Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №441/2207/21 — Львівський апеляційний суд

Справа № 441/2207/21 Головуючий у 1 інстанції: Малахова-Онуфер А.М.

Провадження № 22-ц/811/125/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – відповідача ОСОБА_1 ,

представника позивача – Кравченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 16.06.2017 в розмірі 221 555, 32 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 16.06.2017, згідно з умовами якої відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 187 500, 00 грн.

Зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, отримані кошти не повертав та не сплачував нараховані відсотки за користування кредитними коштами, в зв`язку із чим просять стягнути заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21.09.2021 складає 221 555, 32 грн, з яких: 182 508, 81 грн - заборгованість за кредитом та 39 046, 51 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, та понесені судові витрати.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 16.06.2017 в сумі 221555 грн 32 коп. та 3 323 грн 33 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в січні 2026 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що жодних договорів з АТ КБ «ПриватБанк» він не укладав та не підписував.

Вважає, що суд першої інстанції не перевірив та не встановив факт того, чи позивач має право нараховувати проценти та неустойку, не встановив розмір грошових коштів, які були зараховані позивачем на погашення процентів та неустойки, замість зарахування грошових коштів на погашення тіла кредиту.

Стверджує, що надана позивачем виписка по кредиту не співпадає з випискою, наявною у його особистому кабінеті Приват24. Вказана інформація показує недостовірність та дефектність розрахунку заборгованості, який був наданий позивачем, оскільки з такого розрахунку неможливо визначити, як саме зараховувались грошові кошти, що унеможливлює можливість суду перевірити розмір грошових коштів, які сплачувалися чи не сплачувалися відповідачем.

Також судом першої інстанції не взято до уваги факт того, що ОСОБА_1 , перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період з 27.06.2022 по 17.05.2024, а відтак проценти за цей період не підлягають нарахуванню.

У лютому 2026 року від позивача АТ КБ «ПриватБанк» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користувався кредитними коштами, що свідчить про те, що він погоджувався з умовами кредитного договору, однак фактично отримані та використані ним кошти в добровільному порядку банку не повернуті, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.06.2017 у розмірі 221 555 грн 32 коп. з яких: 182 508 грн 81 коп. - заборгованість за кредитом та 39 046 грн 51 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що 16.06.2017 з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку», на підставі якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

В матеріалах справи міститься копія анкети-заяви про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку», яка містить анкетні дані ОСОБА_1 та підписана ним.

Відповідач в анкеті-заяві підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, які викладені на в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Ствердив, що ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згідний з його умовами. Також підтвердив, що ознайомлений та згідний з «Умовами та правилами надання банківських послуг», у яких зобов`язався регулярно самостійно ознайомлюватися на сайті банку зі змінами.

На виконання умов договору банк видав відповідачу наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 06/18, № НОМЕР_2 з терміном дії до 05/19, № НОМЕР_3 терміном дії до 08/21.

Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 за договором № б/н підтверджується, що 27.08.2018 відповідачу встановлено кредитний ліміт в розмірі 63 000, 00 грн, який 28.08.2018 збільшено до 70 000, 00 грн, 03.09.2018 - збільшено до 170 000, 00 грн, 10.09.2018 - збільшено до 180 000, 00 грн, 15.09.2018 - збільшено до 185 000, 00 грн, 19.09.2018 - збільшено до 187 500, 00 грн, 16.01.2020 - зменшено до 0, 00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що 16.06.2017 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Випискою по рахунку підтверджується, що ОСОБА_1 отримав та використовував кредитні кошти, розраховувався кредитними карточками при здійсненні покупок, знімав готівку в банкоматах, а також погашав заборгованість за кредитним договором, що свідчить про дії, спрямовані на виконання умов кредитного договору.

З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 16.06.2017, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 убачається, що станом на 21.09.2021 заборгованість відповідача склала 221 555 грн 32 коп. з яких: 182 508 грн 81 коп. - заборгованість за кредитом та 39 046 грн 51 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19) зробила правовий висновок, згідно з яким, Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, з огляду на укладеність договору й вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вказала на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З матеріалів справи встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник у борг), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмірі порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника)і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Згідно правового висновку, висловленого Верховним Судом у Постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору.

Крім того, позивач посилається на те, що істотні умови договору погоджено у паспорті споживчого кредиту.

Проте, анкета-заява, підписана ОСОБА_1 не містить умов про те, що складовою невід`ємною частиною договору банківського обслуговування є Паспорт споживчого кредиту.

Крім того, інформація про деякі умови кредитування, яку позивач розцінює як Паспорт споживчого кредиту, містить інформацію щодо типу кредитних карт як Platinum, MC World BlackEdition, MC WorldElite, Visa Infinite, за якими зазначені різні умови. Також зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо.

Таким чином, додана до позовної заяви підписана сторонами роздруківка інформації про умови кредитування із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Окрім цього, зі змісту даного Паспорту вбачається, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише до 18.09.2018, умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо.

За таких обставин, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту за чотирма кредитними картками та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.

При цьому, необхідно зазначити, що термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин). З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай, правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження №61-14545сво20).

За наведеного, колегія суддів доходить висновку, що нарахування відсотків, які просить стягнути позивач, не погоджено сторонами, а тому вимоги в цій частині є безпідставними через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті, а тому такі вимоги не підлягають до задоволення.

З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.

Отже, враховуючи вищенаведене колегія суддів доходить висновку про стягнення з відповідача лише заборгованості по тілу кредиту та про відсутність правових підстав для нарахування процентів за спірний період.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 жодних договорів з АТ КБ «ПриватБанк» не укладав та не підписував спростовуються матеріалами справи, а саме анкетою-заявою про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку» від 16.06.2017, яка містить анкетні дані ОСОБА_1 та підписана ним власноручно, що не спростовано.

Твердження ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що він перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період з 27.06.2022 по 17.05.2024, а відтак відсотки за кредитним договором в цей період не могли нараховуватись не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховані станом на 21.09.2021, а не після 27.06.2022 року.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту, постановлено судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному і всебічному з`ясуванні всіх дійсних обставини спору сторін. Суд у цій частині вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення в цій частині та задоволення поданої апеляційної скарги в цій її частині, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то у цій частині таке слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

У зв`язку з цим абзаци перший та другий резолютивної частини рішення необхідно викласти в новій редакції.

Частина тринадцята статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та стягнення на його користь заборгованості в розмірі 182 508,81 грн, то на підставі частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 2 737, 63 грн судового збору за розгляд справи судом першої інтсанції, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , відтак з позивача на його користь підлягає стягненню 703, 08 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредитом залишити без змін.

Викласти абзаци перший та другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольни ти частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 16.06.2017 в розмірі 182 508, 81 грн (сто вісімдесят дві тисячі п`ятсот вісім гривень 81 копійка).

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами за договором про надання банківських послуг № б/н від 16.06.2017 в розмірі 39 046, 51 грн (тридцять дев`ять тисяч сорок шість гривень 51 коп.) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 2 737, 63 грн (дві тисячі сімсот тридцять сім гривень 63 копійки) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. ».

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 703, 08 грн (сімсот три гривні 08 копійок) судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич