Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №296/4599/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/4599/26 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 58 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Кучер А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/4599/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з названим позовом, в якому просила визнати незаконними рішення, дії ОСОБА_2 , як суб`єкта владних повноважень, які полягають у порушенні законодавства під час розгляду її клопотання від 27.11.2015, також стягнути з ОСОБА_2 на її користь 200000 грн моральної шкоди, яка спричинена виконавчим комітетом Житомирської міської ради вчиненням 21 випадку порушення законодавства.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 20 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі №296/4599/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду не відповідають обставинам справи, зокрема, місцевий суд незаконно змінив суть та обґрунтування її позовної заяви, незаконно відмовив у розгляді її вимог за правилами цивільного судочинства, не надав правової оцінки порушенням, які допустив відповідач при розгляді її заяви, неправильно застосував норми процесуального права та не врахував обставин, на які вона посилалася у позовній заяві, що перешкоджає їй у доступі до правосуддя.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Сторони у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням ,коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 було подано клопотання на ім`я голови Житомирської міської ради С.І. Сухомлина про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель міської ради для будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної передачі земельної ділянки у розмірі 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24 зворот-25) .

Рішенням Житомирської міської ради від 20 червня 2019 року №1501 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Державний земельний кадастр», «Про землеустрій», «Про регулювання містобудівної діяльності», плану зонування території м. Житомира, затвердженого рішенням міської ради від 04.04.2017 №579, у зв`язку з невідповідністю містобудівній документації (земельна ділянка розташована в зоні мішаної багатоповерхової житлової забудови та громадської забудови, частина земельної ділянки розташована в зоні вулиць в червоних лініях, земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні об`єктів транспорту) (а.с.25 зворот- 26).

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції із посиланням на норми ст. 19, п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, п.7 ч.1 ст.4, п.1 ч.1 ст. 19, ч.5 ст. 21 КАС України та правових висновків Верховного Суду, що стосуються спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір у даній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

При цьому місцевий суд правильно констатував, що порушення своїх прав позивач обґрунтовує, зокрема тим, що при розгляді її клопотання (звернення) від 27 листопада 2015 року ОСОБА_2 , як посадова особа Житомирської міської ради - Житомирський міський голова не здійснив контроль за додержанням земельного законодавства при розгляді її клопотання про надання дозволу на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, чим не дотримані вимоги чинного законодавства щодо строків і процедури розгляду її клопотання при відмові у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, внаслідок чого заподіяна моральна шкода.

Тому, при вирішенні судом позовних вимог у цій справі передусім підлягає дослідженню правомірність дій відповідача при розгляді клопотання (звернення) ОСОБА_1 від 27 листопада 2015 року про надання дозволу на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, що охоплює собою встановлення судом обставин дотримання строків і процедури розгляду клопотання (підготовка проекту рішення, отримання відповідних висновків, дослідження доданих до заяви документів, затвердження планів тощо) та, як наслідок, надання оцінки компетенції та повноважень відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо здійснення покладених на нього функцій, в даному випадку функції контролю. При цьому, такі обставини не пов`язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, бо позивач права власності на спірну земельну ділянку не набула.

Так, відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.

У ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті передбачено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Разом з тим, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно вважав, що даний спір належить до компетенції адміністративного суду, оскільки стосується спору фізичної особи з посадовою особою органу місцевого самоврядування, предметом якого є перевірка законності дій чи бездіяльності цієї особи, прийнятих або вчинених нею при здійсненні владних управлінських функцій. В свою чергу, відшкодування моральної шкоди є похідною вимогою і залежить від вирішення публічно-правового спору.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до суперечливого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального права та незгоди з висновками суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 20 квітня 2026року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді Т.М. Павицька

А.М. Шевчук

Повний текст складено 27.10.2026.