Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №173/2013/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/2013/26

Провадження №2/173/1804/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 р.м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Островерхової А.В.,

за участю: секретаря судового засідання Мєшкової В.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Єрохіна О.О.,

розглянувши в приміщенні Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

ВСТАНОВИВ:

До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 19 листопада 1995 року по 02 березня 2021 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

В період шлюбу сторони придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,0 кв.м., житловою площею 25,6 кв.м.

Після розірвання шлюбу питання про поділ майна, придбаного в період шлюбу, між сторонами вирішено не було. Позивач також зазначає, що без її згоди відповідачем знято її з місця реєстрації проживання, чим порушено права позивача та інтереси, що стало підставою для звернення до суду.

На підставі зазначеного позивач просить визнати за нею в порядку спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Островерхової А.В. від 25 червня 2026 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження по справі за правилами прощеного провадження з викликом учасників розгляду справи в судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та дала пояснення фактично встановлені матеріалами справи. Позов просила задовольнити.

Представник відповідача зазначив, що позивачка у вересні 2020 року виїхала з квартири та до квітня 2026 року, коли її було знято з реєстрації місця проживання, не виявляла зацікавленості у вирішенні питання щодо подальшої долі квартири. Крім того, за його словами, позивачка участі в оплаті комунальних послуг не брала.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

18 листопада 1995 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 .

Відповідно до копії Договору купівлі-продажу, посвідченого завідуючою нотаріальної контори, державним нотаріусом Верхньодніпровської нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 1-1540, 22 липня 1996 року ОСОБА_3 придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року, шлюб, зареєстрований 18 листопада 1995 року, Новомиколаїською селищною радою Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 30, між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розірвано, що підтверджується копією рішення у справі № 173/2020/20 від 25.01.2021 р.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10 жовтня 1996 року, про що свідчить копія довідки про реєстрацію місця проживання особи № 343 від 17 березня 2020 року.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 21 грудня 2021 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання № 1293 від 21 грудня 2021 року.

Відповідно до Повідомлення про зняття з реєстрації місця проживання № 29-14-13 від 24 квітня 2026 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знято з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії технічного паспорту, долученого до матеріалів справи, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,0 кв.м., житловою площею 25,6 кв.м., допоміжна площа приміщень 13,4 кв.м., має дві житлові кімнати.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, серед яких є і визнання права.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст.65 СК.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

22 липня 2026 року відповідачем до суду подано заяву, на підставі якої останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Відповідачем у вказаній заяві зазначено норми права, які застосовуються у подібних правовідносинах, однак не наведено взаємоз`язку їх у застосування під час розгляду конкретної справи.

Так, відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), однак лише згадує її, не наводячи конкретних правових аргументів щодо застосування викладених у ній висновків до спірних правовідносин. При цьому відповідач не зазначає, на підставі яких обставин і доказів спірне майно було придбано за його особисті кошти, та не надає належних і допустимих доказів на підтвердження цієї обставини. Отже, саме по собі посилання на зазначену постанову без обґрунтування її застосовності до обставин цієї справи та без доказового підтвердження придбання майна за особисті кошти відповідача не є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку поділу спільного майна подружжя є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача (п. 1 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_3 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1550 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят) грн. 21 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення апеляційного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя А.В. Островерхова