, у поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача не заперечував факт отримання грошових коштів за спірним договором, що згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України звільняє позивача від доказування цієї обставини.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 215599746 від 12.02.2020 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 розмір заборгованості становить 18904,00 грн., з них: 8 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 10 904,00 грн. – заборгованість по процентам.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 346082904 від 16.03.2024.
Так, відповідно до п.п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01від 28 листопада 2018 року, під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 2 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
28.11.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01, згідно якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишились без змін.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 79 від 19.05.2020 до договору факторингу № 328/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 215599746 (порядковий номер у реєстрі - 3580) у загальному розмірі 21 504,00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 215599746 від 12.02.2020 становить 18904,00 грн. з них: 8 000,00 грн. заборгованість за тілом та 10904,00 грн. заборгованість за процентами.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 215599746 від 12.02.2020.
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 04.11.2020, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуває право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в загальному розмірі 18904,00 грн.(порядковий номер у реєстрі - 2239).
05.06.2025 між ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс»» було укладено договір факторингу №05/06/25-Е відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 215599746 від 12.02.2020.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №05/06/25-Е, ТОВ «ФК «Ейс» набуває право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в загальному розмірі 18904,00 грн.(порядковий номер у реєстрі - 2261).
Згідно з випискою з особового рахунку ОСОБА_1 , наданою позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс», заборгованість за кредитним договором № 215599746 від 12 лютого 2020 року становить 18 904,00 грн. Зазначена сума складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 000,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 10 904,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються, Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частина 12 ст. 11 вказаного Закону передбачає, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін -пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Судом встановлено, що у розділі 5 договору кредитної лінії від 12.02.2020 року № 215599746 (реквізити сторін) зазначено, що договір підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 89GQKN94.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.
Вказані анкетні дані щодо відповідача-позичальника відповідають дійсності, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Таким чином вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Наданими суду і дослідженими в судовому засіданні доказами, що наявні в матеріалах справи, підтверджується те, що кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконано зобов`язання за договором про надання кредиту № 215599746 від 12.02.2020 та перераховано на користь відповідача – позичальника обумовлену договором суму.
Так, з листа АТ КБ «Приват Банк» від 11.09.2026 вбачається, що ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 є клієнтом банку. На його ім`я було емітовано картку № НОМЕР_2 . Номер телефону, на який відправлялась інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) був НОМЕР_3 .
З виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 вбачається, що на його рахунок № НОМЕР_2 надійшли 8 000,00 грн., дата: 12.02.2020.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18)).
У статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що факторинг це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до статті 350 ГК України факторинг передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом частини першої статті 6 Закону договір факторингу, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу:прізвище,ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місце знаходження - для юридичної особи; 5)найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7)строк дії договору; 8)порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
У частині першій статті 514 ЦК України закріплене правило, за яким обсяг прав, що передаються, визначається на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.
Формулювання цієї норми вказує на її диспозитивність, тобто не виключається можливість зміни обсягу прав. Таким чином, відступлення прав, обсяг яких буде визначено в майбутньому, вважається законодавчо прийнятним.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
На підставі частини 1, 2статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Отже, виходячи із положень ст. 1078 ЦК України, за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги.
Майбутня вимога це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто яка з`явиться з тих чи інших договорів, що будуть укладені між клієнтом і боржником після договору факторингу.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передано ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 за кредитом від 12.02.2020 № 215599746 у межах строку дії договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, що виникла в майбутньому.
Після чого ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу від 05.08.2020 року №05/0820-01.
Також між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» вчинено договір факторингу від 05.06.2025 року №05/06/25-Е.
Суд встановив, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за кредитним договором № 215599746 від 12.02.2020 укладеного між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 , перейшло від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Фінансова компанія "Ейс".
Частиною третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд зауважує, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що ТОВ «ФК «ЕЙС» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, згідно якої стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи наведене та долучені позивачем до матеріалів справи письмові докази у повній мірі підтверджують укладення відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 215599746 від 12.02.2020, отримання кредитних коштів та існування заборгованості по тілу кредиту.
Щодо нарахованих відсотків.
Судом встановлено, що Кредитний договір № 215599746 від 12.02.2020 укладено між сторонами на строк 30 днів, тобто строк дії договору та повернення кредиту визначено до 13.03.2020 включно.
Згідно з погодженим та підписаним сторонами графіком платежів, за належне виконання умов договору в межах строків кредитування (з 12.02.2020 по 13.03.2020) позичальнику нараховано відсотки у розмірі 24,00 грн. Зазначена сума визнається відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
Водночас, позивачем ТОВ «ФК «Ейс» заявлено до стягнення заборгованість за відсотками у загальному розмірі 10 904,00 грн., які були нараховані за період з 17.03.2020 по 19.05.2020, тобто після спливу встановленого договором строку кредитування.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині стягнення відсотків поза межами строку кредитування, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Вказаний правовий висновок є сталим у судовій практиці та викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, де зазначено, що у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором після спливу визначеного строком дії договору строку кредитування, кредитор втрачає право нараховувати договірні відсотки (як дисконтні, так і базові). Після закінчення строку кредитування у взаємовідносинах сторін настає відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що заявлена до стягнення сума у розмірі 10904,00 грн. є процентами за неправомірне користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд враховує, що відповідно до висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, вказана сума обчислена як щоденна плата за кредит за Базовою ставкою 1,70 % на день. Проте, передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність розраховується у виді річних відсотків від простроченої суми боргу, а не щоденної договірної плати за кредит. Сама лише зміна позивачем назви правової категорії у заявах по суті справи не змінює фактичну договірну природу нарахованих ним щоденних відсотків поза межами строку кредитування, що прямо суперечить вищевказаній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду
Нарахування позивачем ТОВ «ФК «Ейс» базової процентної ставки у розмірі 1,70 % на день після закінчення строку дії договору (після 13.03.2020) суперечить суті споживчого кредитування та принципам справедливості, добросовісності й розумності цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України).
З огляду на те, що період нарахування спірних відсотків з 17.03.2020 по 19.05.2020 повністю знаходиться поза межами встановленого договором 30-денного строку кредитування, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 10 904,00 грн. є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Правомірними та такими, що підлягають стягненню, є лише погоджені графіком відсотки у розмірі 24,00 грн., нараховані в межах строку дії договору.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач порушив взяте на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків, суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за Кредитним договором № 215599746 від 12.02.2020 підлягають частковому задоволенню в загальному розмірі 8 024,00 грн., з яких: 8 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 24,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими в межах строку дії договору.
В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками поза межами строку кредитування у розмірі 10 880,00 грн. слід відмовити.
За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову
Вирішуючи згідно вимог ст. 264 ЦПК України питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд керується наступним.
Так, згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позов заявлено на суму 18904,00 грн., однак задоволенню підлягає 8024,00 грн., тобто 42,45% .
За таких обставин з ОСОБА_1 на користь позивача слід пропорційно стягнути 1130,19 грн. (2662,40*42,45%) судового збору.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених сторонами, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано такі документи:
- копію договору про надання правничої допомоги від 18.09.2026, укладеного між адвокатом Скользнєвою В.В. та відповідачем ОСОБА_1 ;
- акт здачі-прийняття наданої правничої допомоги до договору від 18.09.2026, підписаний адвокатом Скользнєвою В.В. та відповідачем ОСОБА_1 , згідно з яким надано послуги на загальну суму 8 000,00 грн.;
- квитанцію від 18.09.2026 про сплату відповідачем ОСОБА_1 адвокату Скользнєвій В.В. грошових коштів у сумі 8 000,00 грн.;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Скользнєвої В.В.
Щодо витрат позивача «ТОВ «ФК Ейс» на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн., суд зазначає, що на їх підтвердження до матеріалів справи долучено:
- копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-01 від 20.01.2026;
- копію додаткової угоди № 25771019034 від 19.06.2026 до вказаного договору;
- копію акту приймання-передачі наданих послуг;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Тимошенко О. О.;
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат за наявності заперечень учасників справи, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на витрачений адвокатом час та неспіврозмірність зі складністю справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішенні у справі «East/WestAllianceLimited» проти України (заява № 19336/04, п. 269) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір- обґрунтованим. Аналогічний висновок викладено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, де вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гуриненко проти України» від 18 лютого 2010 року (заява № 37246/04) ЄСПЛ наголосив, що задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, за якими доведено, що витрати заявника на юридичну допомогу були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір - розумним та обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжна інструкція з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що у разі документального доведення стороною понесених витрат на правову допомогу (надання договору, акта приймання-передачі послуг, платіжних документів, розрахунку витрат), у суду відсутні підстави для повної відмови у стягненні таких витрат на користь сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.
Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, посилаючись на їх неспіврозмірність та необґрунтованість. Водночас, позивач у відповіді на відзив також звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, вказуючи на їх завищений розмір.
Розглянувши вказані клопотання, оцінивши рівень адвокатських витрат, складність справи, обсяг підготовлених матеріалів та витрачений адвокатами час, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу з 7 000,00 грн. до 4 000,00 грн., а витрат відповідача - з 8 000,00 грн. до 4 000,00 грн.
Суд доходить висновку, що саме такий розмір витрат є співмірним із предметом спору та балансує майнові інтереси обох сторін.
Враховуючи, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» підлягають частковому задоволенню на суму 8 024,00 грн. із заявлених 18 904,00 грн., пропорційне співвідношення задоволеної частини вимог становить 42,45 %, а в задоволенні 57,55 % вимог - відмовлено, розподіл зменшених витрат на правничу допомогу здійснюється таким чином:
- на користь позивача за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню 1 698,00 грн. (4 000,00 * 42,45 % );
- на користь відповідача за рахунок позивача підлягає відшкодуванню 2 302,00 грн. (4 000,00*57,55 %).
На підставі частини десятої статті 141 ЦПК України, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних вимог сторін щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, з позивача ТОВ «ФК «Ейс» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в остаточному розмірі 604,00 грн. (2 302,00 грн. - 1 698,00 грн.).
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 123, 124, 133, 137, 141, 142, 270, 258, 260, 261, 352-354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №215599746 від 12.02.2020 в розмірі 8024 (вісім тисяч двадцять чотири) гривні 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 1130 (одна тисяча сто тридцять ) гривень 19 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 604 (шістсот чотири) гривні 79 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС», ЄДРПОУ 42986956; місцезнаходження: місто Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13,
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 27.10.2026 року.
Суддя О.В. Невгад
Оригінал: reyestr.court.gov.ua