Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №573/756/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №573/756/26

Номер провадження 22-ц/816/3007/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Худика А. М.

за участі секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

учасників судового процесу:

представника відповідача Домбровського С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 серпня 2026 року у складі судді Черкашиної М.С., ухвалене в місті Білопіллі Сумської області, повний текст якого складено 20 серпня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРЗАЛІЗНИЦЯ»

про стягнення невиплачених при звільненні сум належних до виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (далі – АТ «Укрзалізниця», відповідач), в якому просила стягнути з відповідача на її користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 48 606 грн 80 коп., додаткову матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 9 721 грн 36 коп.; матеріальну допомогу на оздоровлення на 2023-2024 роки в сумі 34 272 грн 00 коп. та середній заробіток за час затримки при звільненні, який станом на день подання цього позову становить 56 822 грн 04 коп., задовольнивши указану вимогу станом на день ухвалення рішення.

Свої вимоги мотивує тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем 16 років та 14.05.2025 була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (стаття 38 КЗпП України). Відповідач у день звільнення не провів з позивачкою остаточний розрахунок, оскільки у день звільнення не були виплачені матеріальні допомоги, передбачені пунктами 3.9 та 8.7 Колективного договору. Інформація про зобов`язання роботодавця виплатити указані матеріальні допомоги відображена у наказі про звільнення з приміткою після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», проте таке рішення не впливає на обов`язок роботодавця виконати вимоги статті 116 КЗпП України та провести із ОСОБА_2 остаточний розрахунок у день її звільнення.

Позивачка у 2023 та 2024 роках подавала керівництву підрозділу заяви про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі визначеному колективним договором, однак роботодавець ні під час роботи, ні при звільненні не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки, чим грубо порушив зобов`язання за колективним договором та права позивачки на оплату праці. Відповідач 14 березня 2022 року незаконно ухвали рішення про припинення права працівників – залізничників на отримання виплат, гарантованих колективними договорами підрозділів. Разом з тим Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким передбачено можливість зупинення окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, набрав чинності 24 березня 2022 року.

Через не проведення відповідачем із позивачкою остаточного розрахунку при звільненні, невиплачені суми матеріальних допомог підлягають стягненню з роботодавця в судовому порядку разом із сумою середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, виходячи із середньоденної суми заробітку ОСОБА_2 (430 грн 47 коп.), що за період затримки розрахунку з 15.05.2025 по 18.10.2025, тобто за 132 робочі дні становить 56 822 грн 04 коп.

Крім того, ОСОБА_2 було подане клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду із позовом, яке мотивує тим, що в день звільнення керівництво роботодавця її запевнило, що невиплачені при звільненні належні їй кошти будуть виплачені якомога швидше після прийняття відповідного рішення керівництвом АТ «Укрзалізниця». Розуміючи, що в Україні скрутна ситуація та йде війна, вона вирішила зачекати обіцяного роботодавцем рішення про відновлення виплат та фактичну виплату коштів. Оскільки від дня звільнення минуло не більше 1 року, вважає, що строк на звернення до суду з указаним позовом підлягає поновленню, з урахуванням також того, що грошові вимоги працівника до колишнього роботодавця не обмежені строком стягнення, що передбачено статтею 238 КЗпП України.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 11 серпня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_2 одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 48 606 грн 80 коп., матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 9 721 грн 36 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34 272 грн 00 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56 822 грн 04 коп., а всього 149 422 грн 20 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі № 211/7338/23, а рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/36 Ком.т. не містить положень про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених п. 8.7 (3.9) Колективного договору, тому відповідач допустив порушення прав позивачки і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату їй одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена п. 3.9 Колективного договору зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01.07.2024, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023-2024 роки, тобто за період до його прийняття, указане рішення не поширюється.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки невиплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальної допомоги на оздоровлення. Також суд на підставі статті 117 КЗпП України дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 56 822 грн 04 коп. Крім того, місцевий суд не установив підстав для застосування наслідків пропуску строку, посилаючись на триваюче порушення прав позивачки та обставини, на які посилалась позивачка у клопотанні про поновлення строку звернення до суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

У вересні 2026 року АТ «Укрзалізниця» подало до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу в електронній формі, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 серпня 2026 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивачки на користь відповідача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не застосовано приписи статей 1, 11 та п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні», які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Суд не звернув увагу на те, що зупинення дії окремих колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті на підставі рішення засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Укрзалізниця» вчинено у законний спосіб та указане рішення судом не визнано незаконним. Крім того, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, оформлених протоколом № Ц-82/39 Ком.т., починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та передбачено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Враховуючи викладене, правових підстав для стягнення виплат згідно зупинених положень колективного договору на даний час немає. Також апелянт не погоджується з висновком суду, що матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога при виході на пенсію належить до обов`язкових виплат належних працівникові при звільненні, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати.

Звертає увагу суду на те, що виплата матеріальних допомог була призупинена не з вини відповідача, а була зумовлена обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню.

Крім того, зазначає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, а причина пропуску (очікування виплат), на яку посилається позивачка, не є поважною.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивачка ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не подала, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом локомотивного депо було укладено Колективний договір на 2006-2010 роки, пролонгований на 2011-2026 роки (зі змінами та доповненнями, які затверджені робочими комісіями згідно з протоколами) (далі – Колективний договір) (а.с. 13-15).

Пунктом 3.9 указаного Колективного договору передбачено надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.

Пунктом 8.7 Колективного договору визначено при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року) цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: більше 15 років – 5 середньомісячних заробітків.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, а також при звільненні на пенсію працівників, які набули цього права раніше та продовжують працювати протягом двох місяців з моменту прийняття даного доповнення – виплачувати їх додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для жінок з 15 до 20 років – 1 середньомісячний заробіток.

Водночас підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено (а.с. 74).

Крім того, 27 червня 2024 року ухвалене протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-82/39 Ком.т. про те, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 (а.с. 34):

- Зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (п.п. 1.1 п. 1);

- Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту та профспілками – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (п.п. 1.2 п. 1);

- Підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (п. 9).

За змістом листа АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 № Ц-1.5-25/122-25 адресованого керівникам регіональних філій, філій АТ на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1.1.5/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с. 33).

Відповідно до наказу (розпорядження) № 38/ос від 21.04.2025 ОСОБА_2 , чергову по будинку відпочинку локомотивних (поїздних) бригад Ворожба, звільнено з 14.05.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України (а.с. 12).

У наказі (розпорядженні) № 38/ос від 21.04.2025 зазначено, що одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачену розділом 8 п. 8.7 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на 1 січня звітного року за 2023 рік, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на 1 січня звітного року за 2024 рік, відповідно до п. 3.9 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки виплатити після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 12).

Копію указаного наказу позивачка отримала 21 квітня 2025 року.

Спірні матеріальні допомоги, які передбачені пунктами 3.9, 8.7 п. 3.9 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки і зазначені у наказі про звільнення позивачки залишаються невиплаченими.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, спір виник з приводу невиплати роботодавцем у день звільнення позивачки належні їй суми одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачені п. 8.7 Колективного договору, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки, передбачену п. 3.9 Колективного договору, які зазначені у наказі про звільнення як такі, що будуть виплачені після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Позиція апеляційного суду щодо доводів про незастосування місцевим судом статті 11 та пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» щодо зупинення на період воєнного стану дії окремих положень колективного договору

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Також при оцінці зазначених доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», яким скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Заявник апеляційної скарги також посилався на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення відбулось виключно на підставі рішення правління від 14.03.2022, але відповідач в суді першої інстанції посилався і на інші рішення, яким місцевий суд за твердженням апелянта не надав правової оцінки.

До відзиву на позов відповідач до суду першої інстанції, крім копії протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31, надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» (а.с.82), яким передбачено:

- на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);

- підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 року (пункт 9).

Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і лише починаючи з 01.07.2024 року.

Оскільки виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.9 Колективного договору зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01.07.2024 року, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023 рік, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється. Крім того, відповідачем не доведено, що право на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у ОСОБА_2 виникло після 01.07.2024, тому указане положення рішення не поширюється щодо виплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення і за 2024 рік.

Це також підтверджують дії роботодавця, який матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 роки включив як належну до виплати ОСОБА_2 до наказу № 38/ОС від 14.05.2025 року про припинення трудових відносин у розмірі, визначеному пунктом 3.9 Колективному договорі, а не у розмірі визначеному підпунктом 1.2 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т., тобто у розмірі - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Крім того, колегія суддів зауважує, що указаним рішенням роботодавця не передбачено зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктами 3.9, 8.7 Колективного договору, відповідачем суду не надано.

Лист від 04.04.2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 адресований керівникам регіональних філій, філій АТ (а.с.33) про призупинення, починаючи з 01.04.2025 року до окремого рішення керівництва, виплати матеріальних допомог залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також за сумлінну працю на залізничному транспорті, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такий лист не є належним доказом зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин).

Указаний лист на відміну від рішень від 14.03.2022 № Ц-54/31 та від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця», містить посилання на те, що таке призупинення здійснюється на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25.

Натомість рішення роботодавця, яке передбачено статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) має ухвалювати виконавчий орган АТ «Укрзалізниця», яким відповідно до пункту 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) є не штаб Товариства з ефективності, а Правління, яке є колегіальним виконавчим органом і здійснює управління поточною діяльністю Товариства.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд резюмує, що оскільки підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили у справі № 211/7338/23, а рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не містить положень про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.7 Колективного договору, та, окрім того, не поширюється на виплату позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, тому відповідач допустив порушення прав позивачки і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату позивачці одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю та матеріальних допомог на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 та 2024 роки відповідно.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю та матеріальних допомог на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 та 2024 роки відповідно.

Позиція апеляційного суду щодо доводів про те, що спірні матеріальні допомоги на оздоровлення та при виході на пенсію не належать до обов`язкових виплат належних працівникові у день звільнення

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Викладений висновок апеляційного суду відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

З викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та при виході на пенсію не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник станом на дату звільнення на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Позиція апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених статтями 47 та 116 КЗпП України, посилається на відсутність його вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що:

"Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні".

У постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

«Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».

Відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року, який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками.

Указаний лист, ураховуючи заперечення позивача, не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Розмір середнього заробітку визначений місцевим судом, виходячи з кількості робочих днів за період затримки (132 робочі дні) станом на день ухвалення рішення та виходячи з розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 складає 56 822 грн 04 коп. (132 дні х 430 грн 47 коп.).

Щодо доводів відповідача про надмірність суми стягнутого середнього заробітку, слід зазначити, що при оцінці співмірності стягнутої на користь позивачки суми відшкодування за затримку розрахунку при звільненні апеляційний суд ураховує розмір заборгованості, яка не виплачена у день звільнення ОСОБА_2 (92 600 грн 16 коп.), і яка не перевищує сума стягнутого середнього заробітку (56 822 грн 04 коп). З огляду на щоденні майнові втрати позивача внаслідок інфляційних процесів, розмір середнього заробітку визначений місцевим судом не можна вважати таким, що суперечить принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Позиція апеляційного суду щодо доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України з указаним позовом.

Позивачкою при зверненні до суду було подане клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Зокрема, приписами частини першої статті 116 КЗпП України передбачено, шо про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

В матеріалах справи відсутні докази одержання позивачкою відповідного письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

З урахуванням зазначеного визначений частиною другою статті 233 КЗпП тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України не розпочався, відповідно позивачка, звернувшись до суду із позовом 15 квітня 2026 року, указаний строк, визначений приписами частиною другою статті 233 КЗпП України не пропустила.

Помилкове встановлення судом першої інстанції обставини, що позивачці було відомо про порушення її прав з дня ознайомлення про звільнення та розрахунку належних до виплати сум 21.04.2025 в цілому на правильність висновків суду щодо відсутності підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та відповідно наявності підстав для задоволення позову не вплинуло.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» залишити без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови суду складений 28 жовтня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

А. М. Худик