Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №950/3674/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №950/3674/25

Номер провадження 22-ц/816/2991/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк», подану його представником адвокатом Омельченком Євгеном Володимировичем,

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 03 вересня 2026 року, ухвалене у складі судді Кузьмінського О.В. у селищі Липова Долина Сумської області,

в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

06 грудня 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – АТ «А-Банк») звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2024 року.

Свої вимоги мотивує тим, що 24 березня 2024 року відповідач приєднався до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», підписав анкету-заяву, заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою. На підставі цих документів банком було відкрито поточний рахунок, установлено кредитний ліміт та видано платіжну картку. Згідно з умовами договору пільговий період користування кредитом становив до 62 днів, після його закінчення базова процентна ставка становила 3,4 відсотка на місяць, тобто 40,8 відсотка річних, а у разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту передбачено застосування підвищеної процентної ставки 6,8 відсотка на місяць, тобто 81,6 відсотка річних, а також штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів.

Позивач зазначив, що відповідач користувався кредитними коштами, проте зобов`язання щодо їх своєчасного повернення та сплати процентів належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. У зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 06 грудня 2025 року в сумі 110 656,35 грн, з яких 58 428,40 грн заборгованість за кредитом, 50 977,95 грн заборгованість за процентами, 1 250 грн пеня та 0 грн штраф, а також понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 03 вересня 2026 року позов АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2024 року у сумі 86 072,66 грн, з яких 58 428,40 грн заборгованість за кредитом та 27 644,26 грн заборгованість за процентами.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази є взаємопов`язаними, стосуються одного кредитного договору, узгоджуються між собою за змістом і підтверджують як факт укладення договору, так і фактичне використання відповідачем наданого кредитного ліміту. Суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 58 428,40 грн заборгованості за кредитом є доведеною, а базова ставка 40,8 відсотка річних є погодженою сторонами платою за користування кредитом і підлягає стягненню.

Разом із тим суд дійшов висновку, що нараховані банком проценти за підвищеною ставкою 81,6 % річних у частині перевищення базової ставки 40,8 % річних є платежем за прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягають стягненню в період дії воєнного стану. Суд також дійшов висновку, що сума 1 250 грн за своєю правовою природою є договірною санкцією за прострочення виконання кредитного зобов`язання та не підлягає стягненню. У зв`язку з цим позов задоволено частково, стягнуто 86 072,66 грн заборгованості та 1 884,23 грн судового збору.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

16.09.2026 АТ «А-Банк» в особі представника Омельченка Є.В. подало до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду від 03.09.2026 у справі № 950/3674/25 у частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в повному обсязі. Крім того, скаржник просить стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, у розмірі сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, тобто ознайомився з умовами і правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів є доказом погодження умов кредитування.

Щодо відмови у стягненні процентів, банк зазначає, що до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту банку та паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», а й заяву щодо встановлення кредитного ліміту, в якій чітко зазначені всі обговорені умови кредитування, строки, процентна ставка та інші умови. Заяву підписано боржником за допомогою електронного підпису, згоду на використання якого відповідач надав в анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. У зв`язку з цим банк вважає, що суд безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, та зазначає про необхідність врахування постанови Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 284/157/20, у якій враховано наявність підписаного відповідачем паспорта споживчого кредиту.

Крім того, банк вважає необґрунтованими сумніви суду щодо розрахунку заборгованості, оскільки на підтвердження його правильності надавав банківську виписку. Посилаючись на статтю 263 ЦПК України, скаржник зазначає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватися на повно і всебічно з`ясованих обставинах, підтверджених дослідженими доказами. На думку банку, рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

17.09.2026 відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу АТ «А-Банк» залишити без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 03 вересня 2026 року у справі № 950/3674/25 залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу аргументований тим, що суд першої інстанції правомірно відмовив банку у стягненні пені та частини відсотків, нарахованих за підвищеною (штрафною) ставкою 6,8 % на місяць (81,6 % річних), яка вдвічі перевищує базову ставку 3,4 % на місяць. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану кредитору забороняється збільшувати процентну ставку за користування кредитом з підстав прострочення. Підвищена відсоткова ставка, яка застосовується банком виключно у випадку прострочення платежу, за своєю правовою природою є мірою цивільно-правової відповідальності (прихованою штрафною санкцією), нарахування якої прямо заборонено «воєнним» законодавством України. Суд першої інстанції вірно вирахував суму пені та штрафних відсотків, знизивши заборгованість до законного мінімуму (базової ставки).

Також відзив аргументований недобросовісною поведінкою банку та скрутним становищем відповідача, який є багатодітним батьком, утримує трьох неповнолітніх дітей та внаслідок повномасштабної агресії рф проти України був змушений евакуюватися з родиною до Німеччини, де перебуває під тимчасовим захистом і не має стабільного доходу. Попри чинне судове провадження, АТ «А-Банк» вчиняв та продовжує вчиняти психологічний тиск, надсилаючи СМС-повідомлення з вимогами сплатити суму понад 100 000 грн та погрожуючи передачею справи колекторським компаніям, у зв`язку з чим відповідачем подано офіційну скаргу до Національного банку України. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надав належну оцінку розрахунку заборгованості та ухвалив рішення із дотриманням норм матеріального права, що захищають споживачів у воєнний час.

Позиція апеляційного суду щодо явки учасників справи та можливості апеляційного розгляду

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явилися.

Представник АТ «А-Банк» в апеляційній скарзі просив розглянути справу за його відсутності. Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу також просив розглянути справу за його відсутності у зв`язку з перебуванням за кордоном в евакуації разом із трьома дітьми.

З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності учасників справи.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

24 березня 2024 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». У цьому документі відповідач підтвердив ознайомлення з умовами банківського обслуговування, погодився на укладення договору про надання банківських послуг та на використання електронного підпису під час вчинення правочинів і платіжних операцій (а.с. 8зв.-9).

Того ж дня відповідач підписав заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком. У заяві визначені вид кредиту, мета отримання кредиту для споживчих цілей, строк кредитування, порядок погашення заборгованості, розмір базової процентної ставки, наслідки невиконання грошових зобов`язань та умови застосування штрафних санкцій.

Заява містить умову про те, що після закінчення пільгового періоду на суму заборгованості нараховується базова процентна ставка 3,4 відсотка на місяць (п. 7). У пункті 10.1 заяви зазначено, що при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка 6,8 відсотка на місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості. Пунктом 10.2 заяви передбачено штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів (а.с. 9зв. -11).

Паспорт споживчого кредиту «Кредитна картка “Зелена”», підписаний відповідачем, містить інформацію про базову процентну ставку 40,8 відсотка річних, визначає її як фіксовану, а також містить відомості про наслідки прострочення виконання зобов`язань. У паспорті зазначено, що пеня не передбачена. Разом із тим передбачено штраф за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, а також зазначено, що у разі наявності простроченої заборгованості застосовується збільшена процентна ставка 6,8 відсотка на місяць (а.с. 12зв.-13).

Виписка за картковим рахунком відповідача за період з 24 березня 2024 року до 06 грудня 2025 року містить відомості про використання відповідачем кредитних коштів, проведення платіжних операцій, внесення окремих платежів у рахунок погашення заборгованості, нарахування процентів і штрафів (а.с. 14-16зв).

Довідка банку про кредитні ліміти підтверджує встановлення відповідачу кредитного ліміту, його подальше збільшення та зменшення. Відомості цієї довідки узгоджуються з випискою за рахунком та з розрахунком заборгованості, наданим позивачем (а.с. 17).

Розрахунок заборгованості складений банком за весь період дії кредитних правовідносин. Він містить відомості про залишок поточної та простроченої заборгованості за кредитом, застосовані процентні ставки, суму нарахованих процентів, платежі відповідача та залишок боргу станом на 06 грудня 2025 року (а.с. 7-8).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «А-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, зроблено висновок, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У даному випадку банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальниця), стягнути складові його повної вартості – заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та пеню. На підтвердження своїх вимог, поряд з іншими доказами, банк надав витяг з умов та правил надання банківських послуг в банку та витяг з тарифів обслуговування карт, які відповідач не підписував.

У постанові від 24 липня 2019 року у справі № 755/20484/15-ц (провадження № 61-6992свп18) Верховний Суд зазначив: «Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

При цьому судами також встановлено, що при зверненні до суду позивачем долучено до позовної заяви копію Умов, які не містять підпису позичальника, де у підпункті 2.4.2.2.7 передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом у повній сумі, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню), не пізніше дати, зазначеної в повідомленні банку, передбаченому підпунктами 2.4.2.3.2, 2.4.2.3.3 Умов.

Разом з тим, виходячи зі змісту наданих Умов, Верховний Суд визнає неможливим встановити дату їх схвалення, момент набрання ними чинності та орган управління юридичною особою, уповноважений приймати та затверджувати зазначений локальний нормативний акт, що унеможливлює з`ясувати, чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач».

У цій же постанові Верховний Суд дійшов такого висновку: «З огляду на наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що наявні у матеріалах справи Умови не містять підпису особи, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, врахував, що у матеріалах справи відсутні інші достовірні підтвердження щодо випадків та порядку нарахування і сплати визначеної суми пені та штрафу за укладеним між сторонами кредитним договором».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20 зроблено висновок, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

У постанові від 13 січня 2025 року у справі № 336/6542/21 (провадження № 61-1635св24) Верховний Суд дійшов висновку, що «ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що оскільки нарахована банком заборгованість за процентами не відповідає умовам, погодженим сторонами під час надання кредитних коштів, відповідно до підписаної особою анкети-заяви, то відсутні підстави для стягнення всієї суми заборгованості, включаючи нараховані банком проценти».

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 369/6441/20 (провадження № 61-2593св21), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки сформульовані до прийняття постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), якою було сформовано актуальний правовий висновок щодо правового значення паспорта споживчого кредиту та, зокрема, зазначено, що ознайомлення з ним і його підписання споживачем саме по собі не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми; при цьому Об`єднана палата фактично відступила від протилежного підходу попередньої судової практики, а тому висновки постанови від 24 червня 2021 року не можуть застосовуватися як такі, що визначають актуальний підхід Верховного Суду до вирішення питання про належність паспорта споживчого кредиту до доказів укладення договору та дотримання його письмової форми.

За змістом частини 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Щодо правової природи підвищеної процентної ставки за прострочення виконання кредитного зобов`язання та меж апеляційного перегляду рішення суду

Суд першої інстанції дійшов висновку, що базова ставка 40,8 відсотка річних є погодженою сторонами платою за користування кредитом і підлягає стягненню, тоді як підвищення ставки до 81,6 відсотка річних застосоване банком у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання, а різниця між базовою та підвищеною ставками є платежем за прострочення, який у період дії воєнного стану не підлягає стягненню. У зв`язку з цим суд визначив обґрунтований розмір заборгованості за процентами в сумі 27 644,26 грн, з яких 4 310,57 грн – проценти на поточну заборгованість та 23 333,69 грн – проценти на прострочену заборгованість, перераховані за базовою процентною ставкою.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру процентів, що підлягають стягненню за простроченою заборгованістю, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 7 заяви після закінчення пільгового періоду на суму заборгованості нараховується базова процентна ставка в розмірі 3,4 % на місяць, що становить 40,8 % річних. Водночас пунктом 10.1 заяви передбачено, що в разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується процентна ставка в розмірі 6,8 % на місяць, що становить 81,6 % річних та нараховується на суму загальної заборгованості.

Отже, зміст наведених договірних положень свідчить про встановлення двох різних за розміром процентних ставок, застосування яких зумовлене різними обставинами. Базова ставка передбачена як плата за користування кредитними коштами після закінчення пільгового періоду, тоді як застосування підвищеної ставки прямо пов`язане з невиконанням позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас за змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, проценти, які є платою за правомірне користування кредитними коштами, необхідно відмежовувати від платежів, що мають характер заходу цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Крім того, платежі, передбачені відповідними договорами за прострочення виконання зобов`язань, нараховані включно з 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем.

Аналогічне за спрямованістю правове регулювання міститься в пункті 6? розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», який передбачає звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у визначений законом період.

За таких обставин нарахування процентів за ставкою 6,8 % на місяць відповідно до пункту 10.1 заяви, оскільки воно зумовлене порушенням позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту, а не звичайним користуванням кредитними коштами, є платежем за прострочення та не підлягає стягненню з урахуванням законодавчих обмежень, установлених на період дії воєнного стану.

Базова ставка 3,4 % на місяць і підвищена ставка 6,8 % на місяць мають різну правову природу та не можуть ототожнюватися лише з огляду на те, що обидві передбачені договором.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що заборгованість за процентами на прострочену заборгованість у розмірі 46 667,38 грн нарахована за підвищеною ставкою 81,6 % річних. Водночас суд визнав можливим стягнення частини цієї суми, обчисленої за базовою ставкою 40,8 % річних, у розмірі 23 333,69 грн.

Такий підхід є необґрунтованим, оскільки передбачає стягнення процентів за простроченою заборгованістю за базовою ставкою без урахування правової природи нарахувань, передбачених пунктами 7 та 10.1 заяви. Оскільки пункт 10.1 заяви встановлює підвищену процентну ставку саме як наслідок порушення зобов`язання щодо повернення кредиту, нарахування процентів за цією ж простроченою заборгованістю за базовою ставкою не має самостійної правової підстави.

Щодо меж апеляційного перегляду справи та недопустимості погіршення становища скаржника

Апеляційний суд ураховує межі апеляційного перегляду справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

У цій справі апеляційну скаргу подано позивачем, який оскаржує рішення в частині, що не відповідає його вимогам. Відповідач рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього 23 333,69 грн процентів за простроченою заборгованістю не оскаржив.

За таких обставин апеляційний суд, установивши відсутність правових підстав для стягнення процентів за простроченою заборгованістю, нарахованих за ставкою 81,6 % річних, не вправі зменшувати присуджену на користь позивача суму за результатами розгляду його апеляційної скарги. Зменшення суми стягнення за відсутності апеляційної скарги відповідача в цій частині виходило б за межі апеляційного перегляду, оскільки відповідач рішення суду першої інстанції в частині стягнення 23 333 грн 69 коп. процентів не оскаржив.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення відповідно до частини першої статті 374 ЦПК України.

За результатами апеляційного перегляду встановлено, що 24 березня 2024 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» та заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою. Підписані відповідачем заява та паспорт споживчого кредиту містять умови щодо базової процентної ставки 3,4 % на місяць та підвищеної ставки 6,8 % на місяць у разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту.

Водночас із розрахунку заборгованості вбачається, що банк нарахував проценти за простроченою заборгованістю із застосуванням підвищеної ставки 81,6 % річних, яка вдвічі перевищує базову ставку 40,8 % річних. Зазначене підвищення ставки зумовлене простроченням виконання грошового зобов`язання, а тому різниця між базовою та підвищеною ставками за своєю правовою природою є платежем за прострочення.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки, штрафу та пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, а інші платежі, нараховані за прострочення виконання кредитного договору, підлягають оцінці з урахуванням установлених законом обмежень.

Разом із тим суд першої інстанції стягнув із відповідача 23 333,69 грн процентів за простроченою заборгованістю, перерахованих за базовою процентною ставкою. Відповідач зазначену частину рішення не оскаржив, а апеляційну скаргу подано позивачем. За таких обставин апеляційний суд не має підстав зменшувати присуджену на користь позивача суму, оскільки це означало б вихід за межі доводів і вимог апеляційної скарги та погіршення становища апелянта.

Отже, суд першої інстанції правильно визначив правові підстави для часткового задоволення позову та відмови у стягненні платежів, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання кредитного зобов`язання, у частині, що перевищує погоджену базову процентну ставку. Доводи апеляційної скарги позивача не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційну скаргу АТ «А-Банк» належить залишити без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 03 вересня 2026 року – без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

За ч. 1 ст. 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків встановлених цією статтею.

Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, постанова апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк», подану його представником адвокатом Омельченком Євгеном Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 03 вересня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: Я.Л. Петен

О.М. Черних