Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №185/2263/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №185/2263/26

Суддя: Халаджи О. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/11013/26 Справа № 185/2263/26 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О.В.,

суддів Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретаря Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві, (суддя першої інстанції Бондаренко В.М.),

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 600 000 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився позивач, та через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим та незаконним.

Мотивує скаргу тим, що суд першої інстанції безпідставно пов`язав відсутність відповідальності роботодавця з вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року щодо власника автобуса. На думку скаржника, суд не надав належної оцінки акту форми Н-1, яким нещасний випадок зі смертю батька позивача визнано пов`язаним із виробництвом; цей акт відповідач не оскаржував. Вина власника автобуса, як зазначає апелянт, не виключає можливої відповідальності роботодавця.

Скаржник стверджує, що саме підприємство організувало оздоровчу поїздку працівників, визначило її учасників, фінансувало та забезпечувало централізоване перевезення. Тому суд мав з`ясувати, чи належно відповідач обрав перевізника й організував безпечне перевезення, зокрема чи перевірив стан автобуса, документи перевізника та водія. Цих обставин суд першої інстанції, на думку скаржника, не дослідив.

Також апелянт вважає помилковим урахування судом 50 000 грн моральної шкоди, присуджених матері позивача: право сина на відшкодування є особистим і самостійним.

Представник позивача просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року скасувати повністю, та ухвали нове, яким стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» 600 000 грн без урахування утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Від представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на апеляційну скаргу надійшов відзив в якому зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою, оскільки обов`язковою умовою відшкодування моральної шкоди є вина особи, яка її завдала. Відповідач посилається на те, що батько позивача загинув не під час безпосереднього виконання трудових обов`язків, а внаслідок ДТП, безпосередньою причиною якої вироком суду визнано дії власника технічно несправного автобуса. В акті форми Н-1 серед осіб, які допустили порушення, зазначені водій автобуса та служба автомобільних доріг, порушень з боку роботодавця встановлено не було.

Також зазначає, що за вироком суду на користь матері позивача вже стягнуто 50 000 грн моральної шкоди, а нещасний випадок стався у період, коли її відшкодування здійснював Фонд соціального страхування. З огляду на відсутність протиправної поведінки та причинного зв`язку з боку підприємства просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Учасники справи були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 26.04.1978 міським відділом ЗАГМ м. Павлограда, актовий запис № 497 від 26.04.1978.

ОСОБА_3 , батько позивача, працював на шахті «Благодатна» ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»), на посаді гірничого робітника.

29.06.2004 Генеральним директором ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля» ОСОБА_4 був затверджений акт № 11 про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1), який трапився 17 грудня 2003 року, о 20 год. 30 хв. із ОСОБА_3 , гірничим робітником, на автодорозі М-18 Сімферополь-Ялта-Севастополь-магістральна, державного значення, другої категорії на км. 40+900, внаслідок якого ОСОБА_3 було смертельно травмовано.

26.06.2004 комісією з розслідування нещасного випадку на виробництві встановлені обставини нещасного випадку, який трапився із ОСОБА_3 , а саме: 17.12.2003 приблизно о 20.30 час на автодорозі М-18 Сімферополь-Ялта- Севастополь- магістральна, державного значення, другої категорії на км. 40+900, автобус «Кароса» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 , здійснюючи перевезення працівників підприємства ДХК «Павлоградвугілля» на відпочинок у санаторій «Золотий Колос» м. Алушта, на км 40+900, внаслідок розриву заднього правого колеса, втратив управління, скоїв наїзд на праву підпорну стінку праворуч, після чого з`їхав за межі проїзної частини дороги у русло сухого струмка глибиною близько 7,0м. Внаслідок ДТП на місці події загинуло 15 пасажирів автобусу, 2 померли в реанімації Алуштінської ЦМЛ, 18 пасажирів та водій травмовані.

Причини нещасного випадку: непрофесійні дії водія автобуса; відсутність захисних пристроїв та інженерних споруд на місці скоєння ДТП; остаточні причини пригоди буде визначено після закінчення слідства.

Діагноз за листком непрацездатності або довідка лікувально-профілактичного закладу: закрита тупа травма грудної клітини, загинув.

Особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці: ОСОБА_5 , водій автобуса «Кароса», номерний знак НОМЕР_2 ; служба доріг Автономної Республіки Крим.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 48 років, причина смерті: закрита тупа травма грудної клітини, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 22.12.2003 відділом реєстрації актів громадянського стану Павлоградського міського управління юстиції Дніпропетровській області, актовий запис № 1620 від 22.12.2003.

Як було встановлено судом, за фактом загибелі 18 пасажирів, а також спричинення 15 пасажирам тілесних ушкоджень різного ступеня, які їхали 17.12.2003 на відпочинок у санаторій «Золотий Колос» м. Алушта, серед яких перебував і ОСОБА_3 , було відкрито кримінальне провадження, проводилось досудове розслідування за фактом смерті та спричинення тілесних ушкоджень особам, внаслідок ДТП та встановлена вироком суду винна особа.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року (справа № 1-61/06) визнано ОСОБА_6 (володільця автобуса «Кароса», реєстраційний № НОМЕР_2 ) у скоєнні злочинів, передбачених ст. 287, ч. 2 ст. 358 КК України, та на підставі ч.1 ст. 70 КК України, ОСОБА_6 призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов`язані з відповідальністю за механічний стан або експлуатацію транспортних засобів строком на 3 роки.

Крім того, вироком суду стягнуто з ОСОБА_6 , як винної особи, на користь потерпілих моральна шкода, у тому числі на користь потерпілої ОСОБА_7 , дружини загиблого працівника ОСОБА_3 та матері позивача, у розмірі 50 000,00 грн.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві, слід відмовити, як не до належного відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», однак не може погодитися з мотивами, з яких суд дійшов такого висновку, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , який працював на шахті «Благодатна» ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля», правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час перевезення працівників підприємства на відпочинок до санаторію «Золотий Колос» у м. Алушта.

За результатами спеціального розслідування складено акт № 11 про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1, затверджений 29 червня 2004 року, відповідно до якого нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_3 , визнано таким, що пов`язаний з виробництвом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року встановлено вину ОСОБА_6 , як власника транспортного засобу, у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої загинув батько позивача, а тому ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» не може нести відповідальність за заподіяну моральну шкоду.

Проте колегія суддів вважає, що сам по собі факт встановлення вини іншої особи у дорожньо-транспортній пригоді не є достатньою підставою для вирішення питання про суб`єкта, на якого покладається обов`язок з відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

При вирішенні такого спору необхідно враховувати характер спірних правовідносин, час їх виникнення та законодавство, яке регулювало порядок відшкодування шкоди на момент настання відповідного випадку.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його батька. Однак право на відшкодування моральної шкоди не означає, що цей обов`язок повинен бути покладений саме на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

На момент настання нещасного випадку діяв Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року.

Відповідно до частини першої статті 21 зазначеного Закону, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків був зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, шляхом здійснення передбачених законом страхових виплат.

Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону передбачалася виплата грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Згідно з частиною третьою статті 34 цього Закону сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначалася в судовому порядку.

Таким чином, на момент настання нещасного випадку у 2003 році, відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з настанням страхового випадку на виробництві, здійснювалося за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду припинено шляхом реорганізації та приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.

Пенсійний фонд України та його територіальні органи визначені правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Отже, враховуючи те, що нещасний випадок, унаслідок якого загинув батько позивача, стався в період коли відшкодування моральної шкоди здійснювалось за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як правонаступник зазначеного Фонду.

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є правильним, однак мотиви, з яких суд дійшов такого висновку, не повною мірою відповідають правовому регулюванню спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що нещасний випадок із ОСОБА_3 визнаний пов`язаним із виробництвом, що підтверджується актом за формою Н-1, не свідчить про наявність підстав для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», оскільки питання про належного суб`єкта такого відшкодування підлягає вирішенню відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Посилання апелянта на те, що підприємство виступало організатором та замовником перевезення працівників до санаторію та встановлення вини ОСОБА_6 , також не змінюють наведеного висновку колегії суддів щодо визначення належного відповідача у справі.

Що стосується посилань апелянта на те, що вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року на користь матері позивача ОСОБА_7 було стягнуто 50 000 грн моральної шкоди, колегія суддів зазначає, що відшкодування моральної шкоди одному із членів сім`ї загиблого не позбавляє інших членів сім`ї самостійного права на відшкодування заподіяної їм моральної шкоди.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою зазначеної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак неправильно визначив правові підстави такої відмови, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, та не надавши належної правової оцінки обставинам, на які посилався позивач.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, без зміни висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua