Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №490/8945/25 — Миколаївський апеляційний суд

27.10.26

22-ц/812/1992/26

Провадження №22-ц/812/1992/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Коростієнко Н.С.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/8945/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Тулейбичем Андрієм Анатолійовичем, на рішення, яке ухвалив Новоодеський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Кічули Василя Михайловича у приміщенні цього суду 02 липня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Костянтинівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Костянтинівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 – батько позивача 16 грудня 1994 року отримав на підставі рішення виконкому Баловненської сільської ради №88 земельну ділянку площею 0,04 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадщина після його смерті складається із вказаної земельної ділянки, яка розташована на території Баловненської сільської ради. Маючи намір оформити свої спадкові права, позивач звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, але йому було відмовлено у зв`язку із пропуском строку на прийняття спадщини. Позивач зазначає, що про наявність земельної ділянки у батька він не знав, а дізнався випадково - під час проведення ремонту серед документів знайшов державний акт та через тиждень після цього звернувся до нотаріальної контори. Крім того на момент смерті ОСОБА_2 та позивач проживали разом, останній вважається таким, що прийняв спадщину згідно пункту 3 статті 1268 ЦК України. Також 14 лютого 2005 року між ним та батьком був укладений договір довічного утримання, що також, на його думку, підтверджує спільне проживання.

Посилаючись на викладене, позивач просить визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном три місяці, починаючи з моменту набрання рішення законної сили.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 02 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів суду існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття ним спадщини та інших належних та допустимих доказів, які б підтвердили існування в шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця об`єктивних обставин, у зв`язку з якими у позивача виникли труднощі для вчинення такої дії, також суду не надано. Щодо твердження позивача про постійне проживання із спадкодавцем, суд зазначив, що якщо спадкоємець на час відкриття спадщини постійно проживав зі спадкодавцем, у суду відсутні підстави, передбачені статтею 1272 ЦК України, для визначення йому додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, оскільки позивач, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, апріорі не міг пропустити строк на прийняття спадщини і у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України є таким, що спадщину вже прийняв.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Тулейбович А.А. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном три місяці, починаючи з моменту набрання рішення законної сили.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач вважав, що майна у батька немає, тому не звертався до нотаріуса. Про наявність майна у вигляді земельної ділянки позивач не знав, а дізнався випадково, у зв`язку із проведенням ремонту, перебираючи старі документи, знайшов державний акт. Звернувся с заявою до нотаріальної контори приблизно через тиждень як знайшов документи. Адвокат Тулейбович А.А. зазначає, що ОСОБА_1 не усвідомлював наслідків зволікання з подачею заяви, вважаючи що спадкове майно відсутнє. Крім того, представник зауважує, що позивач на момент смерті проживав разом із померлим батьком, тому на підставі пункту 3 статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. Так, 14 лютого 2005 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, за яким позивач був зобов`язаний утримувати ОСОБА_2 , що також свідчить про факт спільного проживання. ОСОБА_3 вказує, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що інші сторони жодних заперечень не подавали, Костянтинівська селищна рада повідомила, що не заперечує проти задоволення рішення суду. Крім того, будь-які інші спадкоємці відсутні.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає наведеним положенням закону.

Як установив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Миколаєві помер ОСОБА_2 згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 3556 від 04 вересня 2013 року (а.с. 8).

Позивач ОСОБА_1 є сином покійного ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, ОСОБА_2 на підставі рішення Баловненської сільської ради від 16 грудня 1994 року № 88 отримав у власність земельну ділянку площею 0,04 га з цільовим призначенням – для ведення садівництва (а.с. 14).

15 вересня 2025 року приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Яковлєва Н.П. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 у заведенні спадкової справи після смерті батька - ОСОБА_2 у зв`язку із пропуском строку на прийняття спадщини та у зв`язку з відсутністю фактів проживання за однією адресою з померлим (а.с. 10-11).

З інформації про зареєстроване/задеклароване місце проживання/зняття із зареєстрованого/задекларованого місця проживання особи, виданої Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 02 серпня 2024 року, ОСОБА_1 з 14 квітня 1998 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Відповідно до довідки, виданої депутатом Миколаївської обласної ради Пересунько Р.В., від 22 жовтня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 станом на 02 вересня 2013 року проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15).

Посилаючись на те, що про наявність у власності батька спірної земельної ділянки йому не було відомо, а також, що на день відкриття спадщини він проживав разом зі спадкодавцем, зокрема, здійснював догляд, позивач просив суд визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Діти спадкодавця мають право на спадкування за законом у першу чергу (стаття 1261ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини 1, 3 статті 1268 ЦК України).

Частиною 1 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини згідно із частиною 1 статті 1270 ЦК України встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, визначений законом строк для звернення із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 закінчився 02 березня 2014 року.

У передбачений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 позивач до нотаріуса не звернувся.

В силу положень частин 1, 2 статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19), від 13 січня 2021 року у справі № 663/2151/17.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22. Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.

У постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 759/1510/21 (провадження № 61-17491 св 21) Верховний Суд зробив такі висновки: «Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.»

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Строк для прийняття спадщини після смерті батька позивача, як вже було зазначено, тривав до 02 березня 2014 року включно, однак із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом позивач звернувся до приватного нотаріуса 15 вересня 2025 року.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, позивач посилається на те, що йому не було відомо про існування вказаної вище земельної ділянки, та він не усвідомлював наслідків зволікання з подачею заяви, вважаючи, що спадкове майно відсутнє. Натомість в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що спірна земельна ділянка використовується ним тривалий час як дача, на ній розташований збудований батьком садовий будинок. Тобто про існування зазначеного майна (земельної ділянку) у батька позивачу було відомо, але проявивши байдужість, він не з`ясував правової природи права спадкодавця на це майно, на власний розсуд розпорядившись своїм правом.

Щодо юридичної необізнаності позивача щодо строку прийняття спадщини, з огляду на незмінну практику судів касаційної інстанції у цій категорії справ таке не відноситься до об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали б поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин справи, наведені позивачем причини пропуску строку на прийняття спадщини не є поважними, оскільки він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, тому правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Щодо доводу позивача про те, що він постійно проживав із спадкодавцем на день відкриття спадщини, то суд першої інстанції також правильно відхилив такий довід, оскільки для вирішення питання визначення додаткового строку для призначення спадщини цей факт правового значення немає.

Факт постійного проживання позивача зі спадкодавцем та необхідність постійного догляду за безпорадним батьком ОСОБА_2 не підтверджує факт існування у позивача об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для неподання заяви про прийняття спадщини у визначний законом строк.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20) та від 28 червня 2023 року у справі № 205/7626/21 (провадження № 61-8689св22).

Відтак, якщо спадкоємець, на час відкриття спадщини постійно проживав зі спадкодавцем у суду відсутні підстави, передбачені статтею 1272 ЦК України, для визначення йому додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки він як особа, яка постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, не пропустив строк на прийняття спадщини, а відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України є таким, що спадщину прийняв.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані ОСОБА_1 обставини не свідчать про існування поважних причин у розумінні статті 1272 ЦК України. Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, і не спростовують правильність наведених вище висновків.

Підстав для іншого висновку колегія суддів не вбачає.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням вимог процесуального закону, на підставі повно та всебічно оцінених доказів судом правильно встановлені обставини справи, їм надана належна правова оцінка у відповідності з положеннями матеріального закону, колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, і не спростовують правильність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду про відмову у позову залишається без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат, які покладаються на позивача.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Тулейбичем Андрієм Анатолійовича, залишити без задоволення, рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 02 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 28 жовтня 2026 року