Вирок від 20 жовтня 2026 р. у справі №523/11198/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Суд: Пересипський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне легке тілесне ушкодження

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №523/11198/25

Суддя: Лупенко А. В.

Пересипський районний суд міста Одеси Справа № 523/11198/25

Провадження №1-кп/523/840/26

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

21.10.2026

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_4 ,

потерпілого - ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_6 ,

в присутності обвинуваченої - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025164490000135 від 05.04.2025 щодо:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, із неповною середньою освітою, одруженої, зареєстрованої та проживаючої: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

04.04.2025р., приблизно о 06год. 49хв., ОСОБА_7 перебуваючи у дворі будинку №105, розташованого по вул. Семена Палія у м. Одесі, зустріла свого сусіда ОСОБА_5 , з яким розпочала словесний конфлікт. На ґрунті виниклого конфлікту, у ОСОБА_8 виник протиправний умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, внаслідок чого, вона переслідуючи мету заподіяння тілесних ушкоджень, діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, почала штовхати останнього руками в тулуб, після чого, дістала із куртки балончик із хімічною речовиною подразнювальної дії та направивши в область обличчя потерпілого, неодноразово розпилила його вміст, тим самим, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді хімічних опіків кон`юнктиви та рогівки обох очей, які окремо так і разом, не були небезпечними для життя, мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цим критерієм, згідно п.2.3.5 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995р., відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні, ОСОБА_8 свою вину у скоєнні вказаного вище кримінального правопорушення визнала частково та пояснила, що між нею та потерпілим ОСОБА_5 тривалий час виникали конфлікти через гучне прослуховування музики, взаємні сварки та образи. Зазначила, що сусіди постійно звинувачували її у створенні шуму, у зв`язку з чим, вона спустилася до потерпілого, щоб поговорити з ним, однак останній почав ображати її, сваритися та висловлюватися нецензурною лайкою. За словами обвинуваченої, під час конфлікту вона дістала балончик та застосувала його щодо потерпілого, після чого між ними продовжилась сварка. Також повідомила, що потерпілий штовхнув її на сходах, продовжував ображати та штовхати, зокрема в плече. Обвинувачена не заперечувала, що один раз застосувала балончик, водночас зазначила, що діяла з метою захисту себе. Крім цього заперечувала розмір завданої моральної шкоди потерпілому.

Незважаючи на часткове визнання ОСОБА_8 своєї вини у скоєні кримінального правопорушення, винуватість останньої підтверджується сукупністю наступних досліджених в судовому засіданні доказів:

- показами потерпілого ОСОБА_5 , згідно яких він пояснив, що є пенсіонером за вислугою років, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, зазначив, що проживає у квартирі АДРЕСА_2 , а конфлікт із сусідкою ОСОБА_7 виник через систематичне гучне прослуховування музики у вечірній час, зокрема після 22:00год. За словами потерпілого, в той день, між ним та обвинуваченою виник конфлікт, під час якого, остання спустилася до його квартири, поводилася агресивно, висловлювала претензії та вимагала відчинити двері. Після того, як двері їй не відчинили, ОСОБА_7 намагалася потрапити до його квартири, однак їй двері не відчинили. Також потерпілий повідомив, що після зазначеної події, зустрів обвинувачену на крильці будинку, де між ними знову виник конфлікт. За його словами, ОСОБА_7 штовхала його та запитувала, хто він такий, після чого, застосувала балончик, яким запшикала йому обличчя. Крім того, потерпілий зазначив, що раніше двічі звертався до поліції через конфлікти з обвинуваченою, та додатково пояснив, що отримав опікі рогівки, у зв`язку з чим, проходив лікування обох очей та протягом двох тижнів був непрацездатним;

- висновком експерта №447 від 18.04.2025р., відповідно до якого, у ОСОБА_5 виявлені наступні тілесні ушкодження: хімічний опік кон`юнктиви та рогівки обох очей, синець на нижній повіці лівого ока, садно в правій щічній ділянці. Дані ушкодження, як окремо так і разом, не були небезпечними для життя, мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цим критерієм, згідно п.2.3.5 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995р., відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень (на 4арк.);

- постановою про визнання речовими докази та долучення до матеріалів кримінального провадження й відповідним протоколом перегляду від 10.04.2025р., відповідно до яких, до матеріалів справи долучені відеозаписи, які містять обставини подій за участю потерпілого та обвинуваченої (на 18арк.).

Тому, часткове визнання обвинуваченою ОСОБА_8 своєї вини у скоєному кримінальному правопорушенні розцінюється судом як лінія захисту останньої з метою уникнення кримінальної відповідальності, та яке спростовується вищезазначеними дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суди за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно із ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_8 , в частині висунутого обвинувачення.

Приймаючи до уваги обставини визнаного доведеним обвинувачення у цьому кримінальному провадженні, судом беззаперечно встановлено, що обвинувачена своїми діями скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, та відповідно приходить до висновку, що вина останньої у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю та кваліфікує дії останньої за ч.1 ст.125 КК України - умисного легкого тілесного ушкодження.

При призначенні покарання ОСОБА_8 , суд приймає до уваги характер і обставини вчиненого кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Судом враховується особа ОСОБА_8 , яка є особою раніше не судимою, вперше вчинила кримінальне правопорушення та притягається до кримінальної відповідальності, вчинила кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії кримінальних проступків, маючої неповну середню освіту, одруженої, маючої постійне місце реєстрації та проживання.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченій, передбачені ст.66 КК України, судом не встановлено.

Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченій, передбачені ст.67 КК України, судом не встановлено.

Згідно зі статтями 50,65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

На підставі викладеного, при визначенні виду та міри покарання по даному кримінальному провадженню, враховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини кримінального провадження, беручи до уваги особу ОСОБА_8 , яка є особою раніше не судимою, вперше вчинила кримінальне правопорушення та притягається до кримінальної відповідальності, вчинила кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії кримінальних проступків, маючої неповну середню освіту, одруженої, маючої постійне місце реєстрації та проживання, приймаючи до уваги відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, враховуючи суспільну небезпеку та характер вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про те, що з метою запобігання вчиненню останньою нових кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_8 можливе без її ізоляції від суспільства, із призначенням покарання у виді штрафу.

В даному випадку, за переконанням суду, покарання у виді штрафу, передбачене санкцією ч.1 ст.125 КК України, повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченої, яке створить у неї готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Водночас, вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченою покарання у виді штрафу за вчинений кримінальний проступок, судом враховується, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

При цьому, суд також враховує правову позицію Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у Постанові від 28.05.2020року (справа №753/13972/17; провадження №51-986км20), згідно якої, Верховний Суд зазначив, що законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за вчинення того чи іншого кримінального правопорушення.

Крім того, приймаючи таке рішення, суд серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.

Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950.

Щодо заявленого цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 до обвинуваченої ОСОБА_8 про відшкодування моральної коди, завданої кримінальним правопорушенням, суд вважає, що останній підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних висновків.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

У п.7 ч.1 ст.368 КПК зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Так, із цивільного позову вбачається, що потерпілому кримінальним правопорушенням були завданні моральні страждання, пов`язанні із застосування балончику із хімічною речовиною подразнювальної дії, які виразилися у перенесенні потерпілим негативних емоцій та психічних переживань, позбавлення останнього можливості реалізації своїх звичок і бажань, що мали місце на протязі 6-ти днів, саме того строку, який заначений у висновку експерта. При цьому слід звернути увагу на те, що потерпілим не надано доказів незворотних негативних наслідків: не підтверджено документально втрату соціальних зв`язків, неможливість продовження активного громадського чи професійного життя, тощо; не надано документального підтвердження обставин подальшого погіршення здоров`я саме через злочин та вартість реабілітації (відсутні чеки, квитанції, медичні карти або виписки). Відповідно, суд має можливості при ухваленні вироку, згідно до вимог ст.368 КПК України, вирішити питання щодо цивільного позову в цій частині і прийняти відповідне процесуальне рішення з цього приводу.

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 15000гривень.

До набрання вироку законної сили обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Речові докази: диск із відеозаписом - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Пересипський районний суд м. Одеси до Судової палати по кримінальних справах Одеського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня проголошення.

Копії вироку вручити під розписку учасникам судового засідання, а також надати іншим заінтересованим особам.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua