Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №932/8897/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10052/26 Справа № 932/8897/26 Суддя у 1-й інстанції - Потоцька С.С Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

заявник/позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 липня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Потоцька С.С.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У провадженні Шевченківського районного суду м. Дніпра перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування державної реєстрації.

У липні 2026року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про забезпечення позову, в якій вимагав забезпечити позов шляхом заборони вчинення дій щодо розпорядження нерухомим майном.

Існування таких вимог заявник пов`язував із тим, що він звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за Договором позики. Після чого він дізнався, що на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме: будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0,0724га кадастровий номер: 1210100000:02:076:0021, реєстраційний номер 3317261412101, 04 червня 2026року приватним нотаріусом Орловим О.А. накладено обтяження на підставі договору довічного утримання (догляду) під номером 572.

Вказував, що зазначене обтяження з`явилося лише після подання ним позову про стягнення заборгованості, тому вважає, такі дії умисним ухиленням від сплати боргового зобов`язання. Позивач має на меті захистити своє право на отримання коштів, яке є предметом позову у справі № 932/6709/26. На думку позивача, вибраний ним вид забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам, можливе відчуження зазначеного нерухомого майна призведе до порушення прав позивача на повернення коштів, котрі є предметом розгляду в іншій справі.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 липня 2026року у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що фактично заявлені заходи спрямовані не на забезпечення можливого виконання рішення у цій справі про визнання договору недійсним, а на забезпечення можливого виконання рішення в іншому майновому спорі справа № 932/6709/26 про стягнення заборгованості за договором позики.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

27 липня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 липня 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування ухвали суду та просив задовольнити його заяву про забезпечення позову.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду заявник пов`язував з тим, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ускладнить ефективний захист, і поновлення порушених прав та інтересів позивача щодо повернення коштів за договором позики.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

05 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду виділені матеріали справи №932/8897/26 витребувано із суду першої інстанції; та 08 вересня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

17 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2026року справу призначено до судового розгляду на 27 жовтня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що заявник обґрунтовує необхідність дій щодо заборони розпорядження нерухомим майном насамперед існуванням заборгованості відповідача ОСОБА_2 та необхідністю забезпечення її стягнення, що не є предметом позову в даній справі.

Суд виснував, що фактично заявлені заходи спрямовані не на забезпечення можливого виконання рішення у цій справі про визнання договору недійсним, а на забезпечення можливого виконання рішення в іншому майновому спорі справа №932/6709/26 про стягнення заборгованості за договором позики.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі суду не відповідають обставинам справи та судом порушені норми процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави /частина перша статті 2 ЦПК України/.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання /пункт 2,4 частини першої статті 150 ЦПК України/.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021року у справі №914/1570/20 вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020року у справі №381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Тож застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 насамперед вказував, що у провадженні суду наразі перебуває інша справа за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Наголошував, що майже одразу після його звернення з таким позовом до суду, на нерухоме майно, яке належало відповідачеві ОСОБА_2 , а саме: на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0,0724га кадастровий номер: 1210100000:02:076:0021, реєстраційний номер 3317261412101, 04 червня 2026року приватним нотаріусом Орловим О.А. накладено обтяження на підставі договору довічного утримання (догляду) під номером 572.

Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду із даним позовом про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування державної реєстрації. На думку ОСОБА_1 вищевказаний договір довічного утримання має усі ознаки фраудаторного правочину, який спрямований на ухилення від зобов`язань за договором позики.

Тож у даній справі достеменно встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник та існує спір щодо виконання зобов`язань за договором позики, а підстави позову у даній справі є похідними від підстав позовної заяви про стягнення заборгованості за договором позики.

За таких обставин, апеляційний суд виходить з налізу природи фраудаторного правочину.

Так, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

Для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025року в справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24)).

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення /пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України/.

За таких правових висновків щодо природи фраудаторного правочину очевидним є пов`язаність правовідносин сторін за договором позики та як наслідок ініціювання ОСОБА_1 судового провадження про визнання договору довічного утримання недійсним як фраудаторного правочину, який спрямований на ухилення від зобов`язань за договором позики.

З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав позивача в разі ухвалення судом рішення на його користь.

За наведених умов, апеляційний суд приходить до висновку про те, що враховуючи предмет позову у даній справі та його пряму пов`язаність із предметом позову у справі про стягнення заборгованості за договором позики, незважаючи на те, що фактично заявлені заходи спрямовані не на забезпечення можливого виконання рішення у цій справі, а в іншій справі, однак з метою подальшого ефективного захисту та можливого поновлення порушених прав та інтересів позивача щодо повернення коштів за договором позики, обраний позивачем спосіб забезпечення позову відповідає критеріям співмірності із заявленими позовними вимогами в їх сукупності.

Так, між сторонами дійсно існує спір щодо виконання зобов`язань за договором позики, а підстави позову у даній справі є похідними від підстав позовної заяви про стягнення заборгованості за договором позики, а тому обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним з заявленими вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити ефективний захист його прав в майбутньому.

Заявлений спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а тому існує логічний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, з огляду на те, що вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, забезпечить ефективний захист порушених прав у даній справі.

Тож, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку відсутні підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2012року № 18-рп/2012 зазначив, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім цього, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece від 19 березня 1997року).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову у випадку існування загрози його невиконання є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Колегія суддів вважає, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчинення дії щодо розпорядження нерухомим майном фактично будуть спрямовані на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, конкретні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доцільним способом забезпечення позову на час вирішення спору буде заборона вчиняти дії щодо розпорядження нерухомим майном, яке було предметом оспорюваного договору довічного утримання, а саме: житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ; та земельною ділянкою площею 0,0724га, кадастровий номер: 1210100000:02:076:0021, реєстраційний номер 3317261412101.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального та процесуального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність ухвали суду та саме невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 липня 2026року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову – задовольнити.

Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування державної реєстрації, шляхом заборони вчиняти дії щодо розпорядження нерухомим майном, а саме:

- житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ;

-земельною ділянкою площею 0,0724га, кадастровий номер: 1210100000:02:076:0021, реєстраційний номер 3317261412101.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026року.

Судді: