Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №488/1022/25 — Миколаївський апеляційний суд

27.10.26

22-ц/812/2175/26

Провадження №22-ц/812/2175/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Коростієнко Н.С.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №488/1022/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення, яке ухвалив Корабельний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Селіщевої Лариси Іванівни у приміщенні цього суду 17 березня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ СПЛІТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и л а :

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ СПЛІТ» (далі - ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2020 року між АТ «УКРСИББАНК», первісний кредитор, та ОСОБА_1 укладено договір-анкету №97105674000 про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування. Відповідно до умов цього договору-анкети банк відкрив відповідачу поточний рахунок у національній валюті та встановив ліміт кредитування у вигляді овердрафту з початковим розміром 50000 грн, який надається у формі відновлюваної кредитної лінії. Позичальник зобов`язався повернути використані кредитні кошти та сплачувати проценти на умовах договору та Правил. В зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань станом на 05 березня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 149943 грн 51 коп., яка складається з: 70382 грн 91 коп. - прострочена заборгованість за основним боргом; 79560 грн 60 коп. - прострочена заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості та судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.

Заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» заборгованість за кредитним договором №97105674000 від 10 грудня 2020 року станом на 05 березня 2025 року у розмірі 149943 грн 51 коп., яка складається з простроченої заборгованості за основним боргом у розмірі 70382 грн 91 коп. та простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 79560 грн 60 коп., а також стягнуто 2422 грн 40 коп. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором і доказів, які б це спростовували, не здобуто, тому є підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також стягнути з позивача на свою користь суму понесених судових витрат на сплату судового збору.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу: реєстр прав вимоги не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, зокрема інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дати, станом на яку розраховано розмір заборгованості, та відомостей про передачу кредитної справи; витяг із реєстру (сторінка з даними про відповідача) не має підписів та печаток сторін договору факторингу, що робить його неналежним доказом згідно зі статтею 76 ЦПК України, оскільки неможливо встановити, чи дійсно дана сторінка є частиною реєстру; позивач не надав доказів сплати за договором факторингу, що є обов`язковим для підтвердження реального переходу прав. Позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження сплати позивачем як новим кредитором коштів первісному кредитору за передачу права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок первісного кредитора, саме за кредитну заборгованість відповідача. Крім того, відповідач вказує, що до матеріалів справи долучено лише витяг з реєстру боржників, на якому відсутні підписи сторін договору факторингу. Встановити, що цей витяг дійсно є частиною договору факторингу неможливо. ОСОБА_1 , окрім цього, зауважує не непропорційності нарахованих позивачем процентів у сумі 79560 грн 60 коп., що не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частин 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідач наголошує, що позивач як фінансова установа, скориставшись його необізнаністю, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав його у такий спосіб на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. ОСОБА_1 посилається на те, що заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 79560 грн 60 коп. не є співрозмірною сумі кредиту у сумі 50000 грн та суперечать принципам розумності та добросовісності. Відповідач вважає за необхідне зазначити, що позивач мав право заявити дострокову вимогу простроченої заборгованості за кредитом вже після першого базового періоду, не чекаючи повного узгодженого періоду кредитування в 365 днів, що підтверджує той факт, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту, навмисно призвів до нарахування максимально передбаченої суми відсотків за договором, розрахованої протягом усього додаткового строку кредитування. ОСОБА_1 також вважає, що вимога позивача про стягнення заборгованості по процентам у розмірі за основним боргом та простроченої заборгованості за відсотками є необґрунтованими, адже позивач не довів належними і допустимим доказами факт видачі йому кредиту первісним кредитором саме в сумі 70382 грн 91 коп., оскільки попередньо ж в цьому позові позивач стверджував про надання позики в сумі 50000 грн. Відповідач вважає недоведеним факт перерахування йому коштів належними доказами, якими є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Надана суд виписка по рахунку відповідача від первинного кредитора не надає суду можливість суду чітко виокремити суми, які сплатив відповідач, та які були для здійснення нагляду Національним банком України самостійно нараховані первинним кредитором та незрозумілим є різниця між вхідним переказом у національній валюті та просто переказом у національній валюті, які застосовував первинний кредитор. В той же час деталізація заборгованості входить до предмету доказування у справі, а саме суд повинен перевірити правильність нарахування кожного елементу кредиту та вірність зарахування коштів, сплачених відповідачем, якщо такі сплати були, за вказані елементи, зокрема, відповідність зарахування виплат вимогам укладеного договору.

Відзив на апеляційну скаргу позивач не подав.

Сформовані представником позивача у системі «Електронний суд» 16 вересня 2026 року додаткові пояснення, в яких викладені заперечення на апеляційну скаргу, слід повернути без розгляду, виходячи з наступного.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина 5 статті 174 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 01 вересня 2026 року Миколаївський апеляційний суд надав учасникам справи п`ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзивів на апеляційну скаргу, але не визнав необхідним і не надав дозволів позивачу подати додаткові пояснення після спливу строків на подання апеляційної скарги та відзиву на неї відповідно. Ухвала про відкриття провадження у справі отримання позивачем через систему «Електронний суд» 02 вересня 2026 року, тому строк на подання відзиву на апеляційну скаргу сплив 07 вересня 2026 року. Тому зазначені пояснення, сформовані представником позивача у системі «Електронний суд» 16 вересня 2026 року, слід залишити без розгляду.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, взявши до увагу, що матеріали справи є достатніми для її розгляду, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як установив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2020 року між Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» (далі - та Банк) і ОСОБА_1 укладено договір-анкету №97105674000 про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування (далі – Договір) (а.с. 52).

Відповідно до умов Договору Банк відкрив відповідачу поточний рахунок за тарифним планом «Картка з лімітом «Шопінг картка 55 grace» у національній валюті та встановив ліміт кредитування у вигляді овердрафту з початковим розміром 50000 грн, який надається у формі відновлюваної кредитної лінії. Позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути використані кредитні кошти та сплачувати проценти на умовах договору та Правил (договірних умов).

Відповідно до пункту 2.14. Договір укладається на невизначений строк та набирає чинності з моменту укладення договору-анкети, усі додатки до Договору є його невід`ємною частиною.

Згідно пункту 2.1.3 Договору про доступний ліміт використання кредиту Банк повідомляє клієнта шляхом направлення інформаційного повідомлення на персональний та безпечний номер телефону Клієнта, наданий Клієнтом згідно умов цього Договору -Анкети.

За умовами кредитування (розділ 2 Договору) встановлений строк дії ліміту – з дати укладання договору до 05 січня 2023 року, розмір процентів визначений як 55% річних, пільговий період становить 55 днів.

Згідно виписок (відомостей про рух коштів по рахунку картки з лімітом) щодо рахунку НОМЕР_1 позичальнику ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт 50000 грн, який у подальшому збільшено до 75000 грн, а строк дії ліміту продовжено до 05 січня 2025 року, заборгованість станом на 25 червня 2024 року становить 149943 грн 51 коп., яка складається із: простроченої заборгованості за основним боргом - 70382 грн 91 коп.; заборгованості за процентами – 79560 грн. 60 коп.

простроченої заборгованості за відсотками - 79560 грн 60 коп. (а.с. 11-32).

25 червня 2024 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» укладено Договір Факторингу №227, відповідно до якого право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором перейшло до ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ».

Звертаючись з позовом, ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» посилалось на те, що через невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути як правонаступник кредитора у спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції вважав такі вимоги доведеними.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, факт укладання кредитного договору з АТ «УКРСИББАНК», надання та використання кредитних коштів на споживчі цілі відповідачем, який був повідомлений про розгляд справи, в суді першої інстанції не оспорювались, але в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на недоведеність перерахування йому кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, а також набуття позивачем прав вимоги за Договором.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача.

Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (статті 77 - 80 ЦПК України).

З огляду на характер спірних правовідносин, зміст та підстави заявлених позовних вимог, а також зміст заперечень відповідачів, позивач мав довести, а суд перевірити на підставі наданих сторонами доказів отримання та користування відповідачем кредитних коштів від АТ «УКРСИББАНК», факт переходу до ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» права вимоги за Договором, а також наявність та розмір заборгованості відповідача.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Так, указаними положенням закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пункту 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачає, що первинним є документ, який містить відомості про операцію. Зокрема, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Пунктом 62 цього ж Положення передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Долучені позивачем до позовної заяви виписки з особового рахунку ОСОБА_1 відображають рух коштів на цьому рахунку як то: використання коштів позичальником шляхом зняття готівки, зокрема у відділенні банку; шляхом безготівкових розрахунків; поповнення карткового рахунку, а отже і формування заборгованості.

Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність факту надходження коштів та розмір заборгованості.

Щодо переходу до позивача права вимоги за Договором.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

Згідно наявних у справі доказів право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за укладеним ОСОБА_1 , перейшло на підставі договору факторингу № 277 від 25 червня 2024 року (а.с. 36-41).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься також у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо.

Враховуючи наведені положення закону та зміст долучених позивачем договору факторингу, реєстру боржників (а.с. 91-97), платіжних інструкцій щодо сплати фінансування за договором факторингу (а.с. 70), колегія суддів приходить до переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача за договором-анкетою від 10 грудня 2020 року.

За такого позивач як кредитор у зобов`язанні має право на задоволення вимог до боржника ОСОБА_1 .

Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність доказів переходу до позивача права вимоги до відповідача та необґрунтованість розрахунку заборгованості.

Так, позивачем долучена копія повного реєстру боржників до договору факторингу із зазначенням відомостей про особу позичальника, дати укладання та номер кредитного договору, дати надання кредиту, номер рахунку позичальника, розмір заборгованості та її складові.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 2.3.6. Договору клієнт зобов`язаний повернути кошти, отримані в межах ліміту кредитування та/або «кредит плати частинами», плату за користування лімітом кредитування/«кредитом плати частинами» не пізніше дати спливу строку дії ліміту кредитування та строку кредитування за «кредитом плати частинами», відповідно.

Позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконував, в зв`язку з чим виникла заборгованість.

Згідно долучених позивачем до справи розрахунку заборгованості (а.с. 50), відомостей про рух коштів (а.с. 11-32) загальний розмір заборгованості складає 149943 грн. 51 коп., з яких: 70382 грн. 91 коп. - заборгованість за основним боргом, 79560 грн. 60 коп. - заборгованість за відсотками.

Відповідач розмір заборгованості за кредитним договором не спростовував.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Так, відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем – відповідачем у справі таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. до прикладу постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Натомість у справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачу не проводилась, а проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також колегія суддів вважає не застосовним у справі, яка переглядається, наведених в апеляційній скарзі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2023 року у справі № 902/417/18, оскільки в них йдеться про відповідальність боржника, тоді як у справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення процентів за користування кредитними коштами, що не є засобом відповідальності боржника, таких як неустойка.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, на підставі наявних у справі та досліджених у відповідності до статті 89 ЦПК України доказів повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначився із правовою оцінкою правовідносин сторін, а тому обґрунтовано з дотриманням вимог матеріального та процесуального права дійшов висновку про задоволення позову.

За такого колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Тому відповідно до статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду не змінено, розподіл судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача, апеляційним судом не проводиться.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 28 жовтня 2026 року