Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №186/1522/26 — Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 186/1522/26

Провадження 2/193/916/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

26 жовтня 2026 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Томинця О. В.,

за участі секретаря судового засідання Ратушної В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

20.08.2026 до Софіївського районного суду Дніпропетровської області за підсудністю із Шахтарського міського суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «Він Фінанс» до відповідача ОСОБА_1 , згідно вимог якого просить ухвалити судове рішення про стягнення з відповідача збитків в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 434/918/14-ц у розмірі 346,88 грн та 1264,6 дол США, судового збору - 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу -7000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26.06.2014 Артемівський районний суд м. Луганська ухвалив рішення по справі № 434/918/14-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11161635000 від 30.05.2007 у розмірі 1124,13 грн. та 14063,98дол. США. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке виніс Артемівський районний суд м. Луганська не виконувалось відповідачем у період з 25.02.2019 до 23.02.2022

Відповідно до наявного рішення, а також інших судових документів (наприклад, ухвали про заміну сторони виконавчого провадження (№ 409/1272/16-ц від 17.01.2017 року), право грошової вимоги належить саме ТОВ «Він ФІНАНС».

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

Рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 25.02.2019 до 23.02.2022, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивач у заявленій позовній вимозі просить суд стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні збитки у розмірі 245,81 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 101,07 грн., а всього 346,88 грн та 1264,60 дол. США.

Заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії у справі.

Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 29.07.2026 цивільну справу передано за підсудністю на розгляд до Софіївського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 серпня 2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

Правом, передбаченим ст.178 ЦПК України, щодо подачі відзиву на позовну заяву, відповідач не скористалася.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи провести за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи, у разі неявки відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду розгляд справи повідомлена належним чином у відповідності до вимог ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надала.

Відповідно до ч.1 ст. 12-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Оголошення розміщено на веб-сайті судової влади України 26.08.2026.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача про день та час слухання справи повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що свідчить про належне її повідомлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Фактичні обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 80 ЦПК України, встановлено, що рішенням Артеміського районного суду м.Луганська від 26 червня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11161635000 від 30.05.2007 у розмірі 14063,98 доларів США, що еквівалентно 112413 грн., та судовий збір у сумі 1124,13 грн. (а.с. 9-10).

Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 17 січня 2017 року у справі № 409/1272/16-ц задоволено заяву ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження: замінено сторону виконавчого провадження, а саме: стягувача Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у справі № 434/918/14-ц (а.с. 11).

Правове врегулювання правовідносин.

Правовідносини між учасниками даної справи виникли з захисту прав кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі кредитного договору, та регулюються ст.ст. 625 ЦК України.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15).

У ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 зазначено, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Верховним Судом також зазначено, що, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимоги щодо доказів визначені у ст.ст. 76 80 ЦПК України, зокрема, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

За ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

На підтвердження вимог щодо розміру розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем суду наданий відповідний розрахунок, втім, на підтвердження іншої обставини, яка підлягає доказуванню в цій справі факту невиконання відповідачем судового рішення жодного доказу не надано.

Докази пред`явлення виконавчого листа виданого судом на виконання рішення до виконання та наявності виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 позивачем не надані.

Крім того, згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 26.10.2026 щодо ОСОБА_1 виконавчі провадження, у яких стягувачами є ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «ФК «Довіра та Гарант» або ТОВ «Він Фінанс», не відкривалися.

Отже, враховуючи, що відповідальність за ст. 625 ЦК України настає за умови прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, беручи до уваги те, що позивачем не надано доказів у розумінні ст.ст. 76 -80 ЦПК України на підтвердження невиконання відповідачем судового рішення, яке пред`явлено до примусового виконання (ані постанови про відкриття виконавчого провадження, ані постанови про закінчення виконавчого провадження), що дозволяло би суду дійти висновку на підставі належних та достатніх доказів про пред`явлення стягувачем судового рішення до виконання у встановленому законом порядку та обізнаності боржника (відповідача) про судове рішення, яке підлягає виконанню та про його примусове виконання, тому для суду відсутні підстави для висновку про невиконання відповідачем судового рішення та наявності підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст. 279, ст. 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору, - відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Текст рішення суду складений та підписаний 26.10.2026.

Суддя О. В. Томинець