Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №208/9635/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №208/9635/25

Суддя: Гапонов А. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7211/26 Справа № 208/9635/25 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,

- за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»,

на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

22.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоду.

В якому просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 13.12.2024 року Луганським комунальним закладом обласним центром МСЕК йому було встановлено третю групу інвалідності по профзахворюванню із 60% .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» судовий збір на користь держави у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

06.05.2026 року від Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» надійшла апеляційна скарга, в якій просить рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди зі 120 000 грн. до 60 000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наявні в матеріалах справи документи (докази) не місять будь-яких застережень щодо непридатності позивача працювати за станом здоров`я у зв`язку з отриманим професійним захворюванням (за виключенням підземної роботи та в шкідливих умовах праці).

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

СУДОВІ ВИКЛИКИ

Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.133-134).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Згідно до трудової книжки ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме з 11.12.2019 року по 09.09.2024 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ШУ «Покровське».

Загальний стаж перебування у трудових відносинах з даним підприємством 21 рік 01 місяць 23 дні, що відповідно до наданої трудової книги.

Згідно із наказом № 1542 від 09.09.2024 року позивача було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із переїздом на нове місце проживання.

Згідно з медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання від 06.03.2024 року, складеним Державною установою "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" – позивачу було встановлено вперше професійне захворювання: Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІ ст.) – за кваліфікацією ОСОБА_2 та Пономарьової Н.І. Пневмоконіоз, ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фаза затихаючого загострення, ЛН ІІ ст. (другого ст.).

За результатами розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.05.2024 року складено акт за формою П-4. Відповідно до п. 17, 18 цього акту зазначено, що причиною його професійних захворювань є недосконалість технологічного процесу, зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії тощо, недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу та виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу), у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу, зокрема, через неможливість застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливість механізації та автоматизації певних видів робіт, що б унеможливлювало або зводило до мінімуму важку ручну працю.

Позивач працював в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, вимушеної робочої пози та значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри. Пил переважно фіброгенної дії – фактична величина 15,8-223,7 мг/м3, при нормативному значенні 2-10 мг/м3; важкість праці: фізичне динамічне навантаження ( за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) – фактична величина 51 – 162,9 Вm, при нормальному значенні 90 Вm; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу) – фактична величина 62-124 Вm, при нормативному значенні 45 Вm; виробничий шум – фактична величина 80-85 dБА, при нормативному значенні 80 dБА; робоча поза перебування у вимушеній позі 8 – 50 %, в позі стоячи 60% часу зміни, при нормативному значенні періодичне перебування в незручній або фіксованій позі до 25% у вимушеній позі до 10% , у позі стоячи до 60% часу зміни; нахили корпусу – фактичне значення – 25-200 разів, при нормативному значенні 50 – 100 разів.

13.12.2024 року Луганським комунальним закладом обласним центром МСЕК йому було встановлено третю групу інвалідності по профзахворюванню із 60% ступенем втрати працездатності по сукупності профзахворювань з 12.12.2024 до 01.01.2027 року та було рекомендовано медикаментозне лікування, забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, СКІ.

Внаслідок вказаного вище професійного захворювання позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків, та позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавило його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування.

Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством-відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає частковій компенсації.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60 % професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання позивачем третьої групи інвалідності та втрати ним 60 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також період роботи на підприємстві відповідача, та, керуючись засадами розумності і справедливості, суд дійшов висновку про те, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, слід визначити на рівні 120 000,00 грн.

З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, вважаючи доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причино-наслідковий зв`язок між діяннями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків – втрати професійної працездатності.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про недоведення причинного зв`язку між діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків – виникненням хронічних захворювань, вони спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 01 травня 2024 року, у п.17 якого зазначено, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Прийнявши до уваги розмір втрати професійної працездатності ОСОБА_1 та встановлення йому третьої групи інвалідності, глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, а також конкретні обставини по справі, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000 грн.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатностіь та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення виготовлено 27.10.2026 року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua