Вирок від 27 жовтня 2026 р. у справі №521/12652/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Крадіжка

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №521/12652/26

Суддя: Кузьменко Н. Л.

521/12652/26

1-кп/521/1835/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1

з секретарем – ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора – ОСОБА_3

захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченої – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Хаджибейського районного суду м. Одеси кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026163470000705 від 03.07.2026 року відносно:

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харків Харківської області, громадянки України, з вищою освітою, без інвалідності, заміжньої, маючої малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_2 , до затримання неофіційно працюючої продавцем на промринку «7 КМ», зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , та до затримання проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої, а саме:

- вироком Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2026 року за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років проте, на підставі ст. 75, ст. 76 КК України, звільненої від відбування покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24.02.2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався в установленому законом порядку.

На момент вчинення кримінального правопорушення у даному провадженні строк дії воєнного стану в Україні було продовжено Указом Президента України № 342/2026 від 27.04.2026 року, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 4857-IX від 28.04.2026 року, з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 05 години 30 хвилин 08.08.2026 року.

ОСОБА_5 , маючи незняту та непогашену судимість, а також будучи достовірно обізнаною про іспитовий строк, установлений їй попереднім вироком, а саме вироком Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2026 року по справі № 522/17508/25, належних висновків для себе не зробила, на шлях виправлення не стала та в період випробування вчинила нове умисне кримінальне правопорушення за таких обставин.

Так, 26 червня 2026 року, приблизно о 07 годині 26 хвилин, ОСОБА_5 , знаходячись у супермаркеті ТОВ «Таврія В» по вул. Запорізькій, буд. 12 у місті Одесі, після придбання необхідних товарів, покинула приміщення вказаного магазину.

Проходячи вздовж будинку №12 по вулиці Запорізькій, ОСОБА_5 побачила мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A55», із IMEI 1: НОМЕР_1 та IMEI 2: НОМЕР_2 у корпусі бузкового кольору, який знаходився на парапеті будинку № 12 по вулиці Запорізькій, біля магазину «Економ», який там залишила потерпіла ОСОБА_6 незадовго до цього.

Надалі, 26.06.2026 року приблизно о 07 годині 27 хвилин, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, маючи при цьому корисливу мету, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою особистого збагачення, підійшла до парапету будинку № 12, звідки таємно, шляхом вільного доступу переконавшись, що її дії залишаються непомітними, як для сторонніх осіб так і для власника майна, взяла до рук мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A55», із IMEI 1: НОМЕР_3 та IMEI 2: НОМЕР_2 у корпусі бузкового кольору вартістю 7 166 гривень 38 копійок (без урахування ПДВ), таким чином заволодівши вищезазначеним майном.

Всупереч чинному законодавству України щодо знахідки, ОСОБА_5 не вжила жодних заходів щодо встановлення власника майна, не звертаючись до Національній поліції або органу місцевого самоврядування, не маючи наміру повертати вказаний мобільний телефон, ОСОБА_5 залишила місце вчинення кримінального правопорушення та у той же день, а саме 26.06.2026 року, приблизно о 09 годині 30 хвилин продала телефон своєму знайомому, а отримані гроші витратила на власний розсуд.

Своїми діями ОСОБА_5 спричинила ОСОБА_6 матеріальний збиток на загальну суму 7 166 гривень 38 копійок.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 , в присутності свого захисника – адвоката ОСОБА_4 , свою провину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 185 КК України, визнала повністю, кваліфікацію своїх дій не оспорювала та, будучи допитаною в судовому засіданні, надала суду вичерпні показання про час, місце, спосіб та мотиви вчиненого нею діяння при вказаних вище обставинах, зокрема те, що вранці в червні 2026 року, точну дату не пам`ятає, під час воєнного стану, вона прийшла до магазину, аби скупитися. Вийшовши з приміщення, побачила, що на парапеті неподалік лежить мобільний телефон «Samsung» (назву та вартість не оскаржує). Пересвідчившись, що за її діями ніхто не спостерігає, вона забрала його та пішла додому. Пізніше того ж дня телефон продала, а отриманими коштами розпорядилася на власний розсуд. Відповідаючи на питання зазначила, що не вчиняла жодних дій для повернення майна власникові, не повідомляла про знахідку правоохоронні чи інші органи державної влади, та на дзвінки, що надходили на телефон (для можливості встановлення власника та повернення мобільного телефону), вона не відповідала. З доказами, зібраними під час досудового розслідування, та фактичними обставинами кримінального правопорушення, викладеними в обвинувальному акті, погодилася повністю й беззаперечно, у зв`язку з чим вважала недоцільним їх дослідження. При цьому запевнила суд, що розуміє: у такому випадку вона буде позбавлена права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України. Свої дії обвинувачена піддала критичній оцінці, у вчиненому щиро розкаялася та просила суворо не карати.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні участі не приймала, прокурором було надано суду її заяву, якою вона просить проводити розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 без її участі. Претензій майнового та морального характеру до обвинуваченої не має, а покарання просить призначити на розсуд суду.

Прокурор, у зв`язку з беззаперечним визнанням обвинуваченою своєї вини під час судового розгляду, просила обмежитись лише допитом обвинуваченої і дослідженням документів, що характеризують її особу та документів, що стосуються вирішення долі речових доказів, заходів забезпечення кримінального провадження та, відповідно до вимог статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

На підставі викладеного, за згодою учасників провадження, які, під час судового розгляду, не оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення та запевнили суд у тому, що вони правильно розуміють зміст обставин даного провадження, суд, згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, і обмежився допитом обвинуваченої, дослідженням документів, що характеризують її особу, а також дослідженням документів, що стосуються вирішення долі речових доказів, а також заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому судом з`ясовано правильність розуміння учасниками провадження обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позицій, та роз`яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК України, зокрема те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Під час допиту обвинувачена ОСОБА_5 підтвердила, що саме вона, за викладених в обвинувальному акті обставин, вчинила кримінальне правопорушення проти власності. Показання ОСОБА_5 є послідовними, логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції.

Зважаючи на те, що обвинувачена підтвердила викладені в обвинувальному акті обставини, надала вичерпні показання і беззаперечно визнала свою вину, суд вважає доведеним пред`явлене їй обвинувачення і кваліфікує її дії за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченій ОСОБА_5 , суд визнає щире каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України, обставин, які обтяжують обвинуваченій ОСОБА_5 , судом не встановлено.

При визначені виду та міри покарання обвинуваченій, суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином; особу ОСОБА_5 , її вік (47 років); соціальне положення та майновий стан (заміжня та має малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; до затримання була неофіційно працевлаштованою та мала місце проживання на території міста Одеси); стан здоров`я (не є особою з інвалідністю; осудна; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває); процесуальну поведінку під час судового провадження та відношення до вчиненого (повне та беззаперечне визнання вину кримінальному правопорушенні по даному провадженню, яке було вчинене нею після постановлення попереднього вироку, в період випробувального терміну, наявність обставини, що пом`якшує покарання (щире каяття) та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Захисник, у зв`язку з щирим каяттям обвинуваченої та наявності в неї малолітньої дитини, вважав, що існують підстави для застосування положень ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_5 покарання у виді штрафу.

Згідно попереднього вироку, а саме вироку Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2026 року, ОСОБА_5 визнана винною за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, однак, на підставі ст. 75, ст. 76 КК України, звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік 6 місяців.

Частиною 1 статті 165 КВК України встановлено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Положеннями ч. 3 ст. 78 КПК України визначено, у разі вчинення нового злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком.

Положеннями ч. 1 ст. 71 КК України визначено, що, у разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Аналізуючи вищевикладене у сукупності з обставинами та часом вчинення кримінального правопорушення у цьому провадженні, суд зазначає, що встановлене під час судового розгляду щире каяття обвинуваченої та її жаль з приводу вчиненого, хоча й характеризують її позитивно, проте не є достатніми підставами для застосування положень ст. 69 КК України та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Наявність у обвинуваченої малолітньої дитини не може вважатися безумовною підставою для пом`якшення покарання. Сама по собі наявність дитини не виправдовує вчинення нового корисливого злочину в період іспитового строку і не спростовує того факту, що обвинувачена свідомо знехтувала своїми батьківськими обов`язками щодо виховання дитини власним позитивним прикладом, обравши шлях протиправної поведінки.

З огляду на характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого діяння, суд погоджується з думкою прокурора та дійшов до переконання про необхідність призначення обвинуваченій покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі. Водночас, зважаючи на те, що нове кримінальне правопорушення було вчинене нею у період дії раніше встановленого судом іспитового строку, остаточне покарання слід визначити за правилами ч. 1 ст. 71 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань.

Вчинення особою нового умисного корисливого злочину протягом іспитового строку свідчить про те, що вона не виправдала довіри суду, продемонструвала небажання ставати на шлях виправлення та свідомо знехтувала наданою їй можливістю відбувати покарання без ізоляції від суспільства. За таких обставин, призначення остаточного покарання за правилами ч. 1 ст. 71 КК України є імперативною вимогою закону.

Підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, суд не вбачає.

Цивільний позов у даному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати у даному провадженні, які б підлягали стягненню з обвинуваченої, відсутні.

Арешт з майна, накладений ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15.07.2026 року, скасувати.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

В рамках даного кримінального провадження, відповідно до ухвали слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси, 10.07.2026 року відносно ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взято під варту в залі суду. Застосована міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була продовжена й до теперішнього часу.

Враховуючи призначений вид покарання та особу обвинуваченої, суд вважає, що обраний щодо неї запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін як гарантію виконання вироку суду.

Водночас, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, суд вважає за необхідне зарахувати обвинуваченій у строк відбування покарання строк її попереднього ув`язнення під час досудового розслідування та судового розгляду у цьому кримінальному провадженні, а саме: період з 10.07.2026 року (з моменту взяття під варту в залі суду) до дня набрання цим вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 615 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Визнати винною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання у виді 1 (одного) місяця позбавлення волі, призначеного вироком Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2026 року за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України по справі № 522/17508/25 (провадження № 1-кп/522/1763/26), та, за сукупністю вироків, призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Початок строку відбуття покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

Застосований відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, до набрання цим вироком законної сили залишити без змін. Запобіжний захід припиняє свою дію після набрання вироком суду законної сили.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у строк відбуття покарання, строк її попереднього ув`язнення під час досудового розслідування та судового розгляду у даному кримінальному провадженні, а саме період з 10.07.2026 року (з моменту взяття під варту у залі суду) до дня набрання цим вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15.07.2026 року, скасувати.

Речові докази, відповідно до постанов слідчого від 03.07.2026 року, 04.07.2026 року, 07.07.2026 року, а саме:

- мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A55», із IMEI 1: НОМЕР_3 та IMEI 2: НОМЕР_2 у корпусі бузкового кольору, видаткову накладну № 420591161 від 23.07.2024 року про придбання вказаного телефону та упаковку від даного мобільного телефону – вважати повернутими власниці за належністю, що підтверджується розписками ОСОБА_6 від 03.07.2026 року та 07.07.2026 року;

- DVD-R диск із копіями відеозаписів з камер зовнішньої та внутрішньої відеофіксації супермаркету ТОВ «Таврія В», розташованого за адресрою: м. Одеса вул. Запорізька, буд. 12 – зберігати при матеріалах досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120261634700000705 від 03.07.2026 року.

Вирок суду може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Хаджибейський районний суд м. Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили з моменту закінчення строку апеляційного оскарження.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України, копія вироку після його проголошення негайно вручається прокурору та надсилається обвинуваченій та її захиснику.

Суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua