Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №175/12112/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/12112/25

Провадження № 8/175/4/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

з участю секретаря Рожкової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки з виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектий інститут землеустрою» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки з виплати заробітної плати та моральної шкоди та з урахуванням уточненої позовної заяви просив суд ухвалити рішення про стягнення з Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 10 097 грн.; компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату в сумі 294 736,53 грн. та компенсацію за затримку розрахунку у розмірі його фактичного заробітку по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2026 року заяву відповідача Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки з виплати заробітної плати, - задоволено. Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року по цивільній справі №175/12112/25 (провадження 2/175/2363/25) за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки з виплати заробітної плати, - скасовано.

Позивач в судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку смс повідомлення та трекінгом поштового відправлення.

Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 2 ЦПК завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка, в разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надає до суду Наказ Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 29 листопада 2023 року про звільнення за угодою сторін ОСОБА_1 з посади керівника відділу землевпорядників Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з 29 листопада 2023 року за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за 15 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки.

Згідно довідки про доходи №12/23 від 29 листопада 2023 року заробітна плата ОСОБА_1 за вересень та жовтень 2023 року становила 10337,41 грн.

Як вказує позивач на час звільнення його з посади відповідач мав перед ним заборгованість по виплаті заробітної плати у розмір 10097 грн. Тобто при звільненні з позивачем не було проведено всіх розрахунків у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду.

22 грудня 2025 року на виконання вимог Ухвали суду від 03 грудня 2025 року Державним підприємством «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» надано запитувану інформацію, зокрема що згідно бухгалтерського обліку Державне підприємство «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» має перед ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за листопад 2023 року у сумі 10 097 грн. Заробітна плата не виплачена у зв`язку з припиненням господарської діяльності підприємства.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник Підприємство, установа, організація або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 року у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) вирішуючи спір про наявність обов`язку сплатити нараховану, але невиплачену заробітну плату, звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що долучений до матеріалів справи Наказ Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 29 листопада 2023 року про припинення трудового договору був підписаний в.о. директором Вишневським О.І., в той час як згідно Наказу Фонду державного майна України №2063 від 03 вересня 2024 т.в.о. директора ДП «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» є Вишневський Олег Віталійович.

Також позивачу було видано довідку про доходи підписану керівником підприємства Вішневським О.І. та головним бухгалтером ОСОБА_2 .

В свою чергу, згідно наказу №09-к та відомостей з трудової книжки ОСОБА_3 встановлено, що остання працювала на посаді заступника директора ДП «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та на посаді головного бухгалтера в даному підприємстві не працювала, а отже не могла підписати дану довідку.

Отже, з наданих позивачем доказів не можливо встановити, чи дійсно вони були підписані повноважними особами, що унеможливлює суд перевірити їх дійсність, а тому такі докази є неналежними.

Разом із тим, суд зазначає, що при перегляді рішення за нововиявленими обставинами суд має врахувати лише ті обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи та існували на час ухвалення судового рішення, але були невідомими особам, які брали участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення.

Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в конкретній справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги.

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто, ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді справі, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.

Таким чином, суд не враховує ті докази, які були отримані після винесення судового рішення. В свою чергу нові докази, які існували на момент розгляду справи в суді, але не були відомі сторонам та суду, можуть враховуватися лише крізь призму нововиявлених обставин.

Натомість в даній справі позивачем не доведено порушення його прав як працівника належними та допустимими доказами.

Відповідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Виходячи з вищевикладеного, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки з виплати заробітної плати задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки з виплати заробітної плати – відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя: Озерянська Ж.М.