Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №489/4595/26 — Миколаївський апеляційний суд

27.10.26

22-ц/812/2208/26

Справа №489/4595/26

Провадження № 22-ц/812/2208/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,

за участі представника позивача - Ютовця О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану адвокатом Набоковою Ольгою Геннадіївною

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Коваленком І.В., повне рішення складно того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини під час вагітності

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини під час вагітності.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 12 листопада 2025 року.

На теперішній час позивачка є вагітною. Дитина є повністю запланованою та бажаною. Питання народження спільної дитини неодноразово обговорювалося сторонами ще до настання вагітності, вони спільно планували вагітність, обговорювали умови народження дитини, майбутнє місце проживання сім`ї, витрати на дитину, а також забезпечення належних умов для вагітності та пологів.

Після укладення шлюбу відповідач фактично забезпечував сім`ю, брав участь у фінансуванні витрат, пов`язаних із проживанням, побутом та потребами сім`ї, надавав позивачу у користування автомобіль для забезпечення повсякденних потреб сім`ї, медичного супроводу та пересування.

08 квітня 2026 року вони припинили спільне проживання, відповідач припинив належне матеріальне забезпечення та вилучив автомобіль, яким вона користувалась, що істотно ускладнило її становище в період вагітності та призвело до необхідності нести додаткові витрати на пересування, медичний супровід та забезпечення повсякденних потреб.

Позивачка вказує, що на теперішній час вона перебуває у стані вагітності, потребує постійного медичного спостереження, належного харчування, медикаментів, стабільних та безпечних умов проживання, а також матеріальної підтримки з боку чоловіка. Відповідач є матеріально забезпеченою особою, має стабільний дохід та реальну можливість надавати їй матеріальну допомогу, однак добровільно в належному обсязі такої допомоги не надає.

Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на її утримання як дружини під час вагітності у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до народження дитини.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23 травня 2026 року і до народження дитини.

Рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів дійсної неспроможності відповідача сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_2 під час вагітності.

При цьому, право позивача на таке утримання є незалежним від того, чи працює вона, та незалежним від її матеріального стану.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач фактично не заперечує проти свого обов`язку утримувати дружину під час вагітності, та зазначив, що згоден сплачувати аліменти на її утримання у розмірі 1/10 частки від його заробітку (доходу).

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що у відповідача по справі наявна можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дружини під час вагітності. При цьому, судом враховані відомості про наявність у власності відповідача транспортного засобу, квитанції про переказ відповідачем грошових коштів на ім`я позивача, рахунок на оплату №4636 від 29 серпня 2025 року на придбання меблів загальною вартістю 58006 грн, та платіжну інструкцію на підтвердження сплати послуг Миколаївського приватного ліцею «Гіпаніс-ЕОС» від 11грудня 2025 року на суму 14705 грн.

Разом з тим, суд не прийняв посилання позивача на перебування на її утримані її матері пенсійного віку, оскільки сам факт того, що мати позивача є пенсіонеркою за віком, не свідчить про те, що остання перебуває на її утриманні.

Суд першої інстанції виснував, що запропонований позивачем розмір аліментних платежів - 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача є явно завищеним, адже відповідач записаний батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який продовжує навчання. Чинним законодавством на відповідача покладено обов`язок з утримання своїх дітей, а матеріали справи не містять доказів, які могли б свідчити про невиконання або свідоме ухилення від виконання такого обов`язку відповідачем.

При цьому, судом також враховано той факт, що на утриманні позивача перебуває малолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З урахуванням встановленого, виходячи з принципу справедливості та розумності, та з урахуванням потреб дружини, можливостей відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання в розмірі 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з моменту подання позову до суду та до народження дитини.

Суд зазначив, що аліменти у визначеному розмірі не поставлять відповідача в завідомо скрутне становище та відповідатимуть законодавчо визначеному обов`язку чоловіка по матеріальному утриманню його дружини під час вагітності в межах його фінансових можливостей, та забезпечать належне утримання позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_6 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду змінити в частині визначеного розміру аліментів на утримання ОСОБА_2 , стягнувши з нього аліменти у розмірі 1/10 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23 травня 2026 року і до народження дитини. В іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідач вказував, що у рішенні суд зазначив загальні міркування про справедливість, розумність, потреби дружини та можливості відповідача, однак не встановив фактичний щомісячний дохід відповідача, не визначив обсяг реальних щомісячних потреб позивачки, не співвідніс суму, яка фактично утворюватиметься при стягненні 1/8 доходу, з доведеними витратами позивачки та не пояснив, чому запропонована відповідачем 1/10 частина є недостатньою.

Саме по собі твердження, що 1/8 частина «не поставить відповідача у завідомо скрутне становище», не відповідає на ключове питання спору: чому необхідним і пропорційним є саме розмір 1/8, а не 1/10.

Вважає, що судове рішення повинно містити мотиви прийняття або відхилення істотних доводів сторін, а не лише констатацію кінцевого розміру.

Матеріали справи не містять доказів фактичного розміру витрат позивачки, які обґрунтовували б збільшення визнаного відповідачем розміру з 1/10 до 1/8. Як убачається з самого рішення, позивачка посилалася на необхідність витрат на медичні обстеження, лікарські засоби, харчування, базові життєві потреби та придбання речей для майбутньої дитини. Однак суд не навів у рішенні конкретних доказів і розрахунків таких витрат та не встановив їх загального щомісячного розміру. Натомість суд фактично визначив частку 1/8 виходячи переважно з припущення про достатню матеріальну спроможність відповідача. Проте висока або достатня платоспроможність сама по собі не означає, що будь-який заявлений чи проміжний розмір аліментів автоматично є необхідним і пропорційним. Мета утримання одного з подружжя полягає у наданні належної матеріальної підтримки, а не у перерозподілі доходу без встановлення співвідношення між потребою в утриманні та сімейними обов`язками платника.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також повнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який продовжує навчання. Відповідач у відзиві прямо посилався на їх утримання та необхідність матеріальної підтримки. Ці обставини суд формально перелічив, але не показав, яким чином вони вплинули на математичне та правове визначення частки 1/8. Саме наявність інших осіб, яких відповідач фактично утримує, є істотною обставиною для визначення пропорційного розміру аліментів одному з подружжя за статтею 80 СК України.

При цьому висновок суду про відсутність доказів невиконання відповідачем обов`язку щодо утримання дітей не спростовує самого існування такого обов`язку та фактичного фінансового навантаження. Для визначення розміру аліментів значення має не лише факт порушення чи не порушення обов`язку щодо дітей, а сам обсяг чинних сімейних зобов`язань платника.

Зазначає, що судом не надано належної оцінки поведінці відповідача, який не ухилявся від обов`язку утримувати дружину та визнав позов у частині 1/10 доходу.

Вказує, що висновки суду щодо майнового стану відповідача частково ґрунтуються на обставинах, які не доведені належними доказами, оскільки фактично підтвердженими суд визнав лише окремі обставини, зокрема реєстрацію Ford Mustang Mach-E 2023 року випуску, окремі платежі та оплату навчання. Проте наявність автомобіля чи здійснення окремих витрат сама по собі не встановлює ані розміру регулярного доходу, ані необхідності стягнення саме 1/8 частини цього доходу. Висновок про конкретний розмір аліментів має спиратися на сукупність встановлених даних, а не на загальне враження про матеріальну забезпеченість сторони.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Також просила долучити до матеріалів справи офіційні відомості МВС щодо реєстрації автомобілей за ОСОБА_1 , врахувати надані позивачкою раніше банківські виписки, документи з державних реєстрів, документи щодо транспортних засобів та інші докази, які характеризують реальний матеріальний стан відповідача; врахувати офіційну інформацію, отриману в межах виконавчого провадження від державних органів, щодо джерел та розмірів доходів відповідача.

Про дату, час та місце розгляд справи учасники справи повідомлені належним чином.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Набокової О.Г. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Апеляційну скаргу підтримують і просять її задовольнити.

Справу розглянуто за відсутності учасників справи, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України

Представник позивачки адвокат Ютовець О.О. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2025 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Хаджибейським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1790.

Згідно з довідкою №10123 від 04 травня 2026 року Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради ОСОБА_2 знаходиться на диспансерному обліку по вагітності в Перинатальному центрі Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради з 09.04.2026, вагітність ІІ, строк вагітності: 13 тижнів. Вказана обставина також підтверджується обмінною картою вагітної, індивідуальною картою вагітної і породіллі, стандартним планом ведення вагітності, анкетою вагітної від 09.04.2026 та протоколами ультразвукового обстеження вагітних від 15.04.2026.

Згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.

Крім того, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки про денну форму навчання ТОВ «Мовна школа «Go study group» від 28 серпня 2025 року ОСОБА_4 у 2025/2026 навчальному році є студентом денної форми навчання чеської мови, що є подальшою підготовкою до подальшого здобуття вищої освіти акредитованими навчальними програмами технічного, економічного та гуманітарного спрямування.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Ford Mustang Mach-E 2023 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Як слідує зі змісту довіреності №1 від 30.05.2025 ОСОБА_1 займає посаду директора у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрсудноремонт».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, з огляду на те, що майновий стан відповідача вказує на можливість надавати утримання своїй вагітній дружині в розмірі частини від його доходу та з врахуванням наявних його утриманців.

Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

За приписами статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Згідно зі статтею 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 80 СК Украйни аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з частинами 1, 4 та 5 статті 84 СК України, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.

З урахуванням зазначеного, необхідною умовою утримання вагітної жінки, є можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За таких умов доведення не може вважатися належним чином здійсненим виключно шляхом зазначення певних відомостей чи припущень, оскільки це не звільняє відповідача від виконання процесуального обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх обґрунтувань.

Виходячи з положень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право вагітної жінки, а також жінки-матері на своє утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що вагітна жінка або жінка, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить вагітній жінці/жінці-матері незалежно від цієї обставини.

Не заперечуючи права позивачки на утримання під час вагітності, аргументи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з розміром аліментів на утримання дружини, який визначив суд.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка є вагітною, а відтак потребує матеріальної допомоги від відповідача, право на отримання якої передбачено законом.

Сімейне законодавство України передбачає право дружини на утримання під час вагітності незалежно від її матеріального становища чи працевлаштування, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Судом встановлено, що відповідач є непрацездатною особою - пенсіонером за віком, проте таке не виключає можливості його працездатності або отримання доходів. Більш того, він є фізичною особою - підприємцем та отримує відповідні доходи, має у власності рухоме та нерухоме майно.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру його доходів чи відсутності можливості їх отримання, хоча відповідна інформація перебуває виключно у його володінні та розпорядженні, що свідчить про невиконання ним процесуального обов`язку доказування.

Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач внаслідок стану здоров`я чи інших об`єктивних причин не може надавати матеріальну допомогу вагітній дружині в розмірі частини доходів.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на її утримання, з врахуванням можливості відповідача надавати таку допомогу, та колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За такого доводи апеляційної скарги проте, що визначений розмір аліментів на утримання вагітної дружини є завищеним, виходячи з матеріального стану відповідача, а також те, що суд не встановив фактичний місячний дохід відповідача, не заслуговують на увагу.

Колегія суддів не погоджується з аргументами апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять фактичного розміру витрат позивачки, оскільки право на аліменти вагітної жінки виникає на підставі самого факту вагітності у зареєстрованому шлюбі, а доведення того, що дружина перебуває у скрутному становищі чи несе конкретні витрати, не є умовою виникнення цього права.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2019 року у справі №316/1555/16 є не релевантних для спірних правовідносин, оскільки ухвалена за різних фактичних обставин.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , 2010 року народження, та повнолітнього сина ОСОБА_4 , 2006 року народження, які перебувають, за твердженнями апелянта, на його утриманні.

На думку колегії суддів матеріальне становище платника аліментів, зважаючи на наявність у нього ще двох утриманців, є достатнім для сплати аліментів на утримання дружини у період її вагітності та співмірним з розміром визначеним судом.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не зазначив, яким чином вказані обставини впливають на математичне та правове визначення частки 1/8 необґрунтовані та не є підставою для скасування законного й справедливого рішення суду, оскільки ці обставини були предметом дослідження під час розгляду справи, та, в силу частини 4 статті 84 СК України, не позбавляють права позивача на утримання.

Враховуючи вищевказане та виходячи з засад розумності та справедливості, а також дотримання балансу інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивачки передбаченого законом права на отримання від відповідача аліментів на своє утримання під час вагітності у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, що буде достатнім для забезпечення базових потреб позивачки.

Такий розмір щомісячних аліментів, з урахуванням передбаченого законом обов`язку відповідача по утриманню дітей, які мають право на утримання від нього, є достатнім та співмірним, відповідає матеріальному становищу відповідача, його фактичній платоспроможності, характеру та розміру отримуваних ним доходів, а також забезпечує належний баланс між правом дружини на матеріальне утримання, обов`язком відповідача утримувати свою вагітну дружину та іншими інтересами відповідача.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись статями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Набоковою Ольгою Геннадіївною залишити без задоволення, рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2026 року.