Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №932/16100/19 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №932/16100/19

Суддя: Гапонов А. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6636/26 Справа № 932/16100/19 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя,

- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Громов Юліан Анатолійович,

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2023 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

28 жовтня 2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 з позовом до Територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивачка просила визнати за нею право власності на квартири АДРЕСА_1 , та стягнути сплачений судовий збір у розмірі 768,40 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачка, посилалась на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 26 лютого 1999 року; 29 травня 2013 року позивачем та її чоловіком ОСОБА_3 було придбане нерухоме майно – квартира АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, на день його смерті залишилась спадщина, яка складалась з права на вказану квартиру, яка є їх спільною сумісною власністю. Після смерті ОСОБА_3 позивачу стало відомо, що останній за життя склав заповіт, відповідно до якого усе належне йому майно заповів брату – ОСОБА_2 05 березня 2019 року позивач направила приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовій С.О. заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. Постановою від 16 вересня 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова С.О. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про права власності на частку у спільному майні подружжя – на квартира АДРЕСА_2 з посиланням на те, що позивач не надала оригінал правовстановлюючого документу на зазначене майно. Посилаючись на ст. ст. 60, 61 СК України, ст. 392 ЦК України, позивач просить суд визнати за нею право власності на частку у спільному майні подружжя – на квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2021 року було залучено ОСОБА_2 в якості співвідповідача до участі у даній цивільній справі №932/16100/19.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року з числа відповідачів було виключено Територіальну громаду м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна, про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

28.11.2025 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Громов Юліан Анатолійович, надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2023 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, зі здійсненням нового розподілу судових витрат.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідачем не доведено придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за кошти, які належали особисто ОСОБА_3 , вказане нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка разом із відповіддю на відзив надала суду першої інстанції довідку ПФУ форми ОК-5 від 12.10.2022 року, довідку ПФУ форми ОК-7 від 12.10.2022 року, довідку про доходи КНП «Міська дитяча клінічна лікарня №6» ДМР від 17.10.2022 року, документи про депозитні вклади в ПАТ КБ «ПриватБанк», що було отримано судом першої інстанції, позаяк в змісті рішенні суду зазначено, що 01 листопада 2022 року до суду від представника позивача надійшла Відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. На думку позивачки, суд першої інстанції не дослідив та не оцінив згадані докази, тому вона просить апеляційний суд здійснити їх оцінку.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.

СУДОВІ ВИКЛИКИ

Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.188-190, том 2).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції треба скасувати та винести нове рішення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

26 лютого 1999 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (позивачка) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, зареєстрований цього ж дня у Відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська, в зв`язку з чим прізвище дружини після одруження було змінено на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 26 лютого 1999 року.

29 травня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. було посвідчено Договір купівлі-продажу за реєстровим №1138, відповідно до умов якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_2 (наразі назва – м.Дніпро); форма власності – приватна; розмір частки – 1/1; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 2696871 прийнято приватним нотаріусом 29.05.2013 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №284822131 від 15.11.2021 року. На підставі вказаного Договору купівлі-продажу право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №4124049 від 29 травня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

З копії спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої на ухвалу суду приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О., вбачається, що за життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , склав Заповіт від 10 січня 2019 року, яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким все його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що він матиме право за законом, і що буде йому належати на момент смерті, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Даний Заповіт, який є чинним на час розгляду справи, було посвідчено 10 січня 2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О., зареєстровано в реєстрі за №34.

Відповідно до спадкової справи, ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. з заявою від 19 лютого 2019 року про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. із заявою про видачу Свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя - на квартири АДРЕСА_2 з посиланням на те, що майно було набуто у період зареєстрованого з ОСОБА_3 шлюбу.

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. від 16 вересня 2019 року було відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова про відмову у здійсненні нотаріальної дії від 16 вересня 2019 року мотивована тим, що у заявника ОСОБА_1 відсутній правовстановлюючий документ, зареєстрований в установленому законодавством порядку на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , який підтверджує право власності подружжя на це майно. Зазначений документ, а саме договір купівлі-продажу від 29 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за реєстровим №1138, знаходиться у спадкоємця за заповітом - ОСОБА_2 . Судом встановлено, що позивачем вказана постанова про відмову у здійсненні нотаріальної дії від 16 вересня 2019 року відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» у судовому порядку не оскаржувалась і є чинною.

Судом першої інстанції також встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на час його смерті розірваний не був.

Таким чином, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , була придбана ОСОБА_3 у період шлюбу з ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції досліджено походження коштів, за які була придбана померлим ОСОБА_3 у період шлюбу з ОСОБА_1 квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та встановлено наступне.

21 листопада 2006 року відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право власності б/н від 17 липня 2006 року, виданого КЖЕП «Південне», набули права приватної власності по кожний на квартиру АДРЕСА_4 (наразі назва – м.Дніпро), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №284821966 від 15.11.2021 року.

Вбачається, що 29 травня 2013 року о 17 год. 34 хв. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. було посвідчено Договір купівлі-продажу за реєстровим №1135, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав за ціною 151264,00 гривень, а ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_4 (наразі назва – м.Дніпро); рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 2694945 прийнято приватним нотаріусом 29 травня 2013 року о 17 год. 34 хв., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №284821966 від 15 листопада 2021 року.

Відповідно до п. 2 вищезазначеного Договору купівлі-продажу, квартира АДРЕСА_4 належала продавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності: квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого КЖЕП «Південне» 17 липня 2006 року згідно із розпорядженням №53-06, зареєстрованим у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» 21 листопада 2006 року, номер витягу 12582556, реєстраційний номер 16815503, та квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Піонтковською О.О. 24 травня 2013 року, реєстр №640, зареєстрованого у Державному реєстрі прав на нерухоме майно державним реєстратором Піонтковською О.О. 24 травня 2013 року, номер запису про право власності 1042799, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 66312212101.

Таким чином, зазначена відчужена квартира була набута ОСОБА_3 за таких обставин – квартири АДРЕСА_4 (наразі назва – м.Дніпро) була набута у порядку приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на підставі свідоцтва про право власності б/н від 17 липня 2006 року, виданого КЖЕП «Південне», та частина даної квартири була набута ним у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину.

29 травня 2013 року о 18 год. 28 хв. (тобто у той же день, після продажу ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_4 ) цим же приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. було посвідчено Договір купівлі-продажу за реєстровим №1138, відповідно до умов якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купив за ціну 94240,00 гривень квартиру АДРЕСА_2 ; форма власності – приватна; розмір частки – 1/1; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 2696871 прийнято приватним нотаріусом 29 травня 2013 року о 18 год. 29 хв., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №284822131 від 15 листопада 2021 року.

Вищезазначене виключає надання квартирі АДРЕСА_2 (наразі м. Дніпро) правового режиму спільного майна подружжя, оскільки джерелом набуття майна – вказаної квартири були особисті кошти померлого ОСОБА_3 , оскільки 29 травня 2013 року о 18 год. 28 хв. ОСОБА_3 за 94 240,00 грн. купив квартиру АДРЕСА_2 за кошти, які належали йому особисто в зв`язку з тим, що ним - ОСОБА_3 29 травня 2013 року о 17 год. 34 хв. була продана за ціною 151264,00 гривень квартира АДРЕСА_4 , яка була його особистою власністю (1/2 частина квартири набута ОСОБА_3 у власність у порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та частина даної квартири набута у порядку спадкування), що не спростовано позивачкою.

Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Але колегія суддів апеляційного суду погодитись з таким висновком не може з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 18 червня 2018 року, справа № 711/5108/17, провадження № 61-1935св18 зазначив, що у абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що:

«у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

Як вбачається з копії Договору купівлі-продажу квартири від 19.05.2013 року (т.1 а.с.13), у п.8 зазначено, що цей Договір укладається з покупцем за письмовою згодою другого з подружжя, ОСОБА_1 .

При цьому в тексті Договору не зазначено, що квартира набувається у особисту приватну власність покупця.

Як вбачається з тексту Заповіту (т.1 а.с.12), ОСОБА_3 заповів все своє майно ОСОБА_2 . При чому спірка квартира, як окрема одиниця майна не зазначена, тож цей заповіт можливо трактувати, так, що заповідач виявив бажання передати своєму брату все наявне майно, з чого б воно не складалось (частини майна). Заповіт було складено та посвідчено нотаріусом 19.01.2019 року, тобто майже через шість років після придбання спірної квартири.

За життя ОСОБА_3 не звертався до суду з позовом про визнання квартири АДРЕСА_2 його особистою власністю. Не ставив питання про придбання цієї квартири за його особисті кошти. Тож він не спростував, що спірна квартира належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_3 у період шлюбу з ОСОБА_1 , тож на неї розповсюджується презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яка не спростована.

При таким обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з винесенням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи, що в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Громов Юліан Анатолійович задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2023 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частку квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позову та за подання апеляційної скарги у розмірі 1691 (одну тисячу шістсот дев`яносто одну) гривню 20 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 27.10.2026 року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua