Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №183/8512/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6445/26 Справа № 183/8512/25 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретаря судового засідання Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії (суддя першої інстанції Городецький Д. І.),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоотриману пенсію її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, а також вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року позов задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області – Чемрат Ольга Іванівна та подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 перебувала на обліку відповідача як внутрішньо переміщена особа, а виплату її пенсії припинено з 01 березня 2016 року на підставі інформації Служби безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження соціальних виплат особам із числа внутрішньо переміщених осіб. За життя спадкодавиця особисто із заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася, тому, на думку апелянта, пенсійні кошти за спірний період не нараховувалися з її вини та не могли увійти до складу спадщини.

Відповідач стверджує, що стаття 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає передачу спадкоємцям сум пенсії, які були нараховані за життя пенсіонера, але залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. Посилається на частину першу статті 46 зазначеного Закону та вважає правильним обмеження розрахунку трьома роками до звернення спадкоємця.

У скарзі зазначено, що за зверненням нотаріуса від 13 липня 2021 року відповідач листом від 27 липня 2021 року повідомив про суму недоотриманої пенсії 71 983,87 грн, а після подання позивачкою заяви 28 липня 2021 року здійснив розрахунок пенсії за період з 27 липня 2018 року по 31 січня 2021 року в сумі 71 001,50 грн. Зазначені суми обліковуються та виплачуються за правилами Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165.

Апелянт указує, що частина цих коштів уже виплачена позивачці, а станом на дату подання апеляційної скарги залишок становить 42 519,28 грн. Водночас заперечує обов`язок нарахувати пенсію за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, вважаючи, що кошти за цей період не становлять спадкового майна. На підтвердження своєї позиції посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року у справі, номер якої у скарзі зазначено як № 431/6232/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19.

Також відповідач не погоджується з покладенням на нього судового збору, посилаючись на особливості використання коштів Пенсійного фонду України, визначені статтею 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про смерть № 346, складений Балаклійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 березня 2021 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема на недоотриману пенсію.

За життя ОСОБА_2 заповіту не складала.

Встановлено, що у визначений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Тимошенко М.М. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з чим 28 липня 2021 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом за р № 1080 на недоотриману пенсію за період з 27 липня 2018 року по 31 січня 2021 року в сумі 71 983,87 грн., що належала померлій згідно довідки повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27 липня 2021 року за вих.. № 1200-0401/8/25950.

Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не надало інформації нотаріусу про суму недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.

18 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою за вх. № 601 про виплату недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, проте отримала відповідь від 21 липня 2025 року звих. № 12000-0208-8/18583 про те, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії за віком з особливістю внутрішньо переміщеної особи, виплату якої було призупинено з березня 2016 року відповідно до ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Закон № 1058-IV) та на підставі списків пенсіоннрів з числа внутрішньо переміщених осіб , по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території (причина припинення «9» - до з`ясування). Оскільки за життя пенсіонерка із заявою щодо поновлення виплати пенсії до Головного управління не зверталася, пенсійні виплати з 01 березня 2016 року вважаються не отриманими з вини пенсіонера, тому розрахунок недоотриманої пенсії проведено з урахуванням норм ст.. 46 Закону № 1058-IV. Рішення стосовно припинення виплати пенсії формується територіальним органом Пенсійного фонду України у випадку закриття електронної пенсійної справи постійною причиною. Постійною причиною, «2»-помер пенсіонер, електронну пенсійну справу ОСОБА_2 закрито з лютого 2021 року згідно з поданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 березня 2021 року.

Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент смерті перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як внутрішньо переміщена особа. Виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01 березня 2016 року.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачкою свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця.

Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у неї як спадкоємиці після смерті матері права на спадкування недоотриманої суми пенсії.

Конституцією України (ст. 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підтвердження своїх спадкових прав позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 липня 2021 року, зареєстроване в реєстрі за № 1080, щодо суми недоотриманої пенсії за період з 27 липня 2018 року по 31 січня 2021 року.

Відповідно ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст ч. 3 ст. 52 Закону також узгоджується зі змістом ст. 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положення ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зазначила, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ключовим для вирішення спору є встановлення того, чи зберігалося за ОСОБА_2 право на вже призначену пенсію за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року та чи доведено відповідачем правомірність припинення її виплати.

За встановлених обставин пенсія ОСОБА_2 була призначена раніше, а її виплату припинено з 01 березня 2016 року з підстав, правомірність яких відповідач належним чином не довів. Той факт, що після припинення виплати пенсійні суми не відображалися як нараховані в електронній пенсійній справі, сам по собі не свідчить про припинення матеріального права спадкодавця на їх отримання та не може бути підставою для відмови у захисті відповідного майнового права спадкоємця.

Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV встановлений перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Посилання на пункт 5 цієї частини («в інших випадках, передбачених законом») передбачає необхідність указати відповідну підставу саме в законі, а не лише у підзаконному нормативно-правовому акті. Відсутність у відповідача доступу до паперового макета пенсійної справи не підтверджує правомірності припинення призначеної пенсії.

Доводи скаржника про відсутність особистого звернення ОСОБА_2 за поновленням пенсії не спростовують цього висновку, оскільки саме по собі незвернення не підтверджує наявності передбаченої законом підстави для припинення раніше призначеної пенсії.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка прийняла спадщину у визначений законом строк, а видане їй 28 липня 2021 року свідоцтво про право на спадщину за законом підтверджує її статус спадкоємця після смерті ОСОБА_2 . Водночас відповідний документ було видано на пенсійні суми лише за період, відомості щодо якого надав відповідач. Ненадання Пенсійним фондом відомостей про суми за попередній спірний період перешкодило оформленню іншої частини спадкового майна, але не позбавляє позивачку права на судовий захист.

Посилання відповідача на те, що інша частина недоотриманої пенсії обліковується і частково виплачується за Порядком № 1165, не змінює суті предмета спору. Виплата нарахованої за інший період пенсії та її обліковий залишок не доводять відсутності права спадкодавця на виплати за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року та не усувають порушення права позивачки на їх отримання.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення з відповідача судового збору колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивачки понесені нею витрати зі сплати судового збору. Посилання апелянта на цільове призначення коштів Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV не звільняє відповідача від передбаченого процесуальним законом обов`язку з відшкодування судових витрат

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці недоотриману пенсію її матері ОСОБА_2 за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.

Згідно з ч.3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.3 статті 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (стаття 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин другої, третьої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Отже, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк