Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №712/5737/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2025/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/5737/26Троян Т.Є.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Черкаси :

Черкаський апеляційний суд в складі колегії

суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

за участю секретаря Костенко А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2026 року у справі за позовом Державної організації (установа, заклад) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Черкаси до ОСОБА_1 про виселення, -

в с т а н о в и в :

Позивач – Квартирно-експлуатаційний відділ міста Черкаси звернувся до суду з позовом, у якому просив виселити ОСОБА_1 із займаних нею житлових приміщень – кімнат №203, 204 гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що КЕВ міста Черкаси є органом управління у складі Командування Сил логістики Збройних Сил України та здійснює квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин Міністерства оборони України. На балансі позивача перебуває гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , який належить до житлового фонду Міністерства оборони України та призначений для проживання військовослужбовців і членів їх сімей.

У зазначеному гуртожитку на підставі ордера та рішення житлової комісії проживав квартиронаймач ОСОБА_2 разом із членами сім`ї, зокрема відповідачем ОСОБА_1 . Між сторонами було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг щодо займаного житлового приміщення.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 отримав грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення відповідно до постанови КМУ №728 від 02.09.2015 та наказу Міністерства оборони України, після чого придбав інше житло та зареєстрував місце проживання за іншою адресою. У зв`язку з цим він втратив підстави для користування службовим житлом.

Разом із тим позивач вказує, що відповідач ОСОБА_1 продовжує проживати у спірних кімнатах, хоча вона не є військовослужбовцем або особою, яка має самостійне право на користування службовим житлом. Також, за даними позивача, вона є власником іншого житлового приміщення – квартири у АДРЕСА_2 .

Позивач посилається на положення пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ №1081 від 03.08.2006, відповідно до якого військовослужбовці та члени їх сімей зобов`язані звільнити займане службове житло у разі отримання грошової компенсації або придбання житла для постійного проживання.

Крім того, позивач зазначає, що, відповідно до Інструкції щодо забезпечення житлом військовослужбовців №380 від 31.07.2018 та статті 132 Житлового кодексу Української РСР, особи, які втратили підстави користування службовим житлом або проживають у ньому без правових підстав, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Позивач також вказує, що необхідність звільнення спірного житла зумовлена наявністю черги військовослужбовців, які потребують забезпечення службовим житлом, тоді як спірне приміщення фактично зайняте особою, яка не пов`язана із проходженням військової служби.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач безпідставно займає спірні житлові приміщення та підлягає виселенню в судовому порядку.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2026 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 з кімнат АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної організації (установа, заклад) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Черкаси (18001, м. Черкаси, вул. Надпільна, б.220, ЄДРПОУ 26631946) сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 гривень.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, не погоджуючись з рішенням суду, просить скасувати його та відмовити в позові.

Вказує, що виселення особи з єдиного житла без надання іншого житлового приміщення є найтяжчою формою втручання у право на повагу до житла. Суд першої інстанції не перевірив і не встановив наявності справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача.

Вказує, що вона законно проживає у спірному житловому приміщенні (гуртожитку) з 2006 року на підставі ордера (загальний стаж проживання — близько 20 років). Іншого житла для проживання скаржниця не має.

Судом не було взято до уваги похилий вік, наявність хронічних захворювань (гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, хвороби серця тощо), які потребують постійного лікування та значних фінансових витрат.

Відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.

У відзиві на апеляційну скаргу вказано, що доводи апеляційної скарги є неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Апелянт не надала жодних нових доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що, на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Черкаси станом на 17.03.2026 знаходиться гуртожиток за генпланом № 1 військового містечка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №368 від 17.03.2026, виданої КЕВ м.Черкаси.

Власником вказаного гуртожитку відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №328245348 від 06.04.2023 є Міністерство оборони України.

19.01.2006 року на ім`я ОСОБА_2 виданий талон до ордеру №13, який підтверджує право на зайняття двох кімнат по АДРЕСА_1 разом із сім`єю, яка складається з ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_3 (донька).

25.02.2015 між КЕВ міста Біла Церква та ОСОБА_2 укладено Договір про надання послуг з утримання будівлі КЕВ, що використовується під гуртожиток, будинок, прибудинковоі території та комунальних послуг квартиронаймачу та членам його сім`ї (дочці - ОСОБА_3 дружині - ОСОБА_1 ), згідно з яким вони отримували послуги в житловому приміщенні - кімната АДРЕСА_4 .

Відповідно до списку осіб, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації від 12.11.2020 року та платіжного доручення №5 від 26.11.2020 ОСОБА_2 , разом із донькою ОСОБА_3 , отримали грошову компенсацію в розмірі 848 167,80 грн. за належне для отримання житлове приміщення відповідно до постанови КМУ №728 від 02.09.2015 та наказу Міністерства оборони України, після чого придбав інше житло та зареєстрував місце проживання своє та доньки за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_5 , у зв`язку з чим втратив підстави для користування службовим житлом.

У гуртожитку за адресою: АДРЕСА_6 залишилась проживати відповідач ОСОБА_1 .

Вказане підтверджується відповіддю на запит КЕВ міста Черкаси Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради відповідно до якого за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання тільки дружини квартиронаймача - ОСОБА_1 .

Як повідомила відповідачка в судовому засіданні, грошову компенсацію за належне для отримання житло вона не отримувала, оскільки у березні 2020 року розірвала шлюб із ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 від 31.03.2020 надане суду для огляду в судовому засіданні.

Представник позивача листом від 14.03.2025 за № 298 повідомив відповідачку ОСОБА_1 про необхідність звільнення приміщення 203, 204 по АДРЕСА_1 в строк до 01.04.2025 року. Відповідач в цьому листі зробила напис про отримання попередження 14.03.2025 та повідомила про проведення ремонтних робіт за адресою АДРЕСА_7 і відтермінування до кінця року.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

У частині першій статті 122 ЖК України зазначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Згідно зі статтею 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

У статті 125 ЖК України визначено перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього Кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено сім`ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацами третім, четвертим пункту 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081), забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

У пункті 20 Порядку № 1081 передбачено, що військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання.

Системний аналіз положень Порядку № 1081 дає підстави стверджувати, що у військовослужбовця та членів його сім`ї обов`язок звільнити службове житлове приміщення виникає у разі забезпечення їх житлом для постійного проживання. В іншому випадку військовослужбовці та члени їх сімей підлягають виселенню з підстав, установлених законом.

За змістом статей 48, 118, 119, 124 125 ЖК України, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» заборона виселення поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби і не забезпечених житлом для постійного проживання у межах норми.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_2 , як основний квартиронаймач, отримав грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення разом із донькою ОСОБА_3 та за рахунок отриманих коштів придбав інше житло, після чого змінив місце проживання. Таким чином, право користування спірним службовим житлом, яке було пов`язане з правовим статусом основного квартиронаймача та його сім`ї, втратило своє призначення. При цьому судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 у період з 2022 року мала у власності окреме житлове приміщення – квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку виникло на підставі введення об`єкта нерухомості в експлуатацію.

Вказана обставина підтверджує, що відповідач була забезпечена іншим житлом, а тому її право користування службовим житловим приміщенням не могло розглядатися як єдине джерело забезпечення житлом.

Отже, перед ОСОБА_2 як військовослужбовцем та основним квартиронаймачем держава виконала свій обов`язок, передбачений частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», та надала грошову компенсацію на придбання житла разом із сім`єю.

Виходячи із необхідності забезпечення загальнонаціональної та економічної безпеки і добробуту, ефективного витрачання матеріальних ресурсів, захисту прав військовослужбовців, які не забезпечені ані постійним, ані службовим житлом, а також принципів рівності та справедливості, на військовослужбовців, а також членів їхніх сімей, які були забезпечені постійним житлом у межах норми, не поширюються гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб - курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували надання житла у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71).

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідача зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна потреба у застосуванні такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).

Підтвердженням наявності нагальної суспільної потреби у виселенні відповідача є, зокрема черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 761/45386/17 (провадження № 61-11341св19)).

Доводи апелянта щодо неможливості проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку з проведенням ремонтних робіт, непереконливі, оскільки доказів того, що квартира є непридатною для проживання, перебуває в аварійному стані або не може використовуватися за своїм цільовим призначенням, суду не надано.

Більше того, після отримання повідомлення позивача від 14.03.2025 про необхідність звільнення службового житлового приміщення відповідач здійснила подальше відчуження зазначеної квартири, яка наразі перебуває у власності її доньки ОСОБА_4 з 30.04.2026 року.

Суд зазначає, що добровільне відчуження відповідачкою належного їй житлового приміщення не може створювати для неї переваг у вигляді збереження права користування службовим житлом та покладати негативні наслідки такого рішення на державний орган, який забезпечує житлом військовослужбовців.

Натомість незвільнення нею кімнат у гуртожитку унеможливлює його подальше надання іншим військовослужбовцям, які не забезпечені житлом і реально його потребують.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_1 кімнат 203, АДРЕСА_8 , без надання іншого житлового приміщення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 35, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Судді: