Суд: Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Крадіжка
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №650/5829/25
Суддя: Ковальчук О. В.
Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 650/5829/25
Номер провадження 1-кп/650/25/26
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Велика Олександрівка кримінальне провадження № 12025231090000781 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, українця, солдата військової частини НОМЕР_1 , освіта середня, не одруженого, на момент вчинення кримінального правопорушення працевлаштованого експедитором на фірмі ТОВ «Солодке життя», фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 26.11.2020 року Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 185 КК України до обмеження волі строком на 1 рік, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 1 рік, звільненого Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 18.03.2025 року на підставі ч. 2 ст. 74 КК України,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України;
сторони кримінального провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
захисник обвинуваченого ОСОБА_5 ,
потерпіла ОСОБА_6 ,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він, працюючи експедитором на фірмі ТОВ «Солодке життя», 11.04.2025 приблизно о 09:30 год., діючи в умовах воєнного стану, введеного Указом президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 год.30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ; від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ; від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ; від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ; від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ; від 06 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ; від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України №3057-ІХ від 02.05.2023; від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України №3275-ІХ від 27.07.2023; від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України №3429-ІХ від 08.11.2023; від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України №3564-ІХ від 06.02.2024 №271/2024; затвердженим Законом України №3684-ІХ від 08.05.2024 року; від 23.07.2024 №469/2024, затвердженим Законом України №3891-ІХ від 23.07.2024 продовжено до 09.11.2024, продовжено Указом Президента України №235/2025 від 15.04.2025 на 90 діб, тобто до 07 серпня 2025 року, перебуваючи у приміщенні магазину «Продукти» за адресою: Херсонська область, Бериславський район, с. Старосілля, вул. Миру, буд. № 52, таємно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, здійснив крадіжку грошей зі шкіряної чорної сумки, яка знаходилась в приміщенні магазину на столі у сумі 9000 грн. (дев`яти тисяч гривень), що належали ОСОБА_6 , чим останній заподіяв матеріального збитку та розпорядився ними на власний розсуд.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину визнав повністю, пояснив, що дійсно вчинив крадіжку коштів, однак причини пояснити не може, оскільки має контузії, внаслідок того, що приймав участь в бойових діях. Просив вибачення у потерпілої.
Потерпіла ОСОБА_6 допитана в судовому засіданні пояснила, що вона є власницею магазину. Точної дати не пам`ятає, але їй зателефонувала продавець та повідомила, що зникли грошові кошти. Продавець повідомила, що помітила чоловіка, який намагався уникати камер, поки вона відпускала покупця. Гроші лежали в сумці, біля столу продавця. Коли переглянули відео на камерах спостереження, то побачили чоловіка. Експедитори часто змінюються, тому ОСОБА_7 особисто не знала. Зателефонувала його роботодавцю та повідомила про те, що сталось. Кошти повернули. Претензій до обвинуваченого не має.
Хоча обвинувачений і визнав провину, його вина підтверджується перевіреними в судовому засіданні письмовими доказами:
- протоколом огляду місця події від 11.04.2025 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого здійснено огляд приміщення продуктового магазину звідки було вчинено крадіжку грошових коштів;
- протокол огляду відеозапису від 17.04.2025 року з фототаблицею до нього та диском, відповідно до якого здійснено огляд відео з камер спостереження продуктового магазину, а саме місце викрадення грошових коштів;
- протоколом огляду від 18.04.2025 року з фототаблицею до нього, який здійснено огляд грошових купюр, три купюри по 500 гривень, видані ОСОБА_8 , які йому дав ОСОБА_3 , щоб він перевів йому на картку;
- протоколом пред`явлення речей для впізнання від 06.05.2025 року з диском, до нього, яким було пред`явлено для впізнання три купюри номіналом по 500 гривень, видані ОСОБА_8 – потерпілій ОСОБА_6 , впізнала грошову купюру з позначкою 9000 під номером 3, яку вона зробила особисто;
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 24.06.2025 року, з диском до ного, про отримання інформації з АТ «А-БАНК»;
-протоколом огляду від 27.06.2025 року, яким було оглянуто електронний носій з інформацією отриманою від АТ «А-БАНК» щодо руху коштів на банківському рахунку на ім`я ОСОБА_3 .
Оцінюючи наведені докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд виходить із того, що кожен із них має значення для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення, а їх сукупність є взаємопов`язаною та узгоджується з показаннями обвинуваченого і потерпілої.
Показання ОСОБА_3 щодо вчинення ним крадіжки узгоджуються з показаннями потерпілої про обставини зникнення грошових коштів, а також із результатами огляду місця події, відеозаписів камер спостереження, огляду грошових купюр та дослідження інформації про рух коштів на банківському рахунку обвинуваченого.
Суд бере до уваги, що потерпіла не була безпосереднім очевидцем моменту викрадення грошових коштів, однак повідомлені нею обставини підтверджуються іншими дослідженими доказами.
Визнання вини обвинуваченим не є єдиною підставою для висновку про його винуватість, оскільки підтверджується сукупністю інших доказів, досліджених під час судового розгляду.
Оцінюючи докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.
За встановлених обставин суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене в умовах воєнного стану.
Щодо призначення покарання
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Санкцією ч. 4 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.
Відповідно до ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення належить до категорії тяжких злочинів.
Суд враховує, що обвинувачений учинив умисне корисливе кримінальне правопорушення проти власності в умовах воєнного стану, чим порушив гарантоване законом право потерпілої на мирне володіння своїм майном.
Разом із тим при визначенні виду та розміру покарання суд ураховує конкретні обставини кримінального правопорушення, розмір заподіяної шкоди, поведінку обвинуваченого після його вчинення та відомості про його особу.
ОСОБА_3 у судовому засіданні повністю визнав свою вину, не заперечував фактичних обставин пред`явленого обвинувачення, висловив жаль із приводу вчиненого та попросив вибачення у потерпілої.
Матеріальну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням, відшкодовано в повному обсязі, що підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_6 , яка в судовому засіданні зазначила, що грошові кошти їй повернуто, матеріальних претензій до обвинуваченого вона не має.
Крім того, під час судових дебатів прокурор звернув увагу суду на здійснення обвинуваченим добровільного внеску в розмірі 50 000 гривень на підтримку Збройних Сил України.
Суд зазначає, що здійснення благодійного внеску не усуває кримінальної протиправності вчиненого та не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Водночас зазначена обставина, за умови її підтвердження дослідженими доказами, характеризує поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення та може враховуватися в сукупності з іншими даними про його особу.
Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При цьому вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану суд повторно не враховує як обставину, що обтяжує покарання, оскільки ця обставина є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Суд також бере до уваги відомості про те, що ОСОБА_3 раніше засуджувався вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.11.2020 за ч. 1 ст. 185 КК України. Враховуючи відомості про попередній вирок, закінчення іспитового строку та ухвалу від 18.03.2025, суд виходить із того, що відповідно до ст. 89 КК України обвинувачений вважається таким, що не має судимості.
Оцінюючи дані про особу обвинуваченого, суд ураховує, що він за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, на час судового розгляду проходить військову службу у Збройних Силах України.
Судом установлено, що ОСОБА_3 проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, має військове звання солдата та з 21.09.2025 тимчасово виконує обов`язки навідника — номера обслуги 1-го артилерійського взводу 1-ї артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 .
Суд ураховує проходження обвинуваченим військової служби, його участь у захисті держави та висловлене бажання продовжувати виконання військового обов`язку.
Сам по собі факт проходження військової служби не звільняє особу від кримінальної відповідальності та не є безумовною підставою для пом`якшення покарання. Водночас ця обставина характеризує особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки та можливість виправлення без ізоляції від суспільства.
Щодо застосування ст. 69 КК України
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією відповідної статті Особливої частини КК України.
Застосування зазначеної норми є правом суду, реалізація якого потребує встановлення не лише кількох пом`якшуючих обставин, а й того, що вони у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
У цьому кримінальному провадженні суд ураховує, що викрадення стосувалося грошових коштів у сумі 9 000 гривень, вчинене без застосування насильства, а заподіяну потерпілій матеріальну шкоду відшкодовано.
Обвинувачений визнав свою вину, висловив каяття, попросив вибачення у потерпілої, яка підтвердила відсутність до нього матеріальних претензій.
Зазначені обставини суд оцінює в сукупності з відомостями про особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення та проходження ним військової служби.
Суд ураховує, що вчинення крадіжки в умовах воєнного стану свідчить про підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення, однак сама ця обставина не виключає можливості застосування ст. 69 КК України за наявності передбачених законом підстав.
У цьому випадку істотне значення має сукупність обставин, які характеризують як конкретне кримінальне правопорушення, так і подальшу поведінку обвинуваченого.
Зокрема, завдана шкода повністю відшкодована, потерпіла не має матеріальних претензій, обвинувачений визнав свою вину та висловив каяття, а на час судового розгляду проходить військову службу у Збройних Силах України.
При цьому суд не залишає поза увагою негативну характеристику обвинуваченого за місцем проживання та відомості про його попереднє засудження, однак оцінює їх у сукупності з іншими встановленими обставинами.
На переконання суду, сукупність установлених обставин свідчить про те, що призначення ОСОБА_3 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді п`яти років позбавлення волі буде надмірно суворим з огляду на конкретні обставини справи, ступінь суспільної небезпечності вчиненого та дані про особу обвинуваченого.
Суд доходить висновку, що встановлені пом`якшуючі обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у зв`язку з чим вважає можливим застосувати положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначити ОСОБА_3 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі строком на два роки.
Щодо застосування ст. 58 КК України
Відповідно до ч. 1 ст. 58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, ураховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
Згідно з ч. 2 ст. 58 КК України із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Судом установлено, що ОСОБА_3 проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Оскільки обвинувачений не належить до військовослужбовців строкової служби, його правовий статус не перешкоджає застосуванню покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців відповідно до ст. 58 КК України.
Оцінюючи можливість застосування службового обмеження, суд бере до уваги характер учиненого кримінального правопорушення, повне визнання вини, відшкодування матеріальної шкоди, ставлення обвинуваченого до вчиненого, проходження ним військової служби та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
На думку суду, призначення покарання у виді службового обмеження дозволить забезпечити досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, без ізоляції обвинуваченого від суспільства, водночас забезпечуючи реальне застосування передбачених законом обмежень майнового та службового характеру.
При цьому суд ураховує, що службове обмеження є самостійним видом основного покарання, пов`язаним із відрахуванням частини грошового забезпечення засудженого в дохід держави та встановленням обмежень щодо проходження військової служби.
З огляду на викладене, суд вважає можливим відповідно до ст. 58 КК України замінити призначене ОСОБА_3 із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді двох років позбавлення волі на службове обмеження для військовослужбовців на той самий строк із відрахуванням у дохід держави двадцяти відсотків із суми його грошового забезпечення.
Саме такий вид і розмір покарання, на переконання суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого й запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам справедливості, індивідуалізації та співмірності покарання.
Щодо зарахування строку попереднього ув`язнення та запобіжного заходу
Вирішуючи питання про зарахування строку попереднього ув`язнення, суд установив, що ОСОБА_3 був затриманий 05 серпня 2025 року та з указаного часу безперервно перебуває під вартою.
Відповідно до п. «в» ч. 1 та ч. 5 ст. 72 КК України одному дню попереднього ув`язнення відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців.
За період із 05 серпня 2025 року по 28 жовтня 2026 року включно строк попереднього ув`язнення ОСОБА_3 становить 450 днів, що відповідає 1350 дням службового обмеження для військовослужбовців.
Оскільки строк попереднього ув`язнення, зарахований за правилами ст. 72 КК України, перевищує строк призначеного покарання у виді двох років службового обмеження для військовослужбовців, суд доходить висновку, що призначене покарання є повністю відбутим.
За таких обставин ОСОБА_3 підлягає звільненню від подальшого відбування призначеного покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 КПК України у разі засудження обвинуваченого до покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.
Оскільки суд призначає ОСОБА_3 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, яке не пов`язане з позбавленням волі, а строк попереднього ув`язнення повністю поглинає строк призначеного покарання, підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою в межах цього кримінального провадження немає.
Таким чином, запобіжний захід у виді тримання під вартою підлягає скасуванню, а ОСОБА_3 — негайному звільненню з-під варти в залі судового засідання.
Щодо вирішення долі речових доказів
Вирішуючи питання про долю речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України, суд ураховує, що під час досудового розслідування ОСОБА_8 добровільно видав грошові кошти в сумі 1 500 гривень, а саме три купюри номіналом по 500 гривень кожна, які отримав від ОСОБА_3 для здійснення переказу відповідної суми на банківську картку останнього.
Відповідно до протоколу пред`явлення речей для впізнання від 06.05.2025 потерпіла ОСОБА_6 серед зазначених грошових коштів упізнала одну купюру номіналом 500 гривень із позначкою «9000», яку зробила особисто.
Разом із тим судом установлено, що завдану потерпілій матеріальну шкоду в розмірі 9 000 гривень відшкодовано в повному обсязі, що підтверджується її показаннями в судовому засіданні. Будь-яких матеріальних претензій потерпіла не має.
Крім того, судом установлено, що ОСОБА_8 набув зазначені грошові кошти добросовісно, не був обізнаний про їх злочинне походження та добровільно видав їх органу досудового розслідування.
Ураховуючи наведене, повне відшкодування потерпілій завданої шкоди, добросовісність набуття грошових коштів ОСОБА_8 та відсутність спору щодо їх повернення, суд вважає за можливе відповідно до ст. 100 КПК України повернути зазначені грошові кошти ОСОБА_8 після набрання вироком законної сили.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Судові експертизи у кримінальному провадженні не проводилися, процесуальні витрати на їх проведення відсутні.
Керуючись статтями 50, 58, 65, 66, 69, 72, 185 КК України, статтями 100, 368, 370, 371, 373, 374, 376, 377 КПК України, суд —
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_3 призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки на службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням у дохід держави 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення засудженого.
Відповідно до ст. 58 КК України під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою та у військовому званні, а строк покарання не зараховується до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
На підставі п. «в» ч. 1, ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк призначеного покарання строк попереднього ув`язнення з 05 серпня 2025 року по 28 жовтня 2026 року включно, що становить 450 днів, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.
Визнати призначене ОСОБА_3 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на два роки повністю відбутим у зв`язку із зарахуванням строку попереднього ув`язнення.
Звільнити ОСОБА_3 від подальшого відбування призначеного покарання.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою скасувати.
ОСОБА_3 негайно звільнити з-під варти.
Вирок може бути оскаржений до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Великоолександрівський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua