Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №204/8823/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/8823/26

Провадження № 2-а/204/67/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся, через представника, до суду із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , із вимогами про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (а. с. 1-9).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09 липня 2026 року тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , було винесено постанову №R623697 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП, в якій було вирішено накласти на громадянина ОСОБА_1 , штраф у сумі 17000 гривень. Позивач з даною постановою №R623697 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 09 липня 2026 року не погоджується, вважає її незаконною та такою, яка підлягає скасуванню оскільки така повістка ніколи не направлялась поштою і не вручалась позивачу, а отже і карати його за те, що він не з`явився за такою повісткою не є можливим. Постанова також не містить жодного посилання на докази на підставі яких можна було б стверджувати про вчинення того чи іншого правопорушення позивачем, в постанові не зазначено яку ж саме повістку - номер, дата складання та вручення, було надіслано позивачу та не заявлено точної дати з якої було виявлено «правопорушення», проте з відомостей «Резерв+» позивач зробив висновок, що такою датою є 04.02.2026 року, коли ТЦК та СП звернулися до Національної поліції для доставлення з метою складання протоколу. У постанові чітко не вказано, не конкретизовано, які норми законодавства, начебто, порушив ОСОБА_1 . До того ж, важливим є врахування правової позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а, згідно якої суд визначив, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом, рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення. Зауважує, що в резолютивній частині оскаржуваної постанови не міститься інформації про визнання ОСОБА_1 винним у вчинені адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Постановою було вирішено накласти на позивача штраф, однак, накладенню штрафу має передувати рішення про визнання особи винною у вчиненні того чи іншого адміністративного правопорушення та рішення про притягнення особи до відповідальності із зазначенням відповідних підстав (відповідно до якої статті виникає відповідальність). В даному випадку винним ОСОБА_1 визнано не було, однак до сплати штрафу його зобов`язали. Пояснює, що ОСОБА_1 дізнався про те, що відповідач наче викликав його за повісткою тільки 01.07.2026 року, коли оновив ВОД у «Резерв+», та у подальшому з винесеної щодо нього постанови, натомість до цього жодними засобами зв`язку жодних повісток він не отримував. 04.02.2026 року станом на день як подання позивачем заяви від 03.07.2026 року в порядку ст. 279-9 КУпАП, так і на час винесення постанови №R623697 від 09.07.2026, визначений ст. 38 КУпАП строк у три місяці з дня виявлення правопорушення, сплив, що має за наслідок закриття справи про адміністративне правопорушення. Позивач, подаючи заяву в порядку ст. 279-9 КУпАП, повідомив, що готовий оплатити встановлений штраф за відповідне правопорушення у разі його встановлення під час розгляду справи уповноваженою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки. З огляду на це, позивач цією заявою не просто погодився на притягнення до відповідальності за правопорушення за яке його розшукували з метою зняття розшуку, а погодився на це у разі якщо при розгляді справи встановлять у його діях склад правопорушення, перевіривши всі обставини, що до нього призвели, тобто покладаючись на компетентність та добросовісність у дотриманні закону працівниками ТЦК та СП, однак відповідачем цього не було зроблено. Тому, прохає суд скасувати постанову тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 від 09.07.2026 року №R623697 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відносно позивача ОСОБА_1 , та закрити відносно нього справу на підставі п.п.1,7 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП. Разом з цим, прохає стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 24 липня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 27), копія якої надіслана учасникам справи супровідним листом від 24 липня 2026 року (а. с. 28).

10 серпня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяві від представниці відповідача (а. с. 34-45), в якому останній прохає відмовити у задоволені позовних вимог, обгартувавши відзив тим, що позивач не звернувся в ТЦК за місцем реєстрації або постійного проживання для уточнення даних в період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року, як вимагає пп.1 п.2 ч.ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», а саме: не уточнив свої облікові дані, тобто не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом України 3633-ІХ свої персональні дані. Позивач не виконав вимоги Закону України № 3621-IX, який скасував статус «обмежено придатний» та зобов`язав громадян, які мають статус «обмежено придатний», повторно пройти ВЛК протягом 9 місяців, тобто до 04.02. 2025 року, який у подальшому був продовжений до 05.06.2025 року, однак на теперішній час позивач не виконав зазначені норми Закону. Зазначає, що позивач в порушення вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно повісток №№ 6518607, 2291348, 352320, направлених для уточнення даних та для проходження медичного огляду відповідно, про причину неявки відповідача не повідомив. Позивача 27.05.2010 року взято на військовий облік військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 (переданий з обліку призовників), позаштатна військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 20.02.2010 року визнала позивача непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, однак позивач не пройшов ВЛК, як того вимагають норми Закону України № 3621-IX, не уточнив свої персональні дані з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року (включно), як того вимагають норми Закону № 3633-ІХ. В 60-ти денний строк з 19.05.2024 року Позивач не оновив свої облікові дані, чим порушив вимоги Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», відповідно до яких крайня дата оновлення особистих даних приходиться на 16.07.2024 року. Вищевикладене призвело до необхідності виклику позивача до відповідача шляхом направлення повісток №№ 6518607, 2291348, 352320, створених Реєстром. Повістка № 352320 - направлена рекомендованим листом за трек-номером 0600293305363, та 19.10.2024 повернута АТ «УКРПОШТА» на адресу відповідача, а повістки №№ 6518607, 2291348 - були передані мобільній групі оповіщення військовозобов`язаних Центральною адміністрацією Дніпровської міської ради для вручення позивачу за адресою його реєстрації. В подальшому в Реєстрі були створені електронні звернення до Відділу поліції № 3 Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області щодо Позивача у зв`язку з його неприбуттям за викликом до відповідача у строк та місце, зазначені в повістці. Зазначає, що на дату виникнення спірних правовідносин (в період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року) діяв Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 року № 94, відповідно до якого верифікація персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що вони надають особисто, з базою даних Реєстру здійснюється призначеними відповідальними особами за ведення Реєстру відповідно до покладених на них обов`язків. Позивачем не надано докази наявності у відповідача інших альтернативних реєстрів, з яких він міг отримати достовірну інформацію щодо військово-облікових даних стосовно позивача, в т.ч. і щодо проходження ВЛК на виконання вимог Закону України № 3621-IX. Вказує, що відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, ведення застосунку «Резерв+» не входить до компетенції відповідача, оскільки це застосунок від Міністерства оборони України, яке є самостійною юридичною особою. Звертає увагу, що факт отримання чи неотримання позивачем повістки не спростовує того факту, що останній не виконав вимоги Закону України № 3621-IX, про повторно пройти ВЛК протягом 9 місяців, тобто до 04.02.2025 року, термін якого на теперішній час прожовжено до 05.06. 2025 року. Також, факт отримання чи неотримання позивачем повістки не спростовує того факту, що останній в порушення вимог Закону України 3633-ІХ не уточнив свої персональні дані, в т.ч. і щодо стану здоров`я, в період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року. Пояснює, що оскаржувана постанова направлена позивачу на його електронну адресу, яка зазначена ним у заяві про визнання правопорушення від 03.07.2026 року та під час уточнення даних. Відтак факт направлення позивачем заяви в порядку ст. 279-9 КУпАп України є безперечним доказом отримання позивачем повістки, за якою останній не з`явився, та вчинення ним правопорушення, яке стало підставою для винесення оскаржуваної постанови. Вважає, що витрати позивача на правничу допомогу не є обґрунтованими та документально підтвердженими, а тому позовна вимога про стягнення витрат на таку допомогу не підлягає задоволенню у повному обсязі.

13 серпня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача (а. с. 69-78 та на звороті), в якому останній вказує, що позивач у встановлений законодавством строк здійснив уточнення своїх військово-облікових даних, що підтверджується відміткою у його військово-обліковому документі «дані уточнено вчасно» дата 16.07.2024 року. Разом з цим, обов`язок щодо уточнення персональних даних, передбачений змінами до законодавства у 2024 році, стосувався актуалізації відомостей військового обліку (адреса проживання, засоби зв`язку, електронна пошта, інші облікові дані) та не встановлював автоматичного обов`язку самостійно проходити військово лікарську комісію чи подавати результати медичного огляду без відповідного направлення, тобто проходження ВЛК здійснюється лише за рішенням уповноваженого органу та після оформлення відповідного направлення, відповідно до норм статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 74 Порядку № 560 та п. 3.1 глави 3 розділу II Положення № 402. Зазначає, що підставою винесення оскаржуваної постанови №R623697 (у письмовому форматі, отриманому після відповіді на адвокатський запит і у додатках відповідача до відзиву - №7508) від 09.07.2026 року стала неявка до територіального центру комплектування та соціальної підтримки по повістці №6518607, що створена 30.01.2026 року, з викликом на 02.02.2026 року, з метою уточнення даних та яка була передана мобільній групі оповіщення для особистого вручення за місцем проживання. Однак, відповідач не отримував повістки та у випадку ОСОБА_1 він дізнався про наявність повістки лише з винесеної постанови, якою його притягнули до адміністративної відповідальності, а зі змістом цієї повістки мав можливість ознайомитись ще пізніше, після отримання відповіді на адвокатський запит, за направленням якого позивачу знову довелось звертатись за професійною правничою допомогою, адже в самій постанові не було посилання на вручення повістки, посилання на докази її направлення чи вручення. Пояснює, оскільки з винесеної щодо позивача постанови №R623697 (№7508) від 09.07.2026 року вбачається що він притягається до адміністративної відповідальності за невиконання обов`язку у разі отримання повістки про виклик до ТЦК та СП, а не за не проходження у визначений строк ВЛК, що розуміє під собою зовсім інше порушення, і за яке ОСОБА_1 вже притягали до відповідальності. Пояснює, що у військово-обліковому документі позивача наявна відмітка ДАНІ УТОЧНЕНО ВЧАСНО, в той час як повістка №6518607 сформована для уточнення даних, а усі посилання на непроходження медичного огляду безпідставні, оскільки передбачають направлення повістки з конкретною метою (для медичного огляду), а дані у ВОД про ВЛК не входили у перелік самостійного уточнення даних без направлення. Крім того, подаючи заяву в порядку ст. 279-9 КУпАП, позивач повідомив, що готовий оплатити встановлений штраф за відповідне правопорушення у разі його встановлення під час розгляду справи уповноваженою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки. З огляду на це, позивач цією заявою не просто погодився на притягнення до відповідальності за правопорушення за яке його розшукували з метою зняття розшуку, а погодився на це у разі якщо при розгляді справи встановлять у його діях склад правопорушення, перевіривши всі обставини, що до нього призвели, тобто покладаючись на компетентність та добросовісність у дотриманні закону працівниками ТЦК та СП. Стверджує, що сскаржувану постанову №R623697 (№7508) було винесено 09.07.2026 року,

через п`ять місяців після дати виявлення правопорушення, тобто поза межами встановлених законодавством строків притягнення до адміністративної відповідальності, що є самостійною підставою для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Пояснює, що у додатках до позовної заяви було долучено усі необхідні документи, де детально розписано за яку послугу та час сплачує клієнт, а саме долучено підписаний обома сторонами договір, акт виконаних робіт, обгрунтований розрахунок, квитанцію про перерахування адвокату суми за надані послуги. Тож, позивачем було доведено куди, за що і скільки судових витрат ним понесено та які мають бути відшкодовані у разі задоволення позовних вимог. Разом з цим, повідомляє, що позивачем були понесені судові витрати у розмірі 7500 гривень за складання цієї відповіді на відзив. Тому, прохає суд скасування постанови про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП №R623697 (№7508) від 09.07.2026 року та закриття справи про адміністративне правопорушення. Також, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, у тому числі додаткові витрати за складання цієї відповіді на відзив у розмірі 7500 гривень, а також витрачені раніше гроші за складання позову у розмірі 12500 гривень, а також судовий збір.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У зв`язку з тим, що розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд розглядає справу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 09 липня 2026 року тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову № R623697 (за наявності поданої особою заяви, в якій вона зазначає що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності) (а. с. 14 та на звороті), якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення ту вигляді штрафу у сумі 17000 гривень.

Так, зі змісту вказаної постанови убачається, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17000 гривень.

Відомості про вручення вказаної копії постанови позивачу в останній відсутні. Зазначено дату набрання чинності вказаною постановою – 19 липня 2026 року.

Однак вказана постанова не містить конкретного опису обставин, установлених під час розгляду справи, не містить розгорнутої суті правопорушення та інформації, за якою саме повісткою позивач не прибув за викликом до відповідача.

Разом з цим, із наданої у відзиві на позовну заяву відповідачем постанови №7508 від 09 липня 2026 року, убачається, що тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 винесено дану постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 17000 гривень (а. с. 50 та на звороті).

Зі змісту вказаної постанови убачається, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку частини 1 статті 279-9 КУпАП надійшла заява громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від 09.07.2026 року вх. № 14104, в якій він визнає вчинення ним порушення вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку, мобілізацію та правил військового обліку, згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. ОСОБА_1 було взято на військовий облік 27.05.2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де на день розгляду справи продовжує перебувати в статусі військовозобов`язаного. В системі AITC «Оберіг» було сформовано повістку № 6518607 про виклик громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 02.02.2026 року о 09 год. 00 хв. для уточнення даних. У визначені повісткою час та місце вказаний громадянин не з`явився, про причину неявки у встановлені частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строк та спосіб не повідомив. У зв`язку із вищенаведеним, до органів Національної поліції було направлено звернення від 04.02.2026 року № Е4629023 про доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У зв`язку із чим ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, що передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період та накладено адміністративне стягнення у розмірі 17000 гривень.

Постанову від 09.07.2026 року № 7508 про притягнення до адміністративної відповідальності направлено засобами електронного зв`язку, що підтверджується копією листа надсилання на електронну пошту відповідача від 09 липня 2026 року (а. с. 51 на звороті).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 1 ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що позивач — це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Нормами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт — акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій aбo в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав aбo інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням aбo мас визначений строк.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За приписами ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Таким чином, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме правопорушення (у випадку його вчинення), повинне бути належним чином зафіксоване.

Приписами ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приписами ч. 1 ст. 106 Конституції України, з-поміж іншого, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Суд зазначає, що частиною першою та третьою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Положеннями ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, -до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

При цьому, приміткою у статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», в Україні функціонує Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, як інформаційнокомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно ч.1 ст. 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема: місце проживання та місце перебування; відомості про сімейний стан особи та членів її сім`ї (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), а також дітей); відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи) (ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачу направлялися повістки № 6518607, 2291348, 352320 для уточнення даних та для проходження медичного огляду, оскільки позивач з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року не уточнив дані та до 04 лютого 2025 року не пройшов повторно медичний огляд.

Як убачається із військово-облікованого документу ОСОБА_1 із застосунку «Резерв+» (а. с. 17), позивачем було вчасно уточнено персональні дані, 6 липня 2024 року, про що свідчить відповідна відмітка.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що обов`язок щодо уточнення персональних даних, що стосувався актуалізації відомостей військового обліку не встановлював автоматичного обов`язку самостійно проходити військово лікарську комісію чи подавати результати медичного огляду без відповідного направлення, тобто проходження ВЛК здійснюється лише за рішенням уповноваженого органу та після оформлення відповідного направлення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2024 року № 560 затверджено «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Так, відповідно до п. 74 Порядку, військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку.

Разом з цим, п. 74-3 Порядку визначено, що у разі коли військовозобов`язаному або резервісту було надіслано або вручено повістку з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби і таким військовозобов`язаним або резервістом в межах строку прибуття за такою повісткою було подано запит про формування в електронній формі направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, вважається, що з часу отримання в електронній формі направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду військовозобов`язаний або резервіст підтверджує отримання повістки про виклик з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. У такому випадку військовозобов`язані та резервісти можуть не з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

З аналізу вищевикладеного, можно дійти висновку, що законодавство не передбачає повторного проходження огляду виключно за направленням відповідного органу, а також передбачає можливість направлення повістки з метою проходження такого огляду.

Із наданої відповідачем постанови №7508 від 09 липня 2026 року убачається, що правопорушення позивача ОСОБА_1 полягало у неявці за повісткою №6518607 на 02 лютого 2026 року, яка сформована для направлення позивачу з метою уточнення даних. Дана повістка долучена до матеріалів справи (а. с. 54 на звороті).

Відповідно до Листа заступника голови адміністрації керівника дільниці оповіщень при Центральній адміністрації ДМР №16/11-178 від 11 серпня 2026 року ОСОБА_3 (а. с. 67), посильними групи дільниць оповіщення 13 січня 2025 року та 30 січня 2026 року було здійснено вихід за адресою мешкання військовозобов`язаного гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з метою оповіщення повістками (№ 2291348 від 13.01.2025 року та №6518607 від 30.01.2026 року), однак за вказаною адресою вхідні двері ніхто не відчинив. Повістка була залишена у поштову скриню.

Положенями п. 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 визначено, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.

На підставі п. п.35-36 Порядку, представники, уповноважені вручати повістки, здійснюють оповіщення громадян як самостійно, так і у складі груп оповіщення. За адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання резервісти та військовозобов`язані можуть бути оповіщені: через дільниці оповіщення шляхом їх виклику до таких дільниць та вручення повісток, отриманих від районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки представниками цих дільниць, та вручення повісток за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання; представниками районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад; представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки особисто або засобами зв`язку; групами оповіщення, до складу яких можуть включатися представники районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, поліцейські.

Вимогами п. 40 Порядку визначено, що під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.

Відповідно до п. 41 Порядку, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Судом встановлено, що надана повістка № НОМЕР_1 на 02 лютого 2026 року не містять особистого підпису позивача про отримання даної повістки та часу.

Разом з цим, матеріали справи не містять ані відеозапису вручення повістки або ознайомлення з її змістом, ані відеозапису відмови відповідача у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Статтею 283 КУпАП визначено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, у постанові про накладення адміністративного стягнення мають міститися інформація про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати штрафу, та відомості про те, що постанова вважатиметься виконаною у разі сплати протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу.

Відповідно до відправленої позивачем та отриманої відповідачем заяви ОСОБА_1 від 03 липня 2026 року (а. с. 51-52 та на звороті), в порядку ст. 279-9 КУпАП, позивач визнав факт вчинення правопорушення у лютому 2026 року та надав особисту згоду про притягнення його до відповідальності за його відсутності.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 279-9 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як визначено вимогами п. п. 1,7 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідач не дотримався вимог ст. 247, 280 КУпАП в частині встановлення у діянні особи складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не з`ясував чи винен позивач в його вчиненні та чи підлягає він адміністративній відповідальності, оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем були перевірені викладені у заяві позивача фактичні дані про визнання ним правопорушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності та дотримані вимоги 280 КУпАП.

Оцінюючи викладене у сукупності, суд констатує, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач не дотримався вимог статей 247, 280 КУпАП щодо обов`язкового встановлення в діянні особи складу адміністративного правопорушення, з`ясування її вини та наявності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що уповноваженою посадовою особою відповідача у порядку частини 2 статті 279-9 КУпАП було належним чином перевірено автентичність заяви позивача, викладені в ній фактичні дані про визнання вини та згоду на розгляд справи за його відсутності.

Статтею 286 КАС України передбачені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з вимогами п. п.1,3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на встановлені судом обставини та відсутність у діях позивача складу правопорушення, оскаржувана постанова № R623697 (7508) від 09 липня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП — закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що правові підстави для притягнення позивача до відповідальності відсутні, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України, одним з основних принципів (засад) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 статті 134 КАС України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7» передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Право на відшкодування судових витрат, пов`язаних із правничою допомогою, узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, згідно якої заявник має право на відшкодування судових витрат про що зазначено, зокрема, у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), у п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), та у п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01).

Крім того, вимогами ст. 16 КАС України гарантовано право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).

Тобто, в разі звернення особи за захистом та/або представленням своїх прав та інтересів саме до адвоката, а не іншого спеціаліста в сфері юриспруденції, право на відшкодування відповідних витрат гарантується Законом.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, в тому числі, у разі накладення на неї необґрунтованого штрафу, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору та спонукання сторони, яка програла справу, утримуватися від подачі формальних апеляційних скарг, тощо.

У контексті оскарження рішень суб`єктів владних повноважень Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своєму рішенні від 05 вересня 2019 року по справі № 826/841/17 наголосив, що стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Bellet v. France», зазначив, що «Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

В розрізі оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про накладення штрафу, сума якого не є значною, участь захисника з точки зору доцільності витрат на його допомогу під час розгляду відповідної справи, за умови неможливості відшкодування останніх, свідчить про неефективність доступу до судочинства, а отже й про порушення статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany» вказав на те, що не відповідає вимогам статті 6 параграфу 1 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод обмеження розміру витрат на правову допомогу, в частині оцінки доцільності останніх в порівнянні із розміром оскаржуваного штрафу, оскільки воно не переслідує легітимної мети та відсутня розумна пропорційність між використаними засобами та поставленою метою.

Покладення витрат на правничу допомогу на відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, в межах підтвердженого відповідними належними та допустимими доказами їх фактичного понесення чи обов`язку сплатити у майбутньому слугує не тільки компенсацією позивачу понесених збитків, але і забезпеченням особі можливості ефективно захистити свої права в суді, в тому числі у разі накладення на неї необґрунтованого штрафу, а також стимулювання суб`єкта владних повноважень, утримуватися від притягнення до відповідальності осіб за відсутності правових підстав для цього, що в свою чергу узгоджується із завданням КУпАП та відповідає принципу правової держави, закріпленому у ст.1 Конституції України, оскільки людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у вказаній справі надавав адвокат Савко Віталій Вікторович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 736 від 18 березня 2010 року) (а. с. 19 на звороті), що підтверджується Договором про надання правової допомоги № 1607-1 від 16 липня 2026 року (а. с. 22- та на звороті), та ордером серії АЕ №1521385 (а. с. 10)

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

17 липня 2026 року між адвокатом Савко В.В. та ОСОБА_4 було підписано акт про виконаних робіт (послуг) №1707-1, відповідно до якого, адвокатом надано вид послуги: складання та направлення до суду позовної заяви про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття справи про адміністративне правопорушення - 12500 гривень - 5 годин (а. с. 23).

Також надано суду обгрунтований розрахунок за позовною заявою ОСОБА_1 на загальну суму 12500 гривень (а. с. 23 на звороті).

Відповідно до платіжної інструкції №985368271 від 16 липня 2026 року, ОСОБА_1 сплатив 12500 гривень на рахунок ОСОБА_5 за юридичні послуги (а. с. 24).

Крім того, представником позивача надано Акт виконаних робіт (послуг) №1208 від 12 серпня 2026 року (а. с. 79 на звороті), який підписаний позивачем та адвокатом, відповідно до якого адвокатом були надані послуги про складання та направлення відповіді на відзиві у справі 204/8823/26 у сумі 7500 гривень – 4 години.

Також надано обґрунтований розрахунок адвоката на загальну суму 7500 гривень (а. с. 80).

Відповідно до платіжної інструкції №998974755 від 10 серпня 2026 року, ОСОБА_1 сплатив 7500 гривень на рахунок ОСОБА_5 за юридичні послуги (а. с. 80 на звороті).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правничу допомогу, водночас з урахування принципу співмірності, пропорційності та розумності, приймаючи до уваги складність справи, значимість справи для сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, до 5000 гривень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, оскільки відповідач є суб`єктом владних повноважень, то понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача.

На виконання вимог ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 19, 20, 72, 77, 96, 229, 242-246, 262, 286 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити.

Постанову № R623697 від 09 липня 2026 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень визнати протиправною та скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1КУпАП – закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 532 гривні 48 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна